Рішення
від 20.02.2009 по справі 39/51
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

міста КИЄВА 01030,

м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б

тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№

39/51

20.02.09

За позовом Відкритого

акціонерного товариства „Південрефтрансфлот”

до

Міжрегіонального Союзу рибогосподарських

об'єднань і підприємств

„Південьрибцентр”

про захист ділової репутації і

стягнення моральної шкоди в розмірі 100000,00 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

Від позивача:

Воробйов О.Б. (за довіреністю № 1-а/1127 від 14.11.2008р.)

Від відповідача:

не з'явилися.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся до суду з позовом

до Міжрегіонального Союзу рибогосподарських об'єднань і підприємств

„Південьрибцентр”, в якому просить суд зобов'язати відповідача спростувати

недостовірну інформацію стосовно діяльності ВАТ„Південрефтрансфлот”, викладену

у листі за вих. № 118 від 26.08.2008 року, надісланому в різні державні

інституції та у партійні фракції Верховної Ради України, а саме:

з розділу листа „1998 рік”:

„На початок 90 років, у період

становлення самостійної української держави, керівництво цього підприємства

(ВАТ „Югрефтрансфлот”) на чолі з ОСОБА_1 „змогло” налагодити близькі стосунки

із грецьким бізнесменом і судновласником паном ОСОБА_2, який мав низку

компаній, зареєстрованих в різних офшорних зонах, до яких відноситься і діюча

компанія „Лавінія корпорейшн”, яка зареєстрована в Ліберії. У результаті співробітництва

пана ОСОБА_1 та пана ОСОБА_2, державна власність -рефрижераторні судна, були

приватизовані, а після цього переведені під прапори пана ОСОБА_2, який став

власником цих суден. Після незаконного відчуження в держави рефрижераторних

суден, погляди ОСОБА_1 та державних чиновників Мінрибгоспу України (без

підтримки яких втілити задумане було б неможливо), були звернуті на

рибодобувний флот України -на судна СГП „Атлантика”, „Керчрибпром”,

„Південрибпошук.”;

- з

розділу листа „Липень 1999 рік”:

„Керівництво ВАТ

„Югрефтрансфлот” отримало в розпорядження судна „Олександр Буряченко”,

„Капітан Русак”, „Професор Михайло Олександров”, за сприяння керівництва

Держкомрибгоспу України спрямували свої зусилля на отримання останніх найбільш

рентабельних суден СГП „Атлантика.”;

„За згодою з ВАТ

„Югрефтрансфлот” керівництво

Держкомрибгоспу України 14 липня 1999 року реорганізує СГП „Атлантика” на 3

самостійних підприємства........ Багатотисячний колектив СГП „Атлантика” в один

день був звільнений з СГП „Атлантика” і оформлений на контрактній основі в

створене підприємство Державна крюінгова компанія ”Атлантика”, яка не мала на

балансі засобів виробництва і займалась тільки підбором кадрів для суден

всіляких судновласників.” ;

з розділу листа „12 серпня 1999 року”:

„Початок завершальної стадії:

підпорядкування всього діючого рибопромислового флоту ВАТ „Югрефтрансфлот”, для

чого керівництвом Держкомрибгоспу України знову використана схема офшорну -всі

діючі судна передаються в керування офшорній компанії пана ОСОБА_1 „Livingstone

shipping inc”, зареєстрованої в Панамі.

При цьому, фірма „Livingstone

shipping inc”, маючи на своєму балансі лише стіл і комп'ютер, отримала у своє

повне розпорядження:

17 рибодобуваючих та транспортних

суден;

вироблену цими суднами продукцію,

яка знаходиться у них на борту на суму 2.075.000 дол. США;

вироблену та реалізовану цими

суднами продукцію, але ще не сплачену на суму 2 337.800 дол. США.”;

з розділу листа „Серпень 1999 -червень 2000 року”:

„Завершення стадії привласнення

керівником рибної галузі України М. ОСОБА_7 державних суден ГП „СУОР”: штучне

створення боргів і доведення до банкрутства ГП „СУОР”.

„Кероване” керівництво ГП „СУОР”

(ОСОБА_3, ОСОБА_4), повністю відсторонені від керування флотом, діючи за

вказівкою керівників ВАТ „Югрефтрансфлот” і „Livingstone shipping inc” -панів

ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, беруть кредити, направлені на забезпечення

життєдіяльності флоту, переданого в

керування „Livingstone shipping inc.”;

„Основні показники державного

підприємства „СУОР” за період „керування” його суднами „Livingstone shipping

inc”:

борги перед бюджетом - 1.662.600 грн.

борги у пенсійний фонд -2.460.700

грн.

борги по заробітній платі

-2.954.000 грн.

кредиторська заборгованість

-92.855.600 грн.

Крім того, по боргах, які з'явилися

в час „керування” флотом фірмою „Livingstone shipping inc”, у порту Лас Пальмас

(Іспанія) накладені додаткові арешти на судна „Генерал Петров”, „Анатолій

Ганькевич”, „П'ятигорськ”, „Біосфера.”;

- з

розділу листа „Вересень 2000 -січень 2001 року”:

„В результаті чого протистояння між

керівництвом Укрдержрибгоспу України, ВАТ „Югрефтрансфлот” і „Livingstone

shipping inc” з одного боку і ГП „СУОР” з іншого боку лише посилювалося, а

„накачані” борги ГП „СУОР” перед „Livingstone

shipping inc” в сумі 8.000.000,00 доларів США, підвели підприємство до

банкрутства, як і було заплановано ОСОБА_7 і іншими організаторами акції.”;

з розділу листа „Травень 2001

року”:

„...мають домовленості з

суднобудівниками щодо „відкатів” занадто завищеними цінами на будівництво суден,

вже закладених в державній програмі. Крім того, транспортний рефрижератор, на

будівництві якого наполягає пан ОСОБА_1, передбачено для подальшої передачі

його в користування фірмою ОСОБА_2. А

щодо інших суден, передбачених цією програмою, то вони, за планами ОСОБА_7,

мають поповнити флот „Livingstone shipping inc”, „Fishing Company S.A.”,

„Інтеррибфлот” та інших підприємств, працюючих на ОСОБА_7.”;

тим же способом і тим же державним

і суспільним організаціям, яким негативна інформація була поширена, та стягнути

з відповідача грошове відшкодування заподіяної поширенням недостовірної

інформації моральної шкоди в сумі 100000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста

Києва від 28.11.2008р. за зазначеною вище позовною заявою порушено провадження

у справі № 39/51, розгляд справи призначено на 12.12.2008 р.

Представники позивача та

відповідача в судове засідання, призначене на 12.12.2008р., не з'явилися,

вимоги ухвали від 28.11.2008р. не виконали.

09.12.2008р. позивач через

канцелярію суду направив телеграму про перенесення розгляду справи у зв'язку з

необхідністю належної підготовки до судового засідання та виконання вимог

ухвали 28.11.2008р.

11.12.2008р. позивач через

канцелярію суду подав клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з

необхідністю належної підготовки до судового засідання та уточнення позовних

вимог в резолютивній частині позову.

Клопотання позивача про відкладення

розгляду справи судом задоволено.

Ухвалою суду від 12.12.2008р.,

відповідно до ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на

12.01.2009р.

09.01.2009р. позивач через

канцелярію суду подав клопотання про перенесення розгляду справи, призначеної

на 12.01.2009р., у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву на позовну заяву

та про продовження терміну розгляду справи, передбаченого ч. 1 ст. 69 ГПК

України, а також, на підставі ст. 22 ГПК України, подав заяву про уточнення

позовних вимог, в якій просив суд зобов'язати відповідача спростувати наступну

недостовірну інформацію стосовно діяльності ВАТ „Югрефтрансфлот”, а саме:

„На початок 90 років, у період

становлення самостійної української держави, керівництво цього підприємства

(ВАТ „Югрефтрансфлот”) на чолі з ОСОБА_1 „змогло” налагодити близькі стосунки

із грецьким бізнесменом і судновласником паном ОСОБА_2, який мав низку

компаній, зареєстрованих в різних офшорних зонах, до яких відноситься і діюча

компанія „Лавінія корпорейшн”, яка зареєстрована в Ліберії. У результаті

співробітництва пана ОСОБА_1 та пана ОСОБА_2, державна власність

-рефрижераторні судна, були приватизовані, а після цього переведені під прапори

пана ОСОБА_2, який став власником цих суден. Після незаконного відчуження в

держави рефрижераторних суден, погляди ОСОБА_1 та державних чиновників

Мінрибгоспу України (без підтримки яких втілити задумане було б неможливо),

були звернуті на рибодобувний флот України -на судна СГП „Атлантика”,

„Керчрибпром”, „Південрибпошук.”;

„Керівництво ВАТ

„Югрефтрансфлот” отримало в розпорядження судна „Олександр Буряченко”,

„Капітан Русак”, „Професор Михайло Олександров”, за сприяння керівництва

Держкомрибгоспу України спрямували свої зусилля на отримання останніх найбільш

рентабельних суден СГП „Атлантика.”;

„За згодою з ВАТ

„Югрефтрансфлот” керівництво

Держкомрибгоспу України 14 липня 1999 року реорганізує СГП „Атлантика” на 3

самостійних підприємства........ Багатотисячний колектив СГП „Атлантика” в один

день був звільнений з СГП „Атлантика” і оформлений на контрактній основі в

створене підприємство Державна крюінгова компанія ”Атлантика”, яка не мала на

балансі засобів виробництва і займалась тільки підбором кадрів для суден

всіляких судновласників.” ;

„Початок завершальної стадії:

підпорядкування всього діючого рибопромислового флоту ВАТ „Югрефтрансфлот”, для

чого керівництвом Держкомрибгоспу України знову використана схема офшорну -всі

діючі судна передаються в керування офшорній компанії пана ОСОБА_1 „Livingstone

shipping inc”, зареєстрованої в Панамі.

При цьому, фірма „Livingstone

shipping inc”, маючи на своєму балансі лише стіл і комп'ютер, отримала у своє

повне розпорядження:

17 рибодобуваючих та транспортних

суден;

вироблену цими суднами продукцію,

яка знаходиться у них на борту на суму 2.075.000 дол. США;

вироблену та реалізовану цими

суднами продукцію, але ще не сплачену на суму 2 337.800 дол. США.”;

„Завершення стадії привласнення

керівником рибної галузі України М. ОСОБА_7 державних суден ГП „СУОР”: штучне

створення боргів і доведення до банкрутства ГП „СУОР”.

„Кероване” керівництво ГП „СУОР”

(ОСОБА_3, ОСОБА_4), повністю відсторонені від керування флотом, дія за вказівкою

керівників ВАТ „Югрефтрансфлот” і „Livingstone shipping inc” -панів ОСОБА_1,

ОСОБА_5, ОСОБА_6, беруть кредити, направлені на забезпечення життєдіяльності

флоту, переданого в керування

„Livingstone shipping inc.”;

„Основні показники державного підприємства

„СУОР” за період „керування” його суднами „Livingstone shipping inc”:

борги перед бюджетом - 1.662.600 грн.

борги у пенсійний фонд -2.460.700

грн.

борги по заробітній платі

-2.954.000 грн.

кредиторська заборгованість

-92.855.600 грн.

Крім того, по боргах, які з'явилися

в час „керування” флотом фірмою „Livingstone shipping inc”, у порту Лас Пальмас

(Іспанія) накладені додаткові арешти на судна „Генерал Петров”, „Анатолій

Ганькевич”, „П'ятигорськ”, „Біосфера.”;

„В результаті чого протистояння між

керівництвом Укрдержрибгоспу України, ВАТ „Югрефтрансфлот” і „Livingstone

shipping inc” з одного боку і ГП „СУОР” з іншого боку лише посилювалося, а

„накачані” борги ГП „СУОР” перед

„Livingstone shipping inc” в сумі 8.000.000,00 доларів США, підвели підприємство

до банкрутства, як і було заплановано ОСОБА_7 і іншими організаторами акції.”;

„...мають домовленості з

суднобудівниками щодо „відкатів” занадто завищеними цінами на будівництво

суден, вже закладених в державній програмі. Крім того, транспортний рефрижератор,

на будівництві якого наполягає пан ОСОБА_1, передбачено для подальшої передачі

його в користування фірмою ОСОБА_2. А

щодо інших суден, передбачених цією програмою, то вони, за планами ОСОБА_7,

мають поповнити флот „Livingstone shipping inc”, „Fishing Company S.A.”,

„Інтеррибфлот” та інших підприємств, працюючих на ОСОБА_7.”;

