Рішення

від 04.08.2015 по справі 910/13752/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.08.2015Справа №910/13752/15 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вємма» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК Центр» про стягнення 29  409,26 грн. Суддя А.М. Селівон ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН: від позивача: Геращенко І.В. – представник, довіреність б/н від 25.05.15 р.; від відповідача: не з'явився; В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення. СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вємма» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК Центр» про стягнення 29  409,26 грн. заборгованості (попередньої оплати), а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1  827,00 грн. В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Вємма» здійснено попередню оплату на загальну суму 177  365,20 грн. за товар, поставку якого відповідачем в повному обсязі не здійснено, у зв'язку з чим вартість оплаченого та непоставленого товару становить 29  409,26 грн.. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.15 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/13752/15 та призначено розгляд справи в засіданні суду на 11.06.15 р. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.15 р. розгляд справи відкладався на 07.07.15 р. 07.07.15 р. судове засідання не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.15 р. розгляд справи призначено на 04.08.15 р. В судові засідання 11.06.15 р. та 04.08.15 р. з'явився уповноважений представник позивача. Уповноважений представник відповідача в судові засідання 11.06.15 р. та 04.08.15 р. не з'явився. Копії ухвал Господарського суду міста Києва від 29.05.15 р., від 11.06.15 р. та від 20.07.15 р., які направлялись відповідачу на адресу, вказану у позовній заяві, а саме: 03191, м. Київ, вул. Академіка Вільямса, буд. 9, корпус 3, кв. 181, яка співпадає з місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК Центр» згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців стосовно відповідача, вручені адресату, що підтверджується залученими до матеріалів справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№0103034551611, 0103034552782, 0103034553746. Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено. До початку судового засідання 11.06.15 р. через відділ діловодства (канцелярія) Господарського суду міста Києва представником позивача подано письмові пояснення №08/06/15-1 від 08.06.15 р., зокрема, щодо: відсутності належним чином засвідчених копій довіреностей на отримання частково поставленого відповідачем товару за видатковими накладними; відсутності на видаткових накладних відбитку печатки отримувача товару; наявності або відсутності письмових звернень до відповідача з питань повернення грошових коштів на суму 29  409,26 грн.; наявності на даний час чи існування у минулому або відсутності інших, крім зазначених у позовній заяві, правовідносин з відповідачем. Письмові пояснення разом з доданими до них документами залучено судом до матеріалів справи. В судовому засіданні 04.08.15 р. представником позивача подано суду письмове клопотання від 04.08.15 р., про долучення до матеріалів справи копії податкових накладних та витягу з журналу реєстрації довіреностей. Клопотання судом задоволено, документи долучено судом до матеріалів справи. Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано. Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 11.06.15 р. та 04.08.15 р. до суду не надходило. Документи, витребувані ухвалами суду від 29.05.15 р., від 11.06.15 р. та від 20.07.15 р., відповідачем суду не надані, позивачем - надані в повному обсязі. Відповідно до п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (надалі - Постанова №18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи. Згідно п. 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами. При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи. Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань. Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 29, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України. Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі. Відводу судді представником позивача не заявлено. В судовому засіданні 04.08.15 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив суд задовольнити позов в повному обсязі. Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд ВСТАНОВИВ: Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Згідно з ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Як стверджує позивач та встановлено судом за матеріалами справи Товариством з обмеженою відповідальністю «ТСК Центр» виставлено позивачу – Товариству з обмеженою відповідальністю «Вємма» рахунки-фактури для оплати будівельних матеріалів на загальну суму 180  410,26 грн., а саме: №ТЦ-3731 від 23.10.13 р. на оплату товару – унифлекс ВЕНТ ЕПВ код УКТ ЗЕД 6807.10.10.21 в кількості 2 100 м2 на суму 64  814,40 грн.; №ТЦ-3732 від 23.10.13 р. на оплату товару – техноеласт ЕКП 4,2 мм (5.0) сланець сірий (10), код УКТ ЗЕД 6807.10.10.21 в кількості 2  060 м2 та мастика приклеюючи Техноніколь №27 відро 22 кг, 2715000010 в кількості 101 шт. на загальну суму 112  550,80 грн.; №ТЦ-6948 від 15.11.13 р. на оплату товару – аератор для плоскої покрівлі 110х38 мм в кількості 15 шт. на суму 3  045,06 грн. Відповідно до зазначених рахунків-фактур, зокрема №ТЦ-3731 та №ТЦ-3732 від 23.10.13 р., позивачем платіжним дорученням №285 від 23.10.13 р. на суму 64  814,40 грн. з призначення платежу: «передплата за будівельні матеріали згідно рахунку №3731 від 23.10.13 р. у т.ч. ПДВ 20% - 10  802,40 грн.» та платіжним дорученням №286 від 23.10.13 р. на суму 112  550,80 грн. з призначення платежу: «передплата за будівельні матеріали згідно рахунку №3732 від 23.10.13 р. у т.ч. ПДВ 20% - 18  758,47 грн.» було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК Центр» грошові кошти в розмірі 177  365,20 грн. (копії рахунків-фактур та виписки банку по особовому рахунку позивача залучені до матеріалів справи). Таким чином, з матеріалів справи та усних пояснень представника позивача вбачається, що договір між сторонами у формі єдиного документу, викладений у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств, не складався. Виходячи із приписів ст. 202 Цивільного кодексу України суд приходить до висновку, що сторонами вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків. Так, зміст зобов'язальних відносин сторін полягає в тому, що відповідач зобов'язався поставити позивачу товар – будівельні матеріали загальною вартістю 177  365,20 грн., а позивач зобов'язався оплатити товар, який зазначений в рахунках-фактурах, зокрема, №ТЦ-3731 від 23.10.13 р. та №ТЦ-3732 від 23.10.13 р. Аналіз правовідносин, які виникли між сторонами, свідчить, що між сторонами фактично був укладений договір поставки, який підпадає під правове регулювання норм §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Статтею 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Оскільки договір між сторонами не було викладено у формі єдиного документа, а зміст письмових документів, якими обмінялися сторони, не дає змоги встановити строк та умови його виконання, за таких обставин, до відносин сторін слід застосовувати ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, згідно якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати свій обов'язок у семиденний строк від дня отримання вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з оплати товару, що належним чином підтверджується матеріалами справи. Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням. Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Товариством з обмеженою відповідальністю «ТСК Центр» за період з 25.10.13 р. по 23.06.14 р. було здійснено поставку Товариству з обмеженою відповідальністю «Вємма» товару на суму 160  301,67 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових та відповідних товарно-транспортних накладних за відповідний період, а саме: видаткова накладна №ТЦ-3185 від 25.10.13 р. та товарно-транспортна накладна №ТЦ-3185 від 25.10.13 р. на суму 6  715,91 грн., видаткова накладна №ТЦ-3363 від 08.11.13 р. та товарно-транспортна накладна №Ноя-0024 від 08.11.13 р. на суму 10  511,86 грн., видаткова накладна №ТЦ-3457 від 19.11.13 р. та товарно-транспортна накладна №ТЦ-3457 від 19.11.13 р. на суму 37  036,80 грн., видаткова накладна №ТЦ-3511 від 22.11.13 р. та товарно-транспортна накладна №ТЦ-3511 від 22.11.13 р. на суму 3  045,06 грн., видаткова накладна №ТЦ-3555 від 02.12.13 р. на суму 8  064,00 грн., видаткова накладна №ТЦ-3556 від 02.12.13 р. та товарно-транспортна накладна №ТЦ-3556 від 02.12.13 р. на суму 8  064,00 грн., видаткова накладна №ТЦ-3557 від 02.12.13 р. та товарно-транспортна накладна №ТЦ-3557 від 02.12.13 р. на суму 13  637,16 грн., видаткова накладна №ТЦ-3588 від 05.12.13 р. та товарно-транспортна накладна №ТЦ-3588 від 05.12.13 р. на суму 5  483,70 грн., видаткова накладна №ТЦ-3589 від 05.12.13 р. та товарно-транспортна накладна №ТЦ-3589 від 05.12.13 р. на суму 27  777,60 грн., видаткова накладна №ТЦ-3590 від 05.12.13 р. та