Рішення

від 31.08.2015 по справі 910/18890/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2015Справа №910/18890/15

Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес-Е»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажмоноліт»

про стягнення 36 833,96 грн,

За участю представників сторін:

від позивача: Титковська О.І. (довіреність № б/н від 10.08.2015);

від відповідача: не з'явились,

ВСТАНОВИВ :

23.07.2015 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес-Е» (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажмоноліт» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 36 858,99 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач пояснив, що 11.11.2013 року між ним та відповідачем був укладений договір поставки № 141113-2 (далі - договір), згідно з умовами якого позивач зобов'язувався передати відповідачу бетон, бетонні вироби і конструкції, інший товар, відповідно до прайс-листа позивача (далі - товар), а відповідач зобов'язувався вказаний товар прийняти та оплатити вчасно і в повному обсязі.

Відповідач товар, поставлений позивачем, прийняв, проте оплатив лише частково.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача основний борг у розмірі 16 766,67 грн, 3 353,33 грн штрафу, три проценти річних у сумі 470,78 грн, 6 851,02 грн пені та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 9 417,19 грн.

Провадження у справі № 910/18890/15 порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2015 року, розгляд справи призначено на 17.08.2015 року.

17.08.2015 року в судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення по суту справи. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 24.07.2015 року не виконав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2015 року, на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 31.08.2015 року.

28.08.2015 року через загальний відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, витребуваних ухвалами суду від 24.07.2015 року та 17.08.2015 року. Також представник позивача, долучив уточнені розрахунки окремих позовних вимог, за якими пеня становить 6 828,74 грн, три проценти річних - 468,03 грн, а сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, - 9 417,19 грн.

У зв'язку викладеним, суд дійшов висновку про те, що позивач, на підставі ст. 22 ГПК України, зменшив розмір позовних вимог, та прийняв таку заяву до розгляду. Відтак, предметом спору по даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 16 766,67 грн, 3 353,33 грн штрафу, пені в сумі 6 828,74 грн, 468,03 грн трьох процентів річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 9 417,19 грн.

31.08.2015 року в судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, подав клопотання про долучення документів, витребуваних ухвалою суду від 17.08.2015 року, яке було задоволено судом. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 24.07.2015 року та 17.08.2015 року не виконав.

Ухвали у даній справі надсилалися, зокрема, відповідачеві за адресою його місцезнаходження, яка відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та були повернуті підприємством зв'язку через закінчення встановленого строку зберігання поштового відправлення.

У п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» надано такі роз'яснення: за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що відповідач був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи належним чином.

Разом з тим, відповідач в жодне судове засідання свого повноважного представника не направив, обґрунтованих письмових пояснень із зазначенням поважних причин неявки його представника в судові засідання суду не надав, правом, наданим ст. 59 ГПК України, не скористався, відзиву на позов від останнього до суду не надійшло, а тому, відповідно до положень ст. 75 ГПК України, справа була розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 31.08.2015 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вивчивши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, судом встановлено наступне:

11.11.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес-Е» (далі - позивач, виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтажмоноліт» (далі - відповідач, замовник) був укладений договір поставки № 141113-2 (далі - договір).

Згідно з п. 1.1 договору, виконавець зобов'язується в порядку та на умовах договору передати (поставити) замовнику замовлений товар (бетон, бетонні вироби і конструкції, інший товар, відповідно до прайс-листа виконавця, в подальшому за текстом - товар) по узгодженню сторін виконати його доставку, а замовник зобов'язується своєчасно прийняти замовлений товар та здійснити його оплату в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.2 договору, предметом поставки є товар згідно попереднього замовлення покупця.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що кількість товару, що підлягає поставці, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами визначаються у заявках замовника, рахунках-фактурах виконавця та накладних (товарно-транспортних, видаткових).

Відповідно до п. 3.1 договору, загальна вартість договору визначається сумарною вартістю всіх виконаних виконавцем і прийнятих замовником заявок протягом терміну дії договору.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу товар на загальну суму 54 338,68 грн, що підтверджується видатковими накладними № 56 від 16.12.2013 року, № 29 від 22.11.2013 року, № 17 від 20.11.2013 року, № 154 від 23.04.2014 року, № 211 від 21.05.2014 року, № 244 від 03.06.2014 року, № 337 від 17.07.2014 року, № 342 та № 349 від 18.07.2014 року, № 350 та № 351 від 21.07.2014 року, № 468 від 11.09.2014 року, № 484 від 18.09.2014 року, № 539 від 13.10.2014 року, № 659 від 28.11.2014 року (далі - видаткові накладні), копії яких долучені до матеріалів справи.

Відповідач товар, переданий позивачем, прийняв, що підтверджується відтисками печатки відповідача та підписами його уповноваженої особи на видаткових накладних, проте оплатив його частково, а саме в розмірі 37 572,01 грн, що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача від 11.12.2013 року, 16.04.2014 року, 16.07.2014 року, 17.07.2014 року, 18.07.2014 року, 10.09.2014 року, 17.09.2014 року, 10.10.2014 року, долученими до матеріалів справи.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив на адресу відповідача вимогу № 17-04/15 від 17.04.2015 року (далі - вимога № 17-04/15), що підтверджується фіскальним чеком № 9805 від 20.04.2015 року, копія якого долучена до матеріалів справи. У зазначеній вимозі позивач повідомляв відповідача про необхідність протягом семи днів від дня отримання даної вимоги сплатити заборгованість та попереджав про намір звернутись до суду у випадку невиконання відповідачем вимог позивача.

Відповідач вимогу № 17-04/15 отримав 21.04.2015 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, копія якого долучена до матеріалів справи, проте відповіді не надав, заборгованість перед позивачем не оплатив.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача основний борг у розмірі 16 766,67 грн, 3 353,33 грн штрафу, три проценти річних у сумі 470,78 грн, 6 851,02 грн пені та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 9 417,19 грн.

28.08.2015 року представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи. Зокрема, долучив уточнені розрахунки пені, трьох процентів річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції. За новими розрахунками позивача пеня становить 6 828,74 грн, три проценти річних - 468,03 грн, а сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, - 9 417,19 грн. Так, позивач зменшив розмір окремих позовних вимог, у зв'язку із виправленням у розрахунках допущених раніше помилок.

Частиною 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено, позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Пунктом 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року роз'яснено, що зменшення позивачем суми позову, в тому числі й з підстав необґрунтованості первісного розрахунку ціни позову, не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, - про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору стає вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що дії позивача щодо зменшення розміру позовних вимог не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Відтак, предметом спору по даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 16 766,67 грн, 3 353,33 грн штрафу, пені в сумі 6 828,74 грн, 468,03 грн трьох процентів річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 9 417,19 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 Господарського кодексу України, матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 7 цієї статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що згідно видаткових накладних № 17 від 20.11.2013 року (на суму 11 214,48 грн) та № 29 від 22.11.2013 року (на суму 1 580,62 грн) позивач поставив відповідачу товар загальною вартістю 12 795,10 грн, часткова оплата якого була здійснена 11.12.2013 року на суму 12 742,52 грн, утворилась заборгованість у розмірі 52,58 грн.

Згідно видаткової накладної № 56 від 16.12.2013 року позивач поставив відповідачу товар загальною вартістю 6 231,38 грн, часткова оплата якого була здійснена 16.04.2014 року на суму 5 000,00 грн.

Оскільки за рахунок оплати, здійсненої 16.04.2015 року в розмірі 5 000,00 грн була сплачена заборгованість в розмірі 52,58 грн за попередніми накладними № 17 від 20.11.2013 року та № 29 від 22.11.2013 року, в якості оплати накладної № 56 від 16.12.2013 року позивачем було зараховано решту - 4 947,42 грн. Так, за видатковою накладною № 56 від 16.12.2013 року залишився неоплаченим товар на суму 1 283,96 грн (6 231,38 - 4 947,42).

Товар, поставлений позивачем за накладними № 211 від 21.05.2014 року, № 244 від 03.06.2014 року, № 342 від 18.07.2014 року, № 351 від 21.07.2014 року, № 659 від 28.11.2014 року, відповідачем оплачений не був взагалі. За рештою видаткових накладних, наявних в матеріалах справи, товар був оплачений відповідачем у повному обсязі.

Так, внаслідок порушення відповідачем зобов'язання, взятого на себе згідно з умовами договору, у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 16 766,67 грн.

Відповідач документів, які спростовують доводи позивача або підтверджують оплату відповідачем заборгованості перед позивачем, суду не надав.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 16 766,67 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 3 353,33 грн та пеню в сумі 6 828,74 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 7.5 договору, замовник зобов'язаний оплатити отриманий товар протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту його поставки, згідно умов передбачених розділом 5 даного договору.

Судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем утворилась внаслідок часткової оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 56 від 16.12.2013 року, та неоплати в повному обсязі товару, поставленого за видатковими накладними № 211 від 21.05.2014 року, № 244 від 03.06.2014 року, № 342 від 18.07.2014 року, № 351 від 21.07.2014 року, № 659 від 28.11.2014 року.

Врахувавши положення п. 7.5 договору, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати за видатковою накладною:

- № 56 від 16.12.2013 року настав 22.12.2013 року, а прострочення виконання зобов'язання почалось - 23.12.2013 року;

- № 211 від 21.05.2014 року настав 27.05.2014 року, а прострочення виконання зобов'язання почалось - 28.05.2014 року;

- № 244 від 03.06.2014 року настав 09.06.2014 року, а прострочення виконання зобов'язання почалось - 10.06.2014 року;

- № 342 від 18.07.2014 року настав 24.07.2014 року, а прострочення виконання зобов'язання почалось - 25.07.2014 року;

- № 351 від 21.07.2014 року настав, 26.07.2014 року, а прострочення виконання зобов'язання почалось - 28.07.2014 року;

- № 659 від 28.11.2014 року настав 04.12.2014 року, а прострочення виконання зобов'язання почалось - 05.12.2014 року.

Статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частиною 2 ст. 217 Господарського кодексу України встановлено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 цієї статті).

Пунктом 8.4 договору передбачено, що у разі порушення замовником строку платежу, встановленого п. 7.5 цього договору, більше ніж на 20 (двадцять) календарних днів замовник зобов'язаний сплатити крім пені, штраф у розмірі 20 (двадцять) відсотків від суми простроченого платежу.

З матеріалів справи вбачається, що товар, переданий відповідачу за видатковою накладною № 56 від 16.12.2013 року був частково оплачений ним 16.04.2014 року. Враховуючи, що строк виконання зобов'язання з оплати за вказаною видатковою накладною настав 22.12.2013 року, відповідачем було допущено порушення строку платежу, встановленого п. 7.5 договору, більше ніж на 20 календарних днів. Крім того, на час розгляду справи відповідач не оплатив товар, поставлений за видатковими накладними № 211 від 21.05.2014 року, № 244 від 03.06.2014 року, № 342 від 18.07.2014 року, № 351 від 21.07.2014 року, № 659 від 28.11.2014 року, у зв'язку з чим, за вказаними накладними ним також допущено порушення строку оплати, встановленого п. 7.5 договору, більше ніж на 20 (двадцять) календарних днів.

Перевіривши розрахунок штрафу, наданий позивачем, суд дійшов висновку про те, що він виконаний вірно. Отже, вимога позивача щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 3 353,33 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.2 договору передбачено, що за прострочення платежу замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше розміру встановленого чинним законодавством.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 8.5 договору, сторони дійшли згоди щодо зміни тривалості позовної давності про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбаченої частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, і встановили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, встановлених розділом 8 договору, припиняється через три роки від дня, коли це зобов'язання повинне бути виконане.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З огляду на те, що сторони у п. 8.5 договору зазначили ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку про те, що вказаним пунктом договору сторони подовжили саме строк нарахування штрафних санкцій (пені), а не строк позовної давності (строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права).

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем суд встановив, що він виконаний не вірно. У зв'язку з цим, судом був здійснений власний розрахунок пені:

№ п/пДата та номер накладноїВартість не оплаченого товаруПеріод нарахуванняСтавка пені (%)Розмір пені (грн) 1№ 56 від 16.12.2013 1 283,96 23.12.2013-14.04.2014 6,5 51,67 15.04.2014-16.07.2014 9,5 62,16 17.07.2014-12.11.2014 12,5 104,65 13.11.2014-05.02.2015 14 83,72 06.02.2015-03.03-2015 19,5 35,67 04.03.2015-10.07.2015 30 272,27 всього 610,14 2№ 211 від 21.05.2014 1 673,69 28.05.2014-16.07.2014 9,5 43,56 17.07.2014-12.11.2014 12,5 136,42 13.11.2014-05.02.2015 14 109,13 06.02.2015-03.03-2015 19,5 46,50 04.03.2015-10.07.2015 30 354,91 всього 690,52 3№ 244 від 03.06.2014 2 665,90 10.06.2014-16.07.2014 9,5 51,35 17.07.2014-12.11.2014 12,5 217,29 13.11.2014-05.02.2015 14 173,83 06.02.2015-03.03-2015 19,5 74,06 04.03.2015-10.07.2015 30 565,32 всього 1 081,85 4№ 342 від 18.07.2014 1 987,50 25.07.2014-12.11.2014 12,5 151,10 13.11.2014-05.02.2015 14 129,60 06.02.2015-03.03-2015 19,5 55,21 04.03.2015-10.07.2015 30 421,46 всього 757,37 5№ 351 від 21.07.2014 5 355,00 28.07.2014-12.11.2014 12,5 396,12 13.11.2014-05.02.2015 14 349,18 06.02.2015-03.03-2015 19,5 148,77 04.03.2015-10.07.2015 30 1 135,55 всього 2 029,62 6№ 659 від 28.11.2014 3 800,62 05.12.2014-05.02.2015 14 183,68 06.02.2015-03.03-2015 19,5 105,58 04.03.2015-10.07.2015 30 805,94 всього 1 095,20 Загальний розмірпені 6 264,70

