Ухвала

від 21.10.2010 по справі 2а-16157/10/0570

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Абдукадирова К.Е.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2010 року справа №2а-16157/10/0570 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого: Шишова О.О.

суддів Сіваченко І.В, ОСОБА_2

при секретарі судового засідання: Козловій О.М.

за участю представника позивача, ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши апеляційну скаргу Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2010 року по справі № 2а-16157/10/0570

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Донецький проектно-конструкторський технологічний інститут»

до Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області

про скасування вимог

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2010 року ВАТ «Донецький проектно-конструкторський технологічний інститут» звернулося з адміністративним позовом до Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області, в якому просили суд скасувати вимоги, викладені відповідачем у Вимозі про усунення порушень від 18.05.2010 року № 05-05.1-10-14/5004.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне. Щодо вимоги відновити в обліку дебіторську заборгованість по орендарям, з якими здійснено взаємозалік на загальну суму 109,91 тис. грн. та стягнення її з орендарів або з винної особи, згідно чинного законодавства, позивач зазначив, що відповідачем помилково зроблено висновки про неможливість проведення позивачем взаємозаліку на загальну суму 109,91 тис. грн., оскільки норма статті 602 Цивільного кодексу України не обмежує позивача у проведенні зарахування зустрічних вимог за договором оренди з ТОВ «Еліткомфорт», за яким ТОВ «Віта-Голд», ТОВ «ЯНШ», суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_5 та Держане підприємство «Донецький обласний геодезичний центр» здійснили поліпшення майна позивача в рахунок орендної плати.

Щодо вимоги донарахування в обліку та сплати працівникам товариства винагороду за вислугу років в сумі 46,12 тис. грн. позивач зазначив, що відповідачем не враховано те, що несплата працівникам винагороди за вислугу років не суперечить умовам Колективного договору, яким передбачено, що винагорода за вислугу років сплачується лише при наявності коштів.

Щодо вимоги відобразити дебіторську заборгованість перед фізичними особами в сумі 8,78 тис. грн. та відшкодування вказаної суми за рахунок працівників, за яких було сплачено навчання або за рахунок винних осіб в порядку та розмірах, встановлених статтями 130 - 136 КЗпП України, або за рахунок чистого прибутку, позивач зазначив, що відповідачем помилково зроблено висновок про понесення позивачем протягом 2007 - 2009 років надмірних витрат в сумі 8 780,00 тис. грн. на оплату навчання двох працівників бухгалтерії на підставі того, що зазначене не передбачено умовами колективного договору. Позивач зазначає, що пунктом 2.1. статуту позивача та пунктом 8.1.1. колективного договору передбачено проведення соціальних заходів за рахунок коштів позивача. Крім того, рішенням виробничої наради від 3 листопада 2007 року (протокол №2) виділено кошти на навчання працівників бухгалтерії ОСОБА_6 та ОСОБА_7, яке 4 листопада 2007 року узгоджено на профспілковій нараді (протокол №3). За результатами фінансово-господарської діяльності за 9 місяців 2007 року прибуток підприємства склав 258,1 тис. грн., однак оплата здійснена поетапно: листопад 2007 року - 1 560,00 грн., травень 2008 року -1 560,00 грн., серпень 2008 року - 3 840,00 грн., жовтень 2008 року - 1 820,00 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2010 року по справі № 2а-16157/10/0570 позов задоволений.

Скасовано вимогу Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області від 18 травня 2010 року № 05-05.1-10-14/5004 в частині відновлення в обліку дебіторську заборгованість по орендаторам, з якими здійснено взаємозалік на загальну суму 109,91 тис. грн. та стягнення її з орендаторів або з винної особи, згідно чинного законодавства.

Скасовано вимогу Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області від 18 травня 2010 року № 05-05.1-10-14/5004 в частині донарахування в обліку та сплати працівникам товариства винагороду за вислугу років в сумі 46,12 тис. грн.

Скасовано вимогу Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області від 18 травня 2010 року № 05-05.1-10-14/5004 в частині відображення дебіторської заборгованості перед фізичними особами в сумі 8,78 тис. грн. та відшкодування даної суми за рахунок працівників, за яких було сплачено навчання або за рахунок винних осіб в порядку та розмірах, встановлених статтями 130 - 136 Кодексу законів про працю України, або за рахунок чистого прибутку.

