Рішення

від 15.09.2006 по справі 2-11/06

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 2-11/06

Справа № 2-11/06

РІШЕННЯ

ІМ'ЯМ УКРАЇНИ

15 вересня 2006 року Самарський районний

суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого

судді:               Католікяна М.О.,

при

секретарі:                        Омарбековій

І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

в залі суду в м. Дніпропетровськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2,

ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про вселення, про виселення,

УСТАНОВИВ:

У

провадженні Самарського районного суду м. Дніпропетровська з 24.05.2004 р.

знаходиться вказаний позов. Свої позовні вимоги позивачка обґрунтувала тим, що

їй та її колишньому чоловікові, ОСОБА_2., на праві спільної сумісної власності

належить домоволодіння АДРЕСА_1. Після розірвання шлюбу позивачка була вимушена

покинути дім. Теперішнього часу вона бажає знов вселитися, проте її колишній

чоловік та його співмешканка ОСОБА_5., яка вселилася за згодою ОСОБА_2.,

перешкоджають їй у цьому, що явилося причиною звернення позивачки до суду.

У

судовому засіданні позивачка, яка діяла водночас в якості представника третьої

особи, її представник позовні вимоги про вселення підтримали у повному обсязі,

не заперечували проти залишення позову в частині виселення ОСОБА_3 та її дитини

без задоволення.

ОСОБА_2. заперечував проти позову, пояснивши, що не має можливості вселити

позивачку в будинок, оскільки у ньому не має деяких комунікацій тощо.

ОСОБА_5. у судове засідання не з'явилася, повідомлялася належним чином, що

підтверджується матеріалами справи (а.с.а.с. 42, 44, 50). У справі є достатньо

матеріалів для її розгляду, що у сукупності з вищевикладеними обставинами дає

судові підстави для застосування положень ст. 169 ЦПК України.

            Вислухавши

пояснення сторін, представника позивачки, вивчивши матеріали справи, суд

вважає, що позов необхідно задовольнити частково з наступних підстав.

У

судовому засіданні було встановлено, що позивачка та ОСОБА_2. перебували у

зареєстрованому шлюбі з 30.04.1977 р. (а.с. 5).

Під

час шлюбу подружжя побудувало жилий будинокАДРЕСА_1. Право власності на будинок

було оформлено за ОСОБА_2 (а.с.а.с. 8 - 12).

У

період шлюбу у подружжя народився син (третя особа) (а.с. 6).

З

липня 1999 року через виникнення конфліктної ситуації між подружжям позивачка

була вимушена піти з дому з неповнолітньою третьою особою і мешкала за

адресою:АДРЕСА_1 (а.с. 30).

У

березні 2001 року позивач вселив у спірний будинок свою співмешканку ОСОБА_3.

та її неповнолітню доньку (а.с. 31).

21

січня 2002 року позивачка звернулася до суду із позовом про визнання за нею

права власності на 3/5 частин домоволодіння, виділ цієї частки в натурі.

29.11.2005 р. Самарським районним судом м. Дніпропетровська цей позов було

задоволено, а саме: будинок АДРЕСА_1 був розділений в натурі на квартири №№ 1,

2. Квартира № 1 з усіма приміщеннями та побудовами була передана у власність

позивачці, квартира № 2 - ОСОБА_2. Крім того, суд зобов'язав сторони виконати

певні перебудови для фактичного розділу будинку. Ухвалене рішення набрало

законної сили (а.с.а.с. 37, 38).

Відповідно

до даних КП «ДМБТІ» позивачка за рішенням Самарського районного суду м.

Дніпропетровська від 29.11.2005 р. є власницею 49/100 часток спірного

домоволодіння (а.с. 45).

Проте

зазначені у вказаному рішенні переобладнання сторонами не виконані (будинок

фактично залишився у попередньому вигляді) через незгоду ОСОБА_2. з рішенням та

перешкоджанням, які він чинить позивачці у проживанні в будинку.

19

червня 2006 року за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська

шлюб між позивачкою та ОСОБА_2 було розірвано (а.с. 53).

Теперішнього

часу за спірною адресою мешкають відповідачі та донька ОСОБА_3 (а.с. 7).

Вказані

вище спірні правовідносини регулюються Житловим кодексом УРСР, Сімейним

кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України від 07.02.1991 р.

№ 697-ХІІ «Про власність».

В

силу ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині

та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один

з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства,

догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що

кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є

об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно

до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння,

користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної

власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно

зі ст. 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину

будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання

членів їх сімей.

Ураховуючи

положення приведених норм, суд вважає, що позивачка як власник частини

домоволодіння має безумовне та об'єктивне право, у тому числі на проживання

(користування) у спірному будинку, а дії ОСОБА_2., пов'язані у перешкоджанні

позивачці у здійсненні цього права, є незаконними.

У

відповідності зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення

перешкод у здійсненні ним права користування і розпорядження цим майном.

Аналогічні

положення законодавець включив і до Закону України «Про власність», відповідно

до ч. 2 ст. 48 якого власник вправі вимагати усунення будь-якого порушення

свого права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права

володіння.

Таким

чином, суд вважає заявлену позовну вимогу про вселення такою, що підлягає

задоволенню.

При

цьому відсутність у прохальній частині позову зазначення конкретних приміщень,

в які позивачка бажає вселитися, не є перешкодою для задоволення судом такого

позову, оскільки рішення суду від 29.11.2005 р. (поділ будинку в натурі)

фактично досі не виконано, а будинок не змінив своєї конфігурації і складається

з тих же приміщень, як і раніше, тобто без створення квартир №№ 1, 2.

В

силу ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право

використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї

сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового

виробництва.

Аналізуючи

зміст цієї норми, суд доходить висновку про те, що позовна вимога про виселення

ОСОБА_3 та її неповнолітньої доньки не підлягає задоволенню, оскільки останні

мешкають у спірному будинку за згодою власника його певної частки (ОСОБА_2.).

У

порядку ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь держави слід стягнути

витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 7,50 грн.

Ураховуючи

викладене, керуючись ст. 150 Житлового кодексу УРСР, ст.ст. 60, 63 Сімейного

кодексу України, ст.ст. 383, 391 Цивільного кодексу України, ст. 48 Закону

України від 07.02.1991 р. № 697-ХІІ «Про власність», ст.ст. 4 - 8, 10, 11, 18,

57 - 60, 79, 81, 88, 208, 209, 212 - 215, 218 Цивільного процесуального кодексу

України, суд

ВИРІШИВ:

Позов

ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вселити

ОСОБА_1 у жилий будинок АДРЕСА_1.

У

задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути

з ОСОБА_2, ОСОБА_3 у солідарному порядку на користь держави витрати на

інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 7,50 грн.

Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти

днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення подається протягом

двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про

апеляційне оскарження.

Суддя                                                                  підпис                                    М. Католікян

Копія вірна:

Суддя Самарського районного

суду м. Дніпропетровська                                                                                М.

Католікян

Рішення не набрало

законної сили

21.09.2006 р.