Рішення

від 12.10.2009 по справі 5020-11/069

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

5020-11/069

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

"12" жовтня 2009 р. справа № 5020-11/069

За позовом:           Відкритого акціонерного товариства “Севастопольський морський завод”

(99001, місто Севастополь, вулиця Героїв Севастополя, 13)

до:                     Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне російсько-українське підприємство “Судноремонтний завод “Лазаревське адміралтейство”

(99001, місто Севастополь, вулиця Героїв Севастополя, 13)

про                     стягнення заборгованості у розмірі 62192,88 грн.

                                                                                                                                 Суддя Дмитрієв В.Є.

Представники сторін:

позивача  - Крічун М.М., довіреність № 02/26-Ю від 19.05.09, ВАТ "Севастопольський морський завод",

відповідача –не з'явився, ТОВ Спільне російсько - українське підприємство "ССЗ "Лазаревське адміралтейство",

СУТЬ  СПОРУ:

Відкрите акціонерне товариство “Севастопольський морський завод” (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Спільне російсько-українське підприємство “Судноремонтний завод “Лазаревське адміралтейство” (далі –відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 62192,88 грн., з яких плата за фактичне користування майном –20730,96 грн., неустойка –41461,92 грн.

Ухвалою суду від 19.06.2009 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 5020-11/069.

Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог, просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, просив у позові відмовити.

Розгляд справи відкладався для витребування додаткових доказів по справі.

Представникам сторін у судовому засіданні роз'яснені його процесуальні права і обов'язки, передбачені статтями 20, 22 Господарського процесуального кодексу  України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.09.2006 між товариством з обмеженою відповідальністю Спільне Російсько-Українське Підприємство “Севастопольський морський завод “Лазарєвське Адміралтейство”(Орендар) та відкритим акціонерним товариством “Севастопольський морський завод”(Орендодавець) був укладений договір оренди основних фондів підприємства №06-28 (далі–Договір) (а.с. 10-13), відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне володіння та користування будівлю сварочно-зборочної ділянки, площею 1728 кв.м, інв. № 70020, відповідно до інвентаризаційного опису основних засобів (додаток № 1) та акту приймання-передавання (додаток № 2).

Згідно з пунктом 3.2 Договору строк його дії визначений сторонами з 01.09.2006 по 31.07.2007.

01.08.2007 між позивачем та відповідачем підписано Угоду № 1 про зміну договору №06-28 від 01.09.2006, згідно з якою пункт 3.2 Договору було викладено в наступній редакції: “Сторони визначили дію договору оренди з 01.08.2007 по 30.09.2007”.

Листом №09/02-1035 від 21.12.2007 відповідач звернувся до позивача з проханням письмово підтвердити пролонгацію зазначеного договору. В свою чергу, позивач листом №29-06/508 від 29.12.2007 повідомив відповідача про згоду на пролонгацію (продовження строку дії) договору на 2008 рік.

В подальшому листами №09/02-720 від 05.12.2008, № 09/02-773 від 30.12.2008, №29-06/ від 12.01.2009, №29/06-4 від 14.01.2009, №09/02-37 від 30.01.2009, №29-122 від 05.02.2009, № 09/02-720 від 30.01.2009 відповідач звертався до позивача з вимогою про повернення майна, що було предметом вказаного Договору оренди, за актом приймання-передавання.

31.03.2009 між позивачем та відповідачем підписано акт повернення орендованого майна,  відповідно до якого нерухоме майно: будівля сварочно-зборочної ділянки, площею 1728 кв.м, інв. № 70020, яке було предметом оренди за спірним Договором, повернено відповідачеві.

Проте, за твердженням позивача, відповідач прострочив повернення орендованого майна на 3 місяці, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість за фактичне користування майном у розмірі 20730,96 грн.

Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

Суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином  відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна  його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що платіжним дорученням №113 від 27.01.2009 відповідачем було перераховано на користь позивача грошові кошти у розмірі 400000 грн., із зазначенням у якості призначення платежу: „Предоплата за аренду ОФ, согл. дог. № 09-05/449-Ю от 01.01.2009 г., дог. № 09-06/450-Ю от 01.01.2009 г.”.

Згідно зі статтею 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Предметом господарського договору є господарські зобов'язання, за якими боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до вказаної норм умови про предмет договору повинні включати визначення матеріального об'єкта договірного зобов'язання.

Згідно зі статтею 284 вказаного Кодексу істотною умовою договору оренди є, зокрема, об'єкт  оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації).

Таким чином, виходячи зі змісту статей 180, 284 Господарського кодексу України предмети спірного Договору та договору оренди основних фондів підприємства № 09-05/449-Ю від 01.01.2009 р. в частині оренди будівлі сварочно-зборочної ділянки, площею 1728 кв. м. є тотожними.

Проте, договір оренди основних фондів підприємства № 09-05/449-Ю від 01.01.2009 не є укладеним в розумінні статей 207, 638 Цивільного кодексу України, статті 180 Господарського кодексу України, отже, не створює відповідних правових наслідків ані для позивача, ані для відповідача; даний висновок підтверджується представниками сторін.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Викладені обставини свідчать про те, що правові підстави для володіння позивачем грошовими коштами в розмірі 400000 грн., перерахованими відповідачем на користь позивача в якості попередньої оплати за договором № 09-09/449-Ю від 01.01.2009, відсутні у зв'язку з відмовою позивача від укладення вказаного договору; інших правових підстав для володіння зазначеними коштами позивачем не наведено, у зв'язку з чим вказані кошти в розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України є безпідставно набутим майном.

Посилання позивача на те, що утримання вказаних коштів здійснюється позивачем в якості сплати заборгованості відповідача по дивідендам, не приймаються судом до уваги як необґрунтовані та такі, що не відносяться до предмету доказування по даній справі, оскільки відповідно до пункту 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004, платіжне доручення –це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Отже, у даному випадку відповідачем у встановленому порядку визначено призначення вказаного платежу у розмірі 400000 грн. саме як попередню оплату за договорами оренди основних фондів підприємства №№ 09-06/450-Ю, 09-05/449-Ю від 01.01.2009, а не перерахування дивідендів. Спір між позивачем та відповідачем щодо наявності заборгованості останнього зі сплати дивідендів не стосується орендних правовідносин між сторонами та, як наслідок, не відноситься до предмету спору по даній справі.

Частиною першою статті 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, тобто, у даному випадку –безпосередньо з норм Цивільного кодексу України, а саме –статті 1212 даного Кодексу.

Таким чином, в силу вимог статей 1212 Цивільного кодексу України, статті 174 Господарського кодексу України повернення позивачем грошових коштів в розмірі 400000 грн. відповідачеві є господарським зобов'язанням, що виникає безпосередньо із закону.

Щодо строку виконання даного обов'язку позивача суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначалось раніше, листом № 001.1.92 від 28.01.2009 позивач повідомив відповідача про неможливість зарахування грошових коштів в розмірі 400000 грн. в якості сплати за договорами №№ 09-05/449-Ю, 09-06/450-Ю від 01.01.2009, оскільки дані договори не підписано сторонами, внаслідок чого вони не вступили у дію, та запропонував відповідачеві зарахувати вказані кошти в якості сплати заборгованості по дивідендам.

Отже, оскільки зі змісту статті 1212 Цивільного кодексу України строк виконання обов'язків з повернення безпідставно набутого майна визначається, зокрема, моментом зникнення підстав, за якими це майно було набуто (в даному випадку –відмова Позивача від укладення договору), даний обов'язок з повернення зазначених грошових коштів підлягав виконанню з 28.01.2009, тобто, з моменту, коли позивач письмово відмовив відповідачеві в укладенні зазначеного договору.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Аналогічні приписи містяться також у частині третій статті 203 Господарського кодексу України.

Листом № 01-8/211 від 07.04.2008 „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” Вищий господарський суд України також зазначив, що заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином (угодою), який має наслідком припинення зобов'язань.

Таким чином, зобов'язання позивача з повернення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 400000 грн. та зобов'язання відповідача зі сплати орендної плати за користування орендованим майном є зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим) та однорідними (обидві вимоги стосуються зобов'язань з передачі певних грошових сум).

З наданих сторонами письмових доказів по справі, зокрема, з листів 29/03-17 від 18.02.2009 та № 29-581 від 01.09.2009 вбачається, що відповідач двічі звертався до позивача із заявами про зарахування зустрічних однорідних вимог. Факт отримання даних заяв підтверджується листом позивача № 02/724 від 06.03.2009 та відміткою про отримання № 002146 від 08.09.2009.

Крім того, оціночні обсяги зазначених зобов'язань свідчать про їх повне співвідношення, оскільки розмір зобов'язань зі сплати орендної плати, встановлений пунктом 6.3 Договору, угодою № 1 від 01.08.2007, не перевищує обсягу грошових коштів, що підлягають поверненню Відповідачеві як безпідставно набуте майно.

Оскільки стаття 601 Цивільного кодексу України та стаття 203 Господарського кодексу України визначають заяву однієї за сторін як достатню підставу для припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, зобов'язання відповідача зі сплати орендної плати за фактичне користування орендованим майном в період з 01.01.2009 по 31.03.2009 є припиненим зарахуванням, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову у частині стягнення з Відповідача плати за фактичне користування майном у розмірі 20730,96 грн. відсутні.

Відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.  

Позивач просить стягнути з відповідача неустойку у розмірі 41461,92 грн. за період з 31.12.2008 по 31.03.2009.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 14.05.2009 по справі № 5020-3/138 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Спільне російсько-українське підприємство “Судноремонтний завод “Лазаревське адміралтейство” до відкритого акціонерного товариства “Севастопольський морський завод” про визнання права на оренду, що набрало законної сили 30.06.2009, договір оренди основних фондів підприємства № 06-28 від 01.09.2006 припинив свою дію з 31.03.2009 внаслідок повернення орендованого майна позивачеві за актом приймання-передачі.

З огляду на зазначене, суд відхиляє доводи позивача стосовно того, що Договір припинив свою дію з 01.01.2009.

Таким чином, оскільки обов'язок щодо повернення речі, яка виступала предметом по договору оренди, безпосередньо пов'язаний з дією даного договору, а спірний Договір припинив свою дію 31.03.2009 саме у зв'язку з поверненням орендованого майна, суд дійшов висновку, що з боку відповідача відсутнє порушення строку повернення орендованого майна.

У зв'язку з викладеним, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 41461,92 грн. такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно зі статтями 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати на сплату державного мита та на інформаційне –технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 75, 82–85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя                                                                                                                             В.Є. Дмитрієв

Рішення оформлено відповідно до

вимог статті 84 Господарського

процесуального кодексу України  

і підписано 13.10.2009

Розсилка:

1.          ВАТ “Севастопольський морський завод”

(99001, місто Севастополь, вулиця Героїв Севастополя, 13)

2.          ТОВ Спільне російсько-українське підприємство “Судноремонтний завод “Лазаревське адміралтейство”

(99001, місто Севастополь, вулиця Героїв Севастополя, 13)

3.          Справа