З постановою суду не погодилось КРУ в Донецькій області та зазначили, що судом першої інстанції при прийнятті рішення були порушені норми матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі вказали, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні». Вважають, що відповідачем проведені законні дії та винесені законні вимоги. Просили скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні представник Контрольно-ревізійного управління просив суд задовльнити апеляційну скаргу в повному обсязі.

Представник ВАТ «ДОНПКТІ» вказав, що постанова суду першої інстанції прийнята з додержанням норма матеріального та процесуального права, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення а постанову суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - Відкрите акціонерне товариство «Донецький проектно-конструкторський технологічний інститут» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Донецької міської ради 12 серпня 1669 року, включено до ЄДРПОУ за номером 00174071.

Контрольно-ревізійним управлінням в Донецькій області, відповідно до плану контрольно-ревізійної роботи Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області на І квартал 2010 року, направлень від 19 січня 2010 року № 105, 106, 107, 108, 109, від 26 січня 2010 року № 159, від 15 березня 2010 року № 667, 668, 671, 672, 673, 674, від 24 березня 2010 року № 799 проведено ревізію фінансово-господарської діяльності позивача за період з 2007 року по 2009 рік та завершений звітний період 2010 року, за результатами якої складено акт № 05.1-17/025 від 13 квітня 2010 року.

Позивачем було надано відповідачу заперечення на акт перевірки від 22 квітня 2010 року № 01-9/110.

Відповідач надав позивачу висновки на заперечення від 18 травня 2010 року.

За результатами ревізії позивачу направлена вимога про усунення порушень від 18 травня 2010 року № 05-05.1-10-14/5004, пункт 1 якої містить, зокрема, вимогу про поновлення в обліку дебіторську заборгованість по орендарям, з якими здійснено взаємозалік на загальну суму 109,91 тис. грн. та стягнення її з орендарів або з винної особи, згідно чинного законодавства; про донарахування в обліку та сплатити працівникам винагороди за вислугу років в сумі 46,12 тис. грн.; відображення дебіторської заборгованості перед фізичними особами в сумі 8,78 тис. грн. та відшкодування даної суми за рахунок працівників, за яких було сплачено навчання чи за рахунок винних осіб у порядку та розмірі встановленому статтями 130 - 136 КЗпП України, чи за рахунок чистого прибутку.

Статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правової основи діяльності визначені Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 року №2939-12, (надалі Закон України №2939).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», державна контрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах районах у містах.

Частиною 2 статті 5 зазначеного Закону визначено, що контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі очолюють начальники, які призначається начальником Головного контрольно-ревізійного управління України за погодженням з Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міською міськими державними адміністраціями.

Головні завдання державної контрольно-ревізійної служби окреслені статтею 2 Закону України №2939, права передбачені статтею 10 зазначеного Закону.

Вимоги є способом реалізації владних управлінських функцій відповідачем, як суб'єктом владних повноважень.

Пункт 7 статті 10 Закону України № 2939 передбачає право контрольно -ревізійного управління пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, зокрема вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів.

Щодо вимоги відповідача про поновлення в обліку дебіторську заборгованість по орендарям, з якими здійснено взаємозалік на загальну суму 109,91 тис. грн. та стягнення її з орендарів або з винної особи, згідно чинного законодавства,колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про те, що позовні вимоги про скасування вимоги в цій частині підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Встановлено, що 11 березня 2008 року позивач уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_4 - голд» договір оренди нерухомого майна № 9/08 (арк. справи 45 - 47), предметом якого є оренда частини нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: України, 83003, м. Донецьк, пр. Ілліча, 89. Відповідно до умов зазначеного договору орандар (ТОВ «ОСОБА_4 - голд») сплачує орендну плату у розмірі 4 005 грн. на місяць. Пунктом 6.3. договору передбачено, що орендар має право з письмової згоди орендодавця за рахунок власних коштів вносити зміни до складу майна, здійснювати його реконструкцію та технічне переоснащення, а також перепланування. Пунктом 10.5. договору передбачено, що у разі дострокового розірвання договору у зв'язку з його невиконанням, всі поліпшення, здійснені орендатором за власний рахунок, компенсації не підлягають. Крім того, між цими ж сторонами було укладено договір № 9/08-к від 11 березня 2007 року про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та наданню комунальних послуг орендатору, послуг інформаційного характеру (арк. справи 49, 50), відповідно до умов якого балансоутримувач (позивач) здійснює обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, а орендар прийма участь у понесених витратах на виконання зазначених робіт пропорційно, площі, яку він займає та, відповідно до пункту 2.2.3. договору, вносить на розрахунковий рахунок балансоутримувача, або організації, яка обслуговує будівлю плату, зокрема, за санітарне, технічне обслуговування, ремонт, відповідно до відновлювальної вартості приміщення, а також - за комунальні послуги.

Листом від 31 березня 2008 року ТОВ «ОСОБА_4 - голд» звернулося з проханням до позивача зарахувати вартість виконаних будівельно-монтажних робіт в рахунок орендної плати, згідно сміти № 1 від 6 березня 2008 року та акту приймання-здачі виконаних робіт на загальну суму 1 404 грн. 50 коп.

2 січня 2007 року позивач уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЯНШ» договір оренди нерухомого майна № 42/07, предметом якого є оренда частини нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: України, 83003, м. Донецьк, пр. Ілліча, 89. Відповідно до умов зазначеного договору орендар сплачує орендну плату у розмірі 2 147 грн. на місяць. Пунктом 6.3. договору передбачено, що орендар має право з письмової згоди орендодавця за рахунок власних коштів вносити зміни до складу майна, здійснювати його реконструкцію та технічне переоснащення, а також перепланування. Пунктом 10.5. договору передбачено, що у разі дострокового розірвання договору у зв'язку з його невиконанням, всі поліпшення, здійснені орендатором за власний рахунок, компенсації не підлягають. Крім того, між цими ж сторонами було укладено договір № 42/07-к від 2 січня 2007 року про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та наданню комунальних послуг орендатору, послуг інформаційного характеру (арк. справи 59), відповідно до умов якого балансоутримувач (позивач) здійснює обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, а орендар приймає участь у понесених витратах на виконання зазначених робіт пропорційно, площі, яку він займає та, відповідно до пункту 2.2.3. договору, вносить на розрахунковий і рахунок балансоутримувача, або організації, яка обслуговує будівлю плату, зокрема, за санітарне, технічне обслуговування, ремонт, відповідно до відновлювальної вартості приміщення, а також - за комунальні послуги.

Листом від 10 липня 2007 року ТОВ «ЯНШ» звернулося з проханням до позивача зняти з користування приміщення, що заходиться в оренді та зарахувати в рахунок заборгованості з орендної плати вартість виконаних поліпшень та за меблі згідно акту приймання-передачі (арк. справи 43, 74) на загальну суму 6 998 грн. 65 коп.

2 січня 2007 року позивач уклав з приватним підприємцем ОСОБА_5 договір оренди нерухомого майна № 1/07 (арк. справи 75 - 77), предметом якого є оренда частини нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: України, 83003, м. Донецьк, пр. Ілліча, 89. Відповідно до умов зазначеного договору орендар сплачує орендну плату у розмірі 800 грн. на місяць. Пунктом 6.3. договору передбачено, що орендар має право з письмової згоди орендодавця за рахунок власних коштів вносити зміни до складу майна, здійснювати його реконструкцію та технічне переоснащення, а також перепланування. Пунктом 10.5. договору передбачено, що у разі дострокового розірвання договору у зв'язку з його невиконанням, всі поліпшення, здійснені орендатором за власний рахунок, компенсації не підлягають. Крім того, між цими ж сторонами було укладено договір № 1/07-к від 2 січня 2007 року про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та наданню комунальних послуг орендатору, послуг інформаційного характеру (арк. справи 79), відповідно до умов якого балансоутримувач (позивач) здійснює обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, а орендар приймає участь у понесених витратах на виконання зазначених робіт пропорційно, площі, яку він займає та, відповідно до пункту 2.2.3. договору, вносить на розрахунковий рахунок балансоутримувача, або організації, яка обслуговує будівлю плату, зокрема, за санітарне, технічне обслуговування, ремонт, відповідно до відновлювальної вартості приміщення, а також - за комунальні послуги.

