Постанова

від 06.04.2012 по справі 2а/0470/3280/12

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2012 р. Справа № 2а/0470/3280/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 при секретаріОСОБА_2 за участю: представника позивача представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР - ДЕЛЬТА, ЛТД" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені

ВСТАНОВИВ:

05.03.2012 року позивач звернувся з позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, у якому просить суд стягнути з відповідача адміністративно-господарську санкцію та пеню у розмірі 5035,38 гривень.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач не працевлаштував 1 інваліда, а тому у відповідності до вимог статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» повинен сплатити адміністративно-господарську санкцію та пеню.

Позивач у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, вказуючи на те, що ОСОБА_2 № 488 від 14.12.2011 року, який складений позивачем не містить детального опису виявленого порушення, що є порушенням п.11 постанови Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 року «Про порядок проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю». Крім того, відповідач зазначив, що протягом 2009 року на підприємстві працювало дві людини, який встановлено інвалідність, а саме: ОСОБА_5 (працював з 01.09.2009 року) та ОСОБА_6 (працював у відповідача за сумісництвом з 2004 року). Таким чином, відповідач вважає, що виконав норматив працевлаштування інвалідів у 2009 році, оскільки ОСОБА_6 є інвалідом та працював у відповідача протягом всього 2009 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

У відповідності з ч.1 ст.19 Закону України В«Про основи соціальної захищеності інвалідів в УкраїніВ» , для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з частинами 1 і 2 ст.20 цього Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

В силу ст.238 Господарського кодексу України до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, за статтею 218 цього Кодексу, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Так, згідно до статті 18 Закону України В«Про основи соціальної захищеності інвалідів в УкраїніВ» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч.3 ст.181 Закону України В«Про основи соціальної захищеності інвалідів в УкраїніВ» , державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Аналіз норм чинного законодавства України щодо соціальної захищеності інвалідів свідчить про те, що на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування.

У відповідності до п.4.4 Рекомендації Вищого адміністративного суду України № 07.2-10/2 від 14.04.2008 року «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів» при розгляді адміністративними судами справ зазначеної категорії потрібно встановлювати такі обставини: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів.

З матеріалів справи вбачається наступне.

Судом на підставі матеріалів справи встановлено, що відповідач подав до позивача звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік від 03.12.2010 року, у якому зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві за рік становить 10 осіб, з них середньооблікова кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місяцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України В«Про основи соціальної захищеності інвалідів в УкраїніВ» складає 1 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 1 особа.

Судом також встановлено, що позивачем проведено невиїзну планову документальну перевірку стану виконання відповідачем статей 19 та 20 Закону України В«Про основи соціальної захищеності інвалідів в УкраїніВ» , на підставі якої складено ОСОБА_2 № 488 від 14.12.2011 року.

У вказаному акті зафіксовано наступне порушення допущене відповідачем, а саме: не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки встановлено, що протягом 2009 року на підприємстві відповідача середньооблікова кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місяцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України В«Про основи соціальної захищеності інвалідів в УкраїніВ» складає 1 осіб, а середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 осіб.

Судом на підставі листа ОСОБА_7 районного центру зайнятості № 83 від 26.03.2012 року, який наданий на запит суду, встановлено, що звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою 3-ПН в 2009 році відповідачем ОСОБА_7 районного центру зайнятості не надавались. В 2009 році ОСОБА_7 районним центром зайнятості направлення для працевлаштування осіб з інвалідністю до відповідача не здійснювалось, так як протягом 2009 року відповідач з проханням надсилання для працевлаштування громадян з обмеженими фізичними можливостями до ОСОБА_7 районного центру зайнятості не звертався.

Суд зазначає, що на підприємстві відповідача у 2009 році працював 2 інваліда, що підтверджується наказом № 05-к від 01.09.2009 року «Про прийняття на роботу ОСОБА_5, довідкою МСЕК ОСОБА_5 та копією наказу № 01-к від 21.01.2004 року та копією посвідчення Пенсійного фонду у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська серія АД № 117831, з якого вбачається, що ОСОБА_6 призначено пенсію по інвалідності (інвалід третьої групи).

Згідно Довідки про результати вивчення та узагальнення судової практики застосування статей 19 та 20 Закону України В«Про основи соціальної захищеності інвалідів в УкраїніВ» Вищого адміністративного суду України від 23.08.2007 року відповідно до пункту 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, яка затверджена наказом Державного комітету статистики № 286 від 28.09.2005 року, середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору. При розрахунку кількості робочих місць використовується штатна чисельність працівників за основним місцем роботи.

Відповідно до підпункту 2.6.1 пункту 2.6 Інструкції зі статистики кількості працівників, яка затверджена наказом Державного комітету статистики № 286 від 28.09.2005 року не включаються до облікової кількості штатних працівників такі категорії: прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств.

Враховуючи те, що ОСОБА_6 працював у відповідача за сумісництвом, то останній не включається до облікової кількості штатних працівників відповідача.

Згідно із пунктом 3.2.1 зазначеної Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого - по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.

Середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12 (пункт 3.2.5 зазначеної Інструкції) .

Таким чином, фактична тривалість роботи кожного інваліда на підприємстві впливає на показник кількості працюючих інвалідів у звітному періоді.

Судом встановлено, що відповідно до звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу осіб в господарстві становила 10 осіб.

Відповідно кількість місць для працевлаштування інвалідів дорівнює числу 1.

Відповідачем працевлаштовано 1 інваліда (ОСОБА_5О.), який працював з 01.09.2009 року, тобто 4 календарних місяці протягом 2009 року.

З урахуванням наведеного, середньооблікова чисельність інвалідів, які працювали на підприємстві відповідача, вираховується наступним чином: 4 / 12 = 0,33, тобто відповідачем у 2009 році не було працевлаштовано 1 інваліда при нормативі - 1.

Таким чином, слід вважати, що відповідач не здійснив всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2009 році, а саме: не повідомляв центр зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад), працевлаштований відповідачем інвалід у 2009 році працював лише 4 календарні місяці.

У відповідності до позиції колегії Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 02.02.2010 року по справі № 21-1982во09 (номер у ЄДРСР 8089874) обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування; останнє повинно направляти до центру зайнятості відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування інваліда.

За змістом ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи той факт, що відповідач не здійснив всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, то позивач не правомірно нарахував адміністративно-господарські санкції та пеню.

У відповідності до статті 94 КАС України в разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 11, 50, 70, 71, 72, 86, 159-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю В«Центр-Дельта, ЛТДВ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю В«Центр-Дельта, ЛТДВ» (код ЄДРПОУ 13420169) на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарську санкцію у розмірі 4 200,00 гривень та пеню у розмірі 835,38 гривень.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 06 квітня 2012 року

Суддя ОСОБА_1