Постанова

від 24.03.2011 по справі 23/2

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

23.03.2011 р. справа №23/2

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді (доповідача): Будко Н.В.

Суддів: Акулової Н.В., Гези Т.Д.

При секретарі: Братченко Т.А.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

Розглянув у судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю В«Фіто-ЛекВ» м. Харків та Товариства з обмеженою відповідальністю В«Медфармсервіс ПлюсВ» м. Донецьк

на рішення господарського суду Донецької області від 15.02.2011р. у справі №23/2 (суддя Забарющий М.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В«Фіто-ЛекВ» м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю В«Медфармсервіс ПлюсВ» м. Донецьк

про стягнення 10 186,07грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю В«Фіто-ЛекВ» м. Харків, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю В«Медфармсервіс ПлюсВ» м. Донецьк, про стягнення 10 186,07грн.

Рішенням від 15.02.2011р. господарський суд Донецької області стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю В»Медфармсервіс ПлюсВ» м. Донецьк на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В»Фіто-ЛекВ» м. Харків 10 186,07грн. боргу, 102,00грн. витрат на сплату держмита та 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Крім того, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю В»Фіто-ЛекВ» м. Харків штраф у розмірі 236,00грн. в доход Державного бюджету України.

Такий висновок суд першої інстанції обґрунтував посилаючись на те, що оскільки сторони не обумовили строку розрахунків за поставлений на підставі видаткових накладних товар, позивач направив на адресу відповідача вимогу про сплату боргу в сумі 10 186,07 грн., що підтверджено копією фіскального чеку від 17.11.2010р. Вищевказану вимогу суд розцінив як вимогу, передбачену ч.2 ст.530 ЦК України, та вказав, що з урахуванням нормативних строків пересилання поштових відправлень, встановлених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.12.2007р. № 1149, відповідач повинен був розрахуватись з позивачем по 29.11.2010р. включно.

Проте, відповідач належним чином не виконав свого обов'язку щодо оплати позивачу 10 186,07 грн., що є, на думку місцевого господарського суду, порушенням вимог ст.ст. 530, 655, 692 ЦК України та ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України.

Рішення щодо стягнення з позивача штрафу в сумі 236,00грн. суд першої інстанції мотивував тим, що ухвалою про порушення провадження у справі від 01.02.2011р. зобов'язував позивача надати довідку держказначейства про зарахування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн., перерахованих платіжним дорученням № 23900 від 20.01.2011р., до Державного бюджету України, оскільки документ про оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу не містить відтиску печатки установи банку (на платіжному дорученні № 23900 від 20.01.2011р. є лише відмітка про дату виконання платіжного доручення, а замість печатки проставлено штамп установи банку).

Враховуючи, що позивач без поважних причин, на думку суду, не подав витребувану довідку держказначейства, господарський суд на підставі п.5 ч.1. ст.83 ГПК України стягнув з ТОВ В»Фіто-ЛекВ» в доход Державного бюджету України штраф у розмірі 236,00грн.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю В«Фіто-ЛекВ» м. Харків, з прийнятим рішенням не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати частково рішення господарського суду Донецької області від 15.02.2011р. у справі №23/2 в частині стягнення з позивача штрафу у розмірі 236,00грн. в доход Держбюджету України, та прийняти нове рішення, яким залишити у силі висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог ТОВ В«Фіто-ЛекВ» м. Харків про стягнення заборгованості з ТОВ В«Медфармсервіс ПлюсВ» м. Донецьк у розмірі 10 186,07грн.

В обґрунтування вимог про часткове скасування судового рішення позивач посилається на те, що відповідно до вимог ухвали про порушення провадження у справі від 01.02.2011р. листом №61 від 08.02.2011р. звернувся до Держказначейства у Київському районі м. Донецька, проте на дату судового засідання відповіді від нього не отримав. Незважаючи на це, призначений до розгляду ухвалою від 01.02.2011р. спір на 15.02.2011р., був розглянутий у судовому засіданні 15.02.2011р. в порядку ст. 75 ГПК України, тобто при неподанні витребуваних судом документів за наявними у справі матеріалами, а отже, надані позивачем докази було визнано судом достатніми для вирішення спору. Крім того, як зазначає позивач в апеляційній скарзі, вимога суду щодо надання довідки держказначейства про зарахування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу пов'язана з тим, що платіжне доручення позивача всупереч вимог Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, не містить відтиску печатки установи банку, а лише відмітку про дату виконання платіжного доручення, замість печатки проставлено штамп установи банку. Відповідно до п. 12 Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних із розглядом цивільних та господарських справ, затвердженого Постановою КМУ від 21.12.2005р. №1258, достатнім доказом сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу є само платіжне доручення, якщо воно не повернуто Державним казначейством України. Виявлений судом недолік в оформленні платіжного доручення може бути підставою для винесення на адресу установи банку окремої ухвали в порядку ст. 90 ГПК України.

