Рішення

від 03.09.2015 по справі 922/4242/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2015 р.Справа № 922/4242/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Омельченко К.А.

розглянувши справу

за позовом ФОП ОСОБА_1, м. Харків до ТОВ НВЦ "Норма", м. Харків про визнання договору оренди припиненим за участю сторін:

позивача - ОСОБА_2

відповідача - не з*явився

ВСТАНОВИВ:

В липні 2015 року до суду звернулася Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( надалі - позивач) та просить визнати договір оренди № 2 (оренди нежитлових приміщень), укладений 01.01.2012 року між ТОВ" Науково - виробничий центр "Норма" та ФОП ОСОБА_1 припиненим з 03.01.2013 року, а обов*язок ФОП ОСОБА_1 щодо передачі (повернення) майна, що було предметом Договору оренди № 2 (оренди нежитлових приміщень) від 010.10.2012 року, ТОВ НВЦ "Норма" - відстроченим на час прострочення ТОВ" НВЦ "Норма" ( до моменту підписання ТОВ НВЦ "Норма" акту приймання-передачі майна, що було предметом договору оренди № 2 (оренди нежитлових приміщень) від 01.01.2012 року).

Стягнути з ТОВ НВЦ "Норма" ( код ЄДРПОУ 23143067, місцезнаходження м. Харків, пр. Правди, буд.7, літ Б-5) на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1218, 00 грн.

Відповідач з заявленим позовом не погоджується та просить суд припинити провадження у справі у зв*язку з тим, що позивач тільки 24.06.015 року звернувся з листом щодо підписання акту приймання-передачі майна до договору оренди № 2 від 01.01.2012 року та тільки в липні були надані акти приймання - передачі для їх підписання. Крім того, відповідач у своєму відзиві зазначає, що позивач не скористався своїм правом щодо судового врегулювання даного спору шляхом звернення з позовом щодо вчинення певних дій шляхом, зобов*язання прийняти від нього орендоване майно. ( а.с.48-50).

Присутній в судовому засіданні 03.09.2015р. позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача, пояснив, що ним надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

01.01.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий центр "Норма" (позивач, орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач, орендар) укладено договір оренди № 2 нежитлових приміщень, відповідно до розділу 1 якого орендодавець - передає у володіння та користування орендарю частину нежитлових приміщень, загальною площею 31,9 кв. м., розташованих за адресою: м. Харків, пр-т Правди, б. 7, літера 5-Б, а також майно, що знаходиться у приміщенні, відповідно до додатку № 1 до договору, який є його невід'ємною частиною договору.

Передача орендарю у користування частини нежитлового приміщення була здійснена у відповідності до п. 1.5 вказаного договору, що підтверджується актом здачі- приймання від 01.01.2012 року.

Згідно до п. 3.1 договору оренди за користування орендованим нежитловим приміщенням орендар не пізніше 10 числа наступного місяця за звітним, повинен перераховувати на розрахунковий рахунок орендодавця оренду плату за поточний місяць із розрахунку 130,00 грн. за 1 кв. м., а також відшкодовувати загальні для всієї будівлі та прилеглої території експлуатаційні та комунальні витрати, пропорційно орендованій площі.

Розділом 8 договору оренди встановлено, що договір діє з моменту підписання до 31.12.2012 року.

Пунктом 5.3 договору оренди визначено, що приміщення, що орендується, вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання відповідного акту здачі-приймання.

Згідно до п. 7.4 договору оренди, у випадку припинення дії договору орендар зобов'язаний протягом двох днів з моменту спливу його строку або дострокового розірвання повернути орендодавцю приміщення, що орендувалося, в робочому, нормальному стані з підписанням двостороннього акту передачі.

Звертаючись до господарського суду з відповідним позовом, позивач зазначає, що на теперішній час, договір є припиненим з 03.01.2013 року ( тобто з дати першого звернення позивача до відповідача з пропозицією підписати акт приймання-передачі орендованого майна) а свій обов*язок щодо передачі раніше орендованого майна відповідачу - відстроченим на час прострочення відповідача, а саме - до моменту підписання відповідачем акту приймання - передачі майна, що було предметом договору.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 631 Цивільного кодексу України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Пунктом 5.3 договору оренди визначено, що приміщення, що орендується, вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання відповідного акту здачі-приймання.

Згідно до п. 7.4 договору оренди, у випадку припинення дії договору орендар зобов'язаний протягом двох днів з моменту спливу його строку або дострокового розірвання повернути орендодавцю приміщення, що орендувалося, в робочому, нормальному стані з підписанням двостороннього акту передачі.

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму, наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Враховуючи вимоги законодавства та умови договору оренди від 01.01.2012р. р., орендар зобов’язаний повернути орендодавцеві приміщення з обов"язковим оформленням цього повернення відповідним актом.

