Постанова

від 06.03.2007 по справі 9233-2006

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

9233-2006

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 321

ПОСТАНОВА

Іменем України

06.03.2007Справа №2-17/9233-2006

За позовом Республіканського комітету АР Крим з охорони навколишнього природного середовища  (95022, м. Сімферополь, вул. Кечкеметська 198)

До відповідача   Дочірнього підприємства  “Гідрогеологічна режимно-експлуатаційна станція” ЗАТ ЛОЗП України “Укрпрофоздоровниця” (97404, вул. Полупанова 30, м. Євпаторія)

про  стягнення  9205,05   грн.

                                                                                       Суддя  В.І.  Гайворонський

            при секретарі  Т.Ю Шенягіной

                                            ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача –   Вєлієв Р.Ш., гол. спец-т., дов. від 20.02.2006 року № 2

Від відповідача –  не  з'явився

Сутність спору:  Згідно позовної заяви та уточнення до неї  позивач  просить стягнути з відповідача  шкоду в сумі 9205,05 грн. у зв'язку з тим,  що  відповідач здійснював самовільний забір  підземних мінеральних вод.

         Відповідач у відзиві позов не визнав,   вказує,  що дозвіл він не отримав за провиною позивача.

           Згідно  Акту  Республіканського комітету АР Крим по екології та природним ресурсам від 11.12.2003 року встановлено, що  дозвіл на спеціальне  водокористування  виданий 06.06.2000 року на строк дії до 01.06.2003 року. З 01.06.2003 року по 09.07.2003 року здійснювався самовільний забір підземних вод, при цьому самовільно забрано 3401 куб.м. мінеральних вод. Забір підземних мінеральних вод  із свердловин  № 1,2,3-РК,4-РК,5-РК,6-РК,7-РК,1-Е,2-Е,3-Е,4-Е Євпаторійського родовища мінеральних вод типу “морських” заборонений до  отримання ліцензії на користування надрами.  За період з 18.08.2003 року по 11.12.2003 року забрано 2736 куб.м. мінеральних вод. Указаний акт підписаний керівником відповідача Беліченко Л.К. без заперечень.

          Згідно довідки, виданої керівником  відповідача  Беліченко Л.К. від 11.12.2003 року за № 180,  відповідач з 01.06.2003 по 09.07.2003 року забрано 3401 куб.м. мінеральних вод типа “морських”. Забір  термальних вод не здійснювався. За період з 18.08.2003 року по 11.12.2003 року забрано 2736 куб.м. мінеральних вод типа “морських”.

         Згідно Протоколу про адміністративне правопорушення  від 11.12.2003 року № 013157  відповідач здійснює  спеціальне водокористування без дозволу, в порушення статті 44 Водного Кодексу України.

         Згідно постанови  про накладення адміністративного стягнення від 19.12.2003 року № 013157/47-007 до  Беліченко Л.К. застосований штраф  за забір мінеральних вод типу “морських” без спеціального дозволу на водокористування.  

         В останні засідання суду відповідач не з'являвся, про слухання справи  був повідомлений належним чином – рекомендованою поштою. Згідно ст.  93 ЦК України  юридична особа  повинна знаходитися  за своєю юридичною адресою. Якщо відповідач  не знаходиться за своєю юридичною адресою це не може бути поважною причиною  його не участі в розгляді справи, та підставою не розглядати справу, оскільки порушення  законодавства поважною причиною не є.

         Від відповідача поступило також повідомлення про те, що він припинив свою  господарсько-фінансову діяльність у зв'язку з рішенням виконкому  про передачу в комунальну власність.

         Раніше від відповідача  поступило повідомлення про розгляд справи без його участі.

         По справі проголошена вступна та резолютивна частини постанови.

         Розглянувши матеріали справи, суд –

                                                               ВСТАНОВИВ:

           У відповідача проведена  перевірка  дотримання вимог природоохоронного законодавства в частині забору та  використання гідромінеральних ресурсів. По результатам перевірки складений Акт від 11.12.2003 року. В  ході перевірки встановлено,  що  дозвіл на спеціальне  водокористування  виданий 06.06.2000 року на строк дії до 01.06.2003 року. З 01.06.2003 року по 09.07.2003 року здійснювався самовільний забір підземних вод, при цьому самовільно забрано 3401 куб.м. мінеральних вод. Забір підземних мінеральних вод  із свердловин  № 1,2,3-РК,4-РК,5-РК,6-РК,7-РК,1-Е,2-Е,3-Е,4-Е Євпаторійського родовища мінеральних вод типу “морських” заборонений до  отримання ліцензії на користування надрами.  За період з 18.08.2003 року по 11.12.2003 року забрано 2736 куб.м. мінеральних вод. Даний акт підписаний керівником відповідача Беліченко Л.К. без заперечень. Указані обставини підтверджуються Актом  Республіканського комітету АР Крим по екології та природним ресурсам від 11.12.2003 року.

        Крім цього, факт забору відповідачем   вод   підтверджується також довідкою самого відповідача від 11.12.2003 року № 180, згідно з якою  відповідачем з 01.06.2003 по 09.07.2003 року забрано 3401 куб.м. мінеральних вод типа “морських”. За період з 18.08.2003 року по 11.12.2003 року забрано 2736 куб.м. мінеральних вод типа “морських”.

        Відповідачем не представлено доказів того, що в указані періоди він мав дозвіл на спеціальне водокористування.

       Оскільки відповідні  докази  не представлені до прийняття цієї постанови, немає підстав залучати їх до матеріалів справи після прийняття постанови по цій справі.

        Так, ст. 129 Конституції України  передбачено, що  сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

       Згідно   ст. 8  Конституції  України   вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

        Про необхідність дотримання принципу диспозитивності  сторін також указується в постанові  Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові  Пленуму  Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування  норм Конституції України при здійсненні  правосуддя” вказується, що  суди вправі  застосовувати безпосередньо  норми Конституції як норми прямої  дії.

        Таким чином, суд вправі  розглядати спір за тими матеріалами, які представлені зацікавленими сторонами.

        Крім цього, згідно відзиву, відповідач  також визнає  даний факт, однак указує, що він не  отримав  дозвіл  за провиною позивача.

       Згідно статті 38 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” Використання природних  ресурсів  в  Україні  здійснюється  в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.     Законодавством   України   громадянам   гарантується    право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних  потреб    (естетичних,    оздоровчих,    рекреаційних, матеріальних  тощо) безоплатно, без закріплення  цих  ресурсів  за окремими особами  і  надання  відповідних  дозволів,  за  винятком обмежень, передбачених законодавством України.  В  порядку  спеціального  використання  природних    ресурсів громадянам, підприємствам, установам і  організаціям  надаються  у володіння, користування або оренду природні  ресурси  на  підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у  встановленому  порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.          

      Згідно з п. 9 статті 44 Водного Кодексу України  водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише при наявності дозволу.

      Згідно статті 48 Водного Кодексу України, спеціальне  водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та  скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води  та  скидання  забруднюючих  речовин  із зворотними водами із застосуванням каналів.      Спеціальне  водокористування  здійснюється    юридичними    і фізичними  особами  насамперед  для  задоволення  питних    потреб населення,  а  також  для  господарсько-побутових,    лікувальних, оздоровчих,   сільськогосподарських,  промислових,    транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних  і  громадських потреб.

        Згідно статті 49  Водного Кодексу України спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.

        Згідно розрахунку, шкода складає 9205,05 грн.

   Згідно статті 69 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” шкода,  заподіяна  внаслідок  порушення  законодавства    про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило,  в  повному  обсязі  без  застосування  норм  зниження розміру  стягнення  та  незалежно  від  збору    за    забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

        Таким чином, відповідачем  порушені  п. 9 ст. 44,  ст.  49 Водного Кодексу України, в результаті чого  заподіяна шкода на суму 9205,05 грн.

        Відповідачем не представлено доказів того, що в період з 01.06.2003 року по 09.07.2003 року, та з 18.08.2003 по 11.12.2003 року  він мав дозвіл на спецводокористування.

        Оскільки відповідні  докази  не представлені до прийняття цієї постанови, немає підстав залучати їх до матеріалів справи після прийняття постанови по цій справі.

        Посилання  відповідача на те, що за провиною позивача не був отриманий  дозвіл, не може бути прийнято до уваги, оскільки предметом цього позову не є визнання неправомірних дій (бездіяльності) позивача.

        Так, ст. 129 Конституції України   закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

        Згідно   ст. 8  Конституції  України   вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

         Таким чином, при розгляді  цієї справи суд не вправі давати оцінку  неправомірності дій позивача.

        Про необхідність дотримання принципу диспозитивності  сторін також указується в постанові  Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12 по аналогічному питанню), а в постанові  Пленуму  Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування  норм Конституції України при здійсненні  правосуддя” вказується, що  суди вправі  застосовувати безпосередньо  норми Конституції як норми прямої  дії.

        Сам відповідач  у відзиві посилається на Роз'яснення ВАСУ  № 02-5/744 від 27.06.2001 року “Про деякі питання  практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням  законодавства  про охорону навколишнього природного середовища”, і відмічає, що у випадку  відмови від видачі  дозволу на спеціальне використання  природних ресурсів зацікавлене підприємство має право звернутися до господарського суду із заявою про спонукання державного органу видати такий дозвіл.

        Однак, відповідачем не представлено доказів того, що він звернувся із відповідним позовом до суду, і такий позов був задоволений.

        Оскільки відповідні  докази  не представлені до прийняття цієї постанови, немає підстав залучати їх до матеріалів справи після прийняття постанови по цій справі.

        Крім цього, згідно рішення Господарського суду АР Крим від 31.01.2006 року та постанови ВГСУ від 26.09.2006 року по справі № 2-13/4562-2006 між тими ж сторонами встановлено, що при аналогічних обставинах посилання відповідача на відсутність його провини не може мати правового значення.

        Згідно статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням, в яких беруть участь  ті самі особи або особа, щодо якої встановлені  ці обставини, є підставою для звільнення від доказування.

       Крім цього, не оскаржена постанова про притягнення керівника відповідача до адміністративної відповідальності.

       Згідно  постанови  від 19.12.2003 року за № 013157/47-007 про накладення адміністративного стягнення  та Протоколу про адміністративне правопорушення від  11.12.2003 року № 013157 на  Беліченко Л.К., який є керівником відповідача накладене адміністративне стягнення в сумі 170 грн. за правопорушення - забір мінеральних вод типа “морських” без спеціального дозволу на водокористування.

        При викладених обставинах суд  вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

        Повідомлення відповідача про те, що він припинив господарську діяльність  також не може мати правового значення з наступних підстав:

   Згідно ст. 104 ЦК України  юридична  особа припиняється в результаті передання всього свого  майна,  прав  та  обов'язків  іншим  юридичним   особам   - правонаступникам (злиття,  приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.      Юридична особа є такою,  що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

       Однак, зацікавленою стороною не представлено суду доказів того, що відповідач на момент  прийняття цієї постанови в Державному реєстрі значиться, як припинений.

       Оскільки відповідні  докази  не представлені до прийняття цієї постанови, немає підстав залучати їх до матеріалів справи після прийняття постанови по цій справі.

        При цьому  суд також вважає необхідним відмітити, що  послідуюче припинення відповідача не може впливати  на відміну або зміну цієї постанови по указаній підставі, оскільки процесуального законодавства на момент прийняття постанови суд не порушує.

Позивач, згідно ст.  81 ЦК України є юридичною особою публічного права. Відповідно, відношення, які виникають при реалізації ним своїх повноважень є публічно-правовими відношеннями і підлягають розгляду за нормами КАС України згідно п. 4 ч. 1 ст. 17  Кодексу адміністративного судочинства України, яка  є відносно інших норм спеціальною.

        Також згідно Постанови Верховного Суду України № 06/035 від 24.01.2006 року та Постанови Верховного Суду України від 06.07.2006 року № 06/246 (справа № 14/3 об пн), а також згідно Постанов Верховного Суду України від 24.01.2006 року у справах №№ 11/268, 6/140, 23/178, 11/261, 13/212, 11/206, 11/266, 27/231 аналогічні спори  повинні розглядатися за нормами КАС України.

         Підстав для стягнення судових витрат згідно зі ст. 94 КАС України у даному випадку не існує.

         На підставі вищевикладеного, а також керуючись   ст. 20,68,69  Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” ст.ст.  72, 94, 162,163  КАС України, суд, -                      

                                         ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

         Стягнути з Дочірнього підприємства  “Гідрогеологічна режимно-експлуатаційна станція “ЗАТ ЛОЗП України “Укрпрофоздоровниця” (97404, вул. Полупанова 30, м. Євпаторія; р/р 2600532460001 АКБ Соціального  розвитку Укрсоцбанк м. Євпаторія, МФО 324076, ЗКПО 02140107) в дохід  місцевого бюджету міста Євпаторії (отримувач: Місцевий бюджет  м. Євпаторія, Банк: УДК в АРК м. Сімферополь, р/р 31510903600015, МФО 824026, ЗКПО  22265511, Призначення платежу: 7, ЗКПО  24061600, шкода по екології) шкоду в сумі  9205 грн. 05 коп.   

               Ст. 254 КАС України передбачено, що  постанова першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції  набирає законної сили після закінчення цього строку.

               У разі подання апеляційної  скарги судове рішення, якщо його скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк  апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

                Постанова може бути оскаржена у порядку і строки, передбачені ст. 186 КАСУ України у Севастопольський апеляційний господарський суд, якою встановлено, що:

            про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку   подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

            Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

             Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а  в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі.

            Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається  протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне  оскарження.

         Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

         Заява  про  апеляційне  оскарження  чи  апеляційна скарга, подані  після  закінчення  строків,  встановлених  цією   статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про  що постановляється ухвала.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Гайворонський В.І.