Постанова

від 08.09.2015 по справі 910/25652/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1           (044) 230-06-58 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "08" вересня 2015 р.           Справа№ 910/25652/14 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого:          Тищенко  О.В. суддів:            Зубець Л.П.           Мартюк А.І. при секретарі судового засідання – Філімоновій І.Є. розглянувши апеляційну скаргу Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України  на рішення Господарського суду міста Києва  від 02.02.15року (повний текст якого складено 03.02.2015р.) у справі  №910/25652/14 (суддя Чебикіна С.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будрест" до  Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України           про стягнення 163 823,92 грн. СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ: На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будрест" до Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України про стягнення 122   080,53 грн. боргу, 13   679,71 грн. пені, 8 599,15 грн. 3% річних, 19   464,53 грн. інфляційних втрат у зв'язку з неналежним виконанням останнім взятих на себе зобов'язань з оплати виконаних робіт за умовами контракту № 19/2012 від 01.03.2012 року. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2015р. у справі №910/25652/14 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України  (01021, м. Київ, вул. Шовковична, 12-б; код 21586524) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будрест"  (03057, м. Київ, вул. Металістів, буд. 17, к. 401; код 30470949)  98 745 (дев'яносто вісім тисяч сімсот сорок п'ять) грн. 34 коп. – боргу, 6 955 (шість тисяч дев'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 46 коп. 3% річних, 15 743 (п'ятнадцять тисяч сімсот сорок три) грн. 97 коп. інфляційних втрат та 2 428 (дві тисячі чотириста двадцять вісім) грн. 90 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовити. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державний будівельний комбінат Управління справами Верховної Ради України  звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2015 р. по справі № 910/25652/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Відповідно до довідки про автоматичний розподіл справ між суддями визначено склад суду для розгляду справи №910/25652/14, головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В. На підставі апеляційної скарги Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України  на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2015 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 04.03.2015р. порушено апеляційне провадження. У ході розгляду справи неодноразово змінювався склад колегії суддів, а також з підстав передбачених ст. 77 ГПК України відкладався розгляд самої справи. Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015р., у зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В.  у відпустці, а судді Іоннікової І.А. на лікарняному, сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у наступному складі: головуючого судді: Тищенко О.В.,  Зубець Л.М.,  Мартюк А.І. Представники сторін в судове засідання 08.09.2015 року не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги. Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії”(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain”) від 07.07.1989). Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників сторін. Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі. Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, - ВСТАНОВИВ: Як було вірно встановлено судом першої інстанції 01.03.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будрест" (підрядник) та Державним будівельним комбінатом Управління справами Верховної Ради України    (генпідрядник) було укладено контракт № 19/2012, за умовами якого підрядник в межах договірної ціни відповідно до проектної документації та умов цього контракту виконує на свій ризик власними і залученими силами і засобами всі передбачені замовленням роботи по будівництву об'єкту, усуває на протязі гарантійного строку експлуатації об'єкту недоробки, що зумовлені неякісним виконанням робіт; генпідрядник фінансує та приймає виконані всі передбачені замовленням роботи по будівництву відповідно до умов цього контракту фінансує всі передбачені замовленням роботи по будівництву об'єкту (п.2.1. договору). Згідно п. 3.1. договору встановлено, що орієнтовна договірна ціна робіт за контрактом становить 1   654   269,60 грн. у т.ч. ПДВ 275 711,60 грн. Кінцева вартість робіт за контрактом визначається на підставі підписаних сторонами актів КБ 2в та КБ 3, що пройшли перевірку в експертизі (п. 3.1.1. договору).           У відповідності до п. 5.4. договору розрахунки за виконанні роботи з підрядником здійснює генпідрядник у межах 90 % від вартості виконаних робіт на протязі десяти банківських днів після підписання актів приймання виконаних підрядних робіт (типова форма КБ-2в – в подальшому – Акт) та довідок про вартість виконаних підрядних робіт (типова форма КБ-3 – в подальшому – довідка) підписаних уповноваженими представниками сторін при умові надходження коштів від замовника за виконані підрядником роботи. Кінцеві розрахунки в межах 10% за виконані роботи з підрядником здійснюються на протязі 7 робочих днів після отримання сертифікату та надходження коштів від замовника. Генпідрядник має право затримати кінцеві розрахунки за роботи, виконані з недоробками і дефектами, виявленими при підписанні кінцевого акту, до їх усунення. Як вбачається з актів виконаних робіт форми КБ№2, довідок про вартість виконаних будівельних робіт, актів коригування за березень, квітень 2012 року, які містяться в матеріалах справи та підписані уповноваженими представниками кожної із сторін, позивачем було виконано роботи передбачені вищевказаним договором на суму 708   008,18 грн. Отже, позивач виконав взяті на себе зобов'язання з виконання робіт, натомість відповідач власні зобов'язання з оплати коштів за виконані роботи належним чином не виконав, у зв'язку з чим на даний час має перед позивачем заборгованість у розмірі 98   745,34 грн. з урахуванням часткової оплати. Позивачем було направлено відповідачу вимогу від 22.10.2014 року з вимогою про сплату заборгованості за контрактом № 19/2012 від 01.03.2012 року. Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав. Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як було вірно досліджено судом першої інстанції, між сторонами по справі були оформлені договірні відносини, а саме на підставі контракту (який за своєю правовою природою відповідає договору підряду) на виконання робіт пов'язаних з будівництвом об'єкту. За умовами вказаного договору позивач зобов‘язався виконати визначені проектною документацією обсяги ремонтних робіт, а відповідач зобов‘язався прийняти роботи і оплатити їх на умовах цього договору.   Колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі щодо п. 5.4 Договору, згідно якого однією з умов виплати коштів за виконані роботи являється надходження відповідного фінансування від замовника. Згідно ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник (ч. 1 ст. 838 ЦК України). Частина друга статті 838 Цивільного кодексу України встановлює механізм взаємовідносин між учасниками правовідносин генерального підряду. Тільки генеральний підрядник має відносини як з замовником, так і з субпідрядником. Він же відповідає перед замовником за виконання, належне виконання зобов'язань останнім і за виконання замовником своїх обов'язків за договором. Згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 ЦК України і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Частина 2 ст. 617 ЦК України та ч. 2 ст. 218 ГК України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання. Окрім того статтею 1 ЦК України  визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, в тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність замовника та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином. Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на умови пункту 5.4 договору, згідно з яким оплата послуг у розмірі 90 відсотків відбувається лише після надходження коштів від замовника, оскільки наведена умова договору не є підставою для звільнення Відповідача від обов'язку оплатити виконані роботи, адже з урахуванням приписів статей    251,   252 Цивільного кодексу України, надходження коштів від замовника не є подією яка має неминуче настати зі спливом певного періоду, а тому не може бути відкладальною умовою та не створює для сторін цивільних прав та обов'язків щодо визначення строку оплати. Крім того, в постанові Верховного Суду України   № 11/446 від 15.05.2012 вказано, що відповідно до    статті 617 Цивільного кодексу України, частини   2    статті 218 Господарського кодексу України    та рішення Європейського суду   з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005, відсутність коштів передбачених у видатках бюджету не є підставою для звільнення за порушення зобов'язання. Отже, з огляду на вищенаведені положення законодавства, правовідносини між генпідрядником та замовником не можуть впливати на права ТОВ «Будрест», який в спірних правовідносинах фактично є субпідрядником. Таким чином, приймаючи оскаржуване судове рішення, місцевий господарський суд дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, дійшов вірного висновку про те, що договірна умова про залежність остаточного розрахунку за виконані роботи між сторонами по справі від здійснення повного розрахунку замовника з генеральним підрядником не позбавляє відповідача обов'язку  здійснити оплату за виконані позивачем, згідно умов укладеного контракту № 19/2012 від 01.03.2012 року, роботи. Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зі змісту договору вбачається що, відповідно до п. 4.1. договору розрахунки проводяться шляхом оплат замовником після пред'явлення підрядником акту виконаних робіт, підтвердженого підписом та печаткою уповноважених осіб і представників закладів освіти. Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і позивача, який повинен був довести належними засобами доказування факт порушення відповідачем його прав. Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський   суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Як вбачається з матеріалів справи за результатами виконаного позивачем обсягу робіт між сторонами по справі були підписані  акти виконаних будівельних робіт форми КБ№2 та довідки виконаних будівельних робіт форми № КБ-3 за березень-квітень 2012 р. Виконані роботи були прийняті відповідачем без зауважень, доказів іншого матеріали справи не містять. Як було достовірно встановлено місцевим господарським судом та не спростовано стороною відповідача по справі у зв'язку з неналежним виконанням умов договору у останнього перед позивачем утворилася заборгованість за виконані роботи у розмірі 98745,34  (708  008,18 - 609262, 84 =98  745,34) грн. Отже з огляду на відсутність будь-якої доказової бази на підтвердження оплати заборгованості, колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 98  745,34 грн. Відповідно до ч.1  ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)    ст.610 Цивільного кодексу України    кваліфікує як порушення зобов'язання. Відповідно до ч.1   ст.611 Цивільного кодексу України   у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України). Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності. Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Як вбачається з позовної заяви позивач просив суд стягнути на його користь 11   064,89 грн. пені з суми боргу 98   745,34 грн. за період з 24.04.14 р. по 23.10.14 р., проте місцевим господарським судом було підставно відмовлено у задоволенні даної позовної вимоги з огляду на пропуск позивачем шестимісячного строку, передбаченого ч.6 ст. 232 ГК України, для пред'явлення відповідної вимоги, з урахуванням тої обставини, що умовами контракту не передбачено більшого строку на пред'явлення вимоги про стягнення пені.   Приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно з інформаційним листом Верховного Суду України №3.2-2005 від 15.07.2005 грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань. Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд правильно встановив та виходив з того, що порушення відповідачем договірного зобов'язання в частині оплати отриманих послуг є підставою до стягнення з останнього 3 % річних та інфляційних втрат. Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог позивача в частині  стягнення  три проценти річних з простроченої суми у розмірі 6   955,46 грн. та інфляційних втрат у розмірі 15 743,97 грн. Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14  «Про судове рішення у цивільній справі»,  рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається. Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта). Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 02.02.2015 року у справі № 910/25652/14 залишити без змін. Матеріали справи № 910/25652/14 повернути до Господарського суду м. Києва. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття. Головуючий суддя                                                             О.В. Тищенко Судді                                                                                Л.П. Зубець                                                                                 А.І. Мартюк