Постанова

від 10.09.2015 по справі 910/6086/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2015 р. Справа№ 910/6086/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

розглянув апеляційну скаргу ПАТ "Оболонь" на рішення господарського суду м.Києва від 23.04.2015 року № 910/6086/15-г (суддя Л.Д. Головатюк.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламно-

виробнича компанія "Атілла"

до Публічного акціонерного товариства "Оболонь"

про стягнення 291 646,69 грн.

за участю представників сторін:

позивача-не з'явився

відповідача-Микусевич О.М. за довіреністю

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва № 910/6086/15-г від 23.04.2015 задоволений позов ТОВ Рекламно- виробнича компанія "Атілла" про стягнення з ПАТ "Оболонь" коштів.

Частково не погоджуючись з рішенням відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення змінити шляхом зменшення суми неустойки, що перевищує суму боргу.

Представник відповідача підтримав апеляційні вимоги, вважає рішення таким що підлягає зміненню.

За ст. 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи наявність у матеріалах справи поштових повідомлень про отримання сторонами ухвали апеляційного суду про призначення справи до розгляду, приписи ст. 102 ГПК Украъни, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутність позивача.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 21.01. 2014 року між позивачем (постачальник) та відповідачам (покупець) укладений договір купівлі-продажу № 1. , за умовами якого позивач зобов'язався виготовити, а відповідач прийняти продукцію на умовах самовивизу та здійснити його оплату.

Відповідно до додатків до договору купівлі-продажу № 1 сторонами погоджений вид продукції, його технічні характеристики та його вартість.

12.02.2014 сторонами у справі укладено договір поставки № 02-2014(№4), за умовами якого позивач зобов'язався виготовити, поставити продукцію, а відповідач прийняті її та оплатити.

На виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товару на загальну суму 1 115 542,48грн., що підтверджується видатковими накладними, довіреностями на отримання матеріальних цінностей, товарно-транспортними накладними.

Відповідно акту звіряння станом на 01.09.2014, підписаного сторонами у справі, сальдо на користь позивача становить 1 085 331,47грн.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення коштів, мотивуючи вимоги тим, що після підписання акту звірки взаєморозрахунків, відповідач зобов'язання виконав не в повному обсязі, розрахувався за отриманий товар частково, в зв'язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 129 882,48грн. В зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань, позивачем нарахована пеня в сумі 94 642,57грн., інфляція в розмірі 52 039,33грн., 3% річних - 11 925,47грн. та штрафна неустойка в розмірі 3 156,84грн.

Задовольняючи позовні вимоги господарський суд виходив з того, що позовні вимоги позивача задовольняються судом з врахуванням поданої позивачем заяви про зменшення позовних вимог повністю, стягненню з відповідача на користь позивача належить 94 642,57 грн. пені, 52 039,33 грн. інфляційних збитків, 11 925,47 грн. 3 % річних та 3 156, 84 грн. штрафної неустойки за порушення грошових зобов'язань обумовлених договорами .

При цьому, клопотання відповідача про зменшення суми неустойки не було задоволено з тим підстав, що не вважаються такими обставинами, що звільніють порушника від виконання зобов'язань, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Заперечуючи проти рішення суду відповідач зазначає, що нараховані на суму боргу санкції є значно більшими про що суду було надано документи для зменшення штрафних санкцій як надмірно великі порівняно із збитками кредитора; суд безпідставно не взяв до уваги матеріальне становище відповідача та не зменшив розмір неустойки. Вважає, що рішення суду повинно бути змінено.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відтак грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

У Постанові від 12.09.2011р. у справі № 42/80-10(54/63/19) Верховним Судом України викладена правова позиція, яка полягає в тому, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Пленум Вищого господарського суду України у постанові № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» чітко визначив, що проценти на суму неустойки, на суму інфляційних нарахувань. проценти не нараховуються в силу прямої заборони законом такого нарахування (частина друга статті 550 ЦК України), тому що неустойка не є коштами, за користування якими здійснюється нарахування процентів річних згідно із законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Оскільки стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми не є неустойкою, а ст. 625 ЦК не передбачає можливості зменшення судом її розміру, то видається правильною позиція судів, які відхиляють доводи відповідачів про зменшення розміру цієї відповідальності (лист Верховного суду України «Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві» від 01.07.2014)

Стаття 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементом загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Колегія суддів не бере до уваги зауваження відповідача щодо скрутного матеріального становища, з огляду на те, що за умовами договору № 1 відповідач здійснює 50% передплату, інші 50% сплачуються протягом 24х днів з моменту поставки, а за договором № 2 відповідач повинен здійснити 100% платіж протягом 60-ти календарних днів з моменту відвантаження кожної партії товару.

З матеріалів справи вбачається, що фактично за договором №1 відповідачем не належно виконувались зобов'язання, в частині оплати, понад вісім місяців, про що свідчить акт звіряння станом на 01.09.2014р., тому посилання на постанову «Про зупинення ввезення напоїв, пива та пивних напоїв виробництва України» ввезення продукції відповідача на територію РФ призупинено з 15.08.2014 є безпідставним.

Відповідачем не надано належних доказів неможливості виконання умов договорів у встановлені строки, не має звернень до позивача щодо можливості виконання частинами, тощо.

Щодо звіту про фінансову діяльність товариства, сезонний попит на його продукцію та фактичне усунення ПАТ «Оболонь» з ринку продаж Республіки Білорусь, то колегія суддів вважає їх такими що не заслуговують на увагу, так як відповідно до приписів ст. 42, 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, що здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Таким чином, наслідки фінансово - господарської діяльності підприємства не є підставою для звільнення особи від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційних скарг, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101,103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Оболонь" залишити без задоволення, рішення господарського суду м.Києва від 23.04.2015 року № 910/6086/15-г без змін .

2. Матеріали справи повернути, доручити господарському суду м.Києва видати відповідний наказ.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

повний текст постанови підписаний 15.09.2015

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала