Постанова

від 04.09.2015 по справі 816/2928/15

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2015 року м. ПолтаваСправа № 816/2928/15

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Ясиновського І.Г.,

за участю: секретаря судового засідання - Петренко О.В.,

представника позивача - Голобородька О.П.,

представника відповідача - Курила В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТФ "Оптимус" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

03 серпня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТФ "Оптимус" (надалі по тексту - ТОВ "ТФ "Оптимус", позивач) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі по тексту - Кременчуцька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.12.2014 № 0007222202/2909, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3645,84 грн, у тому числі за основним платежем - 2916,67 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 729,17 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем безпідставно ставиться йому у вину неправомірне формування податкового кредиту протягом періоду, охопленого перевіркою, за господарськими операціями з ТОВ "Голден-Марк" (надалі за текстом - контрагент позивача). Вказував, що господарські операції із вказаним суб'єктом господарювання мали реальний характер та в повному обсязі відображені в бухгалтерському та податковому обліках підприємства, а за їх наслідками позивачем правомірно сформовано податковий кредит відповідного податкового періоду.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні. Дії контролюючого органу вважає правомірними, а спірне податкове повідомлення-рішення - таким, що відповідає чинному законодавству, внаслідок того, що Кременчуцькою ОДПІ в ході проведення перевірки встановлено факт порушення позивачем податкового законодавства, зокрема, правила формування податкового кредиту.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

ТОВ "ТФ"Оптимус" зареєстровано як юридичну особу 15 березня 2012 року, код ЄДРПОУ 38052977, номер запису 1 585 102 0000 008100 та перебуває на обліку контролюючих органів як платник податків, у тому числі ПДВ.

У період з 10 листопада 2012 року по 14 листопада 2014 року уповноваженими особами Кременчуцької ОДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "ТФ "Оптимус" з питань взаємовідносин з ТОВ "Голден-Марк" за липень 2014 року, за результатами якої складено акт від 21 листопада 2014 року № 2712/16-03-22-02-12/38052972 (а.с. 13-19).

Висновками вказаного акту встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 2916,67 грн.

На підставі вказаного акту перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 11.12.2014 № 0007222202/2909, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3645,84 грн, у тому числі за основним платежем - 2916,67 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 729,17 грн (а.с. 20, 99).

Не погоджуючись із правомірністю прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 11.12.2014 № 0007222202/2909, позивач оскаржив його до суду.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Надаючи правову оцінку спірному податковому повідомленню-рішенню від 11.12.2014 № 0007222202/2909, суд виходив з наступного.

Матеріалами справи підтверджено, що спірне донарахування грошового зобов'язання зі сплати ПДВ контролюючим органом здійснено на підставі відсутності реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ "Голден-Марк", які є фактично безтоварними, а також пов'язується з порушенням позивачем податкового законодавства, у вигляді допущення недоліків при складанні первинних документів.

Порядок та правила формування податкового кредиту визначені статтею 198 Податкового кодексу України.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи з вищевикладеного, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як визначено частиною першою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення та реалізації спірних відносин), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В силу статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, про реальність вчинення платником податків господарських операцій та, як наслідок, правомірність формування останнім податкового кредиту з ПДВ свідчать наявність руху активів у процесі здійснення господарської операції та зв'язок між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

При цьому, наведені обставини мають бути підтверджені належним чином складеними та своєчасно оформленими первинними документами бухгалтерського обліку, на підставі яких платник податку формує дані податкового обліку.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат для цілей оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, оскільки саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Як встановлено судом, позивачем внаслідок пред'явлення відрахувань при обчисленні податку на додану вартість шляхом відображення в податковому обліку господарських операцій з контрагентами отримано необґрунтовану податкову вигоду з огляду на наступне.

В період, що перевірявся, в бухгалтерському та податковому обліку позивача відображено взаємовідносини з ТОВ "Голден-Марк". За наслідками здійснення господарських операцій позивачем було віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 2916,67 грн.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що між позивачем (по тексту договору - Замовник) та ТОВ "Голден-Марк" (по тексту договору - Виконавець) укладено договір від 01 липня 2014 року № 0107/14, відповідно до умов якого Змовник замовляє послуги, виходячи з умов договору, та оплачує їх виконання, а Виконавець приймає замовлення та виконує його у повному обсязі. Замовник надає програму робіт для Виконавця і призначає свого матеріально-відповідального експедитора для прийму товарів від Постачальника, контролю їх збереження під час транспортування і здачі споживачеві (а.с.21).

Відповідно до матеріалів справи, підставою для формування позивачем податкового кредиту стали податкові накладні від 23 липня 2014 року № 136 та № 141, належним чином завірені копії яких долучено до матеріалів справи (а.с. 22-23).

Дослідивши в судовому засіданні копії долучених позивачем до матеріалів адміністративної справи податкових накладних судом встановлено, що вони формально відповідають вказаним вимогам Податкового кодексу України.

Разом з тим, суд вважає за доцільне наголосити на тому, що наявність податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, оскільки, як зазначалося судом вище, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) із метою використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Підпунктом 1.2 пункту 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 визначено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Підпунктом 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надана на підтвердження оплати виконаних робіт та наданих послуг позивачем до матеріалів адміністративної справи копії виписок по рахунку позивача (а.с. 24-25), судом оцінюються критично з огляду на те, що сам лише факт перерахування коштів не може бути беззаперечним доказом виконання сторонами договірних зобов'язань.

У контексті вищенаведеного, слід зазначити, що правильність формування валових витрат та податкового кредиту залежить від наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товарів (робіт, послуг) з його господарською діяльністю, який (зв'язок) зокрема, полягає і у наявності розумних економічних причин (ділової мети) для вчинення господарських операцій.

Відсутність сукупності зазначених чинників, які визначають зв'язок витрат платника податків з його господарською діяльністю, виключають можливість формування валових витрат навіть за наявності належним чином оформлених первинних та розрахункових документів.

Перевіряючи реальність здійснення господарських операцій, суд з'ясовує чи мали місце фактичний рух активів або зміни у власному капіталі/зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

На підтвердження реальності здійснення вказаних господарських операцій позивачем до матеріалів справи долучено копії рахунків-фактури від 24 липня 2014 року № 1 та від 29 липня 2015 року №1, заявок від 01 липня 2014 року № 01/07 та від 02 липня 2015 року № 02/07, актів прийому-передачі виконаних робіт від 23 липня 2014 року № ОУ-0723-01 та № ОУ-0723-03 (а.с.26-31).

Відповідно до п.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та приписів п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 за №168/704 «первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції ; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції».

При дослідженні у судового розгляді долучених до матеріалів справи копій актів прийому передачі, судом встановлено, що акти прийому-передачі складені з порушенням п.2.ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та приписів п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88.

Згідно пункту 3.1. Договору № 0107/14 від 01 липня 2014 року встановлено, що відповідно до заявки Замовника Виконавець виробляє розрахунки вартості виконання робіт і надає Замовникові рахунок для узгодження і оплати.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази узгодження ціни отриманих/наданих послуг, а отже взагалі неможливе обрахування ціни наданих послуг та їх обсягу.

Надані акти прийому-передачі виконаних робіт не містять конкретно визначеного змісту та обсягу (відсутні відомості, щодо відстані маршруту, даних водія які здійснював перевезення та яким саме автомобілем надавались дані послуги), ціни (одиниці виміру) господарської операції, що не дає можливості пов'язати надані документи з конкретною господарською операцією.

Також, на підтвердження транспортування товарів, як на підтвердження виконання умов вказаного вище договору, позивачем долучено до матеріалів справи копії наступних товарно-транспортних накладних: від 16 липня 2014 року №Р59; від 17 липня 2014 року № Р60, №Р61, № Р62, № Р63, №Р64, №Р65 та №Р66; від 22 липня 2014 року №Р67 та №P68, від 23 липня 2014 року №Р69 (а.с.32-43).

Надаючи оцінку переліченим товарно-транспортним накладним, судом зауважено, що у графі «Вантажовідправник» вказано ТОВ «ТФ Оптимус», а у «Пункті навантаження» замість податкової адреси платника (м. Кременчук, вул. Г. Жадова, 12, офіс 20) вказано м. Харків, вул. Минайленка, 11, оф. 128," м. Київ, вул. Туполєва Академіка, 12-А, м. Київ, Дружбі; Народів, 8-А, кв. 24, м. Київ, вул. Почайнинська, 28-А, м. Дніпропетровськ, вул. Ударників, 30.

Крім цього, в наданих товарно-транспортних накладних в порушення вимог 8.25 наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року N 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за N 128/2568 відповідно до яких час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється у пункті вантаження з моменту проставляння в товарно-транспортній накладній відмітки про фактичний час прибуття автомобіля для завантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження, розділ вантажно-розвантажувальні операції не містить жодної інформації.

Згідно АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України встановлено, що у ТОВ «Голден-Марк» відсутні зареєстровані транспортні засоби.

Також, встановлено, що автомобіль МАЗ НОМЕР_1 зареєстрований за ОСОБА_3 (м. Нікополь), автомобіль Renault НОМЕР_2 не зареєстрований .

У пп. 11.1, пп.11.7 п.11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні зазначено:

- основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів;

- перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом) передається Перевізнику.

Типова форма первинного обліку роботи вантажного" автомобіля накладна та подорожній лист, затверджена наказом Міністерства транспорту і статистики України від 29.12.1995 №488/346 «Про затвердження роботи вантажного автомобіля» ( із змінами та доповненнями). У відповідності із п.2 вказаного наказу застосування вказаних форм первинного обліку усіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форми власності є обов'язковим.

Викладене позивачем в ході судового розгляду не спростовано, належним чином завірених копій подорожніх листів, довіреностей на отримання товару суду не надано.

Позивачем не надано суду доказів необхідності отримання вказаних послуг для використання у власній господарській діяльності (не додано договори з Підприємствами-Продавцями та Підприємствами-Одержувачами), та доказів економічної доцільності укладення вказаного договору (можливість здійснення самостійного перевезення та/або перевезення за рахунок продавця чи покупця, тощо).

Суд, оцінивши, з дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, надані позивачем на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами, первинні документи (договори, банківські виписки, податкові та видаткові накладні, рахунки, платіжні доручення), дійшов висновку, про те, що вони не дають можливості встановити реальність здійснення операцій, а свідчать про те, що господарські операції з контрагентами оформлялись лише документально.

Крім того, суд звертає увагу на те, що господарські операції (зокрема, виконання робіт), здійснені на виконання правочинів, є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань, а дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції.

Зважаючи на наявність недоліків первинних документів у їх сукупності, наявність ряду ознак фіктивності господарської діяльності контрагента позивача, суд дійшов висновку про документальне не підтвердження здійснених між ТОВ "ТФ "Оптимус" та ТОВ "Голден-Марк" операцій.

Доводи позивача щодо наявності належним чином оформлених податкових накладних, які є підставою для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, є доречними, проте суд зазначає, що підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на додану вартість на суму податку на додану вартість є факт реального постачання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів (послуг) або ж призначення останніх для такого використання.

Таким чином, наявність податкових накладних за відсутності здійснення господарської операції позбавляє покупця права на формування податкового кредиту.

Суд зауважує, що визначальним у питанні правомірності декларування платником податку податкового кредиту зі сплати ПДВ є встановлення реальності (товарності) господарських правовідносин, а також подальшого використання товару у власній господарській діяльності, що в ході розгляду даної справи судом не знайшло свого підтвердження.

Податковий кредит може сформуватися платником податків лише за реально проведеною господарською операцією, тобто за господарською операцією, яка спричинила зміни у структурі та стані активів і зобов'язань суб'єкта господарювання, за умови, що проведення господарської операції підтверджується також і іншими документами, складання яких передбачено законодавством та є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що право платника податку на відображення у податковому обліку господарських операцій виникає у разі реальності задекларованих господарських операцій, наявності ділової мети у розглядуваних операціях, добросовісності платника податку та дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції. Порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

На підставі наведеного, суд констатує правомірність доводів Кременчуцької ОДПІ про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.4 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого платником податків занижено зобов'язання зі сплати ПДВ на 2916,67 грн.

Поряд з цим слід зазначити, що у податкових правовідносинах є неприпустимою ситуація, яка дозволяла б недобросовісним платникам за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створювати ситуацію формальної наявності права на отримання податкової вигоди (у тому числі шляхом формування податкового кредиту та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат).

За правилами підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Таким чином, відповідач правомірно збільшив суму грошового зобов'язання позивача зі сплати ПДВ на 2916,67 грн.

У разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування /пункт 123.1 статті 123 Податкового кодексу України/.

Відтак, застосування контролюючим органом до позивача штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 729,17 грн є обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення покладено на контролюючий орган.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування наявності в діях позивача ознак неправомірності, а відтак і правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані, матеріалами справи не підтверджені та задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

При зверненні до суду з позовом позивач сплатив 10% суми судового збору, що становить 182,70 грн, таким чином, з позивача належить стягнути решту 90% суми судового збору, тобто 1644,30 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ТФ "Оптимус" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТФ "Оптимус" (код ЄДРПОУ 38052977, місцезнаходження: вул. Першотравнева, 2-в, каб. 1-56, м. Кременчук, Полтавська область,39600) до Державного бюджету України (на розрахунковий рахунок: 31213206784002, отримувач коштів: УДКСУ у м. Полтаві Полтавської області, 22030001; Банк отримувача: ГУДКСУ у Полтавській області, МФО: 831019; Код ЄДРПОУ: 38019510; Код класифікації доходів бюджету: 22030001; Призначення платежу: судовий збір, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТФ "Оптимус", Полтавський окружний адміністративний суд, код ЄДРПОУ 35521510) судовий збір у розмірі 1644,30 грн (одна тисяча шістсот сорок чотири гривні 30 коп.).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови виготовлено 04 вересня 2015 року .

Суддя І.Г. Ясиновський