Рішення

від 08.09.2015 по справі 908/4051/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 номер провадження справи 3/92/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2015 Справа № 908/4051/15

За позовом: Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" (69035, м. Запоріжжя, вул. Заводська, 7, ідентифікаційний код 03345716)

до відповідача: Виконавчого комітету Заповітненської сільської ради Кам'янсько - Дніпровського району Запорізької області (71333, Запорізька область, Кам'янсько -Дніпровський район, с. Заповітне, вул. Центральна, 4, ідентифікаційний код 25763839)

про стягнення 15919,70 грн.

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Петриченко А.Є.

Представники:

від позивача: Вініченко О.В., довіреність № 19/2943 від 01.04.2015р.

від відповідача: не з'явився

ПуАТ по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача Виконавчого комітету Заповітненської сільської ради Кам'янсько - Дніпровського району Запорізької області про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором на постачання природного газу за регульованим тарифом № ТП-Б-52003 від 05.03.2015р. в сумі 42885,62 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2014р. справу передано на розгляд судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 12, 49, 56 ГПК України, ст. 193 ГК України, ст. 525, 526, 625 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 09.07.2014р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/4051/15, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 29.07.2014р. о 12 год. 00 хв.

Ухвалою від 29.07.2014р. розгляд справи відкладений на 08.09.2015р. о 14 год. 30 хв.

В судовому засіданні 08.09.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 14.09.2014р.

Під час розгляду справи представник позивача вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляв.

В судовому засіданні 08.09.2015р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, наведених у позовній за заяві, та в заяві про зменшення позовних вимог від 08.09.2015р., та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором на постачання природного газу за регульованим тарифом № ТП-Б-52003 від 05.03.2015р. в сумі 15919,70 грн., а саме: 5033,36 грн. пені, 10617,58 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 268,76 грн. - 3 % річних від простроченої суми.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Як зазначено в абзаці 1 пункту 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суд України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК.

Отже, заява позивача про зменшення позовних вимог до 15919,70 грн. прийнята судом, оскільки такі дії позивача не суперечать законодавству і не порушують нічиїх прав і охоронюваних законом інтересів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зокрема зазначив, що на виконання умов на постачання природного газу за регульованим тарифом № ТП-Б-52003 від 05.03.2015р. він передав, а відповідач прийняв у період з січня 2015р. по квітень 2015р. імпортованого природного газу на загальну суму 74980,78 грн.

За умовами п. 4.6 Договору, оплата вартості послуг з постачання природного газу здійснюється споживачем авансовими та/або плановими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу протягом періоду оплати відповідно до додатка 2 до Договору.

Відповідач неналежним чином виконав свої грошові зобов'язання перед позивачем та здійснив часткову оплату за отриманий природний газ у розмірі 48014,86 грн ., у зв'язку із чим утворилась заборгованість у розмірі26965,92 грн.

Оскільки відповідач повну оплату не здійснив, йому додатково було нараховано пеню, 3 % річних від простроченої суми та втрати від інфляції грошових коштів.

Після порушення провадження у справі № 908/4051/15 відповідач сплатив на адресу позивача грн., у зв'язку із чим позивачем зменшено суму позову та заявлено про повернення надлишково сплаченої суми судового збору.

Відповідач відзив на позовну заяву, витребувані судом документи і документи, що підтверджують заперечення проти позову, не надав, в судові засідання жодного разу не з'явився.

За приписами ст. 17 Закону України від 15.05.2003р. N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Таким чином, місцезнаходження відповідача визначається за даними його державної реєстрації як суб'єкта господарювання.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 20.07.2015р. за № 20896509, станом на 20.07.2015р. Виконавчий комітет Заповітненської сільської ради Кам'янсько - Дніпровського району Запорізької області 71333, Запорізька область, Кам'янсько-Дніпровський район, с. Заповітне, вул. Центральна, будинок 4.

Саме на цю адресу направлено судом копії всіх процесуальних документів по справі № 908/4051/15 для відповідача.

В підпункті 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України, суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином. 09.07.2015р. про порушення провадження у справі № 908/4051/15 та копія ухвали від 29.07.2015р. про відкладення розгляду справи на 08.09.2015р., які були направлені на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, до суду не повертались.

Питання про визнання явки представника відповідача у засідання господарського суду обов'язковою, відповідно до п.7 ч.1 ст.65 ГПК України, судом не вирішувалось.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із підпунктом 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011р. пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи господарський суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Натомість, не прибувши до суду в судове засідання, відповідач скористався своїми процесуальними правами на власний розсуд.

Клопотання про відкладення розгляду справи від відповідача не заявлено. При цьому розгляд справи в суді триває з 09.07.2015р.

Надані позивачем матеріали свідчать про те, що неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, отже справу розглянуто відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ПуАТ по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" (Постачальник) та Виконавчим комітетом Заповітненської сільської ради Кам'янсько - Дніпровського району Запорізької області (Споживач) укладений договір на постачання природного газу за регульованим тарифом № ТП-Б-52003 від 05.03.2015р. за умовами якого Постачальник постачає природний газ (ДК 016-2010 код 06.20.1 "Газ природний, скраплений або в газоподібному стані") (далі - газ) Споживачу в обсягах і порядку, передбачених Договором для забезпечення потреб Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених Договором (п. 1.1 Договору).

Даний договір укладений у відповідності до Типового договору на постачання природного газу за регульованим тарифом, затвердженого постановою НКРЕ 22.09.2011 N 1580, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.10.2011р. за N 1155/19893.

Згідно п. 1.2 Договору, передача газу за цим Договором здійснюється на межах балансової належності об'єктів Споживача відповідно до актів розмежування ділянок обслуговування (далі - пункти призначення). Перелік комерційних вузлів обліку газу та газоспоживного обладнання визначається Сторонами в додатку 1 до Договору.

Договірні обсяги постачання газу Споживачу наводяться в додатку 2 до Договору (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 2.6 Договору, послуги з постачання газу підтверджуються підписаним Сторонами актом приймання-передачі газу, що оформлюється за даними вузлів обліку, визначених у додатку 1 до Договору.

Пунктом 2.7 Договору передбачено, що Постачальник до 5-го числа, наступного за звітним місяцем, направляє Споживачу два примірники акта приймання-передачі газу за звітний місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою Постачальника.

В пункті 2.8 Договору сторони обумовили, що Споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі газу зобов'язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі газу, підписаний

уповноваженим представником та скріплений печаткою Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі газу.

У випадку відмови від підписання акта приймання-передачі газу розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до Договору або в судовому порядку.

До прийняття рішення судом обсяг та вартість послуг з постачання газу встановлюються відповідно до даних Постачальника.

Згідно п.2.9 Договору, акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків Споживача з Постачальником.

В пункті 4.6 Договору сторони визначили, оплата вартості послуг з постачання природного газу здійснюється споживачем авансовими та/або плановими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу протягом періоду оплати відповідно до додатка 2 до Договору.

Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати Споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці. У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період Споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим. У разі переплати за фактично спожитий газ сума переплати зараховується Постачальником в рахунок оплати поставленого газу в наступному розрахунковому періоді або повертається на поточний рахунок Споживача на його письмову вимогу.

У разі збільшення підтвердженого обсягу газу протягом розрахункового періоду Споживач здійснює оплату додатково заявлених обсягів газу в п'ятиденний строк після збільшення цього обсягу у встановленому Договором порядку.

Оплата вартості послуг з постачання газу за Договором здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Постачальника.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу, а відповідач, в свою чергу, прийняв природний газ у період з січня 2015р. по квітень 2015р. природного газу на загальну суму 74980,78 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу (а.с. 16-18), а саме:

№ ЗП000001801 від 31.01.2015р. на суму 28289,10 грн.;

№ ЗП000003678 від 28.02.2015р. на суму 19725,75 грн.;

№ ЗП000005766 від 31.03.2015р. на суму 23852,89 грн.;

№ ЗП000007443 від 30.04.2015р. на суму 3113,03 грн.

Крім того, у додатковій угоді до договору на постачання природного газу за регульованим тарифом № ТП-Б-52003 від 05.03.2015р. (а.с.15) сторони внесли зміни до додатку 2 до Договору та визначили нові обсяги постачання природного газу в період з січня 2015р. по квітень 2015р., а саме:

у січні - 3,670 тис. куб. м;

у лютому - 2,643 тис. куб. м;

у березні - 2,096 тис. куб. м;

у квітні - 0,321 тис. куб. м.

Проте, відповідач неналежним чином виконав свої грошові зобов'язання за договором № ТП-Б-52003 від 05.03.2015р. та здійснив часткову оплату за отриманий природний газ у розмірі 48014,86 грн. до звернення позивача до суду, що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків за період: січень 20015р. - квітень 2015р. між ПуАТ по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" та Виконкомом Заповітненської сільради Кам'янсько - Дніпровського району Запорізької області за договором № ТП-Б-52003 від 05.03.2015р., підписаного обома сторонами.

Після звернення ПуАТ по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" до суду відповідач частково сплатив заборгованість за отриманий природний газ у сумі 26965,92 грн., що підтверджується платіжними дорученнями:

від 15.07.2015р. № 487 на суму 765,92 грн;

від 15.07.2015р. № 473 на суму 6700,00 грн;

від 15.07.2015р. № 474 на суму 10500,00 грн;

від 15.07.2015р. № 472 на суму 9000,00 грн.

Таким чином на момент прийняття судом рішення заборгованість за отриманий природний газ за договором на постачання природного газу за регульованим тарифом № ТП-Б-52003 від 05.03.2015р. у відповідача відсутня.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з наступних підстав .

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України.

Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, є договір на постачання природного газу за регульованим тарифом № ТП-Б-52003 від 05.03.2015р.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В пункті 4.6 договору № ТП-Б-52003 від 05.03.2015р. сторони визначили оплату споживачем авансовими та/або плановими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу протягом періоду оплати відповідно до додатка 2 до Договору.

Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати Споживач повинен розраховувати суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці. У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період Споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 ЦК України).

Підстави для припинення зобов'язання відповідача з оплати природного газу за договором на постачання природного газу за регульованим тарифом № ТП-Б-52003 від 05.03.2015р., які визначено главою 50 ЦК України, відсутні.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 5033,36 грн. пені, 10617,58 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 268,76 грн. - 3 % річних від простроченої суми

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Частиною 1 ст. 230 ГК України до штрафних санкцій віднесено господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відповідних відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, задатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами ч. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України від 22.11.1996р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, розмір неустойки, встановлений законом, не обмежує учасників договірних відносин щодо визначення розміру пені, а передбачає обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

В підпункті 6.2.2 пункту 6.2 договору № ТП-Б-52003 від 05.03.2015р. сторони встановили, що у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 Договору, із Споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань, вимоги про стягнення з нього на користь позивача 5033,36 грн. пені підлягають задоволенню повністю. Розрахунок позивача (а.с.20) в цій частині перевірений судом, є вірним і таким, що не суперечить діючому законодавству.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором на постачання природного газу за регульованим тарифом № ТП-Б-52003 від 05.03.2015р. сторони інший розмір процентів не встановлювали.

Господарським судом встановлено, що відповідачу правомірно нараховано суму 3 % річних у розмірі 268,76 грн. (розрахунок позивача на а.с.20).

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до "Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р. від 03.04.1997р. Верховного Суду України, для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають відповідний період, перемножити між собою.

У випадку, коли відшкодуванню належить сума, яка складається з внесків, зроблених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Тому умовно слід рахувати, що сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Перевіривши розрахунок суми втрат від інфляції грошових коштів, здійснений позивачем (а.с.20), господарський суд вважає його вірним.

Отже, нарахування позивачем втрат від інфляції грошових коштів в сумі 10617,58 грн. є правомірним.

Розрахунки позивача відповідачем не спростовані, контррозрахунок не наданий, тому зазначені в них суми підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до вимог ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача повністю, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

При цьому, заява позивача про повернення надлишково сплаченої суми судового збору, оскільки після порушення провадження у справі відповідач сплатив грн., у зв'язку із чим позивачем зменшено суму позову, задоволенню не підлягає.

Згідно із статтею 7 Закону України від 08.07.2011р. № 02/163-48 "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі:

1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;

2) повернення заяви або скарги;

3) відмови у відкритті провадження у справі;

4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням);

5) закриття провадження у справі.

У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

В даному випадку, при зверненні до суду позивач сплатив мінімальну суму судового збору (1827,00 грн.) для позовів майнового характеру.

Отже, навіть зменшені позивачем позовні вимоги до 15919,70 грн. потребують оплати судовим збором у згаданому мінімальному розмірі, встановленого Законом України "Про судовий збір".

Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Виконавчого комітету Заповітненської сільської ради Кам'янсько - Дніпровського району Запорізької області (71333, Запорізька область, Кам'янсько-Дніпровський район, с. Заповітне, вул. Центральна, 4, ідентифікаційний код 25763839) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" (69035, м. Запоріжжя, вул. Заводська, 7, ідентифікаційний код 03345716) 268 (двісті шістдесят вісім) грн. 76 коп. - 3 % річних, 5033 (п'ять тисяч тридцять три) грн. 36 коп. пені, 10617 (десять тисяч шістсот сімнадцять) грн. 58 коп. втрат від інфляції грошових коштів та 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат на судовий збір.

3. Повне рішення складено 14.09.2015р.

Суддя В.М. Соловйов