Рішення

від 19.08.2015 по справі 910/18908/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.08.2015Справа №910/18908/15

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер Гарант»

до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»

про стягнення 9 827,55 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Андрушакевич Ю.В. - представник, довіреність №4/2015 від 12.01.15 р.;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інтер Гарант» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 9 827,55 грн., а також покласти на відповідача витрати з оплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на те, що виплативши відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту юридичних осіб 202№63/2012 від 26.12.12 р. страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 9 827,55 грн., Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інтер Гарант» отримало згідно ст. ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» право регресної вимоги про стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі, як особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.15 р. позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер Гарант» прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/18908/15 та призначено справу до розгляду на 19.08.15 р.

В судове засідання 19.08.15 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача в судове засідання 19.08.15 р. не з'явився.

Копію ухвали Господарського суду міста Києва від 27.07.15 р., яку направлено відповідачу на адресу, вказану у позовній заяві, а саме: 02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-Д, та яка співпадає з місцезнаходженням Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців стосовно відповідача, вручено адресату, що підтверджується залученим до матеріалів справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №№0103035306726.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача в судове засідання суд не повідомлено.

До початку судового засідання 19.08.15 р. відповідачем подано до Господарського суду міста Києва відзив №08-03-12 від 13.08.15 р. на позовну заяву, в якій відповідач не визнає позовні вимоги та просить суд в позові відмовити в повному обсязі, з огляду на те, що позивач, як особа, яка має право на виплату страхового відшкодування, не звертався до відповідача на протязі 1 (одного) року, що є підставою для відмови відповідача у виплаті страхового відшкодування відповідно до підпункту 37.1.4. пункту 37.1. ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не враховано франшизу відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АВ №4015328. Відзив на позов разом з доданим до нього документами долучено судом до матеріалів справи.

Документи, витребувані ухвалою суду від 27.07.15 р., позивачем та відповідачем надані не в повному обсязі.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судового засідання 19.08.15 р. до суду не надходило.

Відповідно до роз'яснень та рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених зокрема у п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18), якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, суд не знаходив підстав для відкладення розгляду справи та на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання клопотання представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 29, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 19.08.15 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив суд задовольнити позов.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

26 грудня 2012 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інтер Гарант» (страховик за договором страхування, позивач у справі) та Державним підприємством «Дельта-Лоцман» (страхувальник 1 за договором страхування) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту юридичних осіб 202№63/2012 (далі - Договір страхування), предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземними транспортними засобами, дані про які містяться у цьому договорі. Забезпечений транспортний засіб: ГАЗ 3221 314, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2004 року випуску (Додаток 2 до Договору страхування). Договір страхування набуває чинності 00 год. 00 хв. 18.01.13 р. та діє протягом 12-ти календарних місяців з дня набуття чинності та втрачає чинність о 24 год. 00 хв. 17.01.14 р., при умові сплати страхового платежу в термін, передбачений п. 5.7. цього договору (п. 6 Договору страхування). Період надання послуг за Договором страхування: протягом дванадцяти календарних місяців з 18.01.13 р. по 17.01.14 р. (п. 6.1 Договору страхування).

В подальшому, у зв'язку з реорганізацією Державного підприємства «Дельта-Лоцман» шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків стосовно них відповідно до розподільчого балансу від 13.06.13 р. та акту приймання-передачі від 13.06.13 р. та утворення внаслідок виділу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України №133-р від 19.03.13 р., наказу Міністерства інфраструктури України №163 від 19.03.13 р.), 21 червня 2013 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інтер Гарант» (страховик за договором страхування, позивач у справі), Державним підприємством «Дельта-Лоцман» (страхувальник 1 за договором страхування) та Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» (страхувальник 2 за договором страхування) укладено додаткову угоду до договору добровільного страхування наземного транспорту юридичних осіб 202№63/2012 від 26.12.12 р., яким за згодою страховика погодили, що з 13.06.13 р. відбувається зміна страхувальника, а саме права та обов'язки страхувальника 1 - Державного підприємства «Дельта-Лоцман» переходять до страхувальника 2 - Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», який є правонаступником всіх прав, зобов'язань та відповідальності за договором добровільного страхування наземного транспорту юридичних осіб 202№63/2012 від 26.12.12 р. Крім того, сторони погодили, що умови цієї додаткової угоди застосовуються до правовідносин, що виникли між ними з 13.06.13 р.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Як передбачено ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття «договір страхування» містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Страховим випадком, за визначенням ст. 8 Закону України «Про страхування», є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно первинної довідки від 05.05.13 р. та розгорнутої довідки №9195002 про дорожньо-транспортну пригоду, сформовані відділом ДАІ з обслуговування адміністративної території м. Ізмаїл та Ізмаїльського району, копії яких наявні в матеріалах справи, 05.05.13 р. в м. Ізмаїл на вул. Ватутіна відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю транспортного засобу марки Nissan Datsun, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням громадянина ОСОБА_2, транспортного засобу марки Lexus ES330, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_3, та транспортного засобу марки ГАЗ 3221 314, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням громадянина ОСОБА_4, в результаті чого автомобілі отримали механічні ушкодження.

Так, в результаті ДТП було пошкоджено застрахований в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Інтер Гарант» автомобіль марки ГАЗ 3221 314, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

За умовами Договору страхування страховик зобов'язаний, зокрема, при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений цим договором строк (п. 10.2.5. Договору страхування).

Як вбачається із п. 5.1. Договору страхування дана дорожньо-транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.

Згідно Договору страхування якщо випадок стався внаслідок ДТП страхувальник зобов'язаний, зокрема, протягом 2-х робочих днів з моменту настання події надати страховику в письмовій формі заяву про подію з детальним викладенням характеру та обставин події, дати, часу, свідків (при наявності таких) із зазначенням місця їх проживання та телефону, розміру збитку, та інформації про відділ ДАІ, представники якого фіксували подію (п. 11.1.4. Договору страхування).

У відповідності до умов Договору страхування 07.05.13 р. страхувальник 1 - Державне підприємство «Дельта-Лоцман» звернувся до страховика - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер Гарант» із заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку (копію заяви залучено до матеріалів справи).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» до обов'язків страховика належить, зокрема, при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

08.09.14 р. страхувальник 2 - Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер Гарант» із заявою на виплату страхового відшкодування, в якій просив належну до виплати суму страхового відшкодування перерахувати на рахунок виконавця ремонтних робіт - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 згідно рахунків №№45, 46 від 25.11.13 р. (копію заяви залучено до матеріалів справи).

Згідно п. 12.1. Договору страхування страхове відшкодування виплачується на умовах, визначених цим договором та Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного). Здійснення страхового відшкодування проводиться страховиком на підставі заяви страхувальника і страхового акта, який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. За заявою страхувальника страхове відшкодування може бути перераховане на СТО, яка здійснює ремонт пошкодженого транспортного засобу або на поточний рахунок страхувальника.

У відповідності до рахунку-фактури №45 від 25.11.13 р. та рахунку-фактури №46 від 25.11.13 р. вартість відновлювального ремонту транспортного засобу ГАЗ 3221 314, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, визначена ремонтним підприємством - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 в загальній сумі 11 805,05 грн. (копію рахунків-фактур залучено до матеріалів справи).

Суд зазначає, що відповідно до умов Договору страхування та згідно Додатку 2 до Договору страхування виплата страхового відшкодування здійснюється за вирахуванням коефіцієнту експлуатаційного зносу застрахованого транспортного засобу та/або додаткового обладнання або зносу деталей, вузлів, запасних частин, які підлягають заміні внаслідок настання страхового випадку (п. 4. Договору страхування).

Додатково, для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля ГАЗ 3221 314, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, у результаті його пошкодження у ДТП, Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інтер Гарант» було замовлено експертне автотоварознавче дослідження транспортного засобу, проведення якого доручено судовому експерту - Пастирю Юрію Володимировичу (свідоцтво Фонду державного майна України №249 від 15.02.02 р. про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів; свідоцтво Міністерство юстиції України №67 від 28.11.11 р.). Згідно висновку №94 від 12.06.13 р. експертного автотоварознавчого дослідження з визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу автомобілю ГАЗ 3221 314, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля ГАЗ 3221 314, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, в результаті його пошкодження у ДТП, з урахуванням експлуатаційного зносу складає 9 827,55 грн. (копію висновку залучено до матеріалів справи).

Згідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Відповідно до п. 5.3.1. Договору страхування франшиза безумовна за страховим ризиком, зокрема, ДТП становить 0% від страхової суми.

Як свідчать матеріали справи, страховиком - Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інтер Гарант» складено страховий акт 202№1/202/2015 від 30.01.15 р., відповідно до якого вищевказана ДТП згідно Договору страхування кваліфікована як страховий випадок та прийнято рішення про виплату страхувальнику 2 за Договором страхування згідно додаткової угоди №1 від 21.06.13 р. до нього - Державному підприємству «Адміністрація морських потів України» страхового відшкодування в сумі 9 827,55 грн., що становить різницю між визначеною у висновку №94 від 12.06.13 р. експертного автотоварознавчого дослідження розміру матеріального збитку - 9 827,55 грн. та франшизою за Договором страхування - 0,00 грн. (копії страхового акту та розрахунку суми страхового відшкодування залучено до матеріалів справи).

У відповідності до умов Договору страхування сума страхового відшкодування в розмірі 9 827,55 грн. була перерахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інтер Гарант» на розрахунковий рахунок страхувальника 2 - Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №105 від 13.02.15 р. на відповідну суму 9 827,55 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інтер Гарант» умов Договору страхування, а саме виплати страхувальнику 2 - Державному підприємству «Адміністрація морських портів України» страхового відшкодування в сумі 9 827,55 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку, шляхом перерахування розміру матеріального збитку на розрахунковий рахунок безпосередньо страхувальника 2 - Державного підприємства «Адміністрація морських портів України».

Суд звертає увагу, що згідно з п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.11 р. у справі №42/92, від 07.08.12 р. у справі №2/22, від 01.03.11 р. у справі №47/372, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Крім того, листом від 19.07.11 р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність страхового акту 202№1/202/2015 від 30.01.15 р. та платіжного доручення №105 від 13.02.15 р. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 22.11.13 р. у справі №500/7976/13-п встановлено, що 05.05.13 р. ОСОБА_2, керуючи автомобілем Nissan Datsun, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, в м. Ізмаїл по вул.. Ватутіна на перехресті нерівнозначних доріг, в порушення вимог п. 16 Правил дорожнього руху України не надав перевагу у русі автомобілю Lexus ES330, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_3, який рухався по головній дорозі пр.. Суворова, в результаті чого скоїв зіткнення з автомобілем Lexus ES330, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, та ГАЗ 3221 314, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням громадянина ОСОБА_4, що призвело до зіткнення та пошкодження транспортних засобів.

Зазначеною постановою громадянина ОСОБА_2, визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв'язку з чим останнього притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення на користь держави штрафу в розмірі 340,00 грн.

За приписами ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним з страховиком договором.

Згідно ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у позивача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер Гарант» виникло право зворотної вимоги (регресу) до власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу Nissan Datsun, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

У відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

У відповідності до ст. 6 вищевказаного Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Судом встановлено за матеріалами справи, що станом на дату вчинення ДТП 05.05.13 р. цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки Nissan Datsun, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником - ОСОБА_8 у Публічному акціонерному товаристві «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АВ №4015328 (далі - Поліс), з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 510,00 грн.; забезпечений транспортний засіб марки Nissan Datsun, державний реєстраційний номер НОМЕР_2. Строк дії Полісу: з 22.05.12 р. по 21.05.13 р., тобто на момент скоєння ДТП, вказаний Поліс був чинним.

З огляду на вищевикладене, у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер Гарант»», як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача - Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 9 липня 2002 р. кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інтер Гарант» може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.12 р. у справі №23/279).

Реалізуючи вказане право з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача - Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» з претензією №24 від 26.02.15 р. про відшкодування майнової шкоди (в порядку регресу) в сумі 9 827,55 грн. (копію претензії залучено до матеріалів справи). Проте, вказана претензія позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач, посилаючись на положення пунктів 36.1 та 36.2 ст. 36 та підпункту 37.1.4 пункту 37.1. ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зазначає, що ДТП відбулося 05.05.13 р., проте позивач до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» із заявою про здійснення страхового відшкодування у зв'язку із ДТП у розмірі здійсненої позивачем страхової виплати протягом визначеного Законом строку в один рік не звертався, що є підставою для відмови відповідача у виплаті страхового відшкодування.

Суд відхиляє зазначені доводи відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до положень пункту 36.1. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Згідно з пунктом 36.2. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Приписами підпункту 37.1.4. пункту 37.1. ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Суд зазначає, що наведеною статтею встановлено підстави для відмови страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у виплаті страхового відшкодування в разі невиконання потерпілою особою своїх обов'язків, що не слід ототожнювати з обов'язками страховика у правовідносинах регресного відшкодування.

Вказані норми Закону регулюють не спірні правовідносини у даній справі, а правовідносини, у яких обов'язок подання заяви про страхове відшкодування (впродовж одного року) встановлюється для страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і не поширюються на позивача, який не є потерпілим чи іншою особою, яка має право на отримання відшкодування в розумінні цього Закону.

З огляду на викладене, позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що перебіг позовної давності щодо вимог про відшкодування збитків у порядку регресу починається з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за Договором добровільного страхування враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою паро захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Частиною 6 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

За таких обставин, саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за Договором добровільного страхування наземного транспорту юридичних осіб 202№63/2012 від 26.12.12 р. у останнього виникло право подати регресний позов до суду. Аналогічної правової позиції викладено в Постанові Верховного Суду України від 27.03.12 р. у справі №58/168).

Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В силу ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Отже, оскільки згідно із даними Полісу та Договору страхування франшиза становить 510,00 грн. та 0,00 грн. відповідно, отже розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу ГАЗ 3221 314, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, підлягає зменшенню на розмір франшизи, визначеної Полісом, і становить 9 317,55 грн. (9 827,55 грн. - 510,00 грн.).

Як вбачається із матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо відшкодування Приватному акціонерному підприємству «Страхова компанія «Інтер Гарант» в порядку регресу суми в розмірі 9 317,55 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку останній просить стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору страхування та/або Полісу або їх окремих положень суду не надано.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 32, 33, 34, 49, 69, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (02081, м. Київ, Дарницький район, вул. Здолбунівська, буд. 7-Д, код ЄДРПОУ 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер Гарант» (04053, м. Київ, Шевченківський район, вул. Кудрявська, буд. 13-19, офіс 3, код ЄДРПОУ 23703520) 9 317,55 грн. (дев'ять тисяч триста сімнадцять гривень п'ятдесят п'ять копійок) страхового відшкодування та 1 732,19 грн. (одну тисячу сімсот тридцять дві гривні дев'ятнадцять копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 14 вересня 2015 року.

Суддя А.М. Селівон