Рішення

від 08.10.2009 по справі 7/181-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

7/181-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

08 жовтня 2009 р.                                                                                                        Справа 7/181-09

за позовом:Дочірнього підприємства "Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління "Вінницяліфт", м. Вінниця.       

до:Головного управління житлово-комунального господарства енергетики, транспорту та зв'язку Вінницької міської ради, м. Вінниця.       

про стягнення 70543,64 грн.

Головуючий суддя          

Cекретар судового засідання  

Представники

Позивача : Іскра Л.О. - довіреність б/н  від 01.07.2009 року.

Відповідача : Мар'євич К.М. - довіреність б/н  від 08.09.2009 року.

Інші : Мамащук Ю.О. -  без повноважень, паспорт АВ 659567 виданий 10.11.2005 року.

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява про стягнення з Головного управління житлово-комунального господарства, енергетики, транспорту та зв'язку Вінницької міської ради на користь ДП "Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління "Вінницяліфт" 70543,64 грн., з яких 65176,80 грн. основного боргу, 3908,86 грн. пені, 1218,43 грн. 3 % річних та 239,55 грн. інфляційних втрат в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору підряду № 136 від 30.07.2008 року в частині своєчасності та повноти оплати за виконані позивачем роботи.

Ухвалою від 20.07.2009 року за вказаним позовом порушено провадження у справі                        № 7/181-09 та призначено до розгляду на 13.08.2009 року.

Відповідач в судове засідання не з'явився, при тому, що про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, оскільки ухвалу про порушення провадження у справі отримав 24.07.2009 року, що вбачається з поштового повідомлення № 330455.

Одночасно від позивача з'явився представник без належних повноважень в розумінні ст. 28 ГПК України, проте ним також не було надано витребуваних доказів.

Також 13.08.2009 року до суду надійшло клопотання позивача про залучення до участі у справі в якості відповідача Вінницької міської ради.

Розглянувши клопотання позивача суд дійшов висновку про його відхилення як безпідставне.

Разом з тим, суд дійшов висновку про необхідність залучення  в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Вінницької міської ради з урахуванням наступного.

Згідно ч. 1 ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.

Таким чином суд з'ясовує чи вплине рішення з господарського спору на права або обов'язки третьої особи щодо однієї з сторін.

Як вбачається з положення про головне управління ЖКГ, енергетики, транспорту та зв'язку Вінницької міської ради, а саме п. 11. Головне управління утримується за рахунок коштів міського бюджету.

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що прийняття рішення у даній справі може мати вплив на права або обов'язки Вінницької міської ради, яку в зв'язку з цим слід залучити до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Виходячи з наведених обставин розгляд справи було відкладено до 08.10.2009 року.

06.10.2009 року відповідач надав відзив на позовну заяву в якому позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити в позову з огляду на недодержання позивачем досудового порядку врегулювання спору.

08.10.2009 року до суду надійшло клопотання відповідача про повернення позовної заяви з метою вирішення спору у досудовому порядку.

За письмовим клопотанням представників позивача та відповідача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши клопотання відповідача про повернення позовної заяви суд відхиляє його в зв'язку з його необґрунтованістю. При цьому суд зауважує на тому, що чинне господарське процесуальне законодавство не наділяє суд повноваженнями повернути позовну заяву після порушення провадження за нею.

В судовому засіданні представником позивача подано заяву про відмову від стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Розглянувши заяву позивача про відмову від позову в частині пені, 3% річних та інфляційних втрат суд дійшов висновку про її прийняття та необхідність припинення провадження в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову. При цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно ч.3 ст.78, п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився  від  позову і  відмову прийнято господарським судом.

Заява позивача про відмову від стягнення пені, 3% річних та інфляційних приймається судом, оскільки відмова позивача від позову не суперечить чинному законодавству, не порушує  прав  і охоронюваних законом  інтересів інших осіб. Відповідно до вимог ст. 78 ГПК України  позивачу роз'яснені процесуальні наслідки його дій.

Приймаючи заяву про відмову від позову суд враховує те, що вона підписана представником позивача Іскрою Л.О. у якої наявні повноваження на повну відмову від позову, що вбачається із довіреності від 01.07.2008 року (а.с.29, т.1). Відповідно до вимог ст. 78 ГПК України  позивачу роз'яснені процесуальні наслідки його дій.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

30.07.2008 року між ДП СРБУ "Вінницяліфт" (Підрядник) та Головним управлінням житлово-комунального господарства, енергетики, транспорту та зв'язку Вінницької міської ради було укладено договір підряду по модернізації ліфта житлового будинку по вул. Келецька, 92,  № 136.

Відповідно до п.п. 1, 2 даного договору Замовник доручає, а Підрядник забезпечує відповідно до проектної документації та умов договору виконання робіт з модернізації ліфта житлового будинку по вул.Келецька, 92.

В п. 8 Договору сторонами погоджено вартість робіт, яка складає 176351,80 грн..

Оплата виконаних робіт здійснюється протягом 10-ти робочих днів з дня підписання документів замовником (п. 37 Договору).

Крім Договору сторонами було підписано зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва, локальні кошториси на модернізацію ліфта та пусконалагоджувальні роботи тощо.

На виконання умов договору № 136 позивач з вересня по листопад 2008 року виконав роботи на загальну суму 172676,80 грн..

В підтвердження виконаних робіт суду надано акти виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт підписані двома сторонами оригінали яких оглядались в судовому засіданні (а.с. 17-27, т.1).

Відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманих послуг виконував неналежним чином, сплативши лише 107500,00 грн., що підтверджується банківським виписками та платіжними дорученнями (банківські виписки а.с. 28-29, т. 1 та платіжні доручення № 01335198 від 04.08.2008 року та № U1760638А від 09.10.2008 року).

Несплата відповідачем залишку заборгованості в розмірі 65176,80 грн. спонукала позивача звернутись 13.07.2009 року з позовом про стягнення заборгованості до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по виконанню робіт по виконанню робіт з модернізації ліфтів відповідачу та дії  відповідача по прийняттю вказаних робіт, за визначеною та погодженою сторонами ціною свідчать  про те, що у боржника (відповідача)  виникло зобов'язання  по оплаті  за отримані послуги.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

В ч.1 ст.845 ЦК України зазначено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).  

Як вказувалось раніше, в п.37 Договору сторони погодили, що оплата виконаних робіт здійснюється протягом 10-ти робочих днів з дня підписання документів замовником.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Ч.1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з наведеного позовні вимоги щодо стягнення боргу у розмірі 65176,80 грн. за договором підряду є обґрунтованими та правомірними, а тому підлягають задоволенню.

Разом з тим судом встановлено, що після порушення провадження у справі відповідачем було проведено розрахунки за договором № 136 на суму 1435,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 29.07.2009 року.

Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення заборгованості в сумі 1435,20 грн., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи те, що позовні вимоги  щодо стягнення заборгованості підтверджуються наявними у справі бухгалтерськими документами суд вважає суму боргу доведеною позивачем.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду від 20.07.2009 року та від 13.08.2009 року відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Заперечення відповідача викладені у його відзиві не є переконливими та не спростовують правомірності та обґрунтованості вимог позивача.

Оскільки відповідач у відзиві посилався в якості підстави своїх заперечень на позов на відсутність зі сторони позивача заходів із досудового врегулювання спору суд вважає необхідним зазначити наступне.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 09.07.2002 року N 15-рп/2002 встановлено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Конституційний Суд України виходить з того, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України треба розглядати в системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, зокрема судовий захист.

Для забезпечення судового захисту Конституція України у статті 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами, неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення іншими органами чи посадовими особами та визначила юрисдикцію судів. Зазначені принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України).

Із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, зокрема у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову із врахуванням викладених вище мотивів щодо припинення провадження в частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат та часткової відмови в стягненні пені.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78  "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу  підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

Крім того судом встановлено, що позивач при зверненні до суду загалом сплатив 315,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, що підтверджується платіжними дорученнями від 09.07.2009 року № 65 та від 13.07.2009 року № 72.

Разом з тим,  згідно постанови КМУ від 14.04.2009 року № 361-50, яка набрала чинності з 27.04.2009 року встановлено розмір сплати витрат на ІТЗ судового процесу з 01.07.2009 року у розмірі 315,00 грн..

Внесення витрат на ІТЗ судового процесу у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для його повернення відповідно до п.13 ПКМУ від 21.12.2005 року № 1258, п.1ч.1 ст.8

За письмовим клопотанням сторін 08.10.2009 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.11, ч.ч.1, 2 ст.509, ст.ст. 525, 526, 527, 530, 540, 549, 610, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст 625, ч.1 ст.837, ч.1 ст.845 ЦК України, ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 5 ст. 49, ст. 75, п.п. 1-1, 4 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116  ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Головного управління житлово-комунального господарства, енергетики, транспорту та зв'язку Вінницької міської ради, вул. Соборна, 59, м. Вінниця (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 3363988) на користь Дочірнього підприємства "Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління "Вінницяліфт", вул. С.Лазо, 17, м. Вінниця (інформація про реквізити -  ідентифікаційний код - 04589700) - 63741 грн. 60 коп. боргу,  651 грн. 77 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 291 грн. 04 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Прийняти відмову позивача від позовних вимог щодо стягнення 1218 грн. 43 коп. 3% річних, 239 грн. 55 коп. інфляційних втрат та 3908 грн. 86 коп. пені.

5.  Припинити провадження в частині стягнення 1218 грн. 43 коп. 3% річних, 239 грн. 55 коп. інфляційних втрат та 3908 грн. 86 коп. пені відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

6. Припинити провадження в частині стягнення 1435 грн. 20 коп. основного боргу відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

7. Зобов'язати управління Державного казначейства у м.Вінниці Головного управління державного казначейства у Вінницькій області повернути суму зайво  сплачених витрат на ІТЗ судового процесу в розмірі 00 грн. 50 коп. Дочірньому підприємству "Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління "Вінницяліфт", вул. С.Лазо, 17, м. Вінниця (інформація про реквізити -  ідентифікаційний код - 04589700) - сплачених за платіжним дорученням  від 09.07.2009 року № 65 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи             № 7/181-09 (а.с.4, т.1).

8. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.  

Суддя                                              

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України  13 жовтня 2009 р.

віддрук.4 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. С.Лазо, 17, м. Вінниця, 21010.

3 - відповідачу - вул. Соборна, 59, м. Вінниця.

4 - Вінницька міська рада - Соборна, 59, м. Вінниця.