Листом від 10 липня 2007 року приватний підприємець ОСОБА_5 звернулася з проханням до позивача провести взаємозалік за здійснений нею ремонт зарахувати на загальну суму 5 422 грн. 08 коп. (арк. справи 89 - 95).

2 квітня 2007 року позивач уклав з Державним підприємством «Донецький обласний геодезичний центр» договір оренди нерухомого майна № 58/07 (арк. справи 96 -98), предметом якого є оренда частини нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: України, 83003, м. Донецьк, пр. Ілліча, 89. Відповідно до умов зазначеного договору орандар сплачує орендну плату у розмірі 8 687 грн. на місяць. Пунктом 6.3. договору передбачено, що орендар має право з письмової згоди орендодавця за рахунок власних коштів вносити зміни до складу майна, здійснювати його реконструкцію та технічне переоснащення, а також перепланування. Пунктом 10.5. договору передбачено, що у разі дострокового розірвання договору у зв'язку з його невиконанням, всі поліпшення, здійснені орендатором за власний рахунок, компенсації не підлягають. Крім того, між цими ж сторонами було укладено договір № 58/07-к від 2 квітня 2007 року про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та наданню комунальних послуг орендатору, послуг інформаційного характеру, відповідно до умов якого балансоутримувач (позивач) здійснює обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, а орендар приймає участь у понесених витратах на виконання зазначених робіт пропорційно, площі, яку він займає та, відповідно до пункту 2.2.3. договору, вносить на розрахунковий рахунок балансоутримувача, або організації, яка обслуговує будівлю плату, зокрема, за санітарне, технічне обслуговування, ремонт, відповідно до відновлювальної вартості приміщення, а також - за комунальні послуги.

Листом від 22 грудня 2009 року Державне підприємство «Донецький обласний геодезичний центр» звернулося до орендаря з проханням про відшкодування вартості ремонту приміщень за договором оренди № 58/07 від 2 квітня 2007 року (арк. справи 110-113) зарахувати на загальну суму 50 839 грн. 20 коп.

В акті перевірки зазначено, що внаслідок проведення взаємозаліку на загальну суму 64 664 грн. 35 коп. з ТОВ «Віта-голд» ТОВ «ЯНШ», приватним підприємцем ОСОБА_5В та Державним підприємством «Донецький обласний геодезичний центр», позивачем порушено пункти 6.З., 10.5. договорів оренди, пункт 1 статті 629, пункту 1 статті 762, пункту 1 статті 776 Цивільного кодексу та пункт 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ.

Статтею 778 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця.

Статтею 205 ЦК України передбачені такі форми правочину, як усна або в письмова. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до частини 1 статті 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до частини 3 статті 206 ЦК України, правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Виходячи з норм чинного законодавства, правочини з ТОВ «Віта-голд» на здійснення будівельно-монтажних робіт, з ТОВ «ЯНШ» на здійснення поліпшень, з ПП ОСОБА_8 на ремонт, з ДП «Донецький обласний геодезичний центр» на ремонт, укладені з позивачем в усній формі та спрямовані на виконання умов відповідних договорів оренди. Крім того, поведінка зазначених сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків за даними правочинами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що не було прийнято до уваги посилання відповідача, що проведенням взаємозаліку позивач порушив істотні умови договорів оренди, а також порушив вимоги статей 19, 20 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 року № 2269-XII щодо порядку проведення розрахунків по орендній платі, оскільки на день розгляду справи доказів недійсності договорів оренди та правочинів про виконання будівельно-монтажних та ремонтних робіт відповідачем не надано, отже ці правочини є дійсними та створюють юридичні наслідки для сторін.

Статтею 602 ЦК України передбачена недопустимість зарахування зустрічних вимог, зокрема, у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Договори оренди не містять положень щодо недопустимості зарахування зустрічних вимог. До того ж, жодними нормами чинного законодавства не передбачено недопустимість зарахування зустрічних вимог.

Частиною 3 статті 203 та частиною 1 статті 220 Господарського кодексу України передбачено припинення господарського зобов'язання, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав, або строк якої невизначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Аналогічні положення щодо зарахування зустрічних однорідних вимог містить частини 1,2 статті 601 ЦК України.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Частиною 2 статті 601 ЦК України визначено, що зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Це означає, що заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування.

Матеріали справи містять листи орендаторів, якими підтверджується їх волевиявлення щодо зарахування зустрічних вимог.

З урахуванням того, що відповідачем не доведено недійсність правочинів щодо здійснення ремонтних робіт або інших поліпшень і ці правочини є такими, що створюють і юридичні наслідки для сторін, суд першої інстанції прийшов до висновку, що зарахування зустрічних вимог не суперечить нормам чинного законодавства, з чим погоджується колегія суддів.

Дебіторською заборгованістю, згідно із пунктом 4 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 року № 237, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 1999 року за № 725/4018, є сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

Дебітори - юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.

З урахуванням того, що зарахування зустрічних припиняє одночасно зобов'язання у дебітора та кредитора, виключаються підстави для існування дебіторської заборгованості для позивача, отже, як наслідок - відсутні підстави для поновлення в обліку дебіторську заборгованість по орендарям, з якими проведено взаємозалік на суму 64 664,35 тис. грн.

Стосовно, посилань відповідача про неправомірність зарахування взаємних вимог між ТОВ «Еліткомфорт» та позивачем актом від 30 листопада 2009 року, та вимоги про поновлення в обліку дебіторську заборгованість по орендарям, з якими здійснено взаємозалік на загальну суму 45 247, 20 грн., суд першої інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги про скасування вимоги в цій частині також підлягають задоволенню, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

Встановлено, що 2 листопада 2009 року позивач уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліткомфорт» договір оренди № 02/11-09А (арк. справи 35 -36), предметом якого є оренда нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: України, 83003, м. Донецьк, пр. Ілліча, 89. Відповідно до умов зазначеного договору орандар (ТОВ «Еліткомфорт») сплачує орендну плату за користування приміщенням у розмірі 4 293 грн. на місяць. Оренда нараховується та сплачується з 1 лютого 2010 року, щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним. Пунктом 4.5. договору передбачено, що вартість зроблених орендарем поліпшень підлягає зарахуванню в рахунок плати за користування приміщенням. Відповідно до пункту 6.2. договору, орендар має право за згодою орендодавця за рахунок власних коштів робити поліпшення приміщення, здійснювати його реконструкцію й технічне переоснащення, а також перепланування з наступною компенсацією орендодавцем вартості таких змін у порядку, передбаченому договором. Відповідно до пункту 7.2. договору, орендодавець зобов'язаний компенсувати орендарю вартість поліпшень шляхом зарахування їх вартості у рахунок орендної плати.

За актом приймання-передачі від 2 листопада 2009 року зазначене приміщення передано орендарю.

2 листопада 2009 року позивач уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліткомфорт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_9 - строй» трьохсторонній договір переведення боргу № 01/11-09/3, за умовами якого борг ТОВ «ОСОБА_9 -строй» (первісного боржника), який виник перед позивачем за договором оренди нежитлового приміщення № 52/07 від 2 березня 2007 року в сумі 46 959 грн. 06 коп. переведено на ТОВ «Еліткомфорт» (нового боржника) та який він (новий боржник) зобов'язується сплатити.

Тобто, ТОВ «Еліткомфорт» став зобов'язаним перед позивачем за цим договором.

Листом від 5 листопада 2009 року ТОВ «Еліткомфорт» звернулося до орендаря з проханням про узгодження проведення поліпшень приміщення, що орендуються за договором № 02/11-09А від 2 листопада 2009 року на суму 45 247 грн. 20 коп. з метою їх подальшої компенсації у відповідності до умов зазначеного договору.

30 листопада 2009 року між позивачем та ТОВ «Еліткомфорт» підписано акт приймання виконаних робіт за листопад 2009 року на суму 45 247 грн. 20 коп., що посвідчує виконання орендарем (ТОВ «Еліткомфорт») реконструкції 7-го поверху приміщення, що він орендує (арк. справи 39 - 41). За виконання робіт по реконструкції ТОВ «Еліткомфорт» виставлено позивачу рахунок на цю ж суму від ЗО листопада 2009 року № СФ-0001035.

