Рішення

від 07.09.2015 по справі 911/3208/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2015 р. Справа № 911/3208/15

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Громадської організації інвалідів «Реабілітаційний центр «Довіра»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «І Ай Джи Інжиніринг»

про стягнення 1125675,00 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «І Ай Джи Інжиніринг»

до Громадської організації інвалідів «Реабілітаційний центр «Довіра»

про визнання недійсним договору

секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С.

за участю представників:

від позивача за первісним позовом: не з'явився

від відповідача за первісним позовом: Абрахімова-Кобилінська Т.В., довір. № 1-1/1708-15 від 17.08.2015 р.

Обставини справи:

Громадська організація інвалідів «Реабілітаційний центр «Довіра» (далі - позивач) звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «І Ай Джи Інжиніринг» (далі - відповідач) про стягнення 1125675,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на укладення 18.06.2014 р. між ПАТ «Аверс» та ТОВ «Управляюча компанія «І Ай Джи Інжиніринг» договору № 51134, згідно з яким ПАТ «Аверс» зобов'язувалось передавати у власність відповідача товар, а ПАТ «Аверс» зобов'язувалось приймати і оплачувати його. ПАТ «Аверс» на виконання умов договору було поставлено ТОВ «Управляюча компанія «І Ай Джи Інжиніринг» сировину та надано послуги з транспортування, у зв'язку з чим в останнього утворилась заборгованість в сумі 1125675,00 грн., яка складається з 453558,00 грн. неоплаченої вартості сировини, 180991,19 грн. пені, 226123,63 грн. інфляційних втрат, 13182,88 грн. 3% річних, 147034,00 грн. за послуги перевезення, 42466,65 грн. пені, 59853,39 грн. інфляційних втрат, 2465,34 грн. 3% річних.

22.07.2015 р. між ПАТ «Аверс» та Громадською організацією інвалідів «Реабілітаційний центр «Довіра» було укладено договір про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до якого право вимоги виконання зобов'язання, передбаченого договором № 51134 від 18.06.2014 р., було передано ПАТ «Аверс» Громадській організації інвалідів «Реабілітаційний центр «Довіра», у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 453558,00 грн. неоплаченої вартості сировини, 180991,19 грн. пені, 226123,63 грн. інфляційних втрат, 13182,88 грн. 3% річних, 147034,00 грн. за послуги перевезення, 42466,65 грн. пені, 59853,39 грн. інфляційних втрат, 2465,34 грн. 3% річних.

Крім того позивач за первісним позовом просив суд відповідно до заяви б/н від 24.07.2015 р. забезпечити позов шляхом накладення арешту на все майно та грошові кошти ТОВ «Управляюча компанія «І Ай Джи Інжиніринг» в сумі 1125675,00 грн. Клопотання про забезпечення позову було залишено судом без задоволення з огляду на таке.

Відповідно до приписів ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» № 16 від 26.12.2011 р., відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Пунктом 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» передбачено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

З урахуванням викладеного, у суду відсутні підстави для задоволення клопотання позивача за первісним позовом про забезпечення позову у даній справі.

20.08.2015 р. до господарського суду Київської області ТОВ «Управляюча компанія «І Ай Джи Інжиніринг» було подано відзив б/н від 18.08.2015 р. на позовну заяву, відповідно до якого відповідач за первісним позовом просив суд відмовити в задоволенні первісного позову в повному обсязі. Як на підставу своїх заперечень, відповідач за первісним позовом посилався на те, що пунктом 10.2 договору № 51134 від 18.06.2014 р. було передбачено, що сторона не має права переуступати свої права та обов'язки за цим договором без письмової згоди на те іншої сторони. ТОВ «Управляюча компанія «І Ай Джи Інжиніринг» не надавало згоду на укладення 22.07.2015 р. договору між ПАТ «Аверс» та Громадською організацією інвалідів «Реабілітаційний центр «Довіра» про відступлення права вимоги (цесії). Також відповідач за первісним позовом зазначив, що договір про відступлення права вимоги (цесії) від 22.07.2015 р. за договором № 51134 від 18.06.2014 р. суперечить ч.1 ст. 516 ЦК України, у зв'язку з чим наявні підстави згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України для визнання договору про відступлення права вимоги (цесії) від 22.07.2015 р. недійсним.

До початку розгляду даної справи по суті до господарського суду Київської області ТОВ «Управляюча компанія «І Ай Джи Інжиніринг» було подано зустрічну позовну заяву б/н від 18.08.2015 р. до Громадської організації інвалідів «Реабілітаційний центр «Довіра» про визнання недійсним договору від 22.07.2015 р. про відступлення права вимоги (цесії), укладеного між ПАТ «Аверс» та Громадською організацією інвалідів «Реабілітаційний центр «Довіра».

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.08.2015 р. зустрічну позовну заяву ТОВ «Управляюча компанія «І Ай Джи Інжиніринг» до Громадської організації інвалідів «Реабілітаційний центр «Довіра» про визнання недійсним договору від 22.07.2015 р. про відступлення права вимоги (цесії) було прийнято для спільного розгляду з первісним позовом у даній справі.

Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані невідповідністю, на думку зустрічного позивача, наведеного вище договору від 22.07.2015 р. про відступлення права вимоги (цесії), укладеного між ПАТ «Аверс» та Громадською організацією інвалідів «Реабілітаційний центр «Довіра», вимогам п. 10.2 договору № 51134 від 18.06.2014 р. та ст. 516 ЦК України, у зв'язку з чим позивач за зустрічним позовом просить суд визнати договір від 22.07.2015 р. про відступлення права вимоги (цесії), укладеного між ПАТ «Аверс» та Громадською організацією інвалідів «Реабілітаційний центр «Довіра», недійсним.

Розгляд справи відкладався.

У судове засідання 20.08.2015 р. позивач за первісним позовом представника не направив, про причини неявки суд не повідомив.

07.09.2015 р. до господарського суду Київської області Громадською організацією інвалідів «Реабілітаційний центр «Довіра» було подано клопотання б/н від 07.09.2015 р. (вх. № 20683/15 від 07.09.2015 р.), відповідно до якого позивач за первісним позовом просить суд перенести розгляд справи у зв'язку з неможливістю бути присутнім у судовому засіданні 07.09.2015 р. та надати витребувані ухвалою суду від 27.05.2015 р. документи у повному обсязі.

Розглянувши подане клопотання про відкладення розгляду справи, суд відмовляє в його задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 28 ГПК України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають до господарського суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства. Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.

Згідно з приписами ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Судом враховано обмеження встановленими Господарським процесуальним кодексом України процесуальними строками терміну розгляду справи та приписи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, а обов'язок здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. При цьому розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи та предмет спору.

Також судом враховано позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 20.12.2005 р. у господарській справі № 42/295, в якій зазначено, зокрема, що як роз'яснено в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990 р. № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції», у разі неявки однієї зі сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, і про яких є відомості про вручення їм повісток, без повідомлення причин неявки або з причин, визнаних судом неповажними, справа може бути розглянута за відсутності особи, яка не з'явилася, якщо є достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін і немає потреби заслухати пояснення особи, яка не з'явилася.

З приводу поважності причин неявки позивача за первісним позовом у засідання суду 07.09.2015 р. слід зазначити, що останнім до клопотання про відкладення розгляду справи взагалі не додано будь-яких доказів на підтвердження неможливості забезпечення явки представника організації в засідання суду, можливість участі якого у господарському процесі встановлена згадуваною вище статтею 28 ГПК України.

З урахуванням викладеного, підстави для задоволення клопотання позивача за первісним позовом про відкладення розгляду справи є відсутніми.

Представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) у судовому засіданні 07.09.2015 р. проти задоволення первісного позову заперечував та просив задовольнити зустрічний позов.

У судовому засіданні 07.09.2015 р. було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом), дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

18.06.2014 р. між ПАТ «Аверс» (сторона-1) та ТОВ «Управляюча компанія «І Ай Джи Інжиніринг» (сторона-2) було укладено договір № 51134, відповідно до п. 2.1 якого сторона-1 зобов'язується передати у власність стороні-2 сировину - відходи лісового господарства, а сторона-2 прийняти та оплатити поставлений обсяг сировини.

Згідно з п. 4.2 договору сторона-2 своєчасно, власними силами та за власний рахунок здійснює вивезення сировини з верхніх лісоскладів сторони-1. Завантаження сировини на складі сторони-1 на транспорт сторони-2 здійснюється силами сторони-1. Вартість завантаження сировини на транспорт сторони-2 включається до вартості сировини.

У відповідності з п. 4.4 договору датою приймання-передачі, а також датою переходу права власності на сировину вважається дата підписання повноважними представниками сторін акту прийому-передачі та отримання усіх необхідних супровідних документів.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що оплата партії сировини здійснюється стороною-2 шляхом попередньої оплати у вигляді перерахування на рахунок сторони-1 100% вартості партії сировини, визначеної у відповідній специфікації.

У разі несвоєчасної оплати за отриману сировину сторона-2 сплачує стороні-1 пеню у розмірі 0,5% від суми несвоєчасно сплачених коштів за кожен день прострочення оплати (п. 6.3 договору).

Пунктом 10.2 договору визначено, що сторона не має права переуступати свої права та обов'язки за цим договором без письмової згоди на те іншої сторони.

Додатковими угодами № 1 від 23.07.2014 р. та № 3 від 01.10.2014 р. до договору від 18.06.2014 р. № 51134 сторони домовились, що оплата вартості сировини, що поставляється згідно специфікацій, які додані до даних додаткових угод, здійснюється стороною-2 в повному обсязі протягом 10 банківських днів з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі сировини, в порядку визначеному у п. 4 договору.

Додатковою угодою № 2 від 01.10.2014 р. до договору від 18.06.2014 р. № 51134 сторони змінили п. 4.2 договору та виклали його в наступній редакції: « 4.2 Сторона-2 у погодженні строки власними та залученими силами та засобами за власний рахунок здійснює вивезення сировини зі складів сторони-1. У разі необхідності та за письмовим запитом сторони-2 сторона-1 забезпечує сторону-2 транспортом необхідним для вивезення сировини. Вартість транспортних послуг оплачується стороною-2 на підставі рахунку, виставленого стороною-1, за ціною, погодженою сторонами. Завантаження сировини на складі сторони-1 на транспорт сторони-2 здійснюється силами сторони-1. Вартість завантаження сировини на транспорт сторони-2 включається до вартості сировини».

На виконання умов договору № 51134 від 18.06.2014 р. ПАТ «Аверс» було виконано умови зазначеного вище договору щодо передачі сировини у власність ТОВ «Управляюча компанія «І Ай Джи Інжиніринг», що підтверджується актами приймання-передачі сировини, у тому числі - № 1 від 31.07.2014 р. на суму 6975,00 грн. без ПДВ, № 2 від 31.07.2014 р. на суму 3348,00 грн. без ПДВ, № 3 від 31.07.2014 р. на суму 3465,00 грн. без ПДВ, № 4 від 31.07.2014 р. на суму 256212,00 грн. без ПДВ, № 5 від 27.10.2014 р. на суму 153900,00 грн. без ПДВ, № 6 від 30.10.2014 р. на суму 22680,00 грн. без ПДВ, № 7 від 12.11.2014 р. на суму 21978,00 грн. без ПДВ, а також ПАТ «Аверс» було надано послуги з транспортування сировини, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт, у тому числі - № 170 від 27.10.2014 р. на суму 104858,00 грн., № 171 від 28.10.2014 р. на суму 2500,00 грн., № 186 від 30.10.2014 р. на суму 22672,00 грн., № 199 від 12.11.2014 р. на суму 17004,00 грн.

Як зазначено у первісному позові, ТОВ «Управляюча компанія «І Ай Джи Інжиніринг» було частково виконано зобов'язання за договором та оплачено сировину в сумі 15000,00 грн.

Відповідно до частини 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини 1 статті 193 ГК України.

Укладений між сторонами договір за правовою природою є змішаним договором (поставки та надання послуг).

Згідно частин 1 та 2 ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

22.07.2015 р. між ПАТ «Аверс» та Громадська організація інвалідів «Реабілітаційний центр «Довіра» було укладено договір про відступлення права вимоги (цесії), згідно з п. 1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор передае новому кредитору, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредитору за договором № 51134 від 18.06.2014 р., додатковою угодою № 1 від 23.07.2014 р. до договору № 51134 від 18.06.2014 р., з усіма існуючими додатками, специфікаціями тощо, що укладені між первісним кредитором та ТОВ «Управляюча компанія «І Ай Джи Інжиніринг» (боржник).

Відповідно до п. 3 договору новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного виконання зобов'язань по оплаті поставленої боржнику сировини, сплати пені, штрафів, 3% річних та інфляційних втрат, що виникли у зв'язку із простроченням боржника в сумі, яка буде існувати на день пред'явлення відповідної вимоги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У відповідності з ч. 1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Згідно з приписами ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення зустрічного позову та, відповідно, відсутності підстав для задоволення первісних позовних вимог у даній справі з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Поряд з цим, слід зазначити, що статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.ч. 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Дослідивши укладений між ПАТ «Аверс» та Громадською організацією інвалідів «Реабілітаційний центр «Довіра» від 22.07.2015 р. договір про відступлення права вимоги (цесії), суд дійшов висновку, що він суперечать положенням Цивільного кодексу України, оскільки, як зазначалось вище, згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом .

Водночас, договором № 51134 від 18.06.2014 р., а саме - п. 10.2 договору, сторони встановили, що сторона не має права переуступати свої права та обов'язки за цим договором без письмової згоди на те іншої сторони .

Відтак, відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 ЦК України.

Враховуючи те, що договір про відступлення права вимоги від 22.07.2015 р. за договором № 51134 від 18.06.2014 року суперечить приписам ч. 1 ст. 516 ЦК України, у даному випадку наявні підстави для визнання договору про відступлення права вимоги від 22.07.2015 р., в силу ч. 1 ст. 203 ЦК України, недійсним.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 15.04.2015 р. у справі № 910/6098/14.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Окрім того, у відповідності з ч. 3 ст. 82 ГПК України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

Отже, враховуючи те, що договір про відступлення права вимоги від 22.07.2015 р. суперечить положенням законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину, вимога позивача за зустрічним позовом про визнання недійсним зазначеного вище договору підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

З огляду на те, що первісні позовні вимоги Громадської організації інвалідів «Реабілітаційний центр «Довіра» ґрунтуються на договорі про відступлення права вимоги (цесії) від 22.07.2015 р., визнаному судом недійсним, вимоги позивача за первісним позовом залишаються судом без задоволення.

Стосовно розподілу у даній справі судових витрат слід зазначити таке.

Витрати зі сплати судового збору за зустрічним позовом, відповідно до статті 49 ГПК України покладаються судом на відповідача за зустрічним позовом.

Поряд з цим, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, при відмові в задоволенні позову покладаються на позивача, у зв'язку з чим витрати зі сплати судового збору за подання первісного позову покладаються на позивача за первісним позовом.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. У задоволенні первісного позову відмовити.

2. Зустрічний позов задовольнити.

3. Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги (цесії) від 22.07.2015 р., укладений між Громадською організацією інвалідів «Реабілітаційний центр «Довіра» (03150, м. Київ, вул. Горького, 88, кв. 25, код 36791252) та Публічним акціонерним товариством «Аверс» (01013, м. Київ, вул. Деревообробна, 5, код 00273991).

4. Стягнути з Громадської організації інвалідів «Реабілітаційний центр «Довіра» (03150, м. Київ, вул. Горького, 88, кв. 25, код 36791252) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «І Ай Джи Інжиніринг» (08344, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Проців, вул. Леніна, 2, код 38636432) - 1218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 14.09.2015 р.

Суддя В.М. Бабкіна