Постанова

від 17.09.2009 по справі 8/27-38(7/19-38)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

8/27-38(7/19-38)

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 17 вересня 2009 р.                                                                                    № 8/27-38(7/19-38)  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.

суддівГоголь Т.Г.

Швеця В.О.

розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Луцьке ремонтно-транспортне підприємство”

на постанову

Львівського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2009 року

у справі№ 8/27-38 (7/19-38)

господарського судуВолинської області

за позовомСільськогосподарського приватного підприємства “Рать”

до Відкритого акціонерного товариства “Луцьке ремонтно-транспортне підприємство”

простягнення 40 800,00 грн

                за участю представників сторін від:

позивача: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,

відповідача: Носков О.М. (дов. від 19.05.09),

             ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське приватне підприємство "Рать" у січні 2007 року  звернулося з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Луцьке ремонтно-транспортне підприємство" про стягнення грошової суми у розмірі 40800,00 грн за отриманий відповідачем товар, а саме –насіння озимої пшениці. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі усної домовленості сторін, 20.10.04 позивачем було передано ВАТ "Луцьке ремонтно-транспортне підприємство" визначений товар, натомість, відповідачем в порушення вищезазначеної домовленості не здійснено належної оплати за поставлений товар.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 10.07.08, винесеним суддею Кравчук А.М., позовні вимоги задоволено. Рішення вмотивоване посиланнями на статті 144, 173, 193 Господарського кодексу України, статті  509 та 526 Цивільного кодексу України, в силу яких, майнові права та обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але що йому не суперечать. Також зазначеними нормами визначено обов'язок щодо належного виконання зобов'язання відповідно до умов договору та закону. У зв'язку з чим, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених вимог та таких, що  ґрунтуються на поданих позивачем належних та достовірних доказах.

Львівський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Кравчук Н.М. –головуючого, Гнатюк Г.М., Мирутенко О.Л., постановою від 23 квітня 2009 року перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з винесеними у справі судовими актами, ВАТ "Луцьке ремонтно-транспортне підприємство" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати і прийняти нове рішення про відмову в позові. Касаційна скарга вмотивована доводами щодо порушення судами обох інстанцій приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на неповне з'ясування судами  обставин, що мають значення для правильного вирішення даної справи.

Вищий  господарський  суд  України,  заслухавши  доповідь  судді  Швеця В.О., пояснення представника відповідача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Як установлено судами обох інстанцій та підтверджено матеріалами справи, предметом заявленого позову є матеріально-правова вимога Сільськогосподарського приватного підприємства "Рать" до ВАТ "Луцьке РТП" про стягнення 40800,00 грн заборгованості за поставлений товар. Отже, до предмету доказування у даній справі відноситься факт поставки позивачем відповідачу товару на суму 40800, 00 грн, і підтвердження тим самим факту виникнення у відповідача зобов'язань щодо оплати за поставлений товар. Відповідно до приписів статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Судами попередніх інстанцій установлено, що на виконання усної домовленості 20 жовтня 2004 року позивач здійснив поставку відповідачу насіння озимої пшениці "Гарант" (далі - товар) в кількості 24 тонн на загальну суму 40 800, 00 грн. Вказаного висновку суди дійшли на підставі наявних в матеріалах справи видаткової накладної № 2905 від 20.10.04 і доручення ВАТ "Луцьке ремонтно-транспортне підприємство" серії ЯИЕ № 688296 від 10.10.04, згідно якого Лебеда Л. Б. отримала вказаний товар. Листом від 29.11.06 позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості, проте таке звернення залишилося без жодного реагування зі сторони ВАТ "Луцьке ремонтно-транспортне підприємство" (а.с. 8). Судами установлено, що згідно довідки № 47/2301/03737422, складеної Луцькою ОДПІ 13.06.08 за наслідками перевірки ВАТ  СГПП "Рать" 20.10.04 СГПП "Рать" було відвантажено відповідачу продукцію - насіння озимої пшениці "Грант", що підтверджується податковою накладною № 184 від 20.10.04 на суму 34 000,00 грн, ПДВ 6 800,00 грн, при цьому сума, зазначена в податковій накладній, включена до складу податкових зобов'язань за жовтень 2004 року (декларація з ПДВ № 23155 від 22.11.04) та відображена в книзі обліку продажу товарів (робіт, послуг) СГПП "Рать" під № 7 від 20.10.04. Крім того, у вказаній довідці зазначено, що розрахунки щодо поставленого товару між суб'єктами господарювання не проводилися, при цьому згідно документів бухгалтерського обліку СГПП "Рать" (рах. 377- "Розрахунки з іншими дебіторами") у період з 05.06.08 по 11.06.08 виникла дебіторська заборгованість по розрахунках з ВАТ "Луцьке РТП" в сумі 40 800,00 грн (а.с 174-197). Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до висновку, з яким погодився й апеляційний суд, відповідно до якого позивач здійснив поставку відповідачу 24 тонн насіння озимої пшениці "Гарант", що тим самим свідчить про належне виконання останнім своїх зобов'язань, тоді як відповідачем, взяті на себе зобов'язання не виконані, оплата наданих позивачем послуг не здійснена.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.  Положеннями статті 509 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Дана норма кореспондує з приписами статті 265 Господарського кодексу України. Зобов'язання  відповідача  щодо  проведення  платежів  за отриманий товар  випливає  зі  змісту  частини 1 статті  692 Цивільного кодексу України, якою унормовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Отже, в даному випадку, встановлений судом факт отримання товару і видаткові накладні надані позивачем в підтвердження своїх вимог є самостійними підставами виникнення обов'язку сплатити отриманий товар. Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Зважаючи на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів обох інстанцій, що обов'язок сплати вартості товару виник у відповідача з моменту пред'явлення позивачем претензії про оплату, тобто з 29.11.06. Враховуючи те, що на момент звернення позивача з даним позовом до суду відповідач оплати за поставлений товар не здійснив, касаційний суд погоджується з висновками попередніх судів про наявність правових підстав для задоволення позову і стягнення з відповідача заборгованості в сумі  40800,00 грн за поставлений товар.

Згідно з частиною другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Доводи касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування рішень у справі, оскільки спростовуються обставинами встановленими судом. Скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Проте, оцінка доказів, на підставі яких суд дійшов висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, не віднесена до компетенції касаційної інстанції. За таких обставин справи, колегія суддів визнає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційного суду відсутні.

З  урахуванням  викладеного,  керуючись  статтями  108, 1115 , 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України  Вищий  господарський  суд  України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Луцьке ремонтно-транспортне підприємство" залишити без задоволення, а постанову Львівського  апеляційного господарського суду від 23 квітня 2009 року у справі № 8/27-38(7/19-38) Господарського суду Волинської області - без змін.

   Головуючий   суддя                                                                        Т. Добролюбова

   Судді                                                                                          Т.  Гоголь

В. Швець