Рішення

від 05.06.2012 по справі 5015/1605/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.06.2012 р. Справа № 5015/1605/12

за позовом Прокурор Залізничного району м,Львова в інтересах держави в особі:

позивача Державного публічного акціонерного товариства В«Національна акціонерна компаніяВ»УкрагролізингВ» в особі Львівської філії Національної акціонерної компанії В«УкрагролізингВ»

до відповідача ОСОБА_1 господарство В«КО-ЛОСВ»

про стягнення заборгованості

ціна позову: 14720,46грн

.

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Сорочик В.Ю.

Представники:

від прокурора - Яворська Л.Р.- старший помічник прокурора

від позивача -ОСОБА_2- представник, довіреність в матеріалах справи;

від відповідача -не з'явився

Суть спору:

Прокурор Залізничного району міста Львова в інтересах держави в особі Державного публічного акціонерного товариства В«Національна акціонерна компаніяВ»УкрагролізингВ» в особі Львівської філії Національної акціонерної компанії В«УкрагролізингВ» звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до Фермерського господарства В«КО-ЛОСВ» про стягнення заборгованості; ціна позову: 14720,46грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області №5015/1605/12 від 26.04.2012р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначено в судовому засіданні на 16год. 00хв. 14.05.2012р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі господарського суду Львівської області по даній справі від 14.05.2012р.

Представникам Учасників по явці оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 29,38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського процесуального кодексу України, які скеровані чи оголошені представникам Учасників (підтвердженням чого є в тому числі наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень), зазначалось, що права та обов'язки Учасників визначені ст.ст.20, 22, 28, 29, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надійшло.

Прокурор в судове засідання з'явилась, позовні вимоги підтримала повністю.

Представник Позивача в судове засідання з'явилась, позовні вимоги підтримала повністю.

Відповідач явку повноважного представника в жодне з судових засідань не забезпечив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань, про причини неявки суду не повідомив, явка визнавалась обов'язковою; вимог ухвал господарського суду Львівської області по даній справі, в тому числі щодо подання відзиву на позовну заяву, не виконав.

Суд зазначає, що адресою місцезнаходження Відповідача у позовній заяві Прокурором зазначено: с.Шабельна, Жовківський район, Львівська обл. Конверти з ухвалами господарського суду по даній справі надсилались Відповідачу за зазначеною у позовній заяві адресою та повертались до суду із зазначенням у поштових довідках причин повернення - «за закінченням терміну зберігання».

Проте, відповідно до представленого Прокурором витягу з ЄДРЮО та ФОП станом на 24.04.2012р., місцезнаходженням Відповідача є: с.Шабельна, Жовківський район, Львівська обл.

Відповідно до ч.1 ст.64 Господарського процесуального кодексу України, суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

З врахуванням вищенаведеного суд приходить до висновку, що ухвала про порушення провадження у справі, як і інші ухвали господарського суду Львівської області по даній справі, вручені Відповідачу належним чином.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали копій документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до ст.121 Конституції України, на органи прокуратури покладено представництво інтересів держави в суді, у випадках передбачених законом. Право на звернення до місцевого суду в інтересах держави, підприємств, та інших юридичних осіб визначено п.6 ст.20 Закону України В«Про прокуратуруВ» . Безпосередньо до господарського суду право звернення прокурора передбачено п.3 ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, обгрунтовує необхідність її захисту.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999р. передбачено, що інтереси держави є оціночним поняттям, і прокурор визначає в чому саме відбулось або могло відбутись порушення матеріальних або інших інтересів держави.

Відповідно до положень ст.36-1 Закону України „Про прокуратуруВ» , представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором (ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.01р. № 354 «Про утворення НАК «Украгролізинг» на базі державного лізингового підприємства утворене ВАТ НАК «Украгролізинг». Постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 року №951 «Про деякі питання Національної акціонерної компанії «Украгролізинг» були внесені зміни до статуту, що призвело, зокрема, до зміни найменування Компанії для приведення у відповідність з чинним законодавством, а саме: Державне публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг».

Статутом встановлено, що ДПАТ «НАК «Украгролізинг» підпорядкована Кабінетом Міністрів України та створена з метою реалізації державної політики в аграрно-промисловій сфері.

Відповідно до п. 4.1 Положення про Львівську філію НАК «Украгролізинг» затвердженого наказом НАК «Украгролізинг» №1/14 від 29.05.2001 року, філія має право виступати позивачем та відповідачем в судах, арбітражних судах.

Враховуючи те, що частка державних коштів у статутному фонді Компанії становить 100 %, несплата лізингових платежів СГ «КО-ЛОС» суперечить інтересам держави.

26.03.2009 року між Національною акціонерною компанією «Украгролізинг» (Лізингодавець) та ОСОБА_1 господарством «Ко-Лос» (Лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу №13-09-82бфл/128 (далі - Договір).

Лізингодавцем на виконання умов вищезазначеного Договору Національною акціонерною передано в лізинг сільськогосподарську техніку, а саме універсальний дисковий агрегат УДА-4,5-20 вартістю 96 450,00 грн. за актом приймання-передачі №86 від 05.05.2009 року.

Відповідно до п. 4.1 Договору № 13-08-82бфл/128 з момент одержання предмета лізингу за користування останнім Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю лізингові платежі, черговість яких кратна трьом місяцям. До лізингових платежів включається сума, що відшкодовує частину вартості предмета лізингу та сума щорічної винагороди за переданий у фінансовий лізинг предмет лізингу. Розмір лізингових платежів, їх склад та строк оплати встановлюються додатком до Договору «Графік сплати лізингових платежів» (п. 4.2 Договору).

В порушення умов п.4.1 Договору, лізингові платежі Лізингоодержувач проводив, проте не в повному обсязі, в результаті чого станом на 01.08.2011 року утворилася заборгованість в розмірі 13366,72грн., яку Лізингоодержувач в добровільному порядку не оплачував, тому на підставі п.8.3. Договору 01.08.2011р. року техніку було вилучено.

На підставі п.7.1 Договору, з урахуванням положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 543/96-ВР від 12.11.1996 року та положень параграфу 1, 2 глави 49 ЦК України, Лізингоодержувач несе відповідальність за порушення строків сплати лізингових платежів і зобов'язаний сплатити на користь Лізингодавцю пеню від несплаченої суми у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня і становить 1021,73 грн.

Також, Лізингоодержувачу нараховано суму індексації основного боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 134,26 грн. та 3 % річних від простроченої суми в розмірі 197,75 грн.

В матеріалах справи відсутні, Учасниками не наведені доводи та не подані докази погашення Відповідачем станом на час вирішення спору 13366,72грн. Чи здійснення погашення заборгованості загалом.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч.1 ст.292 Господарського кодексу України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до ч.1 ст.806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст.1 Закону України В«Про лізингВ» , викладеному в редакції Закону України В«Про фінансовий лізингВ»від 11.12.2003р. (далі -Закон), фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу; за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч.2 ст.806 Цивільного кодексу України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом; до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом, а також, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Частиною 3 ст.806 Цивільного кодексу України передбачено, що особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону, предметом договору лізингу (далі - предмет лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Вимоги (обов'язкові істотні умови) договору лізингу визначені ст.6 Закону, відповідно до якої, договір лізингу має бути укладений у письмовій формі; істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди; строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до п.2 ст.7 Закону, лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Згідно ст.10 Закону, лізингодавець має право вимагати повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Відповідно до п.3. ст.7 Закону, відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Згідно п.1 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Статтею 785 Цивільного кодексу України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі; якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що в матеріалах справи відсутні, Учасниками, в тому числі відповідачем, не наведені доводи та не подані докази відсутності 13366,72грн. боргу, чи здійснення часткової оплати такого; перевіривши правильність нарахування пені, інфляційних нарахувань та 3% річних, суд приходить до висновку, що вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача 13366,72грн. боргу, 1021,73грн. пені, 134,26грн. інфляційних нарахувань, 197,75грн. 3% річних підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

05.06.2012р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 11.06.2012р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України, беручи до уваги те, що спір виник з вини Відповідача, судові витрати у справі слід покласти на Відповідача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути фермерського господарство В«КО-ЛОСВ» (80311, Львівська обл., Жовківський р.-н, с.Шабельня, ідентифікаційний код 22354879) на користь державного публічного акціонерного товариства В«Національна акціонерна компанія В»УкрагролізингВ» в особі Львівської філії Національної акціонерної компанії В«УкрагролізингВ» (79000, м.Львів, пр.-кт Чорновола, 67, ідентифікаційний код 25259503) 13366,72грн. боргу, 1021,73грн. пені, 134,26грн. інфляційних нарахувань, 197,75грн. 3% річних.

2. Стягнути з фермерського господарство В«КО-ЛОСВ» (80311, Львівська обл., Жовківський р.-н, с.Шабельня, ідентифікаційний код 22354879) на користь спеціального фонду державного бюджету України 1609,50грн. судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.