Рішення

від 05.10.2009 по справі 3636.1-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

3636.1-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.

РІШЕННЯ

Іменем України

05.10.2009Справа №2-7/3636.1-2009

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримнафтапостачання» (96560, Сімферопольський район, с. Перове, вул. Шкільна, 7, ідентифікаційний код 31883762)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Птицекомплекс-Агро» (97034, Красногвардійський район, с. Котельникове, вул. Московська, 7,  ідентифікаційний код 35338709)

Про стягнення 81 024,86 грн.

Суддя І. І. Дворний

                                        представники:

Від позивача – Могила Д. В., предст., дов. від 03.03.2008 р.

Від відповідача –  Поставничий Ю. М., предст., дов. №3 від 02.01.2009 р.

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримнафтапостачання» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Птицекомплекс-Агро» 81 024,86 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі укладеного між сторонами договору №0037 від 31.01.2008 р. відповідачеві за товарно-транспортною накладною №3286 від 22.08.2008 р. був поставлений товар на загальну суму 81 107,00 грн., вартість якого в повному обсязі сплачена не була, через що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Птицекомплекс-Агро» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримнафтапостачання» на час подачі позову до суду складає 72 553,95 грн. Крім того, позивач також просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 7 255,39 грн., 798,09 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 417,43 грн.

Відповідач проти позову заперечував та пояснив, що в накладній №3286 від 22.08.2008 р. відсутнє посилання на договір №0037 від 31.01.2008 р., у зв'язку з чим поставка вважається позадоговірною, а строк виконання зобов'язання має визначатися з урахуванням положень частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України – сім днів з дня пред'явлення вимоги. Враховуючи те, що вимога про сплату боргу позивачем направлена не була, ТОВ «Птицекомплекс-Агро» просить відмовити в позові.

Рішенням ГС АР Крим від 03.02.2009 р. у справі №2-29/10281-2008, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.03.2009 р., позов був задоволений в повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.06.2009 р. рішення ГС АР Крим від 03.02.2009 р. у справі №2-29/10281-2008 та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.03.2009 р. були скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа передана на розгляд судді І. І. Дворному із привласненням номеру 2-7/3636.1-2009 та ухвалою від 10.07.2009 р. була прийнята до провадження.

20.08.2009 р. до ГС АР Крим від Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримнафтапостачання» надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно якої просить суд стягнути з відповідача 72 553,95 грн. заборгованості, 7255,39 грн. штрафу, 10 665,44 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 2 164,69 грн.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

31.01.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримнафтапостачання» (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Птицекомплекс-Агро» (Покупець) був укладений договір №0037, пунктом 1.1 якого передбачено, що Продавець зобов'язується передати, а Покупець прийняти та сплатити пально-мастильні матеріали.

Ціна, асортимент, кількість палива вказуються Покупцем в первинних документах (п. 1.2 Договору).

Відповідно до пункту 3.1 Договору Покупець зобов'язаний повністю сплатити вартість палива (попередня оплата) до його передачі продавцем. У випадку несплати Покупцем повної вартості палива Продавець вправі відмовитися від виконання своїх зобов'язань повністю або частково.

У випадку передачі палива Продавцем до його повної або часткової оплати Покупцем, Покупець зобов'язаний здійснити повний розрахунок за поставлене паливо протягом трьох банківських днів з моменту виконання зобов'язання.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримнафтапостачання» стверджує, що на виконання умов укладеного договору та на підставі заявок ТОВ «Птицекомплекс-Агро» відповідачеві був поставлений товар на загальну суму 81 107,00 грн., що підтверджується відповідною накладною №3286 від 22.08.2008 р. Оскільки станом на 21.08.2008 р. за ТОВ «Птицекомплекс-Агро» рахувалася переплата у сумі 8 553,05 грн., позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 72 553,95 грн.

Суд не вбачає підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Так, в постанові від 18.06.2009 р. у цій справі Вищий господарський суд України зазначив, що розглядаючи даний спір ані суд першої інстанції, ані апеляційний господарський суд не звернули увагу на те, що в накладній №3286 від 22.08.2008 р., по якій здійснювалась поставка, відсутні будь-які посилання на договір №0037 від 31.01.2008 р., а в довіреності серії ЯПА №992274 від 21.08.2008 р., по якій отримував товар відповідач,  вказано, що вона видана на отримання матеріальних цінностей по накладній. З урахуванням цього, суд касаційної інстанції зазначив, що в першу чергу, судам слід було ретельніше встановити дійсні правовідносини сторін, з'ясувати чи дійсно відбувалась ця поставка на виконання умов договору від 31.01.2008 р., чи сторони у спрощений спосіб провили господарську операцію поза межами зазначеного договору, врахувавши, при цьому, що в самій накладній та довіреності відсутні будь-які посилання на договір від 31.01.2008 р.

Відповідно до статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарської операції. Первинні документи повинні мати в числі інших обов'язковий реквізит - зміст господарської операції.

Пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, також встановлено, що в первинних документах повинен відображуватися зміст господарської операції.

Пунктом 2.7. вказаного Положення передбачено, що первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України.

Міністерство статистики України наказом від 21.06.96 р. № 193 «Про затвердження типових форм первинних облікових документів по обліку сировини та  матеріалів» затвердило типову форму М-11 накладна-вимога на відпустку (внутрішнє переміщення) матеріалів», визначивши, що у випадку відпуску матеріальних цінностей стороннім організаціям накладна-вимога виписується на підставі договорів, нарядів та інших відповідних документів.

Таким чином, діючими нормативно-правовими актами встановлений перелік обов'язкових реквізитів, які повинен містити первинний документ - накладна на відпуск товару.

Типова форма первинного документа «Довіреність» (форма № М-2) затверджена Наказом Міністерства статистики України від 21.06.96 р. № 192 «Про затвердження типової форми первинного обліку».          

Порядок обігу первинного документа «Довіреність» затверджений наказом Міністерства фінансів України   від 16.05.96 р. № 99 «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних довіреностей на отримання цінностей».

Так, пунктом 2 вказаної Інструкції передбачено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Бланки довіреностей  є документами суворої звітності, їх виготовлення повинно бути  з друкарською нумерацією відповідно до Правил виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 25 листопада 1993 р. N 98, Служби безпеки України від 15 листопада 1993 р. N 118, Міністерства внутрішніх справ України від 24 листопада 1993 р. N 740.

Довіреність підписується керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками та особами, які на те уповноважені керівником підприємства.

Довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

У разі, коли довірена особа повинна одержувати потрібні цінності в одному місці (з одного складу), але за декількома нарядами, рахунками та іншими документами, що їх замінюють, їй може бути видана одна довіреність із зазначенням у ній номерів і дат видачі усіх нарядів, рахунків та інших аналогічних документів або декілька довіреностей, якщо цінності мають бути одержані на різних складах.

При виписуванні довіреності перелік цінностей, які належить отримати по ній (графа "Найменування цінностей" у бланку довіреності), наводиться обов'язково із зазначенням назви і кількості цінностей для одержання, незалежно від того, чи є такі відомості у документах на відпуск (наряді, рахунку, договорі, замовленні, угоді тощо) цінностей. Незаповнені рядки довіреності прокреслюються.

Згідно до пункту 12 Інструкції забороняється відпускати цінності зокрема у випадках  подання довіреності, виданої з порушенням встановленого порядку заповнення або з незаповненими реквізитами; закінчення строку дії довіреності.

Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей. (пункт 15 Інструкції).

Проте, накладна №3286 від 22.08.2008 р. та довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯПА №992274 від 21.08.2008 р., представлені Позивачем як доказ того, що товар був переданий Відповідачеві за Договором, не містять посилання на Договір №0037 від 31.01.2008 р., як на підставу здійснення господарської операції, а отже відсутній причинно-наслідковий зв'язок між ними і Договором, за яким Позивачем стягується заборгованість у цій справі.

Таким чином, оскільки  цінності за накладною відпущені позивачем з порушенням вимог чинного законодавства, то вказані накладні не можуть бути належним доказом  того, що товарно-матеріальні цінності були передані Відповідачеві на підставі Договору.

Отже, взаємовідносини сторін щодо поставки товару мають бути розцінені як позадоговірні, а отже на них не можуть поширюватися умови договорів поставки, зокрема, строки оплати, відповідальність тощо.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Отже, наявність порушеного права позивача у даному випадку має бути обумовлена невиконанням відповідачем в семиденний строк з дня направлення претензії свого обов'язку по сплаті товару.

Надіслання ж сторонам копії позовної заяви і доданих до неї документів є виконанням позивачем, прокурором чи його заступником процесуального обов'язку, покладеного на них статтею 56 Господарського процесуального кодексу України, а не пред'явленням вимоги боржникові в порядку ч. 1 ст. 530 ЦК України. Такої ж позиції притримується й Вищий господарський суд України (п. 11Інфоормаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» від 11.04.2005 р. N 01-8/344; п. 6 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року» від 20.10.2006 р. N 01-8/2351).

Відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду. Проте, позивач не надав суду доказів направлення на адресу відповідача до часу звернення до суду вимоги про сплату заборгованості за поставлений за накладною №3286 від 22.08.2008 р. товар., відмова в задоволенні якої або залишення якої без розгляду свідчило б про наявність порушеного права позивача, яке б підлягало захисту у судовому порядку.

Так, згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Вказане положення відповідає статті 15 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та статті 55 Конституції України, якою закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституційний Суд України в рішенні у справі за конституційним зверненням громадян Проценко Раїси Миколаївни, Ярошенко Поліни Петрівни та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) від 25 грудня 1997 р. зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Отже, за змістом статті 1 ГПК України порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду. Якщо в результаті розгляду справи виявиться, що порушення відсутнє, суд має відмовити в позові.

За таких обставин, матеріалами справи не підтверджується порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Птицекомплекс-Агро» прав та інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримнафтапостачання», оскільки вимога про сплату вартості поставленого за накладною №3286 від 22.08.2008 р. товару на адресу відповідача направлена не була. Отже, в позові про стягнення заборгованості у сумі 72 553,95 грн. має бути відмовлено.

За відсутністю правових підстав для примусового стягнення з відповідача вартості поставленого за накладною №3286 від 22.08.2008 р. товару, не підлягають задоволенню також вимоги позивача щодо стягнення штрафу, інфляційних втрат та 3% річних.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на позивача відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.