Постанова

від 06.07.2011 по справі 24/507/07-ап-3/208/08-ап

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

ПОСТАНОВА

Іменем України

06.07.11 № 24/507/07-АП-3/208/08-АП

суддя Соловйов В.М.

10.19-10.32

Господарський суд Запорізької області у складі:

головуючий суддя Соловйов В.М.

при секретарі судового засідання Прокопенко М.О.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, головний державний податковий інспектор юридичного відділу, довіреність № 7121/8/10 від 21.06.2011р.

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області, м. Бердянськ Запорізької області

до відповідача-1: Приватного підприємця ОСОБА_2, м. Бердянськ Запорізької області

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю В«ЕлегіяВ» , м. Київ

про визнання недійсною угоди

Справа розглядається за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) відповідно до ст.2, 17, 50, п. 6, 7, 13 розділу VІІ В«Прикінцеві та перехідні положенняВ» КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснював повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Провадження у справі відкрито ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.07.2007р. (суддя Азізбекян Т.А.), судовий розгляд в засіданні суду призначено на 01.08.2007р. об 11 годині 20 хвилин.

Ухвалою від 01.08.2007р. провадження у справі зупинено до 19.10.2007р. Цією ж ухвалою провадження у справі поновлено з 19.10.2007р., судове засідання призначено на 19.10.2007р. об 11 годині 00 хвилин.

Ухвалою від 19.10.2007р. провадження у справі зупинено до 23.10.2007р. Цією ж ухвалою провадження у справі поновлено з 23.10.2007р., судове засідання призначено на 23.10.2007р. об 11 годині 00 хвилин.

Ухвалою від 23.10.2007р. провадження у справі зупинено до 17.12.2007р. Цією ж ухвалою провадження у справі поновлено з 17.12.2007р., судове засідання призначено на 17.12.2007р. о 15 годині 30 хвилин.

Ухвалою від 17.12.2007р. провадження у справі зупинено до 24.01.2008р. Цією ж ухвалою провадження у справі поновлено з 24.01.2008р., судове засідання призначено на 24.01.2008р. о 17 годині 00 хвилин.

Ухвалою від 24.01.2008р. розгляд справи перенесений на 01.02.2008р. о 9 годині 35 хвилин.

Ухвалою від 01.02.2008р. провадження у справі зупинено до 28.03.2008р. Цією ж ухвалою провадження у справі поновлено з 28.03.2008р., судове засідання призначено на 28.03.2008р. о 16 годині 55 хвилин.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Запорізької області ОСОБА_3 від 28.03.2008р. № 433 справа №24/507/07-АП у зв'язку із виробничою необхідністю передана на розгляд судді Соловйову В.М.

Ухвалою від 01.04.2008р. справа №24/507/07-АП прийнята до провадження судді Соловйова В.М. з привласненням їй іншого номеру - №24/507/07-АП-3/208/08-АП. Справа призначена до судового розгляду в судовому засіданні на 19.05.2008р. о 16 годині 00 хвилин.

Ухвалою від 19.05.2008р. провадження у справі зупинено до 15.07.2008р.

Ухвалою від 20.05.2008р. провадження у справі поновлено з 15.07.2008р., призначений судовий розгляд на 15.07.2008р. об 11 годині 30 хвилин.

Ухвалою від 15.07.2008р. провадження у справі зупинено до 01.10.2008р.

Ухвалою від 16.07.2008р. провадження у справі поновлено з 01.10.2008р., призначений судовий розгляд на 01.10.2008р. о 10 годині 00 хвилин.

Ухвалою від 01.10.2008р. провадження у справі №24/507/07-АП-3/208/08-АП зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у кримінальній справі Бердянського міськрайонного суду Запорізької області № 80708.

15.06.2011р. до господарського суду Запорізької області надійшла копія вироку від 11.02.2011р. Бердянського міськрайонного суду Запорізької області у справі № 1-36/11, який вступив в законну сулу 28.02.2011р., відповідно якому ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч.1, 3 ст.358 Кримінального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.06.2011р. провадження у справі поновлено з 06.07.2011р., призначено судовий розгляд на 06.07.2011р. о 10 годині 00 хвилин.

В судовому засіданні 06.07.2011р. проголошено тільки вступну та резолютивну частини постанови.

Позивач просить визнати недійсним фіктивну, здійснену без наміру створення правових наслідків, угоду купівлі-продажу майна між ПП ОСОБА_2 та ТОВ В«ЕлегіяВ» , яку оформлено податковими накладними № 257 від 29.09.2004р. на суму 52 332, 65 грн., № 269 від 11.10.2004р. на суму 56 258, 06 грн., № 281 від 20.10.2004р. на суму 115 106, 07 грн., № 296 від 29.10.2004р. на суму 125 816, 16 грн., № 313 від 15.11.2004р. на суму 75 241, 60 грн., № 325 від 20.11.2004р. на суму 77 661, 84 грн., № 361 від 20.12.2004р. на суму 167 599, 12 грн., № 367 від 25.12.2004р. на суму 135 844, 47 грн., № 375 від 31.12.2004р. на суму 131 203, 14 грн., №22 від 09.01.2005р. на суму 43 200,00 грн., № 31 від 15.01.2005р. на суму 50 965, 20 грн., № 39 від 20.01.2005р. на суму 48 130, 56 грн., № 49 від 07.02.2005р. на суму 34 722, 00 грн., № 54 від 10.02.2005р. на суму 62 235, 36 грн., № 104 від 25.03.2005р. на суму 38 017, 50 грн., № 278 від 15.03.2005р. на суму 19 803, 42 грн., № 294 від 30.03.2005р. на суму 86 199, 10 грн., № 312 від 15.10.2005р. на суму 50 725, 58 грн., № 331 від 31.10.2005р. на суму 38 561, 47 грн., № 348 від 15.11.2005р. на суму 34 060, 94 грн., № 367 від 30.11.2005р. на суму 196 420, 31 грн., № 385 від 15.12.2005р. на суму 10 570, 61 грн., № 409 від 30.12.2005р. на суму 79 841, 94 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача в доход Державного бюджету України кошти у розмірі 1 730 517, 10 грн.

Позивач вказує, що між відповідачами не було господарських відносин, а мало місце лише оформлення самої угоди податковими накладними.

На підтвердження такого висновку посилається на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 08.12.2004р. по справі № 2-5439, яким встановлено, що фінансово-господарську діяльність від імені ТОВ В«ЕлегіяВ» з 15.11.2002р. здійснювали невідомі особи, а також на висновок спеціаліста НДЕКВ при УМВС України в Запорізькій області № 15 від 24.01.2007р. про те, що відбитки печатки ТОВ В«ЕлегіяВ» виготовлені не печаткою підприємства.

На підставі вищезазначеного Бердянська ОДПІ Запорізької області просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідачі письмові заперечення проти адміністративного позову не надали, в судове засідання протягом 2007-2011 років жодного разу не з'явилися, у відповідності до вимог ст. 33, 35, 40 КАС України про дату, час та місце судового розгляду, яке відбулося 06.07.2011р., вважаються повідомленими належним чином.

Крім того, надані позивачем матеріали, свідчать про те, що неявка відповідачів не перешкоджає вирішенню спору, отже справу вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

Бердянською ОДПІ Запорізької області проведена планова документальна перевірка ПП ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2004р. по 30.09.2006р. За результатами перевірки складено акт від 25.12.2006р. № 0187/17-2/НОМЕР_1.

Перевіркою виявлено, що ПП ОСОБА_2 оформлено документи про господарські взаємовідносини в вересні-грудні 2004р., січні-березні 2005р., вересні-грудні 2005р. з ТОВ В«ЕлегіяВ» , м. Київ, на підтвердження чого оформлені наступні податкові накладні:

№ 257 від 29.09.2004р. на суму 52 332, 65 грн.;

№ 269 від 11.10.2004р. на суму 56 258, 06 грн.;

№ 281 від 20.10.2004р. на суму 115 106, 07 грн.;

№ 296 від 29.10.2004р. на суму 125 816, 16 грн.;

№ 313 від 15.11.2004р. на суму 75 241, 60 грн.;

№ 325 від 20.11.2004р. на суму 77 661, 84 грн.;

№ 361 від 20.12.2004р. на суму 167 599, 12 грн.;

№ 367 від 25.12.2004р. на суму 135 844, 47 грн.;

№ 375 від 31.12.2004р. на суму 131 203, 14 грн.;

№22 від 09.01.2005р. на суму 43 200,00 грн.;

№ 31 від 15.01.2005р. на суму 50 965, 20 грн.;

№ 39 від 20.01.2005р. на суму 48 130, 56 грн.;

№ 49 від 07.02.2005р. на суму 34 722, 00 грн.;

№ 54 від 10.02.2005р. на суму 62 235, 36 грн.;

№ 104 від 25.03.2005р. на суму 38 017, 50 грн.;

№ 278 від 15.03.2005р. на суму 19 803, 42 грн.;

№ 294 від 30.03.2005р. на суму 86 199, 10 грн.;

№ 312 від 15.10.2005р. на суму 50 725, 58 грн.;

№ 331 від 31.10.2005р. на суму 38 561, 47 грн.;

№ 348 від 15.11.2005р. на суму 34 060, 94 грн.;

№ 367 від 30.11.2005р. на суму 196 420, 31 грн.;

№ 385 від 15.12.2005р. на суму 10 570, 61 грн.;

№ 409 від 30.12.2005р. на суму 79 841, 94 грн.

Співробітниками Бердянського ВПМ було надано рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 08.12.2004р. згідно якого свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ В«ЕлегіяВ» визнано недійсним з 15.11.2002р.

Вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11.02.2011р. по справі № 1-36/11 ОСОБА_2 визнана винною:

- у скоєні злочину, передбаченого ст. 212 ч. 3 КК України (ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з забороною займатися підприємницькою діяльністю строком на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від призначеного основного покарання, якщо вона в період одного року іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на неї обов'язки.

- у скоєні злочину, передбаченого ст. 358 ч.1, 3 КК України (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів) та призначено покарання за ч. 1 ст. 358 КК України - 1 рік обмеження волі, за ч. 3 ст. 358 КК України - 2 роки обмеження волі.

На підставі ст. 12 ч.2, п.2 ч.1 ст. 49, ст. 70, ч.5 ст. 74 КК України остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено 2 роки обмеження волі та від покарання за ч.1, 3 ст. 358 КК України звільнено у зв'язку із закінченням строків давності.

Вказаним вироком суду встановлено, що ОСОБА_2 у 2004-2005 роках, здійснюючи фінансово-господарську діяльність, пов'язану з оптовою торгівлею сільськогосподарською продукцією і промисловими товарами, при веденні бухгалтерського і податкового обліків, навмисно, з метою ухилення від сплати податку на додану вартість, шляхом безпідставного завищення податкового кредиту з ПДВ, в тому числі використовую завідомо підроблені податкові накладні про придбання товару у підприємств з ознаками фіктивності:

ТОВ В«СегментВ» , м. Маріуполь Донецької області (код № 248442054126);

ТОВ В«ЕлегіяВ» , м. Київ (код № 254077826052);

ПП В«УкрАзовДонВ» , м. Донецьк (код № 31615751).

Фактично товар у вказаних підприємств не придбавався.

Зокрема, вироком суду встановлено, що ОСОБА_2 використала наступні завідомо підроблені податкові накладні про придбання товару у ТОВ В«ЕлегіяВ» :

№ 257 від 29.09.2004р. на суму 52 332, 65 грн.;

№ 269 від 11.10.2004р. на суму 56 258, 06 грн.;

№ 281 від 20.10.2004р. на суму 115 106, 07 грн.;

№ 296 від 29.10.2004р. на суму 125 816, 16 грн.;

№ 313 від 15.11.2004р. на суму 75 241, 60 грн.;

№ 325 від 20.11.2004р. на суму 77 661, 84 грн.;

№ 361 від 20.12.2004р. на суму 167 599, 12 грн.;

№ 367 від 25.12.2004р. на суму 135 844, 47 грн.;

№ 375 від 31.12.2004р. на суму 131 203, 14 грн.;

№22 від 09.01.2005р. на суму 43 200,00 грн.;

№ 31 від 15.01.2005р. на суму 50 965, 20 грн.;

№ 39 від 20.01.2005р. на суму 48 130, 56 грн.;

№ 49 від 07.02.2005р. на суму 34 722, 00 грн.;

№ 54 від 10.02.2005р. на суму 62 235, 36 грн.;

№ 104 від 25.03.2005р. на суму 38 017, 50 грн.;

№ 278 від 15.03.2005р. на суму 19 803, 42 грн.;

№ 294 від 30.03.2005р. на суму 86 199, 10 грн.;

№ 312 від 15.10.2005р. на суму 50 725, 58 грн.;

№ 331 від 31.10.2005р. на суму 38 561, 47 грн.;

№ 348 від 15.11.2005р. на суму 34 060, 94 грн.;

№ 367 від 30.11.2005р. на суму 196 420, 31 грн.;

№ 385 від 15.12.2005р. на суму 10 570, 61 грн.;

№ 409 від 30.12.2005р. на суму 79 841, 94 грн.

Оцінивши представлені докази, вважаю що в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч.1 ст.205 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ч.2 ст.207 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 цього ж Кодексу, господарські зобов'язання можуть виникати: В« ...з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;В»

Частиною другою ст. 202 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 ст.208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Господарське зобов'язання між ПП ОСОБА_2 та ТОВ В«ЕлегіяВ» , оформлене податковими накладними, укладене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства за наявності наміру у ПП ОСОБА_2 Крім того, з боку ТОВ В«ЕлегіяВ» у вказаних господарських зобов'язаннях діяла невстановлена особа, яка не була уповноважена товариством на їх здійснення та підписання відповідних накладних.

Інтерес держави і суспільства випливає з обов'язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому в статті 67 Конституції України та законах України про оподаткування, та відповідних повноваженнях державних органів: Верховної Ради України приймати закони, якими виключно встановлюється система оподаткування (статті 85, 92 Конституції України), Президента України підписувати закони, прийняті Верховною Радою України (стаття 106 Конституції України) та обов'язку Кабінету Міністрів України забезпечувати проведення податкової політики (стаття 116 Конституції України).

До угод, що підпадають під ознаки ч.1 ст.207, ч.1 ст.208 ГК України, належать, зокрема, угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами, на придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежено, на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), - шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.

Як зазначено в п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 В«Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійснимиВ» , перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, доказами спрямованості умислу одного з суб'єктів оспорюваної угоди (ПП ОСОБА_2В.) на укладення угоди з ТОВ В«ЕлегіяВ» з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, є висновки суду по кримінальній справи, викладені у вироку Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11.02.2011р. по справі № 1-36/11, який вступив в законну силу 28.02.2011р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст.207, 208 ГК України.

Норми ч.1 ст.207, ч.1 ст.208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Відповідно ж до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За статтею 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року N 509-XII В«Про державну податкову службу в УкраїніВ» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

За таких обставин суд вважає доведеним, що господарське зобов'язання укладене між ПП ОСОБА_2 та ТОВ В«ЕлегіяВ» , яке оформлене податковими накладними, є нікчемним правочином.

Така правова позиція викладена колегією суддів Вищого адміністративного суду України в постанові від 09.06.2011р. по справі № К-11117/08.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

Встановлені частиною 1 статті 208 ГК України санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

На підставі викладеного, враховуючи, що спірний правочину не виконаний жодною зі сторін, за змістом податкових накладних господарські зобов'язання між ПП ОСОБА_2 та ТОВ В«ЕлегіяВ» відбувалися в період 2004-2005 років, в задоволені позову про стягнення з ПП ОСОБА_2 в доход держави 1 730 517, 10 грн., що становить вартість товару на виконання нікчемного правочину, слід відмовити.

Така правова позиція викладена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України в постановах від 26.06.2007р. по аналогічним справам.

За таких обставин у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Відповідно до вимог ст. 94, 98, пункту 3 Розділу VII В«Прикінцеві та перехідні положенняВ» КАС України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 87-98, ст.158-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково відповідно до вимог ст.184-187 КАС України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Суддя Соловйов В.М.

Постанова виготовлена в повному обсязі 11.07.2011р.