Рішення

від 07.09.2015 по справі 922/4595/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2015 р.Справа № 922/4595/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Омельченко К.А.

розглянувши справу

за позовом ТОВ АПФ "Югагросервіс", м. Херсон до ТОВ "Кеброс", м. Харків про стягнення коштів за участю сторін:

позивача - не з*явився

відповідача - не з*явився

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2015 року до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма "Югагросервіс" ( надалі - позивач) та просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кеброс" ( надалі - відповідача) суму попередньої оплати 92635,49 грн. та 5735,40 грн. штрафних санкцій та судові витрати.

Предметом спору у даній справі є стягнення передоплати за договором від 14.07.2015 року № 246 , пені за прострочення поставки товару та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідач в судове засідання не з*явився, заперечень щодо відсутності боргу не надав.

За приписами статті 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином. Як убачається з матеріалів справи, ухвали господарського суду Харківської області від 12.08.15 про порушення провадження у справі та від 25.08.15 про відкладення розгляду справи скеровувались ТОВ"Кеброс" за адресами вказаними позивачем. При цьому, поштові відправлення скеровані судом за адресою підприємства зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб були вручені відповідачеві . Втім, представник відповідача у судове засідання двічі не з*являвся.

Справа розглядається за наявними матеріалами у справі у відповідності до ст. 75 ГПК України.

У відповідності до статті 1 ГПК України та статті 3 ЦК України, кожна особа має право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Тобто, названими статтями встановлено, що позивач має право на подання позову лише в тому разі, коли діями відповідача порушується право чи інтереси безпосередньо позивача, а не взагалі з будь-яких питань, де, як вважає позивач, є порушення норм чинного законодавства.

За приписами статей 638, 639 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Положеннями ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

14.07.2015 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки за № 246 . У відповідності до умов договору відповідач зобов*язався поставити , а позивача прийняти та оплатити Селітру Аміачну N-34,4 % ( п.1.1 договору). Ціни на продукцію, що поставляється, згідно даного договору по найменуванню (асортименту) зазначаються в додатку № 1 та є незмінними протягом всієї дії даного договору. ( п.2.1 договору). Форма оплати безготівкова. Покупець здійснює платежі шляхом здійснення переказу грошових коштів на банківський рахунок Постачальника, вказаний у договорі, або в рахунку або на будь-який інший рахунок, про який покупець може бути проінформований постачальником у письмовій формі ( а.2.4 договору). Строки оплати партії продукції визначаються в специфікаціях на відповідну партію. ( п.2.5 договору). Оплата продукції здійснюється виключно на підставі та в межах суми відповідно до виставленого Постачальником рахунку на відповідну партію продукції ( п. 2.6 договору).

У відповідності до додатку № 1 до договору поставки сторони погодили найменування продукції - селітра аміачна, вартість 173800,18 грн. та умови поставки 1-2 дні з моменту оплати. ( а.с.13). На оплату відповідачем був виставлений рахунок - фактура за № СФ-000451 від 14.07.2015 року на суму 86900,09 грн. ( а.с.24). Платіжним дорученням за № 218 від 14.07.2015 року позивач сплатив відповідачеві суму 86900,09 грн. виставлений рахунок. ( а.с.8).

Також сторони передбачили, що у разі, якщо строк прострочення поставки товару буде складати більше, ніж 5 календарних днів, покупець має право вимагати негайного повернення суми передплати та така сума підлягає поверненню на рахунок Покупця не більше ніж через 3 робочих дня посилаючись з від дня вимоги.

28.07.2015 року позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути суму попередньої оплати в розмірі 86900,09 грн. ( а.с.15).

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Можливість обрання певного визначеного варіанту правової поведінки боржника є виключним правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою, тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.11.2011р.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, господарський суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 ГК України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 662, 664 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар" Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві..

В силу положень ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як свідчать матеріали справи та не спростовано відповідачем, позивачем було сплачено суму 86900 грн. як попередню оплату за виконання умов договору № 246 від 14.07.2015 року.

Пунктом 2.5 договору сторони узгодили, що відповідач зобов'язується передати продукцію позивачу на визначених цим Договором умовах протягом 1-2 днів із дня надходження авансового платежу.

Всупереч умовам Договору відповідач на час звернення з позовом продукцію не передав.

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу положень статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання по поставці товару в строк, встановлений Договором.

Враховуючи, що відповідно до 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження поставки позивачу товару, а також не надав суду доказів на підтвердження повернення позивачу зазначеної суми, сплаченої позивачем як передплата за поставлений товар, сума авансу в розмірі 86900,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо нарахування відповідачеві процентів у відповідності до ст. 536 ЦК України - 5% річних на суму 260,70 грн. внаслідок не вчасного неповернення сплачених позивачем за Договором грошових коштів, суд зазначає, що в даному випадку у відповідності до ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Тобто, проценти, зазначені в ст. 536 Цивільного кодексу України, є платою за користування чужими коштами, в т.ч. безпідставно одержаними, збереженими ст. 1214 Цивільного кодексу України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Тому, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами, кредитор має право звернутися до боржника з позовом про стягнення зазначених процентів за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий Господарський Суд України в п. 6.2 Постанови Пленуму від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого Господарського Суду від 10.07.2014 р. № 6.

На підставі викладеного сума річних підлягає стягненню з відповідача в розмірі 260,70 грн.

Щодо нарахування пені в розмірі 5474,70 грн. ( за період з 18.07.2015 року по 07.08.2015 року) на підставі ст. 8.2 договору, то сторони передбачили, що у разі прострочення поставки продукції Постачальник сплачує на користь Покупця пеню в розмірі 0,3% від вартості поставки, зазначеної у відповідній специфікації до договору, за кожен день прострочення . В разі, якщо строк прострочення поставки товару складає більше, ніж 5 календарних днів, Покупець має право вимагати негайного повернення суми передплати.

З аналізу норм чинного законодавства та умов договору вбачається, що правовідносини між сторонами змінюються, а саме трансформуються в обов'язок відповідача сплатити позивачу грошову суму у розмірі 86900,95грн., тобто у грошове зобов'язання, невиконання якого допускає можливість стягнення пені у відповідності до вимог статті 549 ЦК України, не з моменту пред*явлення вимог а з урахуванням п. 8.2 договору № 246 від 14.07.2015 року.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконання зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, України, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Статтею 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

При цьому названа норма не визначає, який саме характер (майновий чи грошовий) носить зобов'язання, строки виконання якого порушені.

Якщо ж за умовами договору обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у частині 1 статті 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

Пунктом 8.2 договору від 14.07.2015 р. передбачено, що у випадку невиконання зобов'язань або порушення строків поставки постачальник сплачує покупцю пеню 0,3% від вартості невиконаних зобов'язань за кожен день прострочення.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Таким чином, сторони у договорі поставки погодили можливість стягнення штрафних санкцій у вигляді неустойки за неналежне виконання зобов'язань щодо поставки товару, що не суперечить вимогам чинного законодавства та стягнення такого виду штрафних санкцій не є пенею у розумінні статті 549 ЦК України.

Обов'язок постачальника поставити товар за договором поставки, порушення якого відповідачем мало місце у спірних правовідносинах, не є грошовим зобов'язанням, а отже розмір такої неустойки встановлюється за домовленістю сторін.

На підставі викладеного сума пені в розмірі 5474,70 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи з викладеного, позов підлягає повному задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 1, 12, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кеброс" ( м.Харків, вул.17 Партз*їзду, 38 корпус А рахунок 260010116244448 в ПАТ "Укрсоцбанк" МФО 300023 код ЄДРПОУ 39119801) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма "Югагросервіс" ( м. Херсон, вул. Червонофлотська, 127 р/р 26009016910809 філія АТ "Укрексімбанк" МФО 352639, код ЄДРПОУ 22745858) суму попередньої оплати 86900,09 грн., пені 5474,70 грн.. річних - 260,70 грн. та судовий збір 1852,71 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 09.09.2015 р.

Суддя Л.С. Лаврова