товарно-транспортна накладна №ТЦ-3590 від 05.12.13 р. на суму 18  827,04 грн., видаткова накладна №ТЦ-3630 від 12.12.13 р. та товарно-транспортна накладна №ТЦ-3630 від 12.12.13 р. на суму 3  503,95 грн., видаткова накладна №ТЦ-3652 від 17.12.13 р. на суму 203,00 грн., видаткова накладна №ТЦ-00318 від 06.06.14 р. та товарно-транспортна накладна №ТЦ-00318 від 06.06.14 р. на суму 11  455,20 грн., видаткова накладна №ТЦ-00542 від 23.06.14 р. та товарно-транспортна накладна №ТЦ-00542 від 23.06.14 р. на суму 5 976,39 грн., всього на загальну з урахуванням повернення товару на суму 12  345,60 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткової накладної (повернення) №ВП-0000002 від 17.01.14 р. на суму 12  345,60 грн. та відповідної довіреності на отримання матеріальних цінностей серії ТЦ №10 від 17.01.14 р. Зазначений факт підтверджується також складеним та підписаним Товариством з обмеженою відповідальністю «Вємма» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТСК Центр» актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.10.13 р. по 17.03.15 р. з зазначенням первинних облікових документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи. Проте, як стверджує позивач, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТСК Центр» свої зобов'язання щодо передачі позивачу визначеного рахунками-фактури товару в повному обсязі не здійснив, у зв'язку з чим вартість передплаченого та недопоставленого товару становить 29  409,26 грн. Відповідно до ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України та ч. ч. 1, 2 ст. 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Суд зазначає, що умовою застосування норми ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. При цьому у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Таким чином, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 28.11.11 р. у справі №43/308-10. У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару та з метою досудового врегулювання спору, позивач звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК Центр» з претензією №141 від 30.04.15 р., в якій вимагав протягом 7 (семи) днів від дня пред'явлення претензії повернути грошові кошти в розмірі 29  409,26 грн., яку останній отримав 14.05.15 р., що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0209906570994. Проте, доказів задоволення відповідачем зазначеної вимоги та повернення грошових коштів (передоплати) позивачу, як і доказів здійснення поставки товару на зазначену суму суду не надано. В свою чергу, перевіривши правильність запропонованого позивачем розрахунку на підставі представлених копій первинних документів (видаткових накладних, накладної на повернення товару та виписок банку по рахунку), господарський суд доходить висновку, що всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач не виконав обов'язок щодо поставки товару – будівельних матеріалів на суму 29  409,13 грн. на суму здійсненої позивачем передоплати, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі вартості недопоставленого товару, а саме в визначеному судом розмірі передоплати. У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги. За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з поставки товару, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення доказів поставки товару або повернення суми попередньої оплати відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача перерахованих коштів (передоплати) за непоставлений товар підлягає частковому задоволенню в розмірі 29  409,13 грн. передоплати. Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Враховуючи вищевикладене та виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог. Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд В И Р І Ш И В: 1. Позовні вимоги задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК Центр» (03191, м. Київ, Голосіївський район, вул. Академіка Вільямса, буд. 9, корпус 3 кв. 181, код ЄДРПОУ 36791776) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вємма» (02099, м. Київ, Дарницький район, вул. Санаторна, буд. 12, код ЄДРПОУ 22901324) 29  409,13 грн. (двадцять дев'ять тисяч чотириста дев'ять гривень тринадцять копійок) основного боргу та 1  826,99 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень дев'яносто дев'ять копійок) судового збору. 3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Наказ видати після набрання рішенням законної сили. Повний текст рішення складено та підписано 10 вересня 2015 року. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України. Суддя           А.М. Селівон