тим же способом і тим же державним

і громадським організаціям, яким негативна інформація була поширена, шляхом

направлення відповідної кількості листів в різні державні інстанції та у

партійні фракції Верховної Ради України, зокрема: Президентові України,

Прем'єр-міністрові України, Секретареві РНБО, міністрові внутрішніх справ,

Генеральному Прокуророві, голові КРУ, рахунковій палаті України, главдержслужбі

України, Службі безпеки України, Голові Верховної Ради України, голові фракції

БЮТ у Верховній Раді України, голові фракції НУ-НС у Верховній Раді України,

голові фракції Партії регіонів у Верховній Раді України, голові фракції Блоку

Литвина у Верховній Раді України, голові фракції КПУ у Верховній Раді України,

та стягнути з відповідача грошове відшкодування заподіяної поширенням

недостовірної інформації моральної шкоди в сумі 100000,00 грн.

Представники позивача та

відповідача в судове засідання, призначене на 12.01.2009р., не з'явилися,

вимоги ухвали від 12.12.2008р. не виконали.

Ухвалою суду від 12.01.2009р.,

відповідно до ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на

26.01.2009р.

Ухвалою суду від 26.01.2009р.,

відповідно до ст.ст. 69, 86 ГПК України, строк вирішення спору у справі № 39/51

був продовжений на один місяць.

Відповідач в судове засідання,

призначене на 26.01.2009р., не з'явився, вимоги ухвали від 12.01.2009р. не

виконав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи

повідомлений у встановленому порядку.

В судовому засіданні 26.01.2009р.

позивач вимоги ухвали суду від 12.01.2009р. виконав частково, надав пояснення

по справі та подав клопотання про залучення доказів по справі до матеріалів

справи. Клопотання позивача судом задоволено.

Ухвалою суду від 26.01.2009р.,

відповідно до ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на

20.02.2009р.

В судове засідання, призначене

на 20.02.2009р., відповідач не з'явився,

вимоги ухвали від 26.01.2009р. не виконав, про причини неявки суд не повідомив,

про час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому порядку.

В судовому засіданні 20.02.2009р.

за згодою представника позивача оголошувалися вступна та резолютивна частини

рішення.

Відповідно до ст. 75 ГПК України,

справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну

заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем не подано.

Заслухавши пояснення представника

позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових

засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи,

Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

26 серпня 2008 року Міжрегіональний

Союз рибогосподарських об'єднань і підприємств „Південьрибцентр” підготував та

надіслав підписаний головою Міжрегіонального Союзу рибогосподарських об'єднань

і підприємств „Південьрибцентр” лист за вих. № 118 „Про сплановану і здійснену

акцію з руйнації рибопромислового та рефрижераторного океанічного флоту

України, з метою його незаконного відчуження у приватну власність та злочинні

схеми розкрадання бюджетних коштів у 1994-2004 роках” в різні державні

інституції та у партійні фракції Верховної Ради України, зокрема він

адресувався: Президентові України, Прем'єр-міністрові України, Секретареві

РНБО, міністрові внутрішніх справ, Генеральному Прокуророві, голові КРУ,

рахунковій палаті України, главдержслужбі України, Службі безпеки України,

Голові Верховної Ради України, голові фракції БЮТ у Верховній Раді України,

голові фракції НУ-НС у Верховній Раді України, голові фракції Партії регіонів у

Верховній Раді України, голові фракції Блоку Литвина у Верховній Раді України,

голові фракції КПУ у Верховній Раді України.

В листі за вих. № 118 від

26.08.2008р. автором було зазначено, що даний лист підготовлений за дорученням

громадських організацій рибної галузі України, а саме: асоціації „Приазов'я»,

асоціації приватних судновласників м. Севастополя, асоціацій рибогосподарників

Херсонської, Одеської, Миколаївської, Луганської областей та асоціації

рибогосподарників України.

Однак, в матеріалах справи відсутні

будь-які докази в підтвердження того, що вказаний лист був написаний за

дорученням зазначених громадських організацій.

Позивач у позовній заяві

посилається на те, що поширена відповідачем інформація є недостовірною, принижує

ділову репутацію, дискредитує та завдає шкоди позивачу як компанії, що має

ділову репутацію надійного і чесного партнера, що завжди виконує свої

зобов'язання, дотримується чинного законодавства України та має позитивну

ділову репутацію не лише в Україні, а й за її межами, оскільки основна частина

діяльності позивача здійснюється за кордоном.

Позивач зазначає, що в листі за

вих. № 118 від 26 серпня 2008р. автором, поряд з оціночними судженнями, якими

(за винятком образи чи наклепу) відповідно до ст. 47-1 ЗУ „Про інформацію” є

висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а

також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні

дані, з огляду на характер використання мовних засобів (вживання гіпербол,

алегорій, сатири) та які не підлягають спростуванню та доведенню їх

правдивості, містяться також конкретні фактичні твердження відповідача щодо

діяльності позивача та його посадових осіб, які не підтверджуються належними

доказами, порочать ділову репутацію ВАТ „Південрефтрансфлот”.

Позивач просить суд зобов'язати відповідача спростувати зазначену

інформацію, оскільки жодних об'єктивних підстав для публічного звинувачення

позивача у „спланованій і здійсненій руйнації рибопромислового та рефрижераторного

океанічного флоту України, з метою його незаконного відчуження у приватну

власність та злочинні розкрадання бюджетних коштів” немає, а його твердження,

викладені в листі, не відповідають дійсності та є голослівними.

При цьому позивач вказує на те, що

наведені відповідачем у листі факти не можуть розцінюватися як оціночні

судження з огляду на те, що вони містять фактичні дані, хоч вони і не

відповідають дійсності, зокрема:

- стосовно незаконного відчуження у

держави шляхом приватизації рефрижераторних суден та передачі їх пану ОСОБА_2

факти не відповідають дійсності, так як приватизація державного підприємства

„Південрефтрансфлот” та перетворення його у відкрите акціонерне товариство

здійснювалася у відповідності до діючого законодавства, за участю держави в

особі Фонду держмайна України. Крім того, за твердженням позивача,

рефрижераторні судна не передавалися у власність пана ОСОБА_2;

- стосовно отримання ВАТ

„Південрефтрансфлот” в розпорядження суден „Олександр Буряченко”, „Капітан

Русак”, „Професор Михайло Олександров”, реорганізації СГП „Атлантика”,

здійсненої, за твердженням відповідача, за згодою з ВАТ „Південрефтрансфлот”,

та звільнення працівників з СГП „Атлантика” і оформлення їх на роботу в

Державну крюінгову компанію „Атлантика” факти не відповідають дійсності у

зв'язку з тим, що ВАТ „Південрефтрансфлот” ніколи не отримувало в своє

розпорядження судна „Олександр Буряченко”, „Капітан Русак”, „Професор Михайло

Олександров”. Крім того, ВАТ „Південрефтрансфлот” за своїм статусом відкритого

акціонерного товариства не могло ні фактично, ні юридично впливати на

реорганізацію СГП „Атлантика” та на звільнення працівників з СГП „Атлантика” і

їх подальше працевлаштування в Державну крюінгову компанію „Атлантика”;

- стосовно здійсненого, за

твердженням відповідача, підпорядкування рибопромислового флоту ВАТ

„Південрефтрансфлот” та передачі суден в керування офшорній фірмі пана ОСОБА_1

„Livingstone shipping inc.”, зареєстрованій в Панамі, факти не відповідають

дійсності у зв'язку з тим, що ВАТ „Південрефтрансфлот” ніколи не отримувало

риболовецький флот у своє підпорядкування чи розпорядження, а сам пан ОСОБА_1,

являючись головою правління ВАТ „Південрефтрансфлот”, ніколи не був засновником

чи акціонером фірми „Livingstone shipping inc.”;

- стосовно доведення ГП „СУОР” до

банкрутства, яке, за твердженням відповідача, було здійснено ВАТ

„Південрефтрансфлот” спільно з компанією „Livingstone shipping inc.” та

Держкомрибгоспом України шляхом відсторонення керівників ГП „СУОР” від

керівництва підприємством і сприяння утворенню необґрунтованих боргів ГП „СУОР”

перед бюджетом і працівниками з метою доведення його до банкротства та арешту

морських суден в іноземному порту, факти не відповідають дійсності у зв'язку з

тим, що ВАТ „Південрефтрансфлот” і його керівники ні самостійно, ні за участю

компанії „Livingstone shipping inc.” та Держкомрибгоспу України ніколи не

вживали будь-яких заходів, направлених на відсторонення керівників ГП „СУОР”

від управління підприємством, а тим більше, на створення боргів ГП „СУОР” та

доведення його до банкрутства;

- стосовно домовленостей ВАТ

„Південрефтрансфлот” та Держкомрибгоспу України із суднобудівниками щодо

будівництва суден, вже закладених в державній програмі, за завищеними цінами та

щодо передачі їх у подальшому фірмам „Livingstone shipping inc.”, „Fishing

Company S.A.”, „Інтеррибфлот” та інших, факти також не відповідають дійсності у

зв'язку з тим, що ВАТ „Південрефтрансфлот” та його керівники ні самостійно, ні

за участю керівництва Держкомрибгоспу України чи фірми „Livingstone shipping

inc.” не проводили будь-яких переговорів із суднобудівниками щодо будівництва

суден в рамках державної програми, а тим більше не домовлялися про завищені

ціни та передачу побудованих суден у власність компаніям „Livingstone shipping

inc.”, „Fishing Company S.A.”, „Інтеррибфлот” та інших.

Проаналізувавши матеріали справи,

заслухавши пояснення сторін, суд приходить до висновку про обґрунтованість

позовних вимог, але задовольняє заявлені позовні вимоги частково з огляду на

наступне.

Причиною виникнення спору у справі

є питання про наявність підстав для визнання поширеної відповідачем інформації

недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію позивача.

Законом України „Про інформацію”

(ст. 1) визначено, що під інформацією цей Закон розуміє документовані або

публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві,

державі та навколишньому природному середовищі.

Відповідне визначення інформації

міститься у ч. 1 ст. 200 ЦК України, відповідно до якої інформацією є

документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або

мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Відповідно до ст. 8 Закону України

“Про інформацію”, об'єктами інформаційних відносин є документована або публічно

оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки,

культури, охорони здоров'я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та

інших сферах.

Згідно з абз. 5 п. 3 Постанови

Пленуму Верховного суду України від 28.09.1990р. за № 7, до відомостей, що ганьблять

особу, слід відносити ті з них, які принижують честь, гідність і ділову

репутацію громадянина або організації в громадській думці чи думці окремих

громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття та

принципів людської моралі.

Статтею 14 Закону України „Про

інформацію” визначено, що поширенням

інформації є розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому

законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації.

У постанові Пленуму Верховного Суду

України від 28 вересня 1990 року № 7 “Про застосування судами законодавства, що

регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій”,

також визначено, що під поширенням відомостей слід розуміти опублікування їх у

пресі з використанням інших засобів масової інформації, а також в іншій формі

невизначеному числу осіб або хоча б одній людині.

Відповідно до ст. 9 Закону України

“Про інформацію”, всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають

право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання,

поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх

прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Реалізація права на інформацію

громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські,

політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і

законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно зі ст. 34 Конституції

України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне

вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати,

зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший

спосіб -на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах

національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з

метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для

захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню

інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і

неупередженості правосуддя.

Разом з тим, ст. 32 Конституції

України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права

спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права

вимагати вилучення будь-якої інформації.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 91

ЦК України юридична особа здатна мати такі ж права та обов'язки (цивільну

правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть

належати лише людині.

Згідно з ст. 201 ЦК України

особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в

тому числі, ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які

охороняються цивільним законодавством.

Частиною 1 статті 94 ЦК України

передбачено право юридичної особи на недоторканність її ділової репутації, на

таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які

можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються

відповідно до глави 3 ЦК України.

У п. 8 Інформаційного листа Вищого

господарського суду України від 28.03.2007 р

№ 01-8/184 "Про деякі

питання практики застосування господарськими

судами законодавства про

інформацію" зазначено, що за змістом приписів ст. 91 ЦК України

право на спростування недостовірної інформації, передбачене ст. 277 ЦК України, належить не лише фізичним,

але й юридичним особам у

передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти

поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб'єкта

(підприємця).

Таким чином, юридична особа, так

само як і фізична особа, має право на відповідь, а також на спростування

недостовірної інформації відповідно до ст. ч. 1 ст. 277 ЦК України та право на

недоторканість ділової репутації відповідно до ч. 1 ст. 299 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 277 ЦК

України вважається, що негативна інформація, поширена про особу, вважається

недостовірною.

Отже, згідно з наведеними нормами

права, негативна інформація вважається недостовірною, якщо особа, яка її

поширила, не доведе протилежного.

Згідно з ст. 34 ГК України

дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі

неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних із особою чи

діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій

репутації суб'єкта господарювання.

Відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦК

України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила

інформацію.

Відповідно до ч. 6 ст. 277 ЦК

України спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини

особи, яка її поширила.

Спростування недостовірної

інформації відповідно до ч. 7 ст. 277 ЦК України здійснюється у такий же

спосіб, у який вона була поширена.

Таким чином, за змістом наведених

приписів чинного законодавства право на спростування має особа, про яку

поширено недостовірну інформацію, навіть якщо таке поширення не завдало шкоди

її діловій репутації.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК

України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як

на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до

законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть

підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ГПК

України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої

вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зі змісту спірних правовідносин

вбачається, що обов'язок доказування достовірності поширеної інформації

покладається на особу, яка цю інформацію поширила, тобто на відповідача зі

справи.

Відповідна правова позиція

викладена і в п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.09.1990 р.

№ 7 “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і

ділової репутації громадян та організацій”, в якому зазначено, що відповідач

повинен довести, що поширені ним відомості відповідають дійсності. На позивача

покладається обов'язок довести лише факт поширення відомостей, які його

порочать, особою, до якої пред'явлений позов. Проте позивач має право подати

докази невідповідності дійсності таких відомостей.

Таким чином, позивач повинен

довести лише факт поширення інформації, а відповідач - її достовірність.

Суд приходить до висновку, що

позивачем належними засобами доказування доведено факт поширення відповідачем

інформації, що не відповідає дійсності, принижує ділову репутацію позивача.

Тягар доказування достовірності

негативної інформації про позивача покладається на відповідача.

Крім цього п. 8 Інформаційного

листа Вищого Господарського Суду України від 28 березня 2007 року № 01-8/184

“Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства

про інформацію” також зазначено, що «у вирішенні відповідних спорів

господарським судам необхідно виходити з того, що недостовірність негативної

інформації є правовою презумпцією. Згідно з ч. 3 статті 277 ЦК України

негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа,

яка її поширила, не доведе протилежного. З цього випливає, що тягар доказування

достовірності негативної інформації про позивача покладається на відповідача, а

на позивача покладено лише обов'язок доказування факту поширення такої

інформації відповідачем. Цей висновок узгоджується з приписом абзацу першого

частини другої статті 302 ЦК України».

Відповідач не надав суду заперечень

проти факту поширення ним інформації у листі за вих. № 118 від 26.08.2008 року,

надісланому в різні державні інстанції та у партійні фракції Верховної Ради

України, як і не довів її достовірності відповідними, об'єктивними та

безспірними доказами.

Враховуючи викладене вище, суд

приходить до висновку, що відомості, поширені відповідачем в українському

суспільстві щодо діяльності позивача, завдають шкоди його діловій репутації, а

також честі та гідності його керівництва, і підпадають під поняття

недостовірної інформації, яка повинна бути спростована.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК

України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого

немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті

визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.

З огляду на положення зазначеної

норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має

право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Таким чином, обраний позивачем

спосіб захисту його порушеного права відповідає способу, що встановлений у

статті 277 ЦК України.

Суб'єкт відносин у сфері інформації

відповідно до ч. 2 ст. 200 ЦК України може вимагати усунення порушень його

права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими

правопорушеннями.

У пункті 6 Постанови Пленуму

Верховного Суду України від 28.09.1990 р. № 7 “Про застосування судами

законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян

та організацій” зазначено, що: відповідачем у справі про захист честі і

гідності може бути фізична або юридична особа, яка поширила відомості, що

порочать позивача.

За

таких обставин, позовні вимоги про спростування недостовірної інформації підлягають

задоволенню.

Позивач у своїй позовній заяві

також зазначив, що діями відповідача з поширення недостовірної інформації ВАТ

„Південрефтрансфлот” завдано моральної шкоди, оскільки вміст вказаного листа

став надбанням громадськості, у тому числі і трудового колективу, що змушує

позивача давати пояснення і доводити законність і правомірність своїх дій не

лише державним органам та суспільним організаціям, а й партнерам по бізнесу,

внаслідок чого був порушений звичайний ритм роботи ВАТ „Південрефтрансфлот” та

мали місце негативні наслідки для комерційної діяльності компанії і просить суд

також стягнути з відповідача грошове відшкодування моральної шкоди, завданої

поширенням недостовірної інформації, в розмірі 100000,00 гривень.

Відповідно до приписів ст. 47 Закону

України “Про інформацію” порушення законодавства України про інформацію тягне

за собою, зокрема, і цивільно-правову відповідальність згідно з законодавством

України. Серед порушень цього законодавства у наведеній статті передбачено і

поширення відомостей, що не відповідають дійсності.

Статтею 49 Закону України “Про

інформацію” передбачено, що якщо правопорушенням, вчиненим суб'єктом

інформаційної діяльності, завдано

матеріальної чи моральної шкоди фізичним

або юридичним особам,

винні особи відшкодовують

її добровільно або на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК

України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок

порушення її прав.

Пунктом 5 Постанови Пленуму

Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику в

справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” визначено, що під

моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних

чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній

особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода, відповідно до п. 4

ч. 2 ст. 23 ЦК України полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової

репутації фізичної або юридичної особи.

Інформаційним листом Вищого

Господарського Суду України від 28 березня 2007 року № 01-8/184 “Про деякі

питання практики застосування господарськими судами законодавства про

інформацію” встановлено, що ділову репутацію юридичної особи становить престиж

її фірмового (комерційного) найменування, та інших належних їй нематеріальних

активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Приниженням ділової

репутації суб'єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі

неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення

чи результати його господарської (підприємницької) діяльності у зв'язку з чим

знижується вартість його нематеріальних активів. Зазначені дії завдають

майнової та моральної шкоди суб'єктам господарювання, а тому ця шкода за

відповідними позовами потерпілих осіб підлягає відшкодуванню за правилами

статей 1166 та 1167 ЦК України.

В своїй позовній заяві позивач

визначив, що справедливою компенсацією завданої поширенням недостовірної

інформації моральної шкоди є сума у розмірі 100000,00 гривень.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК

України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування

моральної шкоди, як одну з обставин, що підлягають встановленню в судовому

засіданні, вказує та доводить позивач, а визначає суд відповідно до п. 9

постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 „Про

судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”.

В судовому засіданні позивачем

належними засобами доказування доведено факт завдання йому відповідачем

моральної шкоди внаслідок поширення інформації, що не відповідає дійсності та

принижує ділову репутацію позивача, однак відповідно до ст. 33 ГПК України не

доведено обставин, на підставі яких визначений розмір моральної шкоди.

Відповідно до ст. 43 ГПК України

господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що

грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі

всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, вимоги позивача

про стягнення з відповідача грошового відшкодування моральної шкоди, завданої

поширенням недостовірної інформації підлягають задоволенню частково у розмірі

5000,00 гривень.

Відповідно до ст. 49 ГПК України

стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує

державне мито за рахунок другої сторони, якщо спір виник

внаслідок неправильних дій сторони,

господарський суд може

покласти на неї державне мито

незалежно від результатів

вирішення спору. За таких

обставин, витрати по сплаті

держмита та витрати на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу

покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись

ст. ст. 33, 44, 49, 82-85 Господарського

процесуального кодексу України Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И

В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати інформацію, викладену

Міжрегіональним Союзом рибогосподарських об'єднань і підприємств

„Південьрибцентр” (місцезнаходження: 04001, м. Київ, вул. Хрещатик, 34) у листі

за вих. № 118 від 26.08.2008 року, а саме: