Рішення

від 07.09.2015 по справі 910/17299/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.09.2015Справа №910/17299/15 За позовомПриватного підприємства «Клініка мікрохірургії ока Медікус – Чернівці» доПублічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» простягнення 82  865,15 грн. Суддя Босий В.П. Представники сторін: від позивача:не з'явився від відповідача:не з'явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Приватне підприємство «Клініка мікрохірургії ока Медікус – Чернівці» (надалі – «Підприємство») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (надалі – «Банк») про стягнення           82  865,15 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неналежним чином виконуються зобов'язання з перерахування грошових коштів за договором банківського рахунку №51990 від 24.03.2010 р., а тому позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача залишку грошових коштів у розмірі 58  273,00 грн., які знаходяться на його рахунку. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 5  646,65 грн. та інфляційних у розмірі 18  945,50 грн. за порушення виконання зобов'язання з перерахування грошових коштів, а також витрат за надану правову допомогу у розмірі 10  000,00 грн. Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.07.2015 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 27.07.2015 р. Судове засідання 27.07.2015 р. не відбулося, у зв'язку з чим ухвалою господарського суду міста Києва від 04.08.2015 р. розгляд справи призначено на 26.08.2015 р. Розгляд справи 26.08.2015 р. не відбувся та був перенесений на 07.09.2015 р. Представники сторін в судове засідання не з'явилися, вимоги ухвали суду не виконали, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, що підтверджується відмітками на звороті ухвал суду та повідомленням про перенесення судового засідання. Місцезнаходження відповідача за адресою: 04050, м. Київ, вул. Артема, 60, на яку було відправлено ухвалу суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який міститься на офіційному веб-порталі Міністерства юстиції України, матеріалами справи та вказано в позові. Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011  р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті. Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами. Клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Згідно з   ст. 74-1 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони, третьої особи, прокурора, іншого учасника судового процесу може постановити ухвалу про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. У клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в обов'язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення. Таке клопотання може бути подано не пізніш як за сім днів до дня проведення судового засідання, в якому відбуватиметься така участь. Питання про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції вирішується господарським судом за наявності відповідного клопотання або за власною ініціативою не пізніш як за п'ять днів до дня проведення такого судового засідання. Ухвала суду, прийнята за наслідками вирішення цього питання, оскарженню не підлягає. Зі змісту наведеної норми права слідує, що необхідність проведення судового засідання у режимі відеоконференції визначається судом, що розглядає господарську справу. Випадки, в яких суд може постановити ухвалу про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції не визначені у законі. Проте, необхідність здійснення відеоконференції, на думку суду, визначається з врахуванням обставин справи, її складності та потреби у наданні пояснень залучених спеціалістів чи інших учасників процесу, які за станом здоров'я чи з інших незалежних від цих осіб причин не можуть бути присутніми у засіданні суду, а їх участь є обов'язковою. Розглянувши клопотання відповідача суд зазначає, що заявником не вказано поважних причини неможливості з'явитись в судове засідання уповноваженого представника. В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 24.03.2010 р. між філією Прикарпатське РУ АТ «Банк «Фінанси та кредит» (після зміни організаційно-правової форми – Банк) та Підприємством (клієнт) було укладено договір банківського рахунку №51990 (надалі – «Договір»). Відповідно до п. 1.1 Договору банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній валюті №26006051990980 та зобов'язується здійснювати його розрахунково-касове обслуговування, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку згідно тарифів банку в порядку і на умовах, визначених договором. Пунктом 2.1 Договору визначено, що банк здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунку в операційний день банку у порядку і на умовах, визначених чинним законодавством України та банківськими правилами. Згідно з п. 3.2.1 Договору клієнт має право самостійно розпоряджатися грошовими коштами на рахунку, окрім випадків обмеження такого права, встановлених чинним законодавством України. За змістом п. 3.3.2 Договору банк зобов'язується вести комплексне розрахунково-касове обслуговування рахунку та виконувати за дорученням клієнта розрахункові, касові та інші операції, які не суперечать та передбачені для даного виду рахунків чинним законодавством України та банківськими правилами. Надання інших послуг, що безпосередньо не відносяться до розрахунково-касового обслуговування (кредитування, операції з цінними паперами, факторинг, лізинг та інші операції), здійснюється а підставі окремих договорів, укладених між банком та клієнтом. Як вказує позивач, у період з лютого по березень 2015 року позивач виставив відповідачу платіжні доручення для перерахування грошових коштів, які останнім належним чином виконані не були. Претензією від 07.04.2015 р. позивач звернувся до Банку, в якій просив розірвати Договір у зв'язку з невиконанням відповідачем його умов в частині проведення платежів, а також перерахувати залишок грошових коштів на поточний рахунок Підприємства, відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк». Спір у справі виник у зв'язку з неправомірною, на думку позивача, відмовою відповідача від виконання умов Договору в частині перерахування залишку грошових коштів. Договір є договором банківського рахунку, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання в т.ч. Глави 72 Цивільного кодексу України. Вказаний договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами. Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Згідно із частиною 1 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Згідно ч. 3   ст. 1068 Цивільного кодексу України,   банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Пункт 1.30 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача. Відповідно до п. 1.35 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача. Статтею 1073 Цивільного кодексу України передбачено, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до   ст. 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом. Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських   договорів   застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. Пунктом 8.4 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»  передбачено, що міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів. Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно  до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Матеріалами справи підтверджується,   що відповідач в порушення умов пунктів 2.1, 3.3.2, 3.3.3 Договору та п. 8.4 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»  вчасно не виконував доручення позивача про переказ коштів, а також не повернув залишок таких грошових коштів за наслідками подання заяви про розірвання Договору. При цьому, із банківської виписки з рахунку позивача, виданої Банком, вбачається, що станом на 17.03.2015 р. на рахунку Підприємства залишок грошових коштів становив          58  273,36 грн. Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Згідно ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Банком обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено. Як встановлено судом, претензією від 07.04.2015 р. позивач звернувся до Банку, в якій просив розірвати Договір у зв'язку з невиконанням відповідачем його умов в частині проведення платежів, а також перерахувати залишок грошових коштів на поточний рахунок Підприємства, відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк». В той же час, свій обов'язок з перерахування грошових коштів з рахунку позивача відповідач не виконав, що також не було спростовано відповідачем у відзиві на позовну заяву. З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги Підприємства  про стягнення з Банку залишку грошових коштів у розмірі 58  273,36 грн. є правомірними та обґрунтованими. Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 5  646,65 грн. та інфляційних у розмірі 18  945,50 грн. за прострочення зобов'язання з повернення грошових коштів у період з 13.02.2015 р. по 11.06.2015 р. Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності. Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки. У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Суд відзначає, що умовами Договору не було передбачено такого виду відповідальності Банку як стягнення неустойки за неповернення суми грошових коштів, які знаходяться на рахунку клієнта. При цьому, за змістом п. 32.2 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів» у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем. Платник має право на відшкодування банком, що обслуговує отримувача, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків завершення переказу, встановлених пунктом 30.2 статті 30 цього Закону. Отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ. Згідно з п. 1.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину третю статті 343 ГК України). Тобто, за несвоєчасне списання з вини відповідача коштів з рахунку позивача, чинним  законодавством України передбачена відповідальність у вигляді сплати пені. В той же час, в позовні заяві Підприємством заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені не за несвоєчасне списання грошових коштів згідно розрахункових документів (платіжних доручень) у відповідності до приписів  ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів», а за неповернення залишку грошових коштів, які знаходилися на його рахунку. Більш того, заявлена позивачем до стягнення з відповідача пеня була розрахована не на підставі ст. 32 вказаного Закону (0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення), а виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ. З огляду на викладене, а також враховуючи, що ні умовами чинного законодавства України, ні умовами Договору не було передбачено відповідальності Банку у вигляді сплати пені за неповернення грошових коштів Підприємства у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, правові підстави для стягнення з відповідача пені у розмірі 5  646,65 грн. відсутні. Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе стягнути з відповідача інфляційні у розмірі 18  945,50 грн. За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з Банку на користь Підприємства залишку грошових коштів у розмірі 58  273,36 грн. та інфляційних у розмірі 18  945,50 грн. В іншій частині (стягнення пені у розмірі 5  646,65 грн.) в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав. Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн. суд відзначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Згідно з п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суд України №7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України Відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи. До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою. Зазначені витрати не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків. Відповідно до п. 5 інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003 р. щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» від 14.07.2004 р. №01-8/1270 судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Статтею 44 ГПК передбачено відшкодування зазначених витрат за послуги, надані лише адвокатом, а не будь-яким представником. В той же час, виконавцем згідно умов зазначеного договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №185-06.0412015 від 06.04.2015 р. виступає Товариство з обмеженою відповідальністю «Сі Ейч Компані», в той час як положення ст. 44 Господарського процесуального кодексу України пов'язують можливість віднесення до судових витрат послуг з оплати адвоката, а відтак суд не вбачає правових підстав для віднесення сплачених позивачем грошових коштів у розмірі 10 000,00 грн. до судових витрат і покладення їх на відповідача. Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: 1.  Позовні вимоги Приватного підприємства «Клініка мікрохірургії ока Медікус – Чернівці» задовольнити частково. 2.  Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (04054, м. Київ, вул. Артема, 60; ідентифікаційний код 09807856) на користь Приватного підприємства «Клініка мікрохірургії ока Медікус – Чернівці» (58013, м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 226; ідентифікаційний код 37032420) залишок грошових коштів у розмірі 58 273 (п'ятдесят вісім тисяч двісті сімдесят три) грн. 00 коп., інфляційні у розмірі 18 945 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот сорок п'ять) грн. 50 коп. та судовий збір у розмірі 1 702 (одна тисяча сімсот дві) грн. 50 коп. Видати наказ. 3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Повне рішення складено 09.09.2015 р. Суддя                                                                                                    В.П. Босий