Ухвала

від 06.02.2007 по справі 36/446-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

36/446-А

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

УХВАЛА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 06.02.07 р.          № 36/446-А

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Малетича  М.М.

 суддів:                                          Андрієнка  В.В.

                                        Студенця  В.І.

 при секретарі:                              Солонець К.В.

 За участю представників:

 Відповідача 1: Осипенко В.С., довіреність № 3 від 05.02.2007р., Відповідача 2:      Кальний О.В., довіреність № 6174 від 28.07.2005р.,

Третьої особи 1:  не з'явився,

Третьої особи 2:  Атаманюк Т.О., довіреність № 21-29/10-1147 від 20.02.2006р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 21.11.2006

 у справі № 36/446-А  (Трофименко Т.Ю.)

 за позовом           Дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

 до           Національна комісія регулювання електроенергетики України

          Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва

 третя особа відповідача           Міністерство палива та енергетики України

          Антимонопольний комітет України

 третя особа позивача            

 про          визнання нечинним п. 2.2.1 “Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом”, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 25 серпня 2005р.

 Суть рішення і скарги:

Дочірня компанія “Укртрансгаз” Національноїакціонерної компанії “Нафтогаз України” (надалі – ДК “Укртрансгаз”, Позивач) звернулася в господарський суд м. Києва з позовом до Національної комісії регулювання електроенергетики України (надалі – НКРЕ, Відповідач 1) та Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва (надалі – Держкомпідприємництва, Відповідач 2), треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору: Міністерство палива та енергетики України (надалі – Мінпаливенерго України, Третя особа 1), Антимонопольний комітет України (надалі – Комітет, Третя особа 2), про визнання нечинним п. 2.2.1 “Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом”, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 25.08.2005р. № 74 та постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 25.08.2005р. № 693.

Постановою господарського суду міста Києва від 21 листопада 2006 року по справі № 36/446-А у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.

Не погоджуючись з постановою суду, представник ДК “Укртрансгаз” подав на неї апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану постанову суду та прийняти нову постанову, якою визнати нечинним п. 2.2.1 “Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом”, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 25.08.2005р. за № 74 та постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 25.08.2005р. за № 693.

В обґрунтування своїх вимог представник Позивача посилався на те, що зазначена постанова була прийнята за неповного з”ясування обставин, які мають значення для справи, а також з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, зокрема:  ч. 2 ст. 19 Конституції України, п. 1 ст. 6, п.п. 2, 4 ст. 12, п. 3 ст. 18, п. 7 ст. 22, п.п. 1, 2 ст. 31, п.п. 1, 3 ст. 43 та п. 1 ст. 44 Господарського кодексу України, які є підставами для скасування такого судового рішення.

Представник Відповідача 1 у своїх письмових запереченнях не погоджувався з доводами та вимогами, які були викладені представником Позивача в його апеляційній скарзі та вважав, що постанова господарського суду міста Києва від 21.11.2006р. у справі № 36/446-А є законною, об'єктивною і такою, що відповідає дійсним обставинам справи, а тому просив залишити цю постанову суду без змін, а подану на неї апеляційну скаргу – без задоволення.

Представники Відповідача 2 та Третьої особи 2 у судовому засіданні також заперечували в задоволенні апеляційної скарги представника Позивача та просили суд залишити постанову господарського суду м. Києва від 21.11.2006р. у справі № 36/446-А без змін, а подану апеляційну скаргу – без задоволення.

Представник Третьої особи 1, незважаючи на те, що про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про  вручення на його адресу поштових відправлень, в судове засідання, призначене на 06.02.2007р. не з'явився, не повідомивши суд про причини своєї неявки, що на думку апеляційного господарського суду не перешкоджає розглянути та вирішити дану справу без участі вказаного представника.

Заслухавши пояснення представників сторін та Третьої особи 2 в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

 Як вказувалось вище, Дочірня компанія “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” звернулася в господарський суд м. Києва з позовом до Національної комісії регулювання електроенергетики України та Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору: Міністерство палива та енергетики України, Антимонопольний комітет України, про визнання нечинним п. 2.2.1 “Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом”, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 25.08.2005р. № 74 та постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 25.08.2005р. № 693 (надалі – Ліцензійні умови) і постановою господарського суду м. Києва від 21.11.2006р по справі № 36/446-А у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.

Приймаючи оспорювану постанову, суд першої інстанції, зокрема, виходив з того, що п. 2.2.1 “Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом” відповідає вимогам чинного законодавства та узгоджується з ним, а також те, що вказані Ліцензійні умови були прийняті Відповідачами в межах визначених законодавством повноважень та відповідають визначеній законом їх компетенції.

У зв'язку з цим, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з вказаним висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість вимог Позивача та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Як видно з матеріалів справи, 25.08.2005р. Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва, відповідно до наказу № 74 та Національною комісією регулювання електроенергетики України, відповідно до постанови № 693,  було затверджено Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом, згідно п. 1.2 яких, дія цього акту поширюється на суб”єктів господарювання, які отримали ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом.

Згідно пункту 2.2.1 вказаних Ліцензійних умов, Ліцензіат, яким відповідно до п. 1.3 Ліцензійних умов вважається суб”єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом, не має права провадити господарську діяльність із зберігання, транспортування, природного газу магістральними трубопроводами та постачання природного газу за нерегульованим тарифом.

Таким чином, суб”єкт господарської діяльності, який у встановленому порядку отримав ліцензію НКРЕ на право здійснення господарської діяльності із зберігання, транспортування, природного газу магістральними трубопроводами та постачання природного газу не має право займатися такими видами господарської діяльності у нафтогазовому комплексі, як зберігання, транспортування природного газу магістральними трубопроводами та постачання природного газу за нерегульованим тарифом.

В той же час, Позивач, відповідно до ліцензії АБ № 107581, має право провадження господарської діяльності з транспортування природного і нафтового газу розподільними трубопроводами.

Крім того, згідно ліцензії АБ № 107582, Позивач проводить господарську діяльність з постачання природного газу за регульованим тарифом.

Тому, Позивач вважає, що оспорюваний ним пункт 2.2.1 Ліцензійних умов, який був прийнятий Відповідачами з перевищенням наданих їм законом повноважень, обмежує його права на підприємницьку діяльність і суперечить ч. 2 ст. 19 Конституції України, а також п. 1 ст. 6, п.п. 2, 4 ст. 12, п. 3 ст. 18, п. 7 ст. 22, п.п. 1, 2 ст. 31, п.п. 1, 3 ст. 43 та п. 1 ст. 44 Господарського кодексу України.

В той же час, відповідно до ст. 28 Господарського кодексу України (надалі – ГК України) стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв”язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю продукції в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб”єктами господарювання, не можуть бути замінені у споживанні іншими, у зв”язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на такі товари, ніж попит на інші товари (послуги), - вважається природною монополією.

При чому, суб”єктами природної монополії можуть бути суб”єкти господарювання будь-якої форми власності (монопольні утворення), які виробляють (реалізують) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії.

Законом про природні монополії визначаються сфери діяльності суб”єктів природних монополій, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інші органи, які регулюють діяльність зазначених суб”єктів, а також інші питання регулювання відносин, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках за участі суб”єктів природних монополій.

Відповідно до ст.ст. 5 та 6 Закону України “Про природні монополії” транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл належить до діяльності суб”єктів природних монополій. При цьому, постачання природного газу та інших речовин, транспортування яких здійснюється трубопровідним транспортом та зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності із зберігання природного газу (ліцензійними умовами) належать до суміжних ринків, які регулюються відповідно до цього Закону.

Крім того, стаття 8 Закону України “Про природні монополії” визначає предмет регулювання діяльності суб”єктів природних монополій, а саме: ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб”єктами природних монополій; доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) су”'єктами природних монополій; інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.

Державне регулювання діяльності суб”єктів природних монополій та господарської діяльності на суміжних ринках здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій (комісіями).

В той же час, статтею 12 Закону України “Про природні монополії” передбачені основні завдання комісій, серед яких, регулювання діяльності суб”єктів природних монополій; сприяння створенню умов, які забезпечують за рахунок виникнення та розвитку конкуренції виведення товарного ринку із стану природної монополії, що дасть можливість ефективніше задовольняти попит, а також сприяння розвитку конкуренції на суміжних ринках.

Відповідно до абзацу 8 статті 14 Закону України “Про природні монополії”, комісії мають право встановлювати для суб”єктів природних монополій у порядку, визначеному комісіями, вимоги щодо здійснення ними підприємницької діяльності, яка не належить до сфери природних монополій, у разі, якщо ця діяльність має вплив на ринок, що перебуває у стані природної монополії.

Підпунктом 2 пункту 4 Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затвердженого Указом Президента України від 14 березня 1995 року № 213 (у редакції Указу Президента України від 21 квітня 1998 року №335) визначене право НКРЕ установлювати обмеження щодо суміщення видів діяльності суб'єктами підприємницької діяльності.

В той же час, статтею 27 ГК України врегульовано питання обмеження монополізації в економіці. Так, відповідно до ч. 4 вказаної статті, у разі суспільної необхідності та з метою усунення негативного впливу на конкуренцію органи державної влади здійснюють стосовно існуючих монопольних утворень заходи антимонопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними державними програмами, за винятком природних монополій.

З метою підвищення економічної ефективності діяльності суб”єктів природних монополій, забезпечення суспільних інтересів та належного державного контролю у цій сфері був прийнятий Указ Президента України від 19 серпня 1997 року № 853 “Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій”, пунктом 1 якого було визначено, що реформування галузей, які належать до сфери природних монополій та суміжних ринків, серед іншого, має бути спрямовано на формування конкурентних відносин на суміжних ринках, створення ефективних механізмів запобігання дискримінації господарюючих суб'єктів, що діють на цих ринках, з боку суб”єктів природних монополій.

Таким чином, колегія Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що, встановлюючи обмеження, передбачене пунктом 2.2.1 Ліцензійних умов, Відповідач 1 діяв у межах Закону України “Про природні монополії”, тобто таке обмеження обґрунтоване вимогами діючого законодавства.

Разом з тим, необхідно зазначити, що крім Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом, з огляду на наведені вимоги чинного законодавства, Відповідачами були прийняті також наступні нормативно-правові акти:

- Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з постачання природного газу за нерегульованим тарифом, затверджені 25.08.2005р. наказом Держкомпідприємництва № 73 і постановою НКРЕ № 694;

- Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з транспортування природного і нафтового газу магістральними трубопроводами, затверджені 30.09.2005р. наказом Держкомпідприємництва № 86 і постановою НКРЕ № 856;

- Ліцензійні умови провадження господарської діяльності із зберігання природного газу, затверджені 30.09.2005р. наказом Держкомпідприємництва № 90 і постановою НКРЕ №855.

При цьому, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу і на те, що оспорюваний п. 2.2.1 Ліцензійних умов узгоджується з відповідними пунктами зазначених вище актів.

З огляду на це, судова колегія констатує, що п. 2.2.1 Ліцензійних умов відповідає вимогам чинного законодавства та узгоджується з ними.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 12 та ст. 14 ГК України одним із засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб”єктів господарювання визначено ліцензування, яке спрямовано на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

При цьому, відносини, пов”язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюється Законом України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”.

Відповідно до пунктів 18 - 20 ст. 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” транспортування нафти, нафтопродуктів магістральними трубопроводами, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл, постачання природного газу за регульованим, за нерегульованим тарифом, а також зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, установлюваний ліцензійними умовами, підлягають ліцензуванню.

Частиною 2 ст. 14 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” встановлено, що реалізацію державної політики у сфері ліцензування здійснює Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноважені виконавчі органи рад, уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.

