Постанова

від 22.03.2007 по справі 22/325-06-7915

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

22/325-06-7915

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

22 березня 2007 р.                                                                                   № 22/325-06-7915  

Вищий господарський  суд України у складі колегії суддів:

Кочерової Н.О., - головуючого,

Рибака В.В.,Черкащенка М.М.,

розглянувши матеріали касаційної скаргиТОВ “Цегельний завод ім. М.Г. Миндру”

на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 19.12.2006 року

у справі господарського судуОдеської області

за позовомТОВ “Цегельний завод ім. М.Г. Миндру”

доПТ “Керамік”

провизнання права власності,

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Воробйова Н.О.,

- відповідача:Корецька Л.А.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2006 року ТОВ “Цегельний завод ім. М.Г. Миндру” звернулось до господарського суду з позовом до Повного товариства “Керамік” про визнання права власності на цілісний майновий комплекс цегельного заводу (будівлі, споруди і обладнання), розташованого за адресою: Одеська обл., Ізмаїльський район, с. Кам”янка, вул. Суворова, 29 , загальною площею 9524,8 кв.м.

У жовтні 2006 року ТОВ “Цегельний завод ім. М.Г. Миндру” подало до господарського суду уточнення до позовної заяви та просило визнати за ним право власності на цілісний майновий комплекс цегельного заводу, розташованого за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, с. Кам”янка, вул. Суворова, 29.

Рішенням господарського суду Одеської області від 23.10.2006 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.12.2006 року рішення місцевого господарського суду від 23.10.2006 року залишено без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Доповідач: Черкащенко М.М.

Не погоджуючись з прийнятою постановою ТОВ “Цегельний завод ім. М.Г. Миндру” подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Одеського  апеляційного господарського суду від 19.12.2006 року та рішення господарського суду Одеської області від 23.10.2006 року скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.76 №11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Судові рішення цим вимогам не відповідають.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 26.07.2004 року між ТОВ “Цегельний завод ім. М.Г. Миндру” (покупець) та ТОВ ВФ “Агропромконтракт” було укладеного договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу цегельного заводу (будівлі, споруди і обладнання), розташованого за адресою: Одеська обл., Ізмаїльський район, с. Кам”янка, вул. Суворова, 29.

Відповідно до п.3.7. договору, договір купівлі-продажу підлягає нотаріальному посвідченню не пізніше 3-х днів з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ст. 334 ЦК України, право власності на майно за договором, яким підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій обгрунтували свої рішення тим, що договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу є нікченим, оскільки не був нотаріально посвідченим, а тому у позивача не виникло право власності на спірний комплекс.

Проте, такий висновок попередніх судових інстанцій є передчасним, оскільки зроблений без врахування всіх обставин справи.

Відповідно до ч.2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.  

Судова колегія зазначає, що під час розгляду справи суди попередніх інстанцій не надали належної юридичної оцінки тій обставині, що постановою Вищого господарського суду України від 17.11.2005 року скасовано рішення господарського суду Одеської області від 12.08.2004 року у справі №28/292-04-5873, яким задоволено позов ТОВ “Цегельний завод ім. М.Г. Миндру” до ТОВ ВФ “Агропромконтракт” про визнання договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу дійсним, а справу направлено на новий розгляд. Під час нового розгляду провадження у даній справі було припинено з підстав ліквідації ТОВ ВФ “Агропромконтракт”.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій, розглядаючи спір про визнання права власності на цілісний майновий комплекс, усунились від встановлення факту ухилення ТОВ ВФ “Агропромконтракт” від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу від 26.07.2004 року, зокрема не надали належної юридичної оцінки  листу № 28/07-1 від 28.07.2004 року, а відповідно, дійшли до передчасного висновку щодо нікчемності договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що суди попередніх інстанції порушили вимоги ст.43 ГПК України і постановили незаконні судові рішення.

Згідно до частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.

За таких обставин, постановлені судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.

При новому розгляді суду необхідно врахувати вищевикладене, витребувати докази у відповідності з вимогами ст.36 ГПК України, повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи, перевірити доводи позивача та відповідача, дати їм належну юридичну оцінку, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.12.2006 року та рішення господарського суду Одеської області від 23.10.2006 року у справі № 22/325-06-7915 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Головуючий, суддя                                                                  Н. Кочерова

Судді                                                                                     В. Рибак

                                                                                                        М. Черкащенко