Постанова

від 13.10.2009 по справі 44/401-б

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

44/401-б

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 13 жовтня 2009 р.                                                                                    № 44/401-б  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Хандуріна М.І., –головуючого,

Короткевича О.Є.,

Панової І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової адміністрації у м. Києві

на постановугосподарського суду м. Києва від 28.07.2009

у справі господарського суду№ 44/401-бм. Києва

за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Бернат"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Метсофт"

провизнання банкрутом,

за участю представників сторін:

ТОВ "Бернат" –Гламазда С.М. (дов. від 12.01.2009);

встановив:

Ухвалою господарського суду м. Києва від 13.07.2009 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бернат" порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Метсофт" у порядку ст.52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Постановою господарського суду м. Києва від 28.07.2009 (суддя Чеберяк П.П.) визнано ТОВ "Метсофт" банкрутом, припинено процедуру розпорядження майном, відкрито ліквідаційну процедуру, визнано розмір вимог кредитора ТОВ "Бернат" на суму 41888,64 грн., ліквідатором призначено ініціюючого кредитора - ТОВ "Бернат", якого зобов'язано подати до офіційного друкованого органу відповідне оголошення та письмово повідомити всіх відомих йому кредиторів про визнання боржника банкрутом, подати до суду звіт та ліквідаційний баланс.

Не погоджуючись з прийнятою постановою,  до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами звернулася ДПА  у м. Києві, яка просить постанову суду першої інстанції скасувати, закрити провадження у справі. В обґрунтування посилаються на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.  1, 7, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 43 ГПК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з такого.

За приписами ст. 107 ГПК України, сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду; касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав чи обов'язків.

Згідно з ч. 2 ст. 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон), норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, спрощена процедура банкрутства відповідно до ст. 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника ( ч.1 ст. 23 Закону).

Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погоджується Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.

Відповідно до ч. 5.3.1 ст. 5.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону для поданні податкової декларації. У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.

Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.

Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку ст. 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати  податкові зобов'язання.

Як вбачається із матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника було порушено за заявою ТОВ "Бернат". Заява мотивована неспроможністю ТОВ "Метсофт" погасити заборгованість у розмірі 41888,64 грн. за договором поставки від 15.09.2008 № 01-2011. На підтвердження надано видаткову накладну від 16.09.2008 № 022511, акт звірки взаєморозрахунків від 28.11.2008, відповідь боржника на попередню претензію, в якій він повністю визнав заборгованість. Відповідь на повторну претензію від боржника не надійшло, так як останній відсутній за юридичною адресою, що підтверджується актом.

                    На підтвердження факту відсутності боржника та його керівних органів за юридичною адресою: м. Київ, вул. Булгакова, 16, ініціюючим кредитором надано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців від 06.07.2009, який містить відповідний запис (а.с. 15-16) та акт незнаходження підприємства за його місцезнаходженням від 11.05.2009, складений директором ініціюючого кредитора (а.с.13).

                    Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.

При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Перелік цих документів міститься в п. 8 ст. 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

За приписами ч. 8 ст. 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Як вбачається із змісту заяви про порушення справи про банкрутство та додатків до неї, ініціюючий кредитор обґрунтовував безспірність своїх вимог договором поставки та відповідними документами на підтвердження його виконання. Доказів подання грошових вимог, підтверджених виконавчими документами для порушення провадження у справі суду не надав.

Застосовуючи вищезазначені положення Закону, слід виходити із системного аналізу норм Закону, зокрема положень статті 1, якими дано визначення поняття "безспірні вимоги кредиторів". Такими є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника (абзац восьмий статті 1 Закону).

Таким чином, за Законом вимоги кредиторів набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджені відповідними документами, зокрема виконавчими.

З правовою позицією про необхідність надання оцінки поняттю "безспірності вимог кредиторів", як такому, з яким Закон пов'язує їх обґрунтування виконавчими документами або розрахунковими документами, за якими здійснюється списання коштів з рахунків боржника погоджується Верховний Суд України у постанові від 17.10.2006 у справі №3/157.

Місцевий господарський суд на це уваги не звернув та помилково ототожнив поняття "грошове зобов'язання", як його визначено в абзаці сьомому статті 1 Закону, з поняттям "безспірні вимоги кредиторів", не врахувавши, що настання передбаченого договором строку виконання грошового зобов'язання не є тією обставиною, з якою Закон пов'язує безспірність вимог кредитора.

ДПА, звернувшись до суду з касаційною скаргою  обґрунтовувала порушення своїх прав у процедурі банкрутства відсутністю доказів припинення  боржником підприємницької діяльності, хоча про це зазначено у постанові суду. При цьому вказує, що ініціюючим кредитором не була доведена перед судом  неплатоспроможність боржника, оскільки згідно податкових декларацій за 2007 рік валовий дохід боржника складає 117 018 075,00 грн., протягом свої діяльності підприємство до податкових органів звітує вчасно, що свідчить про ведення фінансово-господарської діяльності зі значними оборотними коштами.

Доводи скаржника про порушення його прав оскаржуваною постановою заслуговують на увагу, оскільки факт здійснення (нездійснення) боржником підприємницької діяльності та подання до органів ДПІ звітності взагалі не був предметом дослідження господарським судом м. Києва при винесення оскаржуваної постанови, що протирічить приписам ст. 52 Закону.

Відтак, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд не дослідивши обставин безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора, підтверджених виконавчими документами, подання (неподання) до органів державної податкової служби податкових декларацій, звітності, дійшов передчасного висновку про подальший розгляд справи за спрощеною процедурою шляхом визнання боржника –Товариства з обмеженою відповідальністю "Метсофт" банкрутом в порядку ст.52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому постанова суду від 28.07.2009 підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119  - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у м. Києві задовольнити частково.

Постанову господарського суду м. Києва від 28.07.2009 у справі № 44/401-б скасувати, справу передати на розгляд до господарського суду м. Києва.

Головуючий                                                                                 М.І. Хандурін

Судді                                                                                            О.Є. Короткевич

                                                                                                    І.Ю. Панова