Відповідно до положень ст. 8 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності. Суб”єкт господарювання зобов”язаний провадити певний вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, відповідно до встановлених для цього виду діяльності ліцензійних умов.

Ліцензійні умови та порядок контролю за їх додержанням затверджуються спільним наказом спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування та органу ліцензування.

Відповідно до Положення про Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, затвердженого Указом Президента України від 25.05.2000р. за № 721/2000 спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування є Відповідач 2. Постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2000р. № 1698 “Про затвердження переліку органів ліцензування”, НКРЕ визначено органом ліцензування господарської діяльності у нафтогазовому комплексі з таких видів господарської діяльності, як: транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл; постачання природного газу за регульованим і нерегульованим тарифом; зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, установлюваний ліцензійними умовами.

Статтею 6 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” передбачені повноваження органу ліцензування, серед яких визначено, що орган ліцензування затверджує спільно із спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування ліцензійні умови провадження певного виду господарської діяльності та порядок контролю за їх додержанням, крім випадків, передбачених цим Законом.

Крім того, статтею 7 Закону України “Про природні монополії” передбачено, що діяльність суб'єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 цього Закону, а також діяльність суб”єктів господарювання на суміжних ринках підлягає ліцензуванню відповідно до закону.

Закон України “Про природні монополії” також регламентує питання статусу,  основні  завдання та функції національних комісій регулювання природних монополій (далі - комісії). Так, згідно ст. 12 цього ж Закону, регулювання діяльності суб”єктів природних монополій визначено одним із основних завдань комісій.

Комісії серед інших функцій, передбачених ст. 13 Закону України “Про природні монополії”, розробляють та затверджують спеціальні умови і правила здійснення підприємницької діяльності суб”єктами природних монополій та суб”єктами господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, контролюють їх дотримання, вживають у встановленому порядку заходів щодо запобігання порушенням цих умов і правил.

Вимоги вказаних законодавчих актів знайшли своє відображення у пунктах 3 та 4 Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затвердженого Указом Президент України від 14 березня 1995 року за № 213 (у редакції Указу Президента України від 21 квітня 1998 року за № 335) та пунктах 3, 4 Положення про Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, затвердженого Указом Президента України від 25.05.2000р. за № 721/2000.

Згідно з наданими повноваженнями та на виконання законодавчих актів, НКРЕ спільно з Держкомпідприємництва і затвердила Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом, які були зареєстровані в Міністерстві юстиції України 22.09.2005р. за № 1087/11367.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду повністю погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані Ліцензійні умови були прийняті Відповідачами в межах визначених законодавством повноважень та відповідають визначеній законом їх компетенції.

Згідно ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Однак, в даному випадку, представником Позивача не було надано суду належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

Таким чином, апеляційний господарський суд вважає, що постанова  господарського суду міста Києва від 21.11.2006р. по справі № 36/446-А, у зв'язку з правильним встановленням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в постанові суду дійсним обставинам справи, а також у зв'язку з додержанням норм матеріального і процесуального права, є законною і обґрунтованою.

У зв'язку з цим, оскаржувана постанова суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ДК “Укртрансгаз” - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 69-71, 76, 79, 86, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206 та 209 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

 1. Апеляційну скаргу Дочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” залишити без задоволення, а постанову господарського суду міста Києва від 21.11.2006р. у справі № 36/446-А за позовом Дочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до Національної комісії регулювання електроенергетики України та Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору: Міністерство палива та енергетики України, Антимонопольний комітет України, про визнання нечинним п. 2.2.1 “Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом”, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 25 серпня 2005 року № 74 та постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 25 серпня 2005 року № 693, - без змін.

2. Справу №  36/446-А повернути до господарського суду міста Києва.    

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення ухвали в повному обсязі.

 Головуючий суддя          Малетич  М.М.

 Судді

           Андрієнко  В.В.

          Студенець  В.І.