Рішення

від 14.09.2015 по справі 925/1432/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2015 р. Справа № 925/1432/15

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Буднік А.М., за участі представників сторін:

від позивача: Михайленко А.П. - адвокат;

від відповідача: Коник Г.В. - за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси справу за позовом Іноземного підприємства "Агро-Вільд Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Королівка-Агро"

про зобов'язання виконати умови договору та повернути майно

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Королівка-Агро" виконати умови договору позички від 11 грудня 2010 року, а саме повернути іноземному підприємству "Агро-Вільд Україна" отриману у позику кукурудзу у кількості 800 тон вартістю 1 360 000,00 грн.

У судовому засіданні представник позивача надав суду уточнення до позовних вимог, в якому просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Королівка-Агро" на користь іноземного підприємства "Агро-Вільд Україна" кукурудзу у кількості 800 тон вартістю 1 360 000,00 грн., отриману у позичку згідно з договором позички від 11 грудня 2010 року.

Суд уточнені позовні вимоги прийняв до розгляду як такі, що подані в порядку ст. 22 ГПК України та не стосуються зміни підстави та предмету позову, а пов'язані лише із уточненням формулювання позовної вимоги.

Представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав повністю та просить їх задовольнити.

Представник відповідача у задоволенні позову просить відмовити, з мотивів відсутності на підприємстві первинних документів щодо отримання від позивача майна у позичку.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Дослідивши наявні у справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд задовольняє позов повністю з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору позички від 11 грудня 2010 року (далі - Договір, а.с. 16-18), за умовами якого позивач (далі - Позичкодавець) передає відповідачу (далі - Користувачу) у безоплатне користування на строк, що обумовлений цим Договором, продукцію, яку Користувач зобов'язується повернути Позичкодавцеві після закінчення строку, встановленого цим Договором (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 1.2. Договору об'єктом позички за цим Договором є 800 (вісімсот) тон кукурудзи урожаю 2010 року, вартість якої на момент передачі Користувачу визначена сторонами у договорі і становить 1 360 000 (один мільйон триста шістдесят тисяч) гривень.

Відповідно до п. 3.1. Договору Позичкодавець зобов'язується надати продукцію Користувачеві протягом 20 календарних днів з моменту підписання цього Договору.

Відповідно до п. 3.2. Договору продукція вважається переданою Позичкодавцем Користувачу з моменту підписання акта приймання-передачі об'єкту позички уповноваженими представниками Сторін та скріплення цього акта їх печатками.

Відповідно до п. 4.1. та 4.2. Договору строк, на який надається продукція, становить 12 календарних місяців з моменту його передачі, останнім днем строку користування продукцією вважається 11 грудня 2011 року.

При настанні дати, передбаченої у п. 4.2. договору, відповідач повинен протягом 2х календарних днів повернути позивачу продукцію в такому самому стані, в якому вона перебувала на момент передачі її відповідачу.

Відповідно до п. 8.1 Договору цей Договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплюється їх печатками.

Відповідно до п. 8.2. Договору він діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Кожна сторона вправі вимагати дострокового розірвання Договору.

Відповідно до п. 8.3 Договору строк надання позички може бути продовжено за згодою Сторін.

За своїм юридичним змістом укладений між сторонами договір є договором позики та відповідає змісту ст. 1046 ЦК України, якою визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Сторонами помилково визначено у договорі, що він є договором позички , оскільки за змістом ст. 827 ЦК України за договором позички одна сторона позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. ористування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички астосовуються положення глави 58 цього Кодексу (про найм, оренду). Згідно ст. 836 ЦК, якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків.

У позичку може бути передана лише індивідуально визначена річ , а тому договори позички є ближчими за своїм змістом до договорів оренди (найму), а не до позики.

В укладеному сторонами договорі від 11.12.2010 року не передбачено встановлення плати відповідачем на користь позивача за користування кукурудзою.

Згідно ч. 2 ст. 1048 ЦК -- договір позики вважається безпроцентним, якщо позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

На підставі положень ст. 1049 та 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. При неповерненні речей, що визначені родовими ознаками, відповідач повинен сплатити також і неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві.

Помилка сторін при визначенні назви договору не призводить до недійсності (нікчемності) цього договору та не позбавляє позивача прав на захист своїх інтересів, оскільки договір може бути укладений і без його назви, або бути змішаним, що містить елементи кількох договорів, а єдину його назву при цьому визначити неможливо.