Позивач підтримує заявлені вимоги та посилається на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.07.2015 року у справі за № 922/5316/14 у відповідності до якої були встановлені факти які стосуються даних сторін т взаємовідносин.

Так, апеляційною інстанцією встановлено, що згідно з пунктом 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 6 «Про судове рішення» господарський суд з огляду на вимоги частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі.

Так, зобов'язальні відносини на законодавчому рівні регулюються розділом 1 книги п'ятої Цивільного кодексу України, вимоги до виконання зобов'язання вміщені у главі 48 Цивільного кодексу України.

Правовідносини сторін врегульовано договором оренди, до яких повинні застосовуватись положення глави 58 параграфу 1 Цивільного кодексу України «Найм (оренда)».

Із загальними положеннями про найм (оренду), а саме нормами статей 759, 762 Цивільного кодексу України обов’язок внесення орендної плати безумовно пов'язаний із фактичним отриманням послуги з користування визначеного у договорі майна.

Відповідно до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Однак , апеляційний Господарський суд визначає, що положеннями пункту 6 статті 762 Цивільного кодексу України встановлено й винятки із загального правила, які дозволяють орендареві, за умови настання відповідних обставин, наполягати на звільненні від сплати орендної плати, що в даному випадку і має місце.

Так, зазначеною нормою у пункті 6 передбачено, що наймач (орендар) звільняється від сплати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються на підставі, зокрема письмових доказів, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Розподіл обов'язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Вимога надати докази невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов'язань за угодою (стаття 610 Цивільного кодексу України) покладається на позивача. Водночас, за приписами статті 614 Цивільного кодексу України тягар доказування відсутності своєї вини лежить на особі, яка порушила зобов'язання.

Так, апеляційним судом визначена наявність обставин, які унеможливили використання ФОП ОСОБА_1 об'єкта оренди, обумовленого Договором, у спірний період, а також існування таких обставин поза волею орендаря. Крім того, колегією суддів з’ясовано, що відповідач орендованим майном фактично у спірний період взагалі не користувався .

Так, при розгляді апеляційної скарги судом встановлено, що орендоване приміщення за адресою: м. Харків, пр-т Правди, б. 7, літера 5-Б використовувалось ТОВ НВЦ «Норма», у тому числі і у спірний період, для надання перукарських послуг. Водночас перукарські послуги населенню в даному приміщенні надавались директором ТОВ НВЦ «Норма» - ОСОБА_3, а також іншими працівниками підприємства позивача і цей факт не спростовано. Всі ці обставини існували поза волею позивача по справі ОСОБА_1, як орендаря спірного приміщення за Договором № 2 від 01.01.2012р. Судом враховано також і те, що обіймаючи посаду директора ТОВ НВЦ «Норма» - ОСОБА_3 особисто здійснювала свою професійну діяльність перукаря у спірний період в цьому приміщенні, і через складні особисті відносини між останньою та підприємцем ОСОБА_1, з якою було укладено договір на оплатне використання об'єкта оренди, колегія суддів вважає, що в даному випадку виникли обставини, які виключають можливість та факт використання відповідачем орендованої частини даного приміщення для здійснення своєї підприємницької діяльності у спірний період.

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, шляхом подання письмових доказів. Згідно з приписами статті 34 цього Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Належними є докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Згідно з частиною другою статті 43 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Враховуючи викладені вище обставини, суд вважає позовні вимоги ФОП ОСОБА_1І законодавчо обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, тому такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати в даній справі в сумі 1218,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 55, 124 Конституції України, ст. ст. 6, 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 598, 612, 626-629, 662-664, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст.173, 174, 179, 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Визнати договір оренди № 2 (оренди нежитлових приміщень), укладений 01.01.2012 року між ТОВ" Науково - виробничий центр "Норма" та ФОП ОСОБА_1 припиненим з 03.01.2013 року, а обов*язок ФОП ОСОБА_1 щодо передачі (повернення) майна, що було предметом Договору оренди № 2 (оренди нежитлових приміщень) від 010.10.2012 року, ТОВ НВЦ "Норма" - відстроченим на час прострочення ТОВ" НВЦ "Норма" ( до моменту підписання ТОВ НВЦ "Норма" акту приймання-передачі майна, що було предметом договору оренди № 2 (оренди нежитлових приміщень) від 01.01.2012 року).

Стягнути з ТОВ НВЦ "Норма" ( код ЄДРПОУ 23143067, місцезнаходження м. Харків, пр. Правди, буд.7, літ Б-5) на користь ОСОБА_1 ( код НОМЕР_1 АДРЕСА_1) сплачений судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1218, 00 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 03.09.2015 р.

Суддя ОСОБА_4