Рішення

від 15.09.2015 по справі 904/6913/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.09.15р. Справа № 904/6913/15

За позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (м. Дніпропетровськ)

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" (м. Дніпропетровськ)

відповідача-2: Приватного підприємства "Дуго" (м. Луцьк, Волинської області)

про стягнення заборгованості за договором від 18.09.2013 (гарантований платіж) у загальному розмірі 195 340 грн. 95 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Єрмолов Є.М. - спеціаліст (довіреність № 3438-К-О від 14.08.2015)

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - позивач, Банк) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" (далі - відповідач-1, поручитель) та з Приватного підприємства "Дуго" (далі - відповідач-2, Клієнт) заборгованість за договором від 18.09.2013 (гарантований платіж) у загальному розмірі 195 340 грн. 95 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- заборгованість за кредитом в сумі 78 249 грн. 79 коп.;

- заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом в період з 24.12.2013 по 14.07.2015 в сумі 68 528 грн. 64 коп.;

- пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в період з 17.11.2014 по 14.07.2015 в сумі 48 562 грн. 52 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з 25.09.2013 по 24.12.2013 на підставі заявок відповідача-2, на поточний рахунок № 26004055502768 Банк надав йому послугу "Гарантований платіж" за господарськими договорами, що укладаються між клієнтом та його контрагентами, а також між клієнтом і банком. Вказана послуга була надана у вигляді виконання банком заявок на договірне списання коштів, згідно яких клієнт-платник доручає банку зарахувати кошти на рахунок отримувача, в сумі і в дату, зазначені при створенні кожної заявки. Послуга надається банком як за рахунок власних коштів платника, так і за рахунок кредитних коштів. Свої зобов'язання позивач виконав належним чином, своєчасно провів гарантовані платежі ініційовані клієнтом в період з 25.09.2013 по 24.12.2013, що підтверджується заявками на гарантований платіж (доручення на договірне списання) від 25.09.2013, від 14.10.2013, 24.11.2013 та від 24.12.2013, розрахунком заборгованості та випискою по рахунку, відкритого для обслуговування відповідача-2. Так, відповідач-2 скористався послугою Банку - кредит за послугою "Гарантовані платежі", який було надано банком для виконання грошових зобов'язань за господарськими договорами, укладеними з контрагентами. При цьому, у встановлений 30-денний строк відповідач-2 не здійснив погашення дебетового сальдо в повному обсязі, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по рахунку відповідача-2, у зв'язку з чим та відповідно до пункту 3.2.2.2. Умов, 31.12.2013 заборгованість по кредиту в сумі 99 383 грн. 18 коп. стала простроченою. Крім того, відповідно до договору поруки № 30925VOB0S0AI від 11.11.2013 відповідач-1 поручився перед кредитором (банком) солідарно відповідати за виконання відповідачем-2 всіх своїх обов'язків за договором від 18.09.2013 (р/р № 26004055502768)

Отже, позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов кредитно-заставного договору від 18.09.2013 в частині повного та своєчасного повернення наданих кредитних коштів, сплати відсотків за їх користування.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 15.09.2015.

У судовому засіданні 15.09.2015 представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача-1,2 у судове засідання 15.09.2015 не з'явилися.

Від відповідача-1 надійшло клопотання, в якому він просить суд розглянути справу без участі його представника, а також зазначає, що позовні вимоги Банку визнає у повному обсязі.

Причин нез'явлення відповідач-2 суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача-1 судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 03.08.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача-1 є: 49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Метробудівська, будинок 3, офіс 181, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача-1.

На підтвердження адреси відповідача-2 судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 03.08.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 43005, Волинська область, проспект Президента Грушевського, будинок 9, квартира 25, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача-2.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2015 була отримана відповідачем-2 19.08.2015, що підтверджується поштовим повідомленням № 49945027885795 (4300503803060).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 04.08.2015 була надіслана сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачі-1,2 про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, оскільки ухвала суду від 04.08.2015 була надіслана на їх адреси, які підтверджені Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 03.08.2015 та отримані відповідачами завчасно.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачі-1,2 не скористалися своїм правом на участь їх представників у судовому засіданні.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представників відповідача-1,2.

Так, у судовому засіданні 15.09.2015 позивачем було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 1 та 2 статті 639 Цивільного кодексу України).

18.09.2013 відповідач-2 приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" (далі - Умови), подавши позивачу відповідну заяву (а.с.33).

Згідно вказаної вище заяви, відповідач-2 приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг", тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті www.pb.ua, які разом із заявою складають Договір банківського обслуговування.

В подальшому, в період з 25.09.2013 по 24.12.2013 відповідач-2 звертався до Банку із заявками на гарантований платіж (доручення на гарантоване списання), а саме:

- заявка № 6 від 25.09.2013, сума платежу 25 000 грн., в тому числі за рахунок кредитних коштів 25 000 грн. (а.с.50);

- заявка № 19 від 14.10.2013, сума платежу 24 000 грн., в тому числі за рахунок кредитних коштів 24 000 грн. (а.с.50 на звороті);

- заявка № 42 від 24.11.2013, сума платежу 100 000 грн., в тому числі за рахунок кредитних коштів 100 000 грн. (а.с.51).

- заявка № 47 від 24.12.2013, сума платежу 66 000 грн., в тому числі за рахунок кредитних коштів 66 000 грн. (а.с.51 на звороті).

Так, у кожній із вказаних заявок зазначено, що операція(ії) за заявкою виконуються у відповідності з "Умовами та правилами надання банківських послуг" - розділ 3.1.1., розділ 3.2.2 або окремо укладених з клієнтом договорів, що регулюють надання послуг "Гарантовані платежі". У випадку, якщо виконання даної заявки здійснюється з використанням наданих ПриватБанком кредитних коштів, то дана заявка разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та Тарифами ПриватБанка складають кредитно-заставний договір (застава відповідно до пункту 3.2.2.4 "Умов та правил надання банківських послуг").

При цьому, слід зауважити, що відповідно до статті 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис", електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки). Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму.

Так, вказані заяви відповідача-2 підписані його електронно-цифровим підписом в системі інтернет-клієнт-банк Приват24, а отже у випадку виконання даноих заявок з використанням кредитних коштів - дані заяви разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та Тарифами ПриватБанка складають кредитно-заставний договір.

Отже, в період з 25.09.2013 по 24.12.2013 відповідач-2 користувався послугою Банку - кредит за послугою "Гарантовані платежі", який надається банком для виконання грошових зобов'язань за господарськими договорами, укладеними з контрагентами.

При цьому, відповідач-2 власноручно заповнював та підписував електронно-цифровим підписом в системі Інтернет-клієнт-банк Приват24 заявки на гарантований платіж (доручення на договірне списання) та зазначав суму кредитних коштів, якою бажав скористатися.

Оскільки вказані заявки відповідач підписав своїм електронно-цифровим підписом в системі інтернет-клієнт-банк Приват24, про що на них містяться відповідні надписи, господарський суд приходить до висновку, що між сторонами було укладено кредитно-заставний договір.

Послугу "Гарантований платіж" Банк надає, для виконання за господарськими договорами, що укладаються між Клієнтом та його контрагентами, а також між Клієнтом і Банком. Послуга надається у вигляді виконання Банком заявок на договірне списання коштів (далі - "гарантований платіж" або "заявка"), згідно якої клієнт-платник доручає Банку зарахувати кошти на рахунок отримувача, в сумі і в дату, зазначені при створенні заявки. Послуга надається Банком як за рахунок власних коштів платника, так і за рахунок кредитних коштів. Споживачами цієї послуги є платник і одержувач платежів за господарськими договорами (пункт 3.1.1.73 Умов).

Обов'язковими реквізитами заявки на договірне списання коштів є: номер і дата заявки (присвоюються автоматично), рахунок платника, рахунок одержувача, сума платежу, призначення платежу (із зазначенням відомостей про господарському договорі, на виконання оплати по якому подається заявка), дата зарахування коштів одержувачу (дата виконання заявки), вказівки за рахунок яких коштів (власних коштів клієнта / кредитних / змішано) необхідно зарезервувати гроші для виконання гарантованого платежу (пункт 3.1.1.74 Умов).

Після отримання позивачем за допомогою системи дистанційного обслуговування заявки, Банк розглядає її на предмет надання або відмови у наданні послуги, у разі відсутності у платника власних коштів та/або некредитоспроможності платника (пункт 3.1.1.75. Умов).

Відповідно до пункту 3.2.2.2. Умов та Правил, Клієнт погашає заборгованість по кредиту в розмірі, зазначеному в заявці Клієнта, в строк до 30 днів з дати виконання заявки. За користування кредитом у період з дати ініціювання Клієнтом заявки до дати виконання заявки Клієнт сплачує винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі 4% річних (але не менш ніж 5 гривень) від розміру кредиту, зазначеного у черговій заявці Клієнта. Винагорода за надання фінансового інструменту сплачується Клієнтом в дату надання в Банк чергової заявки.

У період з дати виконання заявки за рахунок кредитних коштів до 30.06.2014 Клієнт за користування кредитом сплачує Банку відсотки в розмірі 28% річних, а починаючи з 01.07.2014 в розмірі 36% річних від суми заборгованості. У разі не погашення заборгованості Клієнтом за кредитом у строк до 30 днів, включно, на 31-й день - заборгованість по кредиту стає простроченою. При цьому за користування кредитом Клієнт платить відсотки в розмірі 56% річних від суми заборгованості.

При цьому, дослідивши виписку по рахунку та розрахунок заборгованості, наданий позивачем, суд встановив, що вони відповідають дійсним обставинам та умовам договору, а отже визнаються судом обґрунтованими.

Так, як вбачається з виписки, відповідач-2 скориставшись 29.11.2013 кредитними коштами у розмірі 99 383 грн. 18 коп., у встановлений 30-денний строк не здійснив погашення дебетового сальдо в повному обсязі, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по рахунку відповідача-2, у зв'язку з чим та відповідно до пункту 3.2.2.2. Умов, 31.12.2013 заборгованість по кредиту в сумі 99 383 грн. 18 коп. стала простроченою.

Отже, факт кредитування поточного рахунку відповідача-2 № 26004055502768 на підставі кредитно-заставних договорів підтверджується матеріалами справи.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 статті 509 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що на рахунок відповідача-2 № 26004055502768 за його заявами надавалась послуга - кредит за послугою "Гарантовані платежі".

Судом встановлено, що укладений правочин в частині надання Банком кредитних коштів за своїм змістом та правовою природою є кредитним договором, а тому саме умови укладеного сторонами договору та відповідні положення статей параграфів 1, 2 глави 71 підрозділу І розділу III Цивільного кодексу України, регулюють права та обов'язки сторін, що виникають при одержанні та поверненні кредиту.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 цієї глави і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові), зокрема, грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Згідно частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Дослідивши надані позивачем до господарського суду документи, у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем-2 своїх зобов'язань за вищезазначеним договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем-2 умов договору, відповідачами господарському суду надано не було.

Так, строки виконання грошового зобов'язання щодо повернення отриманого кредиту у сумі 78 249 грн. 79 коп. та сплати процентів за користування кредитом в період з 24.12.2013 по 14.07.2015 в сумі 68 528 грн. 64 коп. є такими, що настали.

Крім того, позивачем на адресу відповідача-2 направлялась претензія Вих. № 30925VOB0S0AI від 11.06.2015 щодо погашення заборгованості в сумі 129 250 грн. 48 коп. (а.с.56), яка була залишена відповідачем-2 без задоволення.

Свої зобов'язання позивач виконав належним чином, що підтверджується своєчасним проведенням гарантованих платежів ініційованих клієнтом, про що свідчать заявки на гарантований платіж від 25.09.2013, від 14.10.2013, 24.11.2013 та від 24.12.2013, виписка по рахунку відповідача, розрахунок заборгованості.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що в порушення умов договору, відповідач-2 не виконав зобов'язання щодо своєчасного повернення отриманого кредиту та сплати нарахованих процентів за його користування.

Так, судом перевірений розрахунок процентів за користування кредитом, здійснений позивачем, та встановлено, що він відповідає умовам договору, оскільки позивачем вірно застосовані річні процентні ставки станом на момент їх нарахування, а також вірно застосовані інші вихідні дані (сума кредиту, періоди нарахування та ін.). Розрахунок вищенаведених сум заборгованості по кредиту, заборгованості по процентам (станом на 14.07.2015), доданий позивачем до позовної заяви, визнається судом обґрунтованим (а.с.52).

Станом на час вирішення спору по суті в матеріалах справи відсутні, а відповідачами не залучені до матеріалів справи, докази на підтвердження погашення вказаної заборгованості.

При цьому, право відповідача визнати позов повністю або частково передбачено статтею 22 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України визнання позову відповідачем викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві, що долучається до справи. У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

З огляду на те, що матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості за кредитом, дії відповідача-1 не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Враховуючи викладене, господарський суд приймає визнання відповідачем-1 позовних вимог позивача.

Слід зазначити, що відповідно до пункту 3.13.10.7 Умов терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за договором встановлюються сторонами тривалістю 15 років.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови укладеного між сторонами договору та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача щодо стягнення 78 249 грн. 79 коп. - заборгованості за кредитом та 68 528 грн. 64 коп. - заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом .

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно, у пункту 3.2.2.10.1. Умов при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених пунктами 3.2.2.6.2., 3.2.2.9.1., 3.2.2.9.3. даного договору, строків повернення кредиту, передбачений пунктами 3.2.2.2., 3.2.2.2.6.3., 3.2.2.6.16., 3.2.2.7.2. даного договору, винагороди передбаченої пунктами 3.2.2.6.5., 3.2.2.9.4. - 3.2.2.9.6. даного договору, клієнт сплачує Банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації Банком права передбаченого пункті 3.2.2.2. даного договору, клієнт сплачує банку пеню в розмірі, вказаної в заявці, від суми заборгованості за кожний день прострочення. від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні.

Так, на підставі вказаного пункту Умову, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, була нарахована пеня за період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем-2 з 17.11.2014 по 14.07.2015 в сумі 48 562 грн. 52 коп.

Розрахунок пені, доданий до позову позивачем, перевірено судом та встановлено, що він відповідає умовам договору, вимогам чинного законодавства та відносинам, що фактично склались між сторонами, а отже визнається судом обґрунтованим.

При цьому, судом враховано, що згідно з пунктом 3.2.2.10.4. Умов нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язань, передбачених пунктами 3.2.2.10.1. - 3.2.2.10.3. договору, здійснюється протягом 15 років зі дня, коли відповідне зобов'язання повинне було бути виконане Клієнтом.

Враховуючи встановлений судом факт несвоєчасного повернення отриманого кредиту, порушення строків сплати процентів за договором, умови пункту 3.2.2.10.1. Умов та положення наведених правових норм, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення 48 562 грн. 52 коп. пені за несвоєчасність виконання грошових зобов'язань за договором (погашення кредиту та сплати відсотків) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, приймаючи рішення, суд виходив із наступного.

11.11.2013 між відповідачем-1 (поручитель) та позивачем (кредитор) укладено договір поруки № 30925VOB0S0AI, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання боржником (відповідачем-2) всіх своїх обов'язків за договором №б/н від 18.09.2013 (пункт 1. договору поруки).

У пункті 2. договору поруки, встановлено, що поручитель (відповідач-1) відповідає перед кредитором (позивачем) за виконання обов'язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагороди, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків, зазначених в кредитному договорі.

За кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (пункт 4 договору поруки).

За умовами пункту 5 договору поруки, у випадку невиконання боржником будь-якого обов'язку, передбаченого пунктом 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного обов'язку.

Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги (пункт 6. договору поруки).

Вимога, щодо виконання обов'язків за договором від 18.09.2013 викладена у вимозі вих. № 30925VOB0S0AI від 11.06.2015, яка надіслана на адресу відповідача-1 02.07.2015, що підтверджується описом вкладення до цінного листа (а.с 60).

Доказів виконання обов'язків за договором банківського обслуговування від 18.09.2013, на момент розгляду спору відповідачі не надали.

Виходячи із положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України, договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем, порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.

Крім того, наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, відповідно до частини другої статті 556, пункту 3 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України може бути заміна кредитора у зобов'язанні, що згідно з частиною першою статті 516 Цивільного кодексу України здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Враховуючи вищезазначене, а також те, що факт наявності у відповідача-2 перед позивачем заборгованості за договором встановлений судом, отже позовні вимоги позивача до відповідача-1 та відповідача-2 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідачів-1,2, які відповідають перед позивачем солідарно, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідачів-1,2 пропорційно вині кожного у виникненні спору.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" (49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Метробудівська, будинок 3, офіс 181; ідентифікаційний код 34562954) та Приватного підприємства "Дуго" (43005, Волинська область, проспект Президента Грушевського, будинок 9, квартира 25; ідентифікаційний код 35867964) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50; ідентифікаційний код 14360570) 78 249 грн. 79 коп. - заборгованості за кредитом, 68 528 грн. 64 коп. - процентів за користування кредитом, 48 562 грн. 52 коп. - пені.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" (49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Метробудівська, будинок 3, офіс 181; ідентифікаційний код 34562954) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50; ідентифікаційний код 14360570) 1 953 грн. 41 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з Приватного підприємства "Дуго" (43005, Волинська область, проспект Президента Грушевського, будинок 9, квартира 25; ідентифікаційний код 35867964) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50; ідентифікаційний код 14360570) 1 953 грн. 41 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко