Постанова від 27.03.2007 по справі 1/521-06-13355а

1/521-06-13355А

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"27" березня 2007 р. Справа № 1/521-06-13355А

 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

  Судді-доповідача:   Мирошниченко М. А.,

                     Суддів:   Бєляновського В. В., Шевченко В. В.,

при секретарі   -  Волощук О. О.,

за участю представників:

позивача  –не з'явився,                                                                                   

відповідача –Крученко Г.О. та Земляна Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу  Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області, м. Одеса  

на постанову господарського суду Одеської області від 12.01.2007 р.

у справі   №1/521-06-13355А  

за позовом  Центральної санітарно –епідеміологічної станції на водному транспорті України, м. Іллічівськ Одеської області   

до  Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області, м. Одеса    

про  визнання протиправним та скасування рішення,

    ВСТАНОВИЛА:

 21.12.2006 р. (вх. №16802) Центральною санітарно –епідеміологічною станцією на водному транспорті України у господарському суді Одеської області пред'явлено позов до Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області  про визнання протиправним та скасування Рішення № 699 «Про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін», яке винесено Державною інспекцією з контролю за цінами в Одеській області 08.12.2006 р.. Крім того, ЦСЕС на ВТ України, в порядку ст.ст. 117,118 КАС України, просила суд, враховуючи, що існує небезпека заподіяння шкоди законним правам і інтересам останньої, з метою забезпечення адміністративного позову, зупинити дію оскарженого рішення №699 (а.с. 2). Свої вимоги вона мотивувала наступним.

       08.12.2006 р. за результатами перевірки Центральної санітарно-епідеміологічної станції на водному транспорті України (надалі - ЦСЕС на ВТ України) Державною інспекцією з контролю за цінами в Одеській області було винесено Рішення № 699 «Про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін». Згідно вищевказаного Рішення № 699, Державна інспекція з контролю за цінами в Одеській області вирішила вилучити у ЦСЕС на ВТ України в доход державного бюджету необґрунтовано одержану суму податку на додану вартість в розмірі 458269,10 грн. та штраф в розмірі 916538,20 грн.. Приводом для винесення Рішення № 699, на думку Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області, є виявлені факти порушень фінансової дисципліни в діяльності ЦСЕС на ВТ України, що виражені в завищенні тарифів на санітарно-епідеміологічні роботи і послуги, встановлених Постановами КМУ № 1351 від 27.08.03 р. та № 662 від 11.05.06 р.. Аналогічний спір між Держінспекцією з контролю за цінами та ЦСЕС на ВТ України вже розглядався Господарським судом за позовом Держінспекції по контролю за цінами та, згідно Рішення Господарського суду Одеської області по справі 19/167-05-5290 від 13 вересня 2005 року та Рішення Одеського апеляційного господарського суду по справі 19/167-05-5290 від 08 листопада 2005 року, вимоги позивача про стягнення фінансових санкції задоволені не були.

Надалі позивач надав суду уточнення позовних вимог (а.с. 18-22), в якому просив задовольнити їх, оскільки підставою для винесення оскаржуваного рішення є акт перевірки, в якому, на думку обл. інспекції, виявлені факти порушень фінансової дисципліни в діяльності ЦСЕС ВТ, що виражені в завищенні тарифів на санітарно - епідеміологічні роботи та послуги, які затверджені Постановами Кабінету Міністрів України від 27.08.2003 року  №1351 «Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи та послуги, які виконуються та надаються за платню організаціями та установами державної санітарно - епідеміологічної служби»(тарифи) та від 11.05.2006 р. № 662 «Про внесення змін у постанову КМУ від 15.10.2002 р. № 1544 та від 27.08.2003 р. № 1351». Відповідно до акту перевірки: «В нарушение постановления КМУ от 27.08.2003 г. №1351 сверх утвержденных тарифов ЦСЭС на ВТ дополнительно изымала НДС при начислении оплаты за работы и услуги. В результате за период з 01.01.2005 р. по 11.05.2006 р. необоснованно, сверх фиксированных тарифов, получено средств в виде НДС 1044979,60 грн.». Правове регулювання ціноутворення в Україні здійснюється на підставі Закону України «Про ціни і ціноутворення»від 03.12.1990 р. № 507-ХІІ (зі змінами) та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього. У відповідності зі ст. 6 ЗУ «Про ціни та ціноутворення», у народному господарстві застосовуються вільні ціни та тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Статтею 7 цього ж Закону передбачено, що вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів та послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін та тарифів. Згідно зі ст. 8 Закону України № 507-ХІІ, державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення державних фіксованих цін (тарифів), введених Кабінетом Міністрів України. За змістом ст. 35 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», оплата послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, що не відносяться до медичної допомоги населенню, здійснюється за тарифами та прейскурантами, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Так, Постановами КМУ №1351 від 27.08.03 р. та № 662 від 11.05.06 р. визначено тарифи на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно - епідеміологічної служби. Відповідно до п.1 ч.2 ст. 92 Конституції України, система оподаткування в країні, види податків і зборів до бюджетів та державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників визначаються Законами України. Законом України «Про систему оподаткування»передбачено, що ставки, механізм справляння податків і зборів, і пільги щодо оподаткування можуть встановлюватись або змінюватись тільки законами про оподаткування. Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій визначаються Законом України «Про податок на додану вартість». За п.6.1 Закону України «Про податок на додану вартість», об'єкти оподаткування, що визначені ст.3 цього ж Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка, оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Пунктом 4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», передбачено, що база оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів) за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг), згідно із Законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу, в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних) таким платником податку. Крім того, порядок та розмір сплати ЦСЕС на ВТ податку на додану вартість при наданні платних санітарних епідемічних послуг є питанням, що регулюється ДПА України. Оскільки в Постановах Кабінету Міністрів України №1351 від 27.08.03 р. та №662 від 11.05.06 р. не зазначено, чи є ціна фіксованою (граничною) та чи включає вона в себе податки на додану вартість та інші обов'язкові платежі, Міністерство Охорони здоров'я України, відповідно до змісту п.п.4.4.1.,4.4.2. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами», звернулося до ДПА України з запитом надати роз'яснення щодо порядку оподаткування податком на додану вартість робіт та послуг, що виконуються надаються закладами державної санітарно - епідеміологічної служби за тарифами, затвердженими Постановами. 15.09.2003 р. ДПА України надіслала лист-роз'яснення № 8101/5/15-2416, в якому чітко визначено: «враховуючи, що тарифи (прейскуранти) на роботи та послуги, що надаються за плату установами та закладами державної санітарно - епідеміологічної служби, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2003 р. № 1351 без урахування податку на додану вартість, тому при здійсненні зазначених операцій до ціни необхідно додавати цей податок». Відповідно до Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами», «Про державну податкову службу», наказу ДПА України від 12.04.2003 р. № 176 «Про затвердження порядку надання роз'яснень окремих положень податкового законодавства», лист ДПА України № 8101/5/15-2416 від 15.09.2003 р. слід вважати офіційним податковим роз'ясненням, яке має силу нормативного акту і є обов'язковим для виконанням усіма без винятку установами санепідслужби. Таким чином, центральна санітарно-епідеміологічна станція на водному транспорті України в своїй діяльності щодо застосування вартості робот та послуг, що виконуються і надаються закладами державної санітарно - епідеміологічної служби за тарифами, затвердженими Постановами Кабінету Міністрів України №1351 від 27.08.03 р. та №662 від 11.05.06 р., керується нормами Закону України «Про податок на додану вартість», прийнятого Верховною Радою України, та роз'ясненнями Державної податкової адміністрації України від 15.09.2003 р. № 8101/5/15-2416.  З врахуванням вищенаведеного, позивач вважає, що при справлянні плати за надання послуг у сфері санітарного та епідеміологічного благополуччя розмір цієї плати в обов'язковому порядку повинен збільшуватися на суму податку на додану вартість. Далі за текстом акту перевірки: «В нарушение постановления КМУ от 11.05.2006 г. № 662 «О внесении изменений в постановления КМУ от 15.10.2002 г. № 1544 и от 27.08.2003 г. № 1351»в период с 11.05.2006 г. по 01.06.2006 г. применялись ранее действующие тарифы, утвержденные постановлением от 27.08.2003 г. № 1351, в результате чего необоснованно получено за оказанные работы и услуги 39153,10 грн.». Відповідно до ст. 5 Указу Президента України від 10.06.1997 р. № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності», нормативно-правові акти КМУ набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти КМУ, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня    їх     опублікування  в офіційних друкованих виданнях. Так, 31 травня 2006 року в офіційному виданні органів виконавчої влади - газеті „Урядовий кур'єр” № 100 була надрукована Постанова Кабінету Міністрів України від 11.05.2006 р. № 662 «Про внесення змін у постанову Кабінету Міністрів України від 15.10.2002 р. № 1544 та від 27.08.2003 р. № 1351». У виконання вимог п.2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»№ 731 від 28.12.1992 р., з попередженням міністерств та інших органів виконавчої влади не допускати випадків направлення на виконання нормативно-правових актів, що не пройшли державну реєстрацію та не опубліковані в установленому законодавством порядку, 31.05.2006 р. Центральна санітарно-епідеміологічна станція м. Києва направила інформацію на адресу ЦСЕС на ВТ про Постанову КМУ № 662 для вивчення та прийняття до керівництва. Враховуючи вищенаведене, саме 31 травня 2006 року є датою набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2006 р. № 662 «Про внесення змін у Постанову КМУ від 15.10.2002 р. № 1544 та від 27.08.2003 р. № 1351», а також датою початку дії нових тарифів на роботи та послуги, що виконуються і надаються закладами державної санітарно - епідеміологічної служби. Таким чином, дії ЦСЕС на ВТ щодо нарахування податку на додану вартість до вартості робот та послуг, що виконуються і надаються закладами державної санітарно - епідеміологічної служби за тарифами, затвердженими Постановами Кабінету Міністрів України №1351 від 27.08.03 р. та № 662 від 11.05.06 р., та дії щодо не використання тарифів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 11.05.06 р., за період з 11.05.2006 р. по 01.06.2006 р., до набрання нею чинності, позивач вважає правомірними, а Рішення № 699 «Про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін»безпідставним та помилковим.        

   Постановою господарського суду Одеської області від 12.01.2007 р. (повний текст складено суддею Гарник Л.Л. 15.01.2007 р.)  позов задоволений, а саме визнано протиправним та скасовано рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін від 08.12.2006 р. № 699 (а.с. 47-51). Таке рішення суд обґрунтував тим, що передумовою прийняття оспорюваного рішення стало виявлення з боку позивача відображених в акті перевірки від 20.11.2006р.  № 001021: порушення постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2003р. № 1351, у зв'язку із додатковим нарахуванням податку на додану вартість оплачуваних робіт і послуг, внаслідок чого у період з 01.22.2005р. по 11.05.2006р. отримано понад фіксованих тарифів 1 044 979,60 грн., в тому числі у період з 01.11.2005р. по 11.05.2006р. –419 116,00 грн.; порушення постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.2006р. № 662, у зв'язку із застосуванням у період з 11.05.2006р. по 01.06.2006р. завищених тарифів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2003р. № 1351, внаслідок чого безпідставно отримано за надані послуги та роботи 39 153,10 грн.. При цьому, перевіряючий орган виходив з тих обставин, що: згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2003р. № 1351, тарифи на послуги і роботи виконувані Центральною санітарно-епідеміологічною станцією на водному транспорті України сформовані з урахуванням 20 % податку на додану вартість, у зв'язку з чим додаткове нарахування податку на додану вартість означених робіт та послуг суперечить чинному законодавству; згідно постанови Кабінету Міністрів України  від 11.05.2006р. № 662, були змінені тарифи на послуги і роботи, виконувані Центральною санітарно-епідеміологічною станцією на водному транспорті України, у зв'язку з чим застосування при визначені вартості означених робіт та послуг тарифів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2003р. № 1351, без урахування зміни їх розмірів, також суперечить чинному законодавству. На думку суду, фактичні обставини справи свідчать про те, що позивач у період з 01.11.2005р. по 11.05.2006р. здійснював нарахування до фіксованого тарифу ставки податку на додану вартість у розмірі 20 %, внаслідок чого від надання платних послуг додатково отримав кошти в сумі 419 116,00 грн.. Викладена обставина не заперечується сторонами і, у цьому зв'язку, спір між ними відсутній. Господарський суд вбачив підставними зазначені дії Центральної санітарно-епідеміологічної станції на водному транспорті України, виходячи з  положень п.1 ч.2 ст. 92 Конституції України, ст.ст. 6,7,8 Закону України „Про ціни та ціноутворення” від 03.12.1990р. № 507-ХІІ, ст. 35 Закону України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24.02.1994р. № 4004-ХІІ, постанови КМУ „Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи та послуги, які виконуються та надаються за плату установами і організаціями державної санітарно-епідеміологічної служби” від 27.08.2003р. № 1351, ч.3 ст. 1 Закону України „Про систему оподаткування” від 25.06.1991р. № 1251-XII, п.3.1 ст. 3, п.4.1 ст. 4, п.6.1 ст.6 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (з наступними змінами та доповненнями) та, виходячи з тієї обставини, що в постанові КМУ  від 27.08.2003р. № 1351 не зазначено, чи є ціна фіксованою (граничною) та чи включає вона в себе податок на додану вартість та інші обов'язкові платежі, тобто, на думку суду, позивач правомірно включив податок на додану вартість за ставкою 20 % при наданні санітарно-епідеміологічних послуг до ціни останніх та, у цьому зв'язку, суд погодився з позицією ДПА України, яка в листі від 15.09.2003р. № 8101/5/15-2416 зауважила на тій обставині, що тарифи (прейскуранти) на роботи та послуги, які надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, затверджені постановою КМУ від 27.08.2003 р. № 1351, без урахування податку на додану вартість, а відтак, при здійсненні зазначених операцій, до ціни необхідно додавати цей податок. Згідно ст. 5 Указу Президента України “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” від 10.06.1997р. № 503/97, нормативно-правові акти КМУ набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах; акти КМУ, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях. Так, 31 травня 2006 року в офіційному виданні органів виконавчої влади - газеті “Урядовий кур'єр” № 100 була надрукована Постанова КМУ від 11.05.2006р. № 662 “Про внесення змін у постанову КМУ від 15.10.2002р. № 1544 та від 27.08.2003р. № 1351”. Діючи, згідно п.2 постанови КМУ „Про затвердження Положення про Державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” від 28.12.1992р. № 731, Центральна санітарно-епідеміологічна станція м. Києва 31.05.2006р. скерувала на адресу Центральної санітарно-епідеміологічної станції на водному транспорті України інформацію про Постанову КМУ № 662 для вивчення та прийняття до керівництва. На таких підставах, суд визнав підставними дії позивача у справі який, вважаючи датою початку чинності нових тарифів на роботи та послуги, що виконуються і надаються закладами державної санітарно - епідеміологічної служби, 31 травня 2006 року, до настання цієї дати керувався положеннями постанови КМУ   від 27.08.2003р. № 1351, без урахування відповідних змін. Отже, суд дійшов до висновку, що рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін від 08.12.2006р. № 699 прийняте всупереч ст. 14 Закону України „Про ціни та ціноутворення”.  

Не погоджуючись із вищезазначеною судовою постановою, відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та постановити нову про відмову у задоволенні позову, з тих підстав, що, відповідно до Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами (надалі -  Держінспекція), затвердженого Постановою КМУ № 1819 від 13.12.2000 р., Держінспекція є урядовим органом, який діє у складі Мінекономіки і підпорядковується йому. Основними завданнями Держінспекції є організація та здійснення контрольно-наглядових функцій з питань додержання центральними та місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, підприємствами, установами та організаціями вимог щодо формування, встановлення та застосування цін і тарифів. Пунктом 4 Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами в Одеській області, затвердженого наказом Держінспекції № 9 від 29.03.2001 р., встановлено, що Держінспекція цін в межах своєї компетенції здійснює перевірки додержання порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також їх економічного обґрунтування. Перевіркою Інспекції було встановлено, що Позивач нараховував до тарифів, затверджених постановою № 1351 (в які вже включено податок на додану вартість), націнку у розмірі 20 % ПДВ. Відповідно до п.4.1. ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (з наступними змінами та доповненнями), база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів) за винятком податку на додану вартість, що включається в ціну товару (робіт, послуг), згідно з законами України з питань оподаткування. Суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, і на цю статтю Закону України "Про податок на додану вартість", зробив несподіваний висновок про те, якщо в постанові № 1351 не зазначено, чи є ціни фіксованими (граничними) та чи включають вони в себе податок на додану вартість та інші обов'язкові платежі, то і включення позивачем ПДВ за ставкою 20 % при наданні санітарно-епідеміологічних послуг до ціни останніх є цілком правомірним. Але в наведеній статті Закону йдеться саме про те, що податок на додану вартість вже врахований в ціні послуги. У пояснювальній записці до проекту постанови № 1351 (додаток до листа Міністерства охорони здоров'я України № 05-20/306 від 18.03.2005 р.), в розділі 5 "Фінансово-економічне обґрунтування", зазначено, що при визначені тарифів враховано витрати на розвиток закладів та установ державної санітарно-епідеміологічної служби в розмірі 10 % та податок на додану вартість - 20 %, згідно чинного законодавства. Крім того, у затверджених постановою №1351 тарифах не зазначалось (на відміну від постанови № 662), що тарифи встановлюються без урахування податку на додану вартість. А це, на думку Інспекції, свідчить саме про те, що цей податок вже входить в їх вартість. Такої ж думки притримується і Вищий адміністративний суд України, ухвалюючи рішення від 08 листопада 2006 року по справі №к-15411/06ДК (щодо застосування санкцій за завищення тарифів на суму ПДВ). Відносно дати набрання чинності постанови № 662, то незрозумілими є посилання суду на постанову КМУ "Про затвердження Положення про Державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 28 грудня 1992 р. № 791, адже визначалась дата початку чинності нових тарифів на роботи і послуги, що виконуються і надаються закладами санітарно-епідеміологічної служби, а не факт реєстрації цього нормативно-правового акту. Посилаючись на ст. 5 Указу Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 р. № 503/97, суд, хоча і зазначив, що нормативно-правові акти КМУ набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк не передбачено в цих актах, але зробив висновок, що постанова № 662 набрала чинності не раніше її опублікування в офіційному виданні - газеті "Урядовий кур'єр", так як її положення визначають права і обов'язки громадян. На думку скаржника, зазначена постанова не зачіпає соціально-економічні, політичні, особисті та інші права і свободи й законні інтереси громадян, проголошені і гарантовані Конституцією та законами України, а тому дата вступу її в силу - 11 травня 2006 року (дата її прийняття, як це зазначається у п.5 Указу від 10.06.1997 р. № 503/97), і що підтверджують роз'яснення Міністерства юстиції України від 06.07.2006 р. № 34-26-2336.

26.02.2007 р. позивач надав суду заперечення на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а постанову –без змін, з тих же підстав, що були викладені ним у позові та уточненні до нього, а також, оскільки, аналізуючи зміст Постанови КМУ від 11 травня 2006 року №662 «Про внесення змін у постанову КМУ від 15.10.2002 р. № 1544 та від 27.08.2003 р. № 1351», на його думку, можна стверджувати, що Постанова КМУ від 11 травня 2006 року № 662 визначає саме права і обов'язки громадян у стосунках із органами державної санітарно-епідеміологічної служби, визначає право громадян на отримання послуг (виконання робіт) по визначеним постановою КМУ тарифам. Фактично Постанова КМУ від 11 травня 2006 року № 662 дещо звужує права громадян на звернення до закладів санепідслужби, тобто визначає обмеження громадян в праві на звернення до установ та закладів державної санепідслужби для отримання певних видів послуг (виконання робіт). Враховуючи значну кількість договорів, що укладаються установами та закладами державної санепідслужби з фізичними особами (тільки в період з 11.05.2006 р. по 31.05.2006 р. всього було укладено орієнтовно 21257 договорів з фізичними особами на загальну суму 5957610,41 грн.), також можна зробити висновок, що внесення змін до постанови КМУ № 1351 має пряме відношення до прав та обов'язків громадян, що стосуються звернення до установ та закладів державної санепідслужби для отримання певних видів послуг (виконання робіт). Відповідно до ст. 5 Указу Президента України від 10.06.1997 р. № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності», Постанова КМУ від 11 травня 2006 року №662 набирає чинності не раніше дня офіційного оприлюднення цієї Постанови. Відповідач посилався на Лист Міністерства Юстиції України №34-26.2396 від 06.07.2006 р., але позиція, зазначена Мін'юстом у листі, є лише думкою цього органу стосовно викладеного у зверненні МОЗ питання. Крім того, у вищезазначеному листі Мін'юст не надав жодного обґрунтування своєї позиції; не провівши детальний аналіз Постанови КМУ № 662, Міністерство Юстиції обмежилось лише цитуванням законодавчих актів. Сам Лист Міністерства Юстиції України не є нормативним документом, який є обов'язковим для виконання, а тому не може сприйматися як підстава для остаточного визначення дати набрання чинності Постановою КМУ від 11 травня 2006 року № 662. Позивач вважає, що саме 31 травня 2006 р. є датою набрання чинності Постановою КМУ від 11.05.2006 р. № 662, а також датою початку дії нових тарифів на роботи та послуги, що виконуються і надаються закладами державної санітарно - епідеміологічної служби. Відповідно до ст. 31 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», установи і заклади державної санітарно - епідеміологічної служби входять в систему санітарно - епідеміологічної служби України, яка є окремим підрозділом МОЗ України. Підписана постанова КМУ від 11 травня 2006 року № 662 була одержана позивачем тільки 31.05.2006 р.. Навіть, якщо припустити той факт, що Постанова КМУ набрала чинності з моменту її підписання, то застосовувати тарифи, зазначені у даній Постанові, ЦСЕС на ВТ мала право тільки з дати її офіційного одержання.

  Розгляд справи було призначено на 27.03.2007 р., про що учасники процесу були належним чином повідомлені.

        Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не сповістив, клопотань про відкладення розгляду справи не надав і судова колегія прийняла рішення про розгляд справи за його відсутністю.

       За клопотанням представників відповідача (скаржника), фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.        

        Представники скаржника (відповідача) в усних поясненнях наданих апеляційному суду підтримали  скаргу і просили її задовольнити на  викладених у ній підставах.

  У судовому засіданні,  відповідно ч.3 ст. 160  КАС України, оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової ухвали.

  Заслухавши усні пояснення представників скаржника, ознайомившись з доводами  апеляційної скарги та запереченнями на неї,  дослідивши обставини  і матеріали  справи,  в тому числі наявні у них докази,  відповідність викладеним  у постанові висновкам  цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

   Як свідчать матеріали справи і ці обставини встановив та повністю дослідив місцевий суд,  передумовою прийняття відповідачем оспорюваного позивачем рішення від 08.12.2006р. № 699 „Про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін” (а.с. 9) стало складання відповідачем  акту перевірки від 20.11.2006р. № 001021 (а.с. 4-8), яким встановлювались порушення з боку позивача: постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2003р. № 1351, у зв'язку із додатковим нарахуванням податку на додану вартість оплачуваних робіт і послуг, внаслідок чого у період з 01.22.2005р. по 11.05.2006р. отримано понад фіксованих тарифів 1 044 979,60 грн., в тому числі у період з 01.11.2005р. по 11.05.2006р. –419 116,00 грн.;  постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.2006р. № 662, у зв'язку із застосуванням у період з 11.05.2006р. по 01.06.2006р. завищених тарифів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2003р. № 1351, внаслідок чого безпідставно отримано за надані послуги та роботи 39 153,10 грн..

        Застосовуючи зазначені економічні санкції, відповідач виходив з того, що: згідно постанови КМ України від 27.08.2003р. № 1351, тарифи на послуги і роботи  надані / виконані позивачем  сформовані з урахуванням 20 % податку на додану вартість, у зв'язку з чим додаткове нарахування податку на додану вартість означених робіт та послуг суперечить чинному законодавству; згідно постанови КМ України  від 11.05.2006р. № 662, були змінені тарифи на послуги і роботи, виконані позивачем, у зв'язку з чим застосування при визначені вартості означених робіт та послуг тарифів, затверджених постановою КМ України від 27.08.2003р. № 1351, без урахування зміни їх розмірів, також суперечить чинному законодавству.

          Дійсно, матеріали справи свідчать, що позивач у період з 01.11.2005р. по 11.05.2006р. здійснював нарахування до фіксованого тарифу ставки податку на додану вартість у розмірі 20 %, внаслідок чого від надання платних послуг додатково отримав кошти в сумі 419 116,00 грн..

            Проте, як вірно дійшов висновку місцевий суд, зазначені дії позивача (нарахування податку на додану вартість у розмірі 20 %) є обґрунтованими, оскільки в постанові КМУ  від 27.08.2003р. № 1351 не зазначено, чи є ціна фіксованою (граничною) та чи включає вона в себе податок на додану вартість та інші обов'язкові платежі, тобто,  позивач правомірно включив податок на додану вартість за ставкою 20 % при наданні санітарно-епідеміологічних послуг до ціни останніх. Обґрунтованість зазначеного висновку підтверджується положеннями  Законів України „Про ціни та ціноутворення”, „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, „Про податок на додану вартість”, а також позицією ДПА України, викладеною  в листі від 15.09.2003р. № 8101/5/15-2416,  де зазначено, що тарифи (прейскуранти) на роботи та послуги, які надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, затверджені постановою КМУ від 27.08.2003 р. № 1351, без урахування податку на додану вартість, а тому, при здійсненні зазначених операцій, до ціни необхідно додавати цей податок. Приймаючи до уваги, що  податковим законодавством України саме на ДПА України  покладено обов'язок  давати роз'яснення щодо застосування податкового законодавства, вищезазначений лист є офіційним документом  і тому його приписи повинні виконуватись та застосовуватись до цих відносин.

            З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що доводи апелянта про необґрунтованість (помилковість) висновку місцевого суду щодо правильності нарахування позивачем до вищезазначених тарифів податку на додану вартість за ставкою 20%, не вмотивовані та не можуть бути підставою для скасування постанови місцевого суду.

          Згідно ст. 5 Указу Президента України “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” від 10.06.1997р. № 503/97, нормативно-правові акти КМУ набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. При цьому, акти КМУ, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

          Судом першої інстанції встановлено, що Постанову КМУ від 11.05.2006р. № 662 “Про внесення змін у постанову КМУ від 15.10.2002р. № 1544 та від 27.08.2003р. № 1351” було надруковано 31.05.2006 р. в офіційному виданні органів виконавчої влади - газеті “Урядовий кур'єр” № 100 і цей факт визнається і не заперечується сторонам. 31.05.2006р. Центральна санітарно-епідеміологічна станція м. Києва, згідно  постанови КМУ „Про затвердження Положення про Державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” від 28.12.1992р. № 731, скерувала на адресу позивача  інформацію про Постанову КМУ № 662 для вивчення та прийняття до керівництва.

            Апеляційна інстанція повністю погоджується з висновком місцевого суду про те, що зі змісту Постанови КМУ від 11.05.2006р. № 662 “Про внесення змін у постанови КМУ від 15.10.2002р. № 1544 та від 27.08.2003р. № 1351” вбачається, що її положення носять нормативно-правовий характер та стосуються прав та охоронюваних законом інтересів громадян (в даному випадку деякі положення звужують ці права), а тому вона (постанова), відповідно до Указу Президента України “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” від 10.06.1997р. № 503/97, набрала  чинності не з моменту її прийняття - 11.05.2006р., а не раніше дня її опублікування в офіційних друкованих виданнях, тобто з 31.05.2006р..

           Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що місцевий суд обґрунтовано визнав   підставними дії позивача, який,  вважаючи датою початку чинності нових тарифів на роботи та послуги, що виконуються і надаються закладами державної санітарно - епідеміологічної служби, 31 травня 2006 року, до настання цієї дати керувався положеннями постанови КМУ   від 27.08.2003р. № 1351, без урахування відповідних змін.

        За таких обставин, посилання скаржника на невірне застосування місцевим судом строків набуття чинності цією постановою і, відповідно, неправильну оцінку розмірів тарифів не можуть прийматись до уваги та бути підставою для скасування судової постанови.

        Будь-яких інших доводів щодо незаконності рішення місцевого суду та допущення ним порушень норм матеріального та процесуального права, крім вищезазначених та визнаних апеляційною інстанцією необґрунтованими та безпідставними, скаржник не навів.

       З огляду на викладене, судова колегія вважає, що місцевий суд  дійшов обґрунтованого, такого, що відповідає фактичним обставинам та нормам чинного законодавства, висновку, що рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін від 08.12.2006р. № 699 прийняте всупереч вищезазначеного чинного законодавства України  та порушує права позивача.

       Відповідно до приписів ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

           Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що місцевий суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і, передбачених ст. 201 та ст. 202 КАС України, правових  підстав для  зміни або скасування цього рішення та відмови у задоволенні позову немає.

Керуючись ст.ст. 195,196,198,200,205,206,211 та 254 КАС  України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

           Постанову господарського суду Одеської області від 12.01.2007 р.  у справі   №1/521-06-13355А –залишити без змін, а  апеляційну скаргу  Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області на зазначену постанову –без задоволення.

            Ухвала, згідно ст. 254 КАС України, набуває законної сили з дня її оголошення і може, згідно ст. 211 КАС України, бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду  України.

Суддя-доповідач:                                                                       Мирошниченко М. А.

Судді:                                                                                         Бєляновський В. В.

                                                                                                                 Шевченко В. В.