Отже, між ТОВ «Еліткомфорт» та позивачем укладений, усний правочин про здійснення реконструкції 7-го поверху орендованого приміщень.

Виходячи з норм чинного законодавства, правочини з ТОВ «Еліткомфорт» на здійснення реконструкції спрямовані на виконання умов відповідного договору оренди. Крім того, поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків за даними правочинами. Доказів недійсності договору оренди та правочину про виконання реконструкції відповідачем не надано, отже ці правочини є дійсними та створюють юридичні наслідки для сторін.

Атом зарахування взаємних вимог між ТОВ «Еліткомфорт» та позивачем від ЗО листопада 2009 року, проведено взаєморозрахунок на підставі договору переведення боргу № 01/11-09/03 від 1 листопада 2009 року на загальну суму 45 247 грн. 20 коп. в рахунок погашення заборгованості по орендній платі за договором оренди № 02/11-09А від 2 листопада 2009 року (арк. справи 43).

В акті перевірки зазначено, що внаслідок проведення цього взаємозаліку, позивачем порушено пункту 1 статті 629, пункту 1 статті 762, пункту 1 статті 776 Цивільного кодексу та пункту 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ.

Встановлено, що договір оренди № 02/11-09А від 2 листопада 2009 року також не містить положень щодо недопустимості зарахування зустрічних вимог.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що не вважається незаконним оформлення зарахування двостороннім актом.

Визнання вартості уступки прав вимоги (продажу дебіторської заборгованості) доходом врегульовано пунктом 15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за № 860/4153. Так, відповідно до пункту 15 ПСБУ "Дохід", визначений дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не коригується на величину пов'язаної з ним сумнівної та безнадійної дебіторської заборгованості. Сума такої заборгованості визнається витратами підприємства згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість". Доходом визнається сума зобов'язання, яке не підлягає погашенню.

Тобто, дохід від продажу дебіторської заборгованості фактично є витратами підприємства.

Враховуючи те, що акт зарахування взаємних вимог від 30 листопада 2009 року посвідчує припинення одночасно зобов'язання у дебітора - щодо заборгованості по договору переведення боргу № 01/11-09/03 від 1 листопада 2009, внаслідок проведення ним реконструкції за власні кошти, та у кредитора по договору оренди № 02/11-09А від 2 листопада 2009 року, це свідчить про відсутність підстав для існування дебіторської заборгованості у позивача, і як наслідок - відсутність підстав для її поновлення в обліку по орендарю, з якими проведено взаємозалік на суму 45 247,20 тис. грн.

Щодо вимоги донарахувати в обліку та виплатити працівникам товариства винагороду за вислугу років в сумі 46,12 тис. грн., суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про скасування вимоги в цій частині підлягають задоволенню, з чим також погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

Актом ревізії встановлено, що порушення встановлено шляхом звірки наказів, відомостей та розрахункових листів з умовами Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом позивача з вимогами галузевої угоди.

Встановлено, що пунктом 5.1.14 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом позивача на 2006 - 2010 роки від 13 грудня 2006 року № 1271 встановлено, що винагорода за вислугу років виплачується при наявності коштів.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР, законодавство про оплату праці ґрунтується на Конституції України і складається з Кодексу законів про працю України, цього Закону, Закону України «Про колективні договори і угоди», Закону України «Про підприємства в Україні» та інших актів законодавства України.

Структура заробітної плати передбачена статтею 2 Закону України «Про оплату праці». До заробітної плати відноситься основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Тобто, винагорода за вислугу років відноситься до інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про оплату праці», форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Розділ III Галузевої угоди між Міністерством вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об'єднаннями власників), що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості від 3 липня 2001 року (арк. справи 237 - 240), регулює порядок нарахування і виплати винагороди за вислугу років. Пунктом 12 розділу III Галузевої угоди передбачено, що винагорода за вислугу років нараховується, виходячи з присвоєної тарифної ставки (окладу), посадового окладу працівника, що діють на момент нарахування, і виплачується згідно з колективним договором за рік, щомісячно або в інші строки. Відповідно до пункту 18, зниження розмірів винагороди за вислугу років за ініціативою роботодавця не провадиться.

Згідно із статтею 13 Кодексу законів про працю України, зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема -встановлення гарантій, компенсацій, пільг.

Виходячи з наведеного, винагорода за вислугу років є заохочувальною та компенсаційною виплатою, умови запровадження та розмір якої може встановлюватися колективним договором.

Стаття 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 року № 3356-ХП встановлює співвідношення законодавства і колективного договору, угоди, трудового договору. Так, умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Враховуючи те, що стаття 15 Закону України «Про оплату праці» надає право встановлювати у колективному договорі умов запровадження та розмірів надбавки за вислугу років, а пункт 12 розділу III Галузевої угоди передбачає можливість виплачувати таку надбавку згідно з колективним договором, суд приходить до висновку, що встановлення виплати винагороди за вислугу за умови наявності коштів у Колективному договорі між адміністрацією позивача та трудовим колективом на 2006 - 2010 роки від 13 грудня 2006 року № 1271 не суперечить вимогам чинного законодавства та умовам Галузевої угоди, отже ця умова є дійсною.

Крім того, суд звертає увагу, що Галузева угода забороняє знижувати розмір винагороди за вислугу років за ініціативою роботодавця. Проте, з пункту 5.1.14 Колективного договору вбачається, що сторони (адміністрація та трудовий колектив) домовилися про виплату винагороди за вислугу років при наявності коштів. Отже, виплата розміру винагороди за вислугу років при наявності коштів є домовленістю сторін, а не ініціативою роботодавця.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про те, що висновки відповідача про порушення позивачем законодавства про працю, умов колективного договору та Галузевої угоди щодо не нараховування та невиплати працівникам позивача винагороди за вислугу років в сумі 46 123 грн. 95 коп., є безпідставними.

Щодо вимоги відобразити дебіторську заборгованості перед фізичними особами в сумі 8,78 тис. грн. та відшкодування даної суми за рахунок працівників, за яких було сплачено за навчання, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про скасування вимоги в цій частині також підлягають задоволенню, з чим погоджується колегія суддів.

Відповідачем в акті перевірки зроблено висновок про те, що позивачем при здійсненні зайві витрати на навчання двох працівників - ОСОБА_9 та ОСОБА_10, чим порушено пункти 7, 18 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248, а також порушено умови Колективного договору, пункт 2.1. Статуту підприємства.

Відповідно до пункту 2.1. Статуту позивача, метою діяльності Товариства є одержання прибутку шляхом задоволення попиту на ринку, потреб держави, інших суб'єктів господарювання та фізичних осіб на вироблену продукцію, роботи, що виконуються, послуги, що надаються і реалізація за рахунок отриманого прибутку програм розвитку Товариства, задоволення соціально-економічних інтересів його акціонерів та трудового колективу (арк. справи 129).

Згідно із статтею 84 Цивільного кодексу України, товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

Отже, позивач є акціонерним товариством, метою його діяльності є одержання прибутку, у тому числі - задоволення соціально-економічних інтересів трудового колективу.

В матеріалах міститься Звіт про фінансові результати за 3-й квартал 2007 року «Форма2» (арк. справи 126), який свідчить про наявність у позивача у 3-му кварталі 2007 року прибутку в сумі 251,1 тис. грн.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. N 87, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 року за № 397/3690, прибуток - це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Не приймаються до уваги посилання відповідача на те, що умовами Колективного договору не передбачено проведення оплати за навчання працівників позивача, оскільки відповідно до статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Як вбачається з норми статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», обов'язкове встановлення в колективному договорі умов щодо оплати за навчання працівників не є обов'язковим.

До того ж, з пункту 8.1.1. Колективного договору вбачається, що адміністрація та профспілковий комітет домовилися сумісно формувати, розподіляти кошти на соціальні заходи та використовувати їх, виходячи з пріоритетів та реальних фінансових можливостей інституту (арк. справи 121).