За змістом договору від 11.12.2010 року позивач передав відповідачу 800 тон кукурудзи без вказівки на те, що вона має ознаки індивідуально-визначеної речі (наприклад, зсипана у мішки із спеціальним маркуванням та пломбами), а тому слід вважати, що у позику відповідачу передано майно, визначене родовими ознаками, яке може бути замінено речами того ж виду, роду і якості.

Заперечень проти цього суду не подано.

Відповідач не заперечує проти укладення сторонами договору від 11.12.2010 року та додаткових угод до нього. Доказів про визнання цього договору недійсним чи його розірвання, сторонами суду не подано.

За твердженням позивача, він на виконання умов Договору передав відповідачу 800 тон кукурудзи вартістю 1 360 000,00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі продукції за договором від 11 грудня 2010 року, який складений 21 грудня 2010 року (а.с. 19) та підписаний обома сторонами.

Заперечень проти неотримання кукурудзи у вказаній кількості відповідач суду не надав.

10 лютого 2011 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду (а.с. 20), у якій було замінено п. 4.2. Договору, а саме: останнім днем строку користування продукцією вважається 11 грудня 2012 року.

Позивач звертався до відповідача з претензією № 47 від 30 липня 2015 року (а.с. 21) з проханням повернути продукцію, а саме 800 тон кукурудзи, яка на момент передачі коштувала 1 360 000,00 грн., відповіді на яку не отримав, з чого і виник спір.

З матеріалів справи вбачається, що спору між сторонами з приводу кількості зерна кукурудзи, яке перебуває у відповідача та підлягає поверненню позивачу, між сторонами немає.

Договір від 11 грудня 2010 року позивачем виконаний повністю, однак відповідач свої зобов'язання не виконав та не повернув позивачу кукурудзу в кількості 800 тон. після 11.12.2012 року.

Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного Кодексу України, згідно з якими суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст.ст. 599, 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється лише виконанням, проведеним належним чином.

Суд відхиляє заперечення відповідача про те, що кукурудзу повернути неможливо, оскільки у відповідача відсутні первинні документи про її отримання від позивача, а самої кукурудзи у відповідача немає в натурі через незаконні дії керівника відповідача, якого вже відсторонено від роботи.

Дані доводи не є підставою для звільнення відповідача від виконання договірного зобов'язання, оскільки таке не передбачено чинним законодавством. Всі питання відповідальності керівника відповідача з приводу зникнення спірної кукурудзи є лише внутрішніми проблемами відповідача щодо управління своїм підприємством та не припиняють зобов'язання перед його контрагентами.

Зобов'язання для відповідача по проведенню кукурудзи за договором від 11 грудня 2010 року вже є таким, що настало, доказів повернення кукурудзи відповідачем суду не надано, а тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 800 тон кукурудзи вартістю 1 360 000,00 грн.

Спосіб захисту порушеного права позивачем обрано у відповідності до змісту правовідносин сторін, ст. 16 ЦК та ст. 20 ГК України та призведе до реального відновлення його порушеного права при виконанні судового рішення.

Доказів про наявність підстав, які б звільняли відповідача від обов'язку повернути кукурудзу позивачу чи припиняли його або відтерміновували виконання цього зобов'язання, суду не надано.

Суд вважає, що правомірність позовних вимог позивач довів зібраними по справі доказами.

На підставі викладеного, з відповідача на користь позивача слід примусово стягнути 800 тон зерна кукурудзи вартістю 1 360 000,00 грн. на виконання умов договору від 11 грудня 2010 року.

На підставі ст. 49 ГПК України, при задоволенні позову з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати у розмірі 27 200,00 грн. судового збору.

Керуючись ст. 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Королівка-Агро" (ідентифікаційний код 35308936, Черкаська область, Жашківський район, с. Королівка) на користь Іноземного підприємства "Агро-Вільд Україна" (ідентифікаційний код 33353730, Черкаська область, м. Жашків, вул. Давиденка, 48) -- 800 тон зерна кукурудзи вартістю 1 360 000,00 грн. на виконання умов договору позички від 11 грудня 2010 року та 27 200,00 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Повне рішення складено 14 вересня 2015 року

Суддя Н.М. Спаських