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені є обґрунтованою, проте, з огляду на здійснений судом перерахунок, підлягає задоволенню в розмірі 6 264,70 грн.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 468,03 грн трьох процентів річних та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 9 417,19 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок трьох процентів річних, наданий позивачем, суд встановив, що він виконаний не вірно, у зв'язку з чим, судом був здійснено власний розрахунок трьох процентів річних:

№ п/пДата та номер накладноїВартість не оплаченого товаруПеріод нарахуванняРозмір трох процентів річних (грн) 1№ 56 від 16.12.2013 1 283,96 23.12.2013-10.07.2015 59,62 2№ 211 від 21.05.2014 1 673,69 28.05.2014-10.07.2015 56,26 3№ 244 від 03.06.2014 2 665,90 10.06.2014-10.07.2015 86,77 4№ 342 від 18.07.2014 1 987,50 25.07.2014-10.07.2015 57,34 5№ 351 від 21.07.2014 5 355,00 28.07.2014-10.07.2015 153,17 6№ 659 від 28.11.2014 3 800,62 05.12.2014-10.07.2015 68,10 Всього 481,26

Так, за розрахунком суду розмір трьох процентів річних становить 481,26 грн. Разом з тим, суд не може виходити за межі визначеного позивачем розміру позовних вимог. Тому, оскільки позивач просить суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 468,03 грн, стягненню підлягає саме ця сума.

Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Перевіривши розрахунок суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, наданий позивачем, суд встановив, що в ньому допущені помилки, у зв'язку з чим, суд наводить власний розрахунок вказаної позовної вимоги:

№ п/пДата та номер накладноїВартість не оплаченого товаруПеріод нарахуванняПоказники індексу інфляціїРозмір інфляційної складової боргу (грн) 1№ 56 від 16.12.2013 1 283,96 23.12.2013-10.07.2015 100,2; 100,6; 102,2; 103,3; 103,8; 101,0; 100,4; 100,8; 102,9; 102,4; 101,9; 103,0; 103,1; 105,3; 110,8; 114,0; 102,2; 100,4 972,51 2№ 211 від 21.05.2014 1 673,69 28.05.2014-10.07.2015 101,0; 100,4; 100,8; 102,9; 102,4; 101,9; 103,0; 103,1; 105,3; 110,8; 114,0; 102,2; 100,4 988,47 3№ 244 від 03.06.2014 2 665,90 10.06.2014-10.07.2015 101,0; 100,4; 100,8; 102,9; 102,4; 101,9; 103,0; 103,1; 105,3; 110,8; 114,0; 102,2; 100,4 1 574,46 4№ 342 від 18.07.2014 1 987,50 25.07.2014-10.07.2015 100,8; 102,9; 102,4; 101,9; 103,0; 103,1; 105,3; 110,8; 114,0; 102,2; 100,4 1 130,03 5№ 351 від 21.07.2014 5 355,00 28.07.2014-10.07.2015 100,8; 102,9; 102,4; 101,9; 103,0; 103,1; 105,3; 110,8; 114,0; 102,2; 100,4 3 044,69 6№ 659 від 28.11.2014 3 800,62 05.12.2014-10.07.2015 103,0; 103,1; 105,3; 110,8; 114,0; 102,2; 100,4 1 707,56 Всього 9 417,72

Так, за розрахунком суду розмір суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, становить 9 417,72 грн. Разом з тим, суд не може виходити за межі визначеного позивачем розміру позовних вимог. Тому, оскільки позивач просить суд стягнути з відповідача суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 9 417,19 грн, стягненню підлягає саме ця сума.

Щодо розподілу господарських витрат суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з огляду на те, що позов підлягає частковому задоволенню, суд вважає за необхідне покласти на відповідача судовий збір у розмірі 1 799,02 грн.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажмоноліт» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 65; ідентифікаційний код 37308435, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес-Е» (04208, м. Київ, проспект Гонгадзе, буд. 5-А, офіс 4; ідентифікаційний код 38897200, на будь-який його рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду) 16 766,67 грн (шістнадцять тисяч сімсот шістдесят шість грн 67 коп.) основного боргу; 3 353,33 грн (три тисячі триста п'ятдесят три грн 33 коп.) штрафу; 6 264,70 грн (шість тисяч двісті шістдесят чотири грн 70 коп.) пені; три проценти річних у розмірі 468,03 грн (чотириста шістдесят вісім грн 03 коп.); суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 9 417,19 грн (дев'ять тисяч чотириста сімнадцять грн 19 коп.); 1 799,02 грн (одну тисячу сімсот дев'яносто дев'ять грн 02 коп.) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07 вересня 2015 року.

Cуддя Я.А. Карабань