Постанова

від 03.09.2015 по справі 910/3388/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2015 р. Справа№ 910/3388/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

За участю представників:

Від позивача за первісним позовом: Речицька Я.О. - адвокат;

Від відповідача за первісним позовом: Мокрецький О.В.- представник;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Центренерго"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2015

у справі № 910/3388/15-г (суддя Плотницька Н.Б.)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Ваті-Україна"

до Публічного акціонерного товариства „Центренерго"

про стягнення 682 657, 41 грн,

та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства „Центренерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ваті-Україна"

про стягнення 2 865, 31 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Ваті-Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства „Центренерго" про стягнення 662 574 грн 34 коп. заборгованості за договором про закупівлю (поставку) товарів № 12/313 від 13.06.2014, в тому числі 448 814 грн 20 коп. основного боргу, 17 195 грн 13 коп. пені, 4 126 грн 83 коп. 3 % річних, 27 826 грн 48 коп. інфляційних втрат, 159 611 грн 70 коп. збитків за невиконання грошового зобов'язання та 5 000 грн 00 коп. витрат на послуги адвоката.

Публічне акціонерне товариство „Центренерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з зустрічними позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ваті-Україна" та обґрунтовує тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Ваті-Україна" в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору про закупівлю (поставку) товарів № 12/313 від 13.06.2014 здійснив недопоставку товару на загальну суму 11 236 грн 70 коп., у зв'язку з чим позивачем нараховано 2 078 грн 79 коп. пені та 786 грн 52 коп. штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2015 у справі №910/3388/15-г первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Ваті-Україна" до Публічного акціонерного товариства „Центренерго" задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства „Центренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Ваті-Україна" заборгованість у розмірі 348 818 грн 53 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 976 грн. 37 коп. та витрати за послуги адвоката у розмірі 5 109 грн. 72 коп.

В іншій частині первісного позову судом першої інстанції відмовлено.

Зустрічний позов Публічного акціонерного товариства „Центренерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ваті-Україна" задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Ваті-Україна" на користь Публічного акціонерного товариства „Центренерго" пеню у розмірі 2078 грн. 79 коп., штраф у розмірі 786 грн. 52 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 827 грн. 63 коп.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач за первісним позовом звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати в частині стягнення Публічного акціонерного товариства „Центренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Ваті-Україна" 5 109,72 грн. на послуги адвоката та у частині відмови у задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у стягненні з Публічного акціонерного товариства „Центренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Ваті-Україна" 5 109,72 грн. на послуги адвоката та розстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва строком на 6 місяців шляхом сплати щомісячних платежів рівними частинами у частині вимог, що не оскаржуються.

03.09.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від апелянта надійшли доповнення до апеляційної скарги, в яких вказав що 08.07.2015 відповідач за первісним позовом погасив заборгованість по договору № 12/313 від 13.06.2014 перед позивачем за первісним позовом. Отже вимога відповідача за первісним позовом щодо рострочки виконання рішення суду першої інстанції шляхом сплати щомісячних платежів рівними частинами у частині вимог що не оскаржуються, є не актуальними.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Центренерго" у справі №910/3388/15-г передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В, суддів Тищенко А.І. та Михальської Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2015 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Центренерго" прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 14.07.2015.

Ухвалою від 14.07.2015 задоволено клопотання представників позивача та відповідача за первісним позовом в судовому засіданні про продовження строку вирішення спору та відкладено розгляд апеляційної скарги на 03.09.2015.

В судовому засіданні 03.09.2015 сторони надали свої пояснення по справі.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 13.06.2014 між позивачем за первісним позовом (надалі - Постачальник) та відповідачем за первісним позовом (надалі - Покупець) укладено договір про закупівлю (поставку) товарів № 12/313, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцю товари (продукцію) згідно умов договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію, що поставляється відповідно до умов договору.

Згідно з пунктом 1.3 договору найменування (номенклатура, асортимент), кількість, строки поставки та інші характеристики продукції зазначені в додатку № 1 до договору.

У відповідності до пункту 3.3 договору фактичний об'єм кожної партії продукції зазначається у відповідній письмовій заявці покупця, яка є невід'ємною частиною даного договору.

Положеннями пункту 5.3 договору визначено, що датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі продукції. В разі якщо фактична передача продукції і дата підписання акту приймання-передачі продукції не співпадають - до підписання акту приймання передачі продукції (в т.ч. в період приймання продукції за кількістю та якістю), продукція вважається переданою покупцю на зберігання.

Відповідно до пункту 6.1 договору постачальник зобов'язаний передати (поставити) покупцеві продукцію, якість, номенклатура, асортимент, кількість, комплектність та інші характеристики якої відповідають умовам договору та вимогам чинного законодавства.

У відповідності до пункту 3 додатку № 1 до договору розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 45 днів з моменту поставки продукції до складу покупця та підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі продукції за кожну окремо поставлену партію продукції згідно письмових заявок покупця.

Строк поставки повинен складати не більше 30 робочих днів з дати отримання постачальником письмової заявки покупця з можливістю дострокової поставки (пункт 5 додатку № 1 до договору).

Як вірно вказав суд першої інстанції, за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На виконання умов укладеного договору постачальником на підставі повідомлення про акцепт пропозиції конкурсних торгів, або цінової пропозиції, або пропозиції за результатами застосування процедури закупівлі в одного учасника № 44/819-3840 від 27.05.2014, було поставлено, а покупцем прийнято товар на загальну суму 448 818 грн 53 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № 438 від 23.06.2014, № 490 від 09.07.2014, актами приймання-передачі продукції згідно договору від 24.06.2014 та від 10.07.2014, товарно-транспортними накладними № Р438 від 23.06.2014 та № Р490 від 09.07.2014.

Відповідач, в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед постачальником за отриманий товар у розмірі 348 818 грн 53 коп. Доказів оплати отриманого товару на вказану суму матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на вищенаведене колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати отриманого товару за договором про закупівлю (поставку) товарів № 12/313 від 13.06.2014 та факту наявності заборгованості у розмірі 348 818 грн 53 коп., вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню у розмірі 348 818 грн 53 коп.

У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором про закупівлю (поставку) товарів № 12/313 від 13.06.2014, позивачем нараховано відповідачу інфляційні втрати у розмірі 126 433 грн 48 коп., 3 % річних у розмірі 8 318 грн 27 коп. та пеню у розмірі 39 475 грн 43 коп.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 9.6 договору у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець сплачує постачальникові неустойку у вигляду пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції.

Судом першої інстанції встановлено, що Господарським судом міста Києва порушено провадження у справі про банкрутство Відкритого акціонерного товариства „Державна енергогенеруюча компанія „Центренерго" та накладено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до положень статті 1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній на момент порушення провадження у справі про банкрутство) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Разом із тим, норми Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначають, що конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Частиною 4 статті 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.

Таким чином, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.

Згідно з абзацом 2 частини 4 статті 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто, вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу, пені та інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому неустойка та інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на ненараховану неустойку та інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки та інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.

Виходячи із змісту Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня, штраф та інші санкції за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

З огляду на вищевикладене, вимоги про стягнення пені за неналежне виконання зобов'язань за договором щодо оплати отриманого товару у розмірі 39 475 грн 43 коп., інфляційних втрат у розмірі 126 433 грн 48 коп. та 3 % річних у розмірі 8 318 грн 27 коп. про що вірно вказав суд першої інстанції.

Крім того суд першої інстанції правомірно та обгрунтовано відхилив клопотання про розстрочення виконання рішення та клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Крім того, позивачем було заявлено вимоги про стягнення з відповідача 159 611 грн 70 коп. збитків (неодержаних доходів) за невиконання зобов'язання.

Відповідно до норм статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з нормами статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для застосування такого виду господарської санкції (правового наслідку порушення зобов'язання), як стягнення збитків, необхідна наявність всіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками; вини. При відсутності хоч б одного з цих елементів господарсько-правова відповідальність не настає.

Згідно з частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За правилами статті 611 Цивільного кодексу України відшкодування збитків є встановленим договором або законом правовим наслідком, що настає у разі порушення зобов'язання.

Частиною 1 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства.

З огляду на вищевикладене та зважаючи на те, що не надано належних доказів наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, зокрема, не доведено наявність збитків як таких, що спричинені діяльністю саме відповідача, вимоги позивача про стягнення з відповідача 159 611 грн 70 коп. збитків (неодержаних доходів), визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Що стосується зустрічних позовних вимог Публічного акціонерного товариства „Центренерго" про стягнення Товариства з обмеженою відповідальністю „Ваті-Україна" 2 078 грн 79 коп. пені та 786 грн 52 коп. штрафу за неналежне виконання зобов'язань за договором про закупівлю (поставку) товарів № 12/313 від 13.06.2014, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з пунктом 1.3 договору найменування (номенклатура, асортимент), кількість, строки поставки та інші характеристики продукції зазначені в додатку № 1 до договору.

Відповідно до пункту 2 додатку № 1 до договору сторонами визначено загальну вартість продукцію у розмірі 460 055 грн 23 коп.

Публічне акціонерне товариство „Центренерго" звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ваті-Україна" з письмовою заявкою № 07/464-4242 щодо постачання продукції на суму 460 055 грн 23 коп.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов укладеного договору про закупівлю (поставку) товарів № 12/313 від 13.06.2014, постачальником, на підставі повідомлення про акцепт пропозиції конкурсних торгів, або цінової пропозиції, або пропозиції за результатами застосування процедури закупівлі в одного учасника № 44/819-3840 від 27.05.2014, було поставлено, а покупцем прийнято товар на загальну суму 448 818 грн 53 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № 438 від 23.06.2014, № 490 від 09.07.2014, актами приймання-передачі продукції згідно договору від 24.06.2014 та від 10.07.2014, товарно-транспортними накладними № Р438 від 23.06.2014 та № Р490 від 09.07.2014.

Суд першої інстанції вірно встановив факт, порушення відповідачем за зустрічним позовом умов договору про закупівлю (поставку) товарів № 12/313 від 13.06.2014 та норм чинного законодавства недопоставив картон азбестовий КАОН - 1 (5мм) в кількості 700 кг. та набивку АГІ 12х12 мм в кількості 5,761 кг на загальну суму 11 236 грн 70 коп., що також не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів поставки позивачу за зустрічним позовом картону азбестовий КАОН - 1 (5мм) в кількості 700 кг. та набивки АГІ 12х12 мм в кількості 5,761 кг на загальну суму 11 236 грн 70 коп.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором про закупівлю (поставку) товарів № 12/313 від 13.06.2014 щодо недопоставки товару, Публічним акціонерним товариством „Центренерго" нараховано Товариству з обмеженою відповідальністю „Ваті-Україна" пеню у розмірі 2 078 грн 79 коп. та штраф у розмірі 786 грн 52 коп.

Відповідно до пункту 9.2. договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань щодо поставки продукції з постачальника стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості продукції, з якої допущено прострочення за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується вартість штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені) відповідно до умов пункту 9.2 договору.

З огляду на вищенаведене та доведення факту неналежного виконання зобов'язання за договором з поставки товару, вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 078 грн 79 коп. та штрафу у розмірі 786 грн 52 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі, як вірно вказав суд першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів, позивачем за первісним позовом було заявлено клопотання про відшкодування витрат, сплачених за послуги адвокатів, у розмірі 10 000 грн 00 коп.

Як розяснено в п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7, стосовно того,що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, відшкодовуються витрати, які були здійснені стороною за отримання послуг лише адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

В якості доказів понесення витрат на оплату послуг адвоката по даній справі на суму 10 000 грн 00 коп., позивачем надано договір про надання правової допомоги від 25.08.2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Ваті-Україна" та Адвокатським бюро „Янни Речицької", додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 09.04.2015, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 5168/10 від 29.05.2014, посвідчення адвоката України № 5168/10 від 29.05.2014, додаток № 1 до договору про надання правової допомоги від 09.04.2015 та платіжне доручення № 157tr.JBKLF0410L0DYF 1 від 10.04.2015, тому на переконання судової колегії, судом першої інстанції було правомірно та обгрунтовано відшкодовано витрати на послуги адвоката.

З огляду на викладені доводи апеляційної скарги колегія суддів відхиляє їх як необгрунтовані.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Центренерго" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2015 у справі № 910/3388/15-г залишити без змін.

Матеріали справи № 910/3388/15-г повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська