Постанова

від 09.09.2015 по справі 826/10281/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 вересня 2015 року № 826/10281/15

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Келеберда В. І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Версайтайл Україна" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Версатайл Україна» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0003562208 та №0003572208 від 20.05.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що висновки, викладені в акті перевірки від 06 травня 2015 року № 184/26-59-22-02/31244654, є необґрунтованими, а тому податкові повідомлення-рішення, винесені за наслідками даного акту, є неправомірними і такими, що суперечать чинному законодавству, у зв'язку з чим підлягають скасуванню.

Окрім цього, позивач зазначив, що податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Невиконання контрагентами податкових зобов'язань тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них і не є підставою для позбавлення платника податку права на відображення податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законодавством умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач - Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні з урахуванням положень ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Версайтайл Україна» (ідентифікаційний код юридичної особи 31244654) зареєстроване в Головному територіальному управлінні юстиції у м. Києві від 07.12.2000 року за №1067105000. Місцезнаходження товариства: м. Київ, вул. В'ячеслава Чорновола , буд. 20.

ТОВ «Версатайл Україна» взято на податковий облік в ДПІ у Дніпровскому районі ГУ ДФС у м. Києві 12.12.2000 за № 04776, на дату підписання акту перевірки перебувало на обліку в ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Згідно Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 13.11.2014 № 200195322 ТОВ «Версатайл Україна» є платником податку на додану вартість.

До видів діяльності ТОВ «Версатайл Україна» за КВЕД-2010 відносяться: 46.61 Оптова торгівля сільськогосподарськими машинами та устаткуванням; 28.30 Виробництво машин і устаткування для сільського та лісового господарства; 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; 33.12 Ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення; 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель.

ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі Наказу №388 від 04.03.2015 та плану-графіка проведення перевірок суб'єктів господарювання проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Версатайл Україна» (код за ЄДРПОУ 31244654) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2012 року по 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складено акт від 06.05.2015 року № 184/26-59-22-02/31244654.

Під час проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього у сумі 65 580 грн., у тому числі за грудень 2013 року у сумі 65 580 грн. та п. п. 153.1.3. п. 153.1 ст. 153 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток у сумі 2 535 771 грн., в т. ч. за 4 квартал 2012 року в сумі 2 535 771грн., за 2013 рік в сумі 2 535 771 грн., за 2014 року в сумі 2 535 771 грн.

На підставі вказаного вище акту перевірки відповідачем винесено наступні податкові повідомлення-рішення, а саме:

· податкове повідомлення-рішення від 20 травня 2015 року №0003562208, яким згідно з підпунктом 54.3 статті 5 та пунктом 58.1 статті 58 відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України за порушення вимог пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.4, п. 201.6 статті 201 Податкового кодексу України ТОВ «Версатайл Україна» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 81 975 грн., у тому числі 65 580,00 грн. - основний платіж, 16 395,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи) ;

· податкове повідомлення-рішення від 20 травня 2015 року №0003572208, яким згідно з підпунктом 54.3 статті 5 та пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України за порушення вимог підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 Податкового кодексу України ТОВ «Версатайл Україна» зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2 535 771 грн.

Незгода з вказаним рішенням обумовила позивача звернутися з позовом до адміністративного суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 14 січня 2014 року №10, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 січня 2014 року за №185/24926, який набрав чинності 01 березня 2014 року та діяв до 01 грудня 2014 року (далі - Порядок №10), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В силу пункту 1 Порядку №10 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена в цьому пункті.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (пункту 8 Порядку №10).

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

За приписами частини 3, 4 та 5 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Отже, виходячи з аналізу зазначених норм Закону облік господарських операцій здійснюється у регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88).

При цьому у вищезгаданому листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, про що також зазначено в

В акті перевірки від 06.05.2015 року № 184/26-59-22-02/31244654 відповідачем зазначалось, що позивачем порушено вимоги п. 198.3, п. 198.6 ст. розпорядник приймає на себе зобов'язання по наданню комплекса послуг Учаснику на правах реклами (п.п. 1 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи відповідач за наслідками проведеної перевірки збільшив позивачу зобов'язання в результаті дослідження його фінансово - господарської діяльності з ТОВ «Промфінінвест-Груп».

Так, судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Промфінінвест-Груп» (код ЄДРПОУ 37701856) укладено Договір про виконання робіт/надання послуг від 26.12.2013 року №У/134, згідно якого на умовах і в порядку, передбачених даним Договором Учасник XXV Міжнародної агропромислової виставки «АГРО-2013», яка буде проходити з 22 по 25 травня 2013 року в м. Київ (Україна) на території Національного комплексу «Експоцентр України» (м. Київ, пр. Академіка Глушкова,1) замовляє та оплачує, а Генеральний розпорядник приймає на себе зобов'язання по наданню комплекса послуг Учаснику на правах реклами (п. п. 1 Договору).

В рахунок оплати за виконані роботи/послуги по прийманню участі у Міжнародній агропромисловій виставці «АГРО-2013» позивачем перераховано на користь ТОВ «Промфінінвест-Груп» грошові кошти від 08.05.2013 року на суму 390 330 грн. в тому числі ПДВ 65 055 грн. та 06.06.2013 року на 3 150 грн., в тому числі ПДВ 525 грн. , що підтверджується виписками по рахунку.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано Акт № ОУ - 0000316 здачі-приймання робіт/послуг від 31.05.2013 року, з якого вбачається, що ТОВ «Промфінінвест-Груп» передав, а позивач прийняв виконані роботи/послуги відображені в акті.

На виконання умов договору від 26.12.2013 року №У/134, ТОВ «Промфінінвест-Груп» були виписані податкові накладні: №53 від 08.05.2013р. на суму 390 330 грн. в тому числі ПДВ 65 055 грн. та №571 від 31.05.2013р. на суму 3 150 грн. в тому числі ПДВ 525 грн.

Щодо посилання податкового органу на те, що контрагент позивача не задекларував свої зобов'язання по ПДВ у травні 2013 року як на доказ неправомірності формування позивачем податкового кредиту за наслідками правовідносин із контрагентом, - ТОВ «Промфінінвест-Груп», - то податковим законодавством не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Єдиною підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. Дата отримання податкової накладної за придбаний товариством товари є датою виникнення права у позивача на податковий кредит.

Також, суд зазначає, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Промфінінвест-Груп» №200028854 від 15.02.2012р. анульоване 05.07.2013р., тоді як, відповідні Податкові накладні, Декларація з ПДВ та бухгалтерські операції були відображені в червні 2013 року, тобто до моменту визнання анульованим свідоцтва ПДВ ТОВ «Промфінінвест-Груп».

При цьому, також звертає увагу, що чинне законодавство не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником до податкового кредиту. Вказане також підтверджується практикою Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява №803/02), «Булвес АД проти Болгарії» (2009 рік, заява № 3991/03) та «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік, заява №6689/03) та ухвалами Вищого адміністративного суду України.

З урахуванням всього вищенаведеного, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Промфінінвест-Груп» податкових накладних за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Відтак з огляду на встановлені судом в ході розгляду спору обставини, викладений в акті перевірки висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 20 травня 2015 року №0003562208 є безпідставним та неправомірним.

Щодо доводів податкового органу про порушення позивачем п.п. 153.1.3. п. 153.1 ст 153 Податкового кодексу України, суд зазначає наступне.

Відповідно підпункту 153.1.2 пункту 153.1 статті 153 Податкового кодексу України, витрати, здійснені (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв'язку з придбанням у звітному податковому періоді товарів, робіт, послуг, у встановленому порядку включаються до витрат такого звітного податкового періоду шляхом перерахування в національну валюту тієї частини їх вартості, що не була раніше оