Ухвала

від 09.09.2015 по справі 2а-5209/12/2170

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2015 р.м.ОдесаСправа № 2а-5209/12/2170

Категорія: 8.2.2 Головуючий в 1 інстанції: Ковбій О.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: судді Домусчі С.Д.

суддів: Вербицької Н.В., Кравця О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 січня 2013 року по справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби до приватного підприємства «Мікропровід» про накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться на рахунках у банках, -

ВСТАНОВИВ:

ДПІ у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби подала апеляційну скаргу на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 січня 2013 року, в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Постановою від 22 січня 2013 року, ухваленою в порядку письмового провадження, Херсонський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні адміністративного позову податкового органу до приватного підприємства «Мікропровід» про накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться на рахунках у банках у загальній сумі 54040,50 грн.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального та матеріального права, посилаючись при цьому на наявність у відповідача податкового боргу, який виник внаслідок узгодження податкового зобов'язання, визначеного рішенням про застосування штрафних санкцій від 10.02.2010 р. № 0002472307, у скасуванні якого відмовлено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Також податковий орган посилається на помилковість висновків суду першої інстанції щодо обов'язкової наявності, для застосування арешту рахунків платника податків, підстав визначених п. 94.2 ст. 94 ПК України.

Також апелянт вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки арешт коштів на рахунках платника податку є єдиною можливість погашення податкового боргу.

Приватне підприємство «Мікропровід» письмових заперечень на апеляційну скаргу не надало.

Ухвалюючи постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції встановив, що ПП «Мікропровід» зареєстроване Херсонським виконавчим комітетом міської ради 17 серпня 2005 року як юридична особа, ідентифікаційний код 33726112, взято на облік в ДПІ у м. Херсоні 17 серпня 2005 року № 149910200000.

Суд першої інстанції зазначив, що згідно із даними податкового органу, станом на час звернення до суду, за відповідачем обліковується податковий борг на загальну суму 52040,50 грн., а саме, по штрафним санкціям за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

З метою виявлення майна ПП «Мікропровід» позивач направив запит до відповідних органів, які здійснюють реєстрацію об'єктів права власності, проте, відповідно до відповіді ХДБТІ від 11.10.2012 року № 1008-10-12, за відповідачем не зареєстровано домоволодінь.

Також суд першої інстанцїі зазначив, що податковий орган, з посиланням на п.п.20.1.17 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, просить накласти арешт на кошти та інші цінності на рахунки ПП «Мікропровід», які перебувають у банках.

Відмовляючи у задоволені вимог, суд першої інстанції послався на те, що арешт майна та коштів на рахунках платника податків застосовується тільки, якщо з'ясовується одна з обставин, які вказані в ст. 94 Податкового кодексу України та п. 3.1.1 Порядку № 1398, а саме:

- платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі;

- фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;

- платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби; відсутні документи, що підтверджують державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відповідно до закону, дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, торгові патенти, сертифікати відповідності реєстраторів розрахункових операцій;

- відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам;

- платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі;

- платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу;

- у разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим підпункту 20.1.5 пункту 20.1 статті 20 розділу I Кодексу, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів).

Оскільки підставою для вжиття такого заходу як арешт коштів на рахунках платника податків є наявність належної підстави для застосування цього арешту, яка вказана в ст. 94 Податкового кодексу України та одночасно з цим наявність достатніх даних вважати, що незастосування такого арешту може загрожувати зникненню грошових коштів, а податковий орган не довів ні наявності належної підстави для застосування адміністративного арешту у вигляді арешту грошових коштів, ні наявності достатніх підстав вважати, що незастосування такого арешту може загрожувати зникненню грошових коштів та неможливістю погашення податкового боргу, а позовна заява не містить мотивів, з яких позивач вважає, що невжиття такого заходу, як арешт коштів може утруднити чи зробити неможливим стягнення з платника податкового боргу, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність передбачених п.20.1.17. п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України підстав для звернення органів державної податкової служби до суду та прийняття судом рішення щодо накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться в банку.

Сторони, належним чином повідомлені про час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з?явились, у зв?язку з чим, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена.

Апеляційний суд встановив, що підставою для звернення до суду податкового органу з позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться на рахунках у банках у загальній сумі 54040,50 грн. є:

- наявність податкового боргу, який виник внаслідок узгодження податкового зобов'язання шляхом ухвалення судового рішення, яке набрало законної сили по справі № 2а-1110/10/2170 (а.с. 14-17), про відмову у задоволенні позову про скасування рішення про застосування штрафних фінансових санкцій від 10.02.2010 р. № 0002472307 (а.с. 13), прийнятого на підставі акту перевірки від 05.02.2010 р. № 147/21/22/23/33726112 (а.с. 11-12);

- вручення відповідачу 10.09.2012 р. податкової вимоги (а.с. 8);

- прийняття 10.09.2012 р. рішення № 265 про опис майна в податкову заставу (а.с. 9);

- відсутність зареєстрованих за позивачем домоволодінь (а.с. 10);

- відсутність активів на підприємстві.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності у податкового органу задекларованого Податковим кодексом України права (п.п. 20.1.17 п. 20.1 ст. 20) звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Проте, відповідно до п.п. 14.1.105. п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції чинній на час зверненя до суду) поняття майна застосовується у значенні, наведеному в Цивільному кодексі України, зокрема ст. 190, відповідно до якої майном, як особливим об'єктом права вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Таким чином, сама лише наявність податкового боргу, та відсутність майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу, є лише підставою, за наявністю якої, податковий орган має право звернутись до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку.

Відповідно до абз. 2 п.п. 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 ПК України, арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

При цьому арешт коштів застосовується у разі якщо з'ясується одна з обставин, зазначених у п. 94.2 ст. 94 ПК України, а саме:

- п.п. 94.2.1. платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі;

- п.п. 94.2.2. фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;

- п.п. 94.2.3. платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби;

- п.п. 94.2.4. відсутні документи, що підтверджують державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідно до закону, дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, торгові патенти, сертифікати відповідності реєстраторів розрахункових операцій;

- п.п. 94.2.5. відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам;

- п.п. 94.2.6. платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі;

- п.п. 94.2.7. платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу.

Зазначений перелік обставин є вичерпним.

Апеляційній суд зазначає, що ні в адміністративному позові, ні в апеляційній скарзі податковий орган не зазначив обставин, за наявності яких можливе накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків - відповідача, що знаходяться у банку.

Посилання апелянта як в позові, так і в апеляційній скарзі, як на підставу задоволення позовних вимог, на п.п. 20.1.17 п. 20.1 ст. 20 ПК України, є помилковим, оскільки, як зазначено раніше цією нормою встановлені підстави, за наявності яких у податкового органу виникає право на звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Посилання апелянта про непоширення на спірні правовідносини положенсь ст. 94 ПК України, ґрунтуються на помилковому розумінні податковим органом норм матеріального права, а тому не приймаються апеляційним судом до уваги.

Також апеляційний суд зазначає, що доводи апелянта про відсутність у відповідача майна, лише з посиланням на відсутність зареєстрованих за позивачем домоволодінь, та про відсутність активів на підприємстві, є припущеннями, оскільки майном може бути не тільки домоволодіння, про що зазначено раніше, а висновок про відсутність активів здійснений лише на тому, що відповідач до декларації по податку на прибуток не додає додаток АМ «Нарахована амортизація», без надання належних та допустимих доказів.

Одночасно апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що постановою Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2014 року (ЄДРСР № 39314447), за наслідками розгляду касаційної скарги ПП «Мікропровід», скасовані постанова Херсонського окружного адміністративного суду від 06.04.2010 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2011 р. по спарві № 2а-110/10/2017, та скасоване рішення податкового органу про застосування до ПП «Мікропровід» штрафних фінансових санкцій від 10.02.2010 р. № 0002472307 в частині застосованих санкцій в розмірі 51 756,50 грн. Таким чином, розмір узгодженого податкового зобов'язання становить 2 284 грн.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а оскаржена постанова - без змін.

Керуючись ст. ст. 2, 11, 69-71, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 197, ст. ст. 200, 206, 211, 212, ч. 5 ст. 254 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: суддя С.Д Домусчі

суддя Н.В.Вербицька

суддя О.О.Кравець