Постанова

від 14.10.2009 по справі 2а-46305/09/1670

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

1

ПОЛТАВСЬКИЙ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

14 жовтня 2009 року

м. Полтава

Справа № 2а-46305/09/1670

Полтавський

окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Слободянюк

Н.І.,

за участю секретаря - Христич О.С.

,

представника позивача:  Фищука В.В. ,

представника відповідача:  не з'явився   

розглянувши у відкритому судовому

засіданні в м. Полтаві справу за позовом 

Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту

інвалідів  до Повного товариства ломбарду

Дорофеєв і Компанія  про стягнення

адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В

И В:

04 серпня

2009 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту

інвалідів  звернулось до Полтавського

окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Повного

товариства ломбарду Дорофеєв і Компанія 

про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 3500,00

грн та пені в сумі 155,40 грн.

В

обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем було порушено

вимоги статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в

Україні ”, а саме в 2008 році підприємство не виконало нормативу робочих місць,

призначених для працевлаштування інвалідів, у кількості 1 робочого місця, що

має наслідком накладення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 3

500,00 грн, та пені в сумі 155,40 грн у зв'язку з порушенням терміну сплати

адміністративно-господарських санкцій.

В судовому

засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити,

посилаючись на обставини,  викладені в

позовній заяві.

Представник

відповідача в судові засідання не з'являвся, хоча в справі наявні докази, що

відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення

судових засідань, правом надання заперечень на позовну заяву та доказів не

скористався. За таких обставин суд вважає, що справу може бути вирішено на

підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши

пояснення представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи,

всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні

вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду

справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає

задоволенню з наступних підстав.

Частинами 1,

2 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в

Україні ” в редакції Закону, що діяла впродовж 2008 року, передбачено, що для

підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій,

громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману

працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у

розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників

облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного

робочого місця /частина 1/; підприємства, установи, організації, у тому числі

підприємства, установи, організації громадських організацій інвалідів, фізичні

особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість

робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу,

встановленого частиною першою цієї ж статті, і забезпечують працевлаштування

інвалідів /частина 2/.

Відповідно до

наявної в матеріалах справи копії звіту про зайнятість та працевлаштування

інвалідів за 2008 рік (форма № 10-ПІ), наданого відповідачем Полтавському

обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова

кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві за цей період

становила 13 осіб. У відповідності до вимог статті 19 зазначеного Закону

норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 1 робоче місце.

Разом з тим, згідно вказаного Звіту на підприємстві в 2008 році не було

створено жодного робочого місця для працевлаштування інвалідів та працівники,

яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, не

працювали. Тобто підприємством не виконано норматив робочих місць для

працевлаштування інвалідів у кількості 1 робочого місця.

Частиною 3

статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні

” передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі

підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які

використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів

у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Статтею ж 18

встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану

роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом

їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до

державної служби зайнятості.

Підбір

робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність,

з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а

також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства,

установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю,

зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів,

у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з

урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші

соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати

державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації

працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про

зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом

Міністрів України.

Отже, нормами

цієї статті встановлені конкретні обов'язки підприємств, установ, організацій,

у тому числі підприємств, установ, організацій громадських організацій

інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю /далі по тексту -

роботодавців/ стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування,

виконання яких роботодавцями презумує виконання їх обов'язку щодо самостійного

працевлаштування інвалідів, встановленого частиною 3 статті 19 Закону України

“Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні ”. А оскільки працевлаштування

інвалідів роботодавцями неможливе без відповідного волевиявлення інвалідів, то

норми статті 18 також визначають, хоч і опосередковано, обов'язок інвалідів

звернутися з метою працевлаштування або до роботодавців безпосередньо, або до

центру зайнятості. В свою чергу альтернативний спосіб реалізації прав інвалідів

на працевлаштування зумовлює обов'язок роботодавців звітувати до центру

зайнятості про наявність вакантних робочих місць, призначених для

працевлаштування інвалідів.

Згідно Наказу

Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 №420 “Про

затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення ” формою звітності

роботодавців про наявність вакантних місць, в тому числі призначених для

працевлаштування інвалідів, є форма № 3-ПН „Звіт про наявність вакансій ”, яка

відповідно до пункту 4 статті 20 Закону України “Про зайнятість населення ”

подається роботодавцями до державної служби зайнятості щомісячно.

У графі 15

цього Звіту наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче

місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які

потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на

ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними

адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів

зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість

населення", із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів,

студентів та інших.

З огляду на

викладене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органу працевлаштування про

створені роботодавцем робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Цей звіт є

водночас і запитом про направлення до роботодавця інвалідів для

працевлаштування, оскільки центр зайнятості, отримавши інформацію від інвалідів

насамперед про їх бажання працювати, а від роботодавця -про намір та можливості

працевлаштувати інвалідів, не тільки має змогу, а й зобов'язаний відреагувати

на можливості конкретного роботодавця забезпечити інвалідів певною працею та

бажання конкретних інвалідів реалізувати своє право на працевлаштування з

врахуванням індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених

інвалідністю, наявних у них кваліфікації та знань. До такого висновку можна

дійти, виходячи зі змісту норм статті 18-1 Закону України “Про основи

соціальної захищеності інвалідів в Україні ” та пункту 2 статті 19 Закону

України “Про зайнятість населення ”.

Так,

відповідно до статті 18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності

інвалідів в Україні ” інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але

бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як

безробітний.

Рішення про

визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування

приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі

поданих ним рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна

служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій

МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна

служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати

дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів,

зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну

підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії  інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом

Міністрів України.

Згідно з

пунктом 2 статті 19 Закону України “Про зайнятість населення ” Державна служба

зайнятості має право направляти для працевлаштування на підприємства, в

установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих

місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості,

відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів, крім того,

- відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з

урахуванням їх побажань.

Згідно листа

Комсомольського міського центру зайнятості № 730 від 11.05.2009, копія якого

залучена позивачем до матеріалів справи, відповідачем в 2008 році звіти про

наявність вакансій (форми 3-ПН), призначених для працевлаштування інвалідів, не

подавались.

Відповідачем

же доказів щодо створення робочих місць для інвалідів та повідомлення органів

працевлаштування інвалідів про потребу в працевлаштуванні інвалідів на

виконання нормативу, встановленого Законом України “Про основи соціальної

захищеності інвалідів в Україні ”, до суду не надано.

З урахуванням

викладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача

адміністративно-господарських санкцій та пені за несплату цих санкцій

відповідно до статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності

інвалідів  в Україні ”.

Відповідно до

статті 20 зазначеного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі

підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які

використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих

інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього

Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту

інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в

розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві,

установі, організації за кожне робоче місце, призначене для

працевлаштування  інваліда і не зайняте

інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств,

організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює

від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце,

призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в

розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному

підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських

організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою

нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової

ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на

повну суму недоїмки за весь її строк.

У відповідача

в 2008 році працювало 13 працівників, фонд оплати праці у вказаному році

складав 91000,00 грн, середньорічна заробітна плата штатного працівника

складає:  91000,00 : 13 = 7000,00 грн.

За 1 робоче

місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом,

відповідач до 16.04.2009 (термін сплати, встановлений частиною 4 статті 20

вказаного Закону, -до 15 квітня року, наступним за роком, у якому відбулося

порушення нормативу) повинен був самостійно сплатити

адміністративно-господарські санкції у розмірі 7000,00 : 2 = 3 500,00 грн.

В зв'язку з

несплатою адміністративно-господарських санкцій до встановленого терміну

позивачем було нараховано пеню у розмірі 155,40 грн ((3500,00 грн х 0,04%) х

111дн.)

Оскільки

вказані суми так і не були сплачені відповідачем, то відповідно до частини 5

статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні

” ці суми можуть бути стягнуті в примусовому порядку за відповідним рішенням

суду.

У

відповідності до частини 4 статті 94 КАС України у справах, в яких позивачем є

суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові

витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі

викладеного, керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства

України, -

П О С Т А Н О

В И В:

Адміністративний

позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до

Повного товариства ломбарду Дорофеєв і Компанія про стягнення

адміністративно-господарських санкцій в розмірі 3500,00 грн та пені в сумі

155,40 грн задовольнити.

Стягнути з

Повного товариства ломбарду Дорофеєв і Компанія (вул. Конституції, 40, кв. 60,

м. Комсомольськ, Полтавська область, розрахунковий рахунок 26000028627980

Філія  “Придніпровського регіонального

управління” ВАТ “Банк "Фінанси та кредит”, код ЄДРПОУ 31908760, МФО

331564) на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту

інвалідів (вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36014, отримувач: УДК в м. Комсомольськ,

банк отримувача: ГУДКУ в Полтавській області, р/р 31214230700006, код ЄДРПОУ

34698249, МФО 831019) адміністративно-господарські санкції у розмірі 3 500,00

(три тисячі п'ятсот грн. 00 коп.) грн. та пеню за порушення термінів сплати

адміністративно-господарських санкцій в сумі 155,40 (сто п'ятдесят п'ять грн.

40 коп.) грн.

Відповідно

до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова  набирає законної сили після закінчення строку

подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку

заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але

апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом

адміністративного судочинства, постанова набирає законної сили після закінчення

цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не

скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова

може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через

Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне

оскарження в 10-денний термін з дня складання постанови в повному обсязі та

подачі апеляційної скарги у 20-денний термін після подачі заяви про апеляційне

оскарження або в порядку, встановленому частиною 5 статті 186 Кодексу

адміністративного судочинства України.

Повний

текст постанови виготовлено 19 жовтня 2009 року.   

Суддя                                 Н.І. Слободянюк