Постанова

від 31.08.2015 по справі 926/669/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2015 р. Справа № 926/669/15

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Якімець Г.Г.,

суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,

при секретарі судового засідання Кришталь М.Б.,

за участю представників:

від прокуратури (позивача) - Мельничук Ю.І.

від відповідачів - не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, б/н та б/д

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 17.06.2015 року (підписане 19.06.2015 року), суддя Скрипничук І.В.

у справі №926/669/15

за позовом Заступника прокурора Шевченківського району м. Чернівці в інтересах держави

до відповідача-1 Чернівецької міської ради, м Чернівці

до відповідача-2 Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Чернівці

про визнання незаконними рішення органу місцевого самоврядування, визнання договору недійсним та повернення земельної ділянки площею 0,0046 га

в с т а н о в и в :

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 17.06.2015 року по справі №926/669/15 позов Заступника прокурора Шевченківського району м. Чернівці, заявлений в інтересах держави задоволено частково: визнано незаконним пункт 4 рішення 23 сесії Чернівецької міської ради VI скликання №495 «Про встановлення земельних сервітутів на земельні ділянки та внесення змін до окремих рішень з цих питань» від 26.04.2012 року, згідно якого фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 затверджено проект відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1, площею 0,0046 га для укладення договору платного земельного сервітуту для розміщення малої архітектурної форми (літнього майданчика) терміном на 5 років; визнано недійсним договір встановлення земельного сервітуту №55 від 17.05.2012 року, укладений між Чернівецькою міською радою та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2; зобов'язано фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 повернути Чернівецькій міській раді земельну ділянку розміром 0,0046 га по АДРЕСА_1, вартістю 76365,06 грн., кадастровий номер НОМЕР_1, шляхом звільнення від малої архітектурної форми (літній майданчик) та привести земельну ділянку у попередній стан на протязі місячного строку з дня набрання рішення законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог (щодо визнання незаконним пункту 3 рішення 18 сесії Чернівецької міської ради VI скликання №380 від 29.12.2011 року «Про надання підприємцям містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, дозволу на складання проектів відведення, зміну цільового призначення земельних ділянок на умовах договору встановлення земельного сервітуту, присвоєння поштових адрес та внесення змін в деякі рішення») суд відмовив.

Рішення суду мотивоване тим, що земельна ділянка надана на умовах сервітуту ФОП ОСОБА_2 не для усунення недоліків своєї земельної ділянки, а для розміщення малої архітектурної форми, літнього майданчика, тобто для здійснення підприємницької діяльності, що суперечить положенням ст.ст.98, 134 ЗК України, ст.ст.401, 404 ЦК України. Разом з тим, суд дійшов висновку, що частина земельної ділянки, яка надана підприємцю, знаходиться в межах червоних ліній, що підтверджується проектом відведення земельної ділянки та викопіюванням з генерального плану міста Чернівці. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо визнання незаконним пункту 3 рішення 18 сесії Чернівецької міської ради VI скликання №380 від 29.12.2011 року, суд першої інстанції посилається на сплив позовної давності щодо даної вимоги.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 17.06.2015 року по справі №926/669/15 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зокрема, посилається на Порядок розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, затверджений постановою КМУ №982 від 26.08.2009 року, який передбачав розміщення МАФ-ів для проведення підприємницької діяльності на підставі договору особистого строкового сервітуту (п.п.10, 12, 13, 14). Крім того, посилається на ст.99 ЗК України (в редакції від 12.02.2015 року), якою визначено види земельного сервітуту, серед яких також і право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм), при цьому, з огляду на положення ст.5 ЦК України вважає, що в даному випадку вказана норма Земельного кодексу України має зворотну дію в часі та підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Прокурор в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив рішення Господарського суду Чернівецької області від 17.06.2015 року по справі №926/669/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, вказуючи про правомірність та законність прийнятого місцевим господарським судом рішення. У запереченнях на апеляційну скаргу (вих.№95/5051вих-15 від 10.08.2015 року) в.о. прокурора Шевченківського району м. Чернівці зазначає, що земельний сервітут може бути встановлений лише для власника чи землекористувача земельної ділянки а також в тому разі, якщо потреби такого власника чи землекористувача не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту, однак відповідачем - ФОП ОСОБА_2 не доведено наявність вказаних обставин на момент прийняття спірних рішень, натомість, земельна ділянка надана ФОП ОСОБА_2 з метою укладення договору встановлення земельного сервітуту для розміщення малої архітектурної форми для здійснення комерційної діяльності на такій ділянці.

Представники відповідачів в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання (арк. справи 115).

Відповідно до п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи наведене, оскільки явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Суд, заслухавши пояснення прокурора, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 29.12.2011 року Чернівецька міська рада прийняла рішення №380 «Про надання підприємцям містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, дозволу на складання проектів відведення, зміну цільового призначення земельних ділянок на умовах договору встановлення земельного сервітуту, присвоєння поштових адрес та внесення змін в деякі рішення».

Пунктом 3 наведеного вище рішення підприємцю ОСОБА_2 надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0080 га на умовах договору встановлення земельного сервітуту терміном на 5 років для літнього майданчика на АДРЕСА_1.

26.04.2012 року Чернівецька міська рада прийняла рішення №495 «Про встановлення земельних сервітутів на земельні ділянки та внесення змін до рішення міської ради з цього питання.

Пунктом 4 зазначеного рішення підприємцю ОСОБА_2 затверджено проект відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1, площею 0,0046 га для укладення договору платного земельного сервітуту для розміщення малої архітектурної форми (літнього торгового майданчика) терміном на 5 років.

17.05.2012 року між Чернівецькою міською радою (в тексті договору - міська рада) та підприємцем ОСОБА_2 (в тексті договору - сервітуарій) укладено договір встановлення земельного сервітуту №55, відповідно до умов якого, а саме: п.1.1 земельний сервітут встановлюється відповідно до рішення 23 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 26.04.2012 року №495 відносно земельної ділянки площею 0,0046 га, що розташована в АДРЕСА_1, кадастровий номер якої НОМЕР_1, категорія земель:землі житлової та громадської забудови, цільове призначення земельної ділянки: землі для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07), в інтересах сервітуарій на право влаштування та обслуговування малої архітектурної форми (літній торговий майданчик), згідно з планом зовнішніх меж земельної ділянки.

Крім того, відповідно до п.1.1 Договору щодо використання за цільовим призначенням наведеної вище земельної ділянки існує обмеження: на земельній ділянці в межах «червоних ліній» і охоронних зон інженерних мереж заборонено будівництво.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що строковий земельний сервітут встановлюється терміном до 17 травня 2017 року.

Земельна ділянка, відносно якої договором №55 від 17.05.2012 року встановлено земельний сервітут, передана сервітуарію (відповідачу-2) згідно акту прийому-передачі від 17.05.2012 року (додаток №4 до договору).

Заступник прокурора Шевченківського району м. Чернівці, посилаючись на порушення Чернівецькою міською радою при прийнятті спірних рішень норм чинного законодавства, звернувся до місцевого господарського суду в інтересах держави з позовом до відповідачів: Чернівецької міської ради та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про: визнання незаконними пункту 3 рішення Чернівецької міської ради №380 від 29.12.2011 року «Про надання підприємцям містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, дозволу на складання проектів відведення, зміну цільового призначення земельних ділянок на умовах договору встановлення земельного сервітуту, присвоєння поштових адрес та внесення змін в деякі рішення», пункту 4 рішення Чернівецької міської ради №495 від 26.04.2012 року «Про встановлення земельних сервітутів на земельні ділянки та внесення змін до окремих рішень з цих питань», визнання недійсним договору встановлення земельного сервітуту №55 від 17.05.2012 року та повернення земельної ділянки площею 0,0046 га.

Поняття, зміст та підстави встановлення і припинення земельного сервітуту визначені главою 32 ЦК України (статті 401-406), главою 16 ЗК України (статті 98-102).

Згідно ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Відповідно до ст.404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Разом з тим, статтею 98 ЗК України передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Види права земельного сервітуту, які власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення передбачені у ст.99 ЗК України.

В силу ст.100 ЗК України сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Із загального аналізу наведених вище норм права вбачається, що земельний сервітут може бути встановлений лише для власника або землекористувача земельної ділянки, а також в тому разі, якщо потреби такого власника чи землекористувача не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту.

Поряд з цим, відповідно до п.2.32 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 року «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» види права земельного сервітуту визначає стаття 99 ЗК України, положення якої є такими, що встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту. Зазначена стаття визначає конкретних суб'єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом.

Обов'язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб. Під час розгляду справи у спорі про встановлення земельного сервітуту господарським судам належить з'ясовувати, з яких причин позивач не може використовувати належне йому майно (п.2.34 наведеної вище Постанови Пленуму ВГС України).

Як вбачається з рішень Чернівецької міської ради №380 від 29.12.2011 року та №495 від 26.04.2012 року, а також договору встановлення земельного сервітуту №55 від 17.05.2012 року, земельна ділянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 надавалась відповідачу-2 - ФОП ОСОБА_2 для розміщення малої архітектурної форми (літній торговий майданчик).

Слід зазначити, що вказана земельна ділянка належить територіальній громаді міста Чернівці.

З матеріалів справи не вбачається, що земельний сервітут встановлювався для ФОП ОСОБА_2 як для власника чи землекористувача земельної ділянки, а також не вбачається, що такі потреби не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту.

Враховуючи наведені обставини, оскільки відповідач-2 не довів належними і допустимими доказами наявність єдиної підстави для встановлення земельного сервітуту - неможливість використання свого майна і своєї земельної ділянки через недоліки їх природного стану чи місця розташування без надання йому права користування земельною ділянкою відповідача-1 у порядку земельного сервітуту, колегія суддів вважає, що Чернівецькою міською радою при прийнятті спірних рішень порушено норм чинного на момент їх прийняття законодавства.

Разом з тим, не приймається до уваги посилання скаржника на Порядок встановлення сервітуту на земельні ділянки, які перебувають в розпорядженні Чернівецької міської ради, на яких розташовані або плануються розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, затверджений рішенням Чернівецької міської ради IV скликання №1257 від 25.02.2010 року, як на акт, який підлягає виконанню всіма підприємствами, установами, організаціями, які використовують земельні ресурси територіальної громади м. Чернівці, та який прийнятий на підставі Постанови КМУ від 26.08.2009 року №982, оскільки зазначений Порядок в частині встановлення земельних сервітутів для розміщення і обслуговування малих архітектурних форм, призначених для провадження підприємницької діяльності, суперечить вимогам ст.401 ЦК України та вимогам вищенаведених норм ЗК України.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Поряд з цим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що наведена вище постанова КМУ від 26.08.2009 року втратила чинність 06.06.2011 року, тобто хоч і Порядок встановлення сервітуту на земельні ділянки, які перебувають в розпорядженні Чернівецької міської ради, на яких розташовані або плануються розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, затверджений рішенням Чернівецької міської ради IV скликання №1257 від 25.02.2010 року, прийнятий на підставі вказаної постанови, проте, на час прийняття спірних пунктів рішень та укладення спірного договору така постанова КМУ, як акт ієрархічно вищий за юридичною силою від рішення органу місцевого самоврядування, не була чинною, а сама лише наявність вказаного Порядку не давала правових підстав для прийняття міською радою спірних пунктів рішень і укладення відповідачами договору земельного сервітуту.

Крім того в апеляційній скарзі скаржник посилається на можливість застосування до спірних правовідносин ст.99 Земельного кодексу України (в редакції від 12.02.2015 року), якою визначено види земельного сервітуту, серед яких також і право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм).

З приводу наведеного, колегія суддів зазначає, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

З огляду на наведені норми Цивільного кодексу України, до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст.99 Земельного кодексу України в редакції від 15.03.2012 року, яка не передбачала такого виду земельного сервітуту як право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм).

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п.п.2, 10 ч.2 ст.16 ЦК України).

Так, відповідно до ч.3 ст.152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 10 ст.59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Колегія суддів вважає, що при ухваленні спірних пунктів рішень №380 від 29.12.2011 року та №495 від 26.04.2012 року, Чернівецька міська рада діяла з порушенням норм Земельного кодексу України (ст.ст.98-100) та Цивільного кодексу України (ст.ст.401, 404) та всупереч інтересам територіальної громади м. Чернівці.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про визнання незаконним лише пункту 4 рішення Чернівецької міської ради №495 від 26.04.2012 року «Про встановлення земельних сервітутів на земельні ділянки та внесення змін до окремих рішень з цих питань», оскільки, до вимоги про визнання незаконним пункту 3 рішення Чернівецької міської ради №380 від 29.12.2011 року підлягають застосуванню наслідки спливу позовної давності, передбачені ст.267 ЦК України.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України).

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 3 ст.267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Разом з тим, у п.2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року (із наступними змінами та доповненнями) «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зазначено, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст.267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто відмовити у позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Крім того, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року (із наступними змінами та доповненнями) «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовної вимоги щодо визнання незаконним пункту 3 рішення Чернівецької міської ради №380 від 29.12.2011 року у зв'язку із спливом позовної давності.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору встановлення земельного сервітуту №55 від 17.05.2012 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Оскільки, оскаржений договір встановлення земельного сервітуту №55 від 17.05.2012 року, укладений на підставі ухвалених Чернівецькою міською радою оспорюваних незаконних рішень, не відповідає наведеним вище вимогам Цивільного та Земельного кодексів України, відтак, підлягає визнанню недійсним.

Разом з тим, колегія суддів погоджується і з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання ФОП ОСОБА_2 повернути Чернівецькій міській раді земельну ділянку розміром 0,0046 га по АДРЕСА_1, вартістю 76365,06 грн., кадастровий номер НОМЕР_1, шляхом звільнення від малої архітектурної форми (літній майданчик) та приведення земельної ділянки у попередній стан.

Так, згідно з ст.406 ЦК України визнання договору, що є підставою для встановлення сервітуту, недійсним є підставою для припинення і самого сервітуту.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення і одним із способів захисту прав є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ст.152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до ст.216 ЦК України по недійсній угоді кожна із сторін зобов'язана повернути другій все одержане за угодою.

Враховуючи наведене, передана земельна ділянка, яка перебуває у фактичному користуванні відповідача-2 на підставі спірного договору (що також підтверджується актом прийому-передачі від 17.05.2012 року), підлягає звільненню відповідачем-2 та поверненню Чернівецькій міській раді.

З огляду на все наведене вище, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову та визнання незаконним пункту 4 рішення Чернівецької міської ради №495 від 26.04.2012 року «Про встановлення земельних сервітутів на земельні ділянки та внесення змін до окремих рішень з цих питань», визнання недійсним договору встановлення земельного сервітуту №55 від 17.05.2012 року та повернення земельної ділянки площею 0,0046 га Чернівецькій міській раді.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із ст.33 ГПК України, кожна з сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідачами протилежного не доведено.

Відтак, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд повно і всебічно перевірив всі обставини справи, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення.

Враховуючи наведене, доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, в порядку ст.49 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.101, 102, 103, 105 ГПК України, суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Чернівецької області від 17.06.2015 року по справі №926/669/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Матеріали справи №926/669/15 повернути до Господарського суду Чернівецької області.

Повну постанову складено 07.09.2015 року

Головуючий-суддя Якімець Г.Г.

Судді Бойко С.М.

Бонк Т.Б.