Рішення

від 13.10.2014 по справі 922/3901/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2014 р.Справа № 922/3901/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Васильєва Л.О.

розглянувши справу

за позовом ТОВ "Компанія Укрнафтомаш", м. Мерефа до ТОВ "ППН - Трейд", м. Харків про стягнення коштів за участю представників сторін :

позивача - ОСОБА_1; відповідача - ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрнафтомаш" звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ППН-ТРЕЙД" (далі - відповідач) заборгованості у сумі 375670,44 грн. та судового збору у сумі 7513,43 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати за поставлений позивачем товар.

Ухвалою від 12.09.2014 року порушено провадження по справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 13.10.2014 року.

У призначеному судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні надав усні пояснення, у яких позовні вимоги визнав, проте повідомив про неможливість оплатити суму заборгованості, посилаючись на скрутне фінансове становище підприємства. Через канцелярію суду надав клопотання про відстрочення виконання рішення до 01.07.2015 року.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Між ТОВ "Компанія Укрнафтомаш" (позивач) та ТОВ "ППН-Трейд" (відповідач) виникли господарські правовідносини, предметом яких є поставка товарно - матеріальних цінностей на користь відповідача.

Так, позивачем було здійснено поставку товару відповідачеві, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками уповноважених представників видатковими накладними, зокрема:

від 28.09.2012 року №РН-1-11/1 на суму 27871,88 грн.;

від 28.09.2012 року №РН-1-11/2 на суму 53745,95 грн.;

від 28.09.2012 року №РН-1-11/3 на суму 34195,86 грн.;

від 28.09.2012 року №РН-1-11/4 на суму 30697,49 грн.;

від 21.12.2012 року №РН-2-1 на суму 46500,00 грн.;

від 24.12.2012 року №РН-2-2 на суму 35000,00 грн.;

від 29.02.2013 року №РН-0000002 на суму 65000,00 грн.;

від 20.03.2012 року №РН-0000008 на суму 42971,00 грн.;

від 22.03.2013 року №РН-0000007 на суму 39688,26 грн.

Загальна вартість поставлених товарів складає 375 670,44грн.

Крім того, даний факт підтверджується відповідними податковими накладними на загальну суму 375 670,44 грн. (а.с. 27)

З метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача з вимогою сплатити вартість отриманих товарів у сумі 375 670,44 грн., проте вимога залишена відповідачем без виконання, що і стало підставою для звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Як свідчать матеріали справи та не спростовано відповідачем, на момент звернення позивача з позовною заявою та у процесі розгляду справи сума заборгованості у розмірі 375 670,44 грн. відповідачем не погашена.

Надаючи правову кваліфікацію позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, що кореспондується з нормами ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом, предметом господарських правовідносин між позивачем та відповідачем є поставка товарів. Підставою ж звернення до суду з позовною заявою, стало порушення відповідачем грошового зобов'язання за поставлені товари.

Положеннями ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Положення наведеної статті кореспондуються з приписами п.п.1,2 ст. 712 ЦК України, згідно якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Грошове зобов'язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. Якщо зобов'язання виражене в банківському металі, то відповідне правовідношення не є грошовим зобов'язанням, і до нього не застосовуються норми про відповідальність за порушення такого зобов'язання.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

Грошові зобов'язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов'язання, можуть виникати з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України і статтею 174 ГК України.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" Вищий господарський суд України звертає увагу суддів на те, що у господарських відносинах грошові зобов'язання найчастіше виникають з господарських договорів та інших угод, передбачених законом, або з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України). Однак оскільки господарський договір (угода) є не єдиною підставою виникнення відповідного зобов'язання, то сама лише відсутність між сторонами спірних правовідносин такого договору (угоди) або не зазначення в останньому умов (пунктів) щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання не перешкоджає застосуванню даної відповідальності, але тільки у разі якщо підстави такого застосування і розмір відповідальності передбачено актами законодавства.

Згідно п. 1.7. наведеної постанови Вищий господарський суд України вказує, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

Матеріалами справи встановлено, що позивач 17.08.2014 року звернувся з вимогою про сплату заборгованості до відповідача (отримана відповідачем 12.08.2014 року згідно повідомлення про вручення наявного в матеріалах справи), проте останнім свого зобов'язання по оплаті отриманих товарів не виконано.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи наведене, а також те, що відповідач у повному обсязі визнав позовні вимоги, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розглянувши клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення, суд дійшов висновку про його задоволення виходячи з наступного.

Задовольняючи заяву відповідача про відстрочення судового рішення у даній справі, суд ураховує матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, те що статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому цим кодексом та Законом України "Про виконавче провадження".

У п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" встановлено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

Суд ураховує, що відповідачем визнано позовні вимоги, справа розглянута у другому судовому засіданні, у тому числі з тих підстав, що відповідачем були надані до суду усі документи, що витребував суд в ухвалі про порушення провадження у справі, забезпечено явку представника у судове засідання, а отже вжито заходи для своєчасного вирішення спору у даній справі, враховуючи поважність обставин, наведених відповідачем в обґрунтування заявленого клопотання, а тому вважає можливим частково задовольнити заяву відповідача та відстрочити виконання рішення у даній справі до 01.01.2015 року .

Судові витрати у даній справі, що складаються з 7513,43 грн. у відповідності до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача, з вини якого спір доведено до суду.

На підставі викладеного, на підставі ст.ст. 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції, ст.ст. 16, 525, 526, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 49, п.1-1. ст. 80, ст.ст. 82- 85, 121 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ППН-ТРЕЙД", ЄДРПОУ 33479216 (61020, м.Харків, пров. Метизний, буд. 14-а) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрнафтомаш", ЄДРПОУ 36815205 (62472, Харківський район, м.Мерефа, вул. Піщана, буд. 22) грошову заборгованість у сумі 375 670,44 та судовий збір у сумі 7513,43 грн.

Відстрочити виконання рішення до 01.01.2015 року.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 14.10.2014 р.

Суддя ОСОБА_3