Враховуючи наведене, позивач вважає, що місцевий господарський суд не мав підстав для застосування штрафу, передбаченого п.5 ч.1 ст. 83 ГПК України, і припустився неправильного застосування даної норми процесуального права.

Крім того, не погодившись з винесеним рішенням, відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю В«Медфармсервіс ПлюсВ» м. Донецьк, звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю В«Фіто-ЛекВ» .

На думку відповідача, місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини справи. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначав, що листом №01/367 від 10.12.2010р. повідомив позивача про неможливість задоволення його вимог з огляду на відсутність копій видаткових накладних, за якими здійснювалась поставка товару. Проте, за твердженням відповідача, позивач, замість того, щоб надати відповідачу змогу врегулювати спір у досудовому порядку, передав його на вирішення господарського суду. При цьому, як зазначає заявник апеляційної скарги, позивачем сплачені судові витрати зі своєї ініціативи, а відповідач у цьому не винен.

У зв'язку з викладеним, судом першої інстанції невірно застосовані положення ст. 49 ГПК України, оскільки спір виник з неправильних дій позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю В«Фіто-ЛекВ» вимоги, викладені в позовній заяві та своїй апеляційній скарзі, підтримує, крім того, у клопотанні №б/н від 17.03.2011р. просить розглянути справу без його участі. Вказане клопотання судовою колегією задоволене.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки до суду не повідомив, хоча про дату та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень №00222852 та №00221996.

За таких обставин судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційні скарги за наявними у справі матеріалами.

Судовий процес в апеляційній інстанції за відсутності сторін не фіксувався за допомогою технічних засобів фіксації в порядку, передбаченому ст. 81-1 ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю В«Фіто-ЛекВ» м. Харків підлягає задоволенню, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю В«Медфармсервіс ПлюсВ» м. Донецьк задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно ч.2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Відповідно до ч.1 ст. 644 ЦК України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття.

Згідно ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Пропозиції позивача укласти договір купівлі-продажу викладені у формі видаткових накладних №ХА-0094160/1 від 06.10.2008р. та №ХА-0101490/1 від 30.10.2008р., адресованих відповідачу, в яких містяться всі істотні умови згідно ст. 638 ЦК України: предмет договору, ціна та кількість товару. Факт прийняття пропозиції відповідачем підтверджується підписами у видаткових накладних, засвідчених печаткою підприємства, крім того, факт отримання товару за вищевказаними накладними відповідачем не заперечується.

На підставі вищевказаної домовленості за зазначеними видатковими накладними позивачем здійснено поставку товару на загальну суму 10 186,07грн.

За вказаних обставин господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що між сторонами склалися правовідносини купівлі-продажу товару.

Ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Ст. 509 ЦК України встановлює, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Аналогічні положення містить ст. 173 ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки усною домовленістю між сторонами строк оплати не погоджений, апеляційний господарський суд застосовує до спірних правовідносин положення частини 2 статті 530 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 17.11.2010р. направлено на адресу відповідача вимогу №483 від 16.11.2010р. про сплату боргу в сумі 10 186,07грн., що підтверджується доданою до матеріалів справи копією фіскального чеку від 17.11.2010р.

Таким чином, з урахуванням строків пересилання поштових відправлень, відповідач повинен був розрахуватись з позивачем до 29.11.2010р. включно, про що вірно зазначено місцевим господарським судом.

Проте, в порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач належним чином не виконав свого обов'язку щодо оплати 10 186,07грн. позивачу.

У зв'язку з викладеним, колегія суддів апеляційної інстанції вважає позовні вимоги обґрунтованими та належним чином доведеними.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на виникнення спору з вини позивача у зв'язку з ненаправленням останнім на його адресу копій видаткових накладних, за якими здійснювалась поставка товару, та невірне застосування судом першої інстанції норм ст. 49 ГПК України апеляційний господарський суд до уваги не приймає у зв'язку з недоведеністю, оскільки примірники видаткових накладних, за якими відповідач отримував товар від позивача, повинні знаходитись у нього, а подання позивачем позову до суду не може розцінюватись як виникнення спору з його вини.

З огляду на вищевикладене, судова колегія вважає оскаржуване рішення господарського суду в цій частині таким, що відповідає матеріалам справи, вимогам чинного законодавства та не підлягає скасуванню.

Судові витрати за подання апеляційної скарги згідно ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача в сумі 51,00грн.

Проте, при зверненні з апеляційною скаргою Товариством з обмеженою відповідальністю "Медфармсервіс Плюс" м. Донецьк за квитанцією №39 від 25.02.2011 року сплачено державне мито в сумі 55,00грн. Відповідно до ст.47 Господарського процесуального кодексу України, надлишково сплачена сума 4,00грн. підлягає поверненню заявнику з державного бюджету.

Рішення господарського суду Донецької області від 15.02.2011р. у справі 32/2 в частині стягнення з позивача штрафу у розмірі 236,00грн. на підставі п.5 ч.1 ст. 83 ГПК України судова колегія вважає необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 63 ГПК України, господарський суд повертає позовну заяву та додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою від 01.02.2011р. господарський суд Донецької області визнав позовні матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду, та на підставі ст.ст. 61,64,65 ГПК України порушив провадження у справі №23/2. Крім того, вказаною ухвалою господарський суд призначив судове засідання на 15.02.2011р. та зобов'язав позивача надати довідку держказначейства про зарахування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00грн.

З доданих до апеляційної скарги документів вбачається, що листом №61 від 08.02.2011р. (надісланим 09.02.2011р. згідно фіскального чеку №3864) позивач на виконання вимог ухвали господарського суду Донецької області від 01.02.2011р. направив до Управління Держказначейства у Київському районі м. Донецька прохання підтвердити факт зарахування до держбюджету витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00грн., перерахованих платіжним дорученням №23900 від 20.01.2011р. Проте, до дня судового засідання, відповіді від уповноваженого органу ним одержано не було.

Незважаючи на неподання позивачем витребуваної довідки, у судовому засідання 15.02.2011р. місцевим господарським судом спір розглянутий в порядку ст. 75 ГПК України та винесено рішення.

Таким чином, не можна погодитись із висновком суду першої інстанції про неповажність причин неподання позивачем витребуваних документів, у зв'язку з чим рішення господарського суду Донецької області від 15.02.2011р. у справі 32/2 в частині стягнення з ТОВ В«Фіто-ЛекВ» в порядку п.5 ч.1 ст. 83 ГПК України в доход Державного бюджету України штрафу в сумі 236,00грн. підлягає скасуванню.

В той же час, апеляційний господарський суд не погоджується з вимогами позивача щодо покладення на відповідача судових витрат за подання апеляційної скарги в сумі 51,00грн. з огляду на таке.

Згідно ст. 94 ГПК України, однією з вимог до форми і змісту апеляційної скарги є додання до неї доказів сплати державного мита. Проте, ініціювання подання апеляційної скарги позивача відбулось не з неправильних дій відповідача, у зв'язку з чим віднести на останнього в порядку ст. 49 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги не уявляється можливим. За таких обставин, судові витрати зі сплати держмита за подання апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю В«Фіто-ЛекВ» покладаються на позивача.

Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст. 49, ст. 91, ст.101, ст.102, ст.103, ст. 104, ст.105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю В«Медфармсервіс ПлюсВ» м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 15.02.2011р. у справі №23/2 -залишити без задоволення.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю В«Медфармсервіс ПлюсВ» м. Донецьк з Державного бюджету 4,00 грн. державного мита, надлишково сплаченого за квитанцією №39 від 25.02.2011 року. Видати довідку.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю В«Фіто-ЛекВ» м. Харків на рішення господарського суду Донецької області від 15.02.2011р. у справі №23/2 - задовольнити.

Рішення господарського суду Донецької області від 15.02.2011р. у справі №23/2 скасувати частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В»Медфармсервіс ПлюсВ» (м. Донецьк, вул. Поліграфічна, 1; м. Донецьк, вул. Відважних, 1-а; р/р 26000010053004 в ПАТ В»ВТБ БанкВ» , МФО 321767, ЄДРПОУ 36010928) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В»Фіто-ЛекВ» (м. Харків, пр. Гагаріна, 48/47; м. Харків, вул. Примакова, 46; р/р 26005020014232 в ПАТ В»ВТБ БанкВ» , МФО 321767, ЄДРПОУ 21194014) - 10 186,07грн. боргу, 102,00грн. витрат на сплату держмита та 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Господарському суду Донецької області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя (доповідач): Н.В. Будко

Судді: Н.В. Акулова

ОСОБА_1

Надруковано примірників - 7

1-у справу

2-позивачу

2-відповідачу

1-господарському суду

1-ДАГС