Протоколом № 2 виробничої наради від 3 листопада 2007 року прийнято рішення про виділення коштів на навчання ОСОБА_9, а в подальшому, при наявності коштів -на навчання ОСОБА_10 Протоколом № 3 від 4 листопада 2007 року наради первинної профспілкової організації, у зв'язку з тим, що колективним договором не передбачено виділення коштів на навчання, профспілковою організацією узгоджено це рішення - від З листопада 2007 року. (арк. справи 122 - 125).

Зазначене спростовує посилання відповідача на неправомірність покриття витрат на навчання, оскільки зазначене питання узгоджено з профспілковою організацією, відповідно до умов пункту 8.1.1. Колективного договору.

Відповідно до пункту 1 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності. Відповідно до пункту 3 зазначеного наказу, положення (стандарт) 16 застосовується до обліку витрат за будівельними контрактами з урахуванням особливостей їх визнання і складу, установлених Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 18 "Будівельні контракти".

Відповідач стверджує, що позивач порушив, зокрема, пункту 18 цього Положення.

Відповідно до пункту 18 Положення, до адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо); витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо); витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо); амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; витрати на врегулювання спорів у судових органах; податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг), плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків; інші витрати загальногосподарського призначення.

Як вбачається з пункту 18 Положення, ним встановлено, які витрати відносяться до адміністративних. Між тим, витрати на навчання до них не відносяться.

Відповідно до підпункту 5.4.2. пункту 5.4. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР, до валових витрат включаються, зокрема, витрати платника податку, пов'язані з професійною підготовкою, навчанням, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником податку; витрати на навчання та (або) професійну підготовку у вітчизняних вищих та професійно-технічних навчальних закладах інших осіб, які не перебувають з таким платником податку у трудових відносинах, але уклали з ним письмову угоду (договір, контракт) про взяті ними зобов'язання відпрацювати у платника податку після закінчення вищого та (або) професійно-технічного навчального закладу та отримання спеціальності (кваліфікації) не менше трьох років; витрати на організацію навчально-виробничої практики за профілем основної діяльності платника податку або в структурних підрозділах, що забезпечують його господарську діяльність, осіб, які навчаються у вищих та професійно-технічних навчальних закладах. Зазначені витрати включаються до валових витрат у розмірі до 3 відсотків фонду оплати праці звітного періоду.

В матеріалах справи містяться договори про підготовку або перепідготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-кваліфікаційними рівнями «бакалавр», «спеціаліст» від 7 листопада 2007 року № 435/07 та від 5 серпня 2008 року № 346/08 (арк. справи 118, 119) за умовами якого ОСОБА_9 та ОСОБА_10 навчаються в Державній академії житлово-комунального господарства за заочною формою навчання. Крім того, зазначені особи продовжували у 2008 - 2009 роках працювати на підприємстві позивача, про що свідчать їх підписи на посадових інструкціях: ОСОБА_10 - підписи за 12 лютого 2008 року та за 26 серпня 2009 року (арк. справи 217, 218, 221) та ОСОБА_9 - підписи за 5 травня 2008 року та за 26 травня 2009 року (арк. справи 219, 230, 232).

Отже, позивач мав право у відповідності до підпункту 5.4.2. пункту 5.4. статті 5 , Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» віднести ці витрати на валові.

Проте, позивач здійснив їх за рахунок прибутку підприємства.

Не приймаються до уваги посилання відповідача про те, що зазначені витрати є безпідставним, у зв'язку з відсутністю у позивача продовж 2007, 2008, 2009 року прибутків з посиланням на Форму 1 «Баланс», оскільки в матеріалах справи міститься Звіт про фінансові результати за 3-й квартал 2007 року «Форма2» (арк. справи 126), який свідчить про наявність у позивача у 3-му кварталі 2007 року прибутку в сумі 251,1 тис. грн.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів склад правопорушень щодо яких вимагається їх усунення у спірних частих вимоги, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом скасування спірних частин вимог.

Статтею 200 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а постанову суду без змін.

Повний текст постанови виготовлений 25 жовтня 2010 року.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2010 року по справі № 2а-16157/10/0570 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2010 року по справі № 2а-16157/10/0570 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя О.О.Шишов

Судді: І.В.Сіваченко

ОСОБА_2