Постанова

від 28.03.2012 по справі 2а/0470/1688/12

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2012 р. Справа № 2а/0470/1688/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕЧТА - 1" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ :

24.01.2012 року позивач звернувся з позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, у якому просить суд стягнути з відповідача адміністративно-господарську санкцію та пеню у розмірі 3830,96 гривень.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач не працевлаштував 1 інваліда, а тому у відповідності до вимог статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» повинен сплатити адміністративно-господарську санкцію та пеню.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача в порядку письмового провадження.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином; заперечень на позов не надав.

Відповідно до ч.4 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Згідно ч.6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

У відповідності з ч.1 ст.19 Закону України В«Про основи соціальної захищеності інвалідів в УкраїніВ» , для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з частинами 1 і 2 ст.20 цього Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

В силу ст.238 Господарського кодексу України до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, за статтею 218 цього Кодексу, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Так, згідно до статті 18 Закону України В«Про основи соціальної захищеності інвалідів в УкраїніВ» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч.3 ст.181 Закону України В«Про основи соціальної захищеності інвалідів в УкраїніВ» , державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Аналіз норм чинного законодавства України щодо соціальної захищеності інвалідів свідчить про те, що на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування.

У відповідності до п.4.4 Рекомендації Вищого адміністративного суду України № 07.2-10/2 від 14.04.2008 року «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів» при розгляді адміністративними судами справ зазначеної категорії потрібно встановлювати такі обставини: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів.

З матеріалів справи вбачається наступне.

Судом на підставі матеріалів справи встановлено, що відповідач подав до позивача звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік від 26.08.2011 року, у якому зазначив, що кількість штатних працівників на підприємстві становить 8 осіб, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місяцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України В«Про основи соціальної захищеності інвалідів в УкраїніВ» складає 0 осіб.

У вищевказаній довідці відповідач самостійно не визначив суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання ним нормативну робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Судом на підставі листа ОСОБА_2 міськрайонного центру зайнятості № 835 від 07.03.2012 року, який наданий на запит суду, встановлено, що звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою 3-ПН в 2010 році відповідачем ОСОБА_2 міськрайонному центру зайнятості надавались тільки станом на 27.07.2010 року, 25.10.2010 року, 22.11.2010 року, про те потреба в працівниках інвалідах в них не заявлялась. В 2010 році ОСОБА_2 міськрайонним центром зайнятості направлення для працевлаштування осіб з інвалідністю до відповідача не здійснювалось, так як протягом 2010 року відповідач з проханням надсилання для працевлаштування громадян з обмеженими фізичними можливостями до Павлограсдького міськрайонного центру зайнятості не звертався.

Таким чином, слід вважати, що відповідач не здійснив всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 році, а саме: не повідомляв центр зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад).

Судом на підставі позовної заяви позивача встановлено, що відповідач частково сплатив суму адміністративно-господарських санкції у розмірі 3000,00 гривень.

У відповідності до позиції колегії Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 02.02.2010 року по справі № 21-1982во09 (номер у ЄДРСР 8089874) обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування; останнє повинно направляти до центру зайнятості відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування інваліда.

За змістом ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи той факт, що відповідач не здійснив всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, то позивач не правомірно нарахував адміністративно-господарські санкції та пеню.

У відповідності до статті 94 КАС України в разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 11, 50, 70, 71, 72, 86, 159-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю В«Мечта-1В» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю В«Мечта-1В» (51400, м. Павлоград, вул. Степового Фронту, 8а, код ЄДРПОУ 21890624) на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарську санкцію у розмірі 3362,50 гривень та пеню у розмірі 468,46 гривень.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 28 березня 2012 року.

Суддя ОСОБА_1