Постанова

від 29.09.2009 по справі 17/420/08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

17/420/08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 29 вересня 2009 р.                                                                                    № 17/420/08  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого      Овечкіна В.Е.,

суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,

                                          за   участю   представників:

позивача   - не з'явився,

відповідача прокуратури- не з'явився,- Громадський С.О.,

розглянувши у відкритому  судовому   засіданні касаційне подання

першого заступника прокурора Миколаївської області

на рішеннягосподарського суду Миколаївської області від 15.08.2008

у справі№17/420/08

за  позовом ТОВ "МІГ-Трейд"

доМиколаївського міськвиконкому

провизнання права власності на об'єкти самочинної реконструкції

ВСТАНОВИВ:

             Рішенням господарського суду Миколаївської області від 15.08.2008 (суддя Коваль С.М.) позов задоволено –на підставі ч.3 ст.376 та ст.392 ЦК України визнано за позивачем право на об'єкти самочинної реконструкції (нежилі приміщення), розташовані по вул.Ліскова,3 в м.Миколаєві, згідно переліку, визначеного в резолютивній частині рішення.

Перший заступник прокурора Миколаївської області у внесеному касаційному поданні просить рішення скасувати, в позові відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме ч.2 ст.331, ч.1 ст.375, ч.4 ст.376, ст.392 ЦК України, ст.12 Земельного кодексу України, ст.18 Закону України "Про основи містобудування" та положень постанови КМ України від 22.09.2004 №1243 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів". Зокрема, прокуратура вважає, що прийняте рішення безпосередньо впливає на права Миколаївської міської ради, яка не залучена до участі у справі та в розпорядженні якої знаходиться земельна ділянка, на якій було самочинно реконструйовано спірні об'єкти нерухомості.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом та заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника прокуратури, дійшла висновку, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області з наступних підстав.

Задовольняючи позов суд виходив з того, що позивачем самочинно переобладнано належні йому на праві власності нежитлові приміщення та побудовані нові приміщення, погоджено самочинне будівництво з відповідними службами містобудування і архітектури, санепідемнагляду та пожежного нагляду, а відповідач заперечень проти позову не надав.

Проте, колегія не може погодитися з передчасними висновками суду з огляду на таке.

    Відповідно до ч.1 ст.23 Закону України "Про планування і забудову територій" забудова територій полягає в розміщенні та здійсненні будівництва нових об'єктів, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування існуючих об'єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств (далі - будівництво).

Таким чином, терміном "будівництво" охоплюється як будівництво нових об'єктів так і реконструкція чи перепланування існуючих об'єктів містобудування.

Згідно положень ч.ч.1-5 ст.376 ЦК України житловий будинок,  будівля,  споруда,  інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник або користувач земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На  вимогу  власника  (користувача)  земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

    За цих обставин суду належало з'ясувати, чи вирішував компетентний орган місцевого самоврядування (Миколаївська міська рада) за зверненням позивача питання про надання останньому земельної ділянки, розташованої під належними товариству на праві власності нежилими приміщеннями, на умовах саме такого цільового призначення, яке передбачає можливість реконструкції існуючих приміщень, та чи мали місце заперечення Миколаївської міської ради проти визнання за позивачем права власності на самочинно реконструйоване нерухоме майно.

    Однак, суд першої інстанції обмежився лише загальними посиланнями на ст.ст.181,331,392 та ч.3 ст.376 ЦК України, не врахувавши при цьому відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів набуття позивачем права власності чи користування земельною ділянкою (договір купівлі-продажу, оренди тощо), на якій власне і знаходиться об'єкт самочинної реконструкції.

Наведене не виключає самовільне зайняття позивачем земельної ділянки, на якій розташований спірний об'єкт самочинної реконструкції, що залишилося поза увагою суду при вирішенні даного спору.

Окрім того, виходячи зі змісту норми ч.5 ст.376 ЦК України обов'язковою передумовою для визнання судом права власності на самочинно збудоване на земельній ділянці нерухоме майно, якщо це не порушує права інших осіб, є наявність у позивача права власності чи користування вказаною земельною ділянкою.

    Водночас господарський суд не врахував, що відповідно до положень ст.95 Земельного кодексу України, ч.1 ст.375 ЦК України, ст.25 Закону України "Про оренду землі" навіть тимчасовий землекористувач, з урахуванням умов надання земельної ділянки та її цільового призначення має право споруджувати жилі будинки, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі та споруди лише за умови письмової згоди на це власника (орендодавця). Тобто чинним земельним законодавством орендарю не надано права на самостійну забудову чужої земельної ділянки для власних потреб, в тому числі з метою реконструкції належного орендарю нерухомого майна.     

    Не залучивши до участі у справі Миколаївську міську раду, до повноважень якої відноситься розпорядження землями державної та комунальної власності в межах м.Миколаєва, в тому числі шляхом їх передачі в оренду (ст.124 та п.12 перехідних положень Земельного кодексу України), та не з'ясувавши наявність чи відсутність заперечень зазначеного органу місцевого самоврядування проти визнання права власності на нерухоме майно за позивачем, який здійснив самочинну реконструкцію нежилих приміщень на чужій земельній ділянці, суд передчасно прийняв рішення про задоволення позову, яке безумовно стосується прав та обов'язків вказаного органу місцевого самоврядування.

Вирішуючи спір, судом залишено поза увагою наведені обставини, у зв'язку з чим суду відповідно до вимог ст.24 ГПК України слід було вирішити питання про залучення до участі в справі іншого відповідача, повинного відповідати за цим позовом.

    Вирішуючи юридичну долю спірного майна, зокрема, постановляючи рішення про задоволення позову та визнання права власності на це майно за товариством, місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини справи щодо дійсних прав та обов'язків сторін і не зазначив, які дії відповідача (Миколаївського міськвиконкому) свідчать про те, що ним оспорюється чи не визнається право власності позивача на спірне майно, як того вимагає ст.392 ЦК України.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про визнання права власності (постанови ВСУ від 03.04.2007 у справі №14/317 та від 12.02.2008 у справі №11/30-07).

Водночас, наявні обставини погодження позивачем об'єктів самочинного будівництва з управлінням містобудування та архітектури Миколаївського міськвиконкому і відповідними службами санепідемнагляду та пожежного нагляду не звільняють його від дотримання приписів ч.3 ст.376 ЦК України щодо підстав набуття права власності на самочинно реконструйоване нерухоме майно.

    За таких обставин, ухвалене в справі судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Разом з тим, колегія не може прийняти до уваги посилання прокуратури на необхідність отримання позивачем належного дозволу на будівництво, дозволу на виконання проектно-пошукових робіт, належно затвердженого проекту, введення об'єкта в експлуатацію за актом та додержання забудовником інших будівельних норм і правил, в тому числі передбачених постановою КМ України від 22.09.2004 №1243 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів", оскільки такі доводи касаційного подання свідчать про необґрунтоване застосування до спірних правовідносин норми ст.331 ЦК України, яка визначає загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, яке створене з додержанням вимог закону (тобто при наявності всі необхідних дозволів та актів, передбачених ст.ст.24,29 Закону України "Про планування і забудову територій", ст.18 Закону України "Про основи містобудування") та інших правових актів, однак, не регулює правовий режим самочинного будівництва.

Водночас, поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в ст.376 ЦК України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва (постанова ВСУ від 12.02.2008 у справі №11/30-07).

Відповідно до вимог п.3 ст.1119 та п.3 ч.2 ст.11110 ГПК України  касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосуються прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі. Вищенаведені обставини свідчать про наявність підстав для застосування Вищим господарським судом України згаданих статей до спірних правовідносин, оскільки відсутність залучення Миколаївської міської ради в якості іншого відповідача при прийнятті оскаржуваного рішення істотно зачіпає її права та обов'язки, а, відтак, перешкоджає правильному об'єктивному та всебічному вирішенню даного спору з врахуванням прав та охоронюваних законом інтересів всіх учасників спірних майнових правовідносин. При цьому судова колегія враховує, що згідно з ч.2 ст.11110 ГПК України викладені вище обставини є в будь-якому випадку достатньою окремою підставою для скасування рішення та подальшого нового розгляду справи судом першої інстанції.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

             Касаційне подання першого заступника прокурора Миколаївської області задовольнити частково.

             Рішення господарського суду Миколаївської області від 15.08.2008 у справі №17/420/08 скасувати з передачею справи на новий розгляд до цього ж господарського суду.

Головуючий, суддя                                                                                                           В.Овечкін

Судді:                                                                                                                      Є.Чернов

                                                                                                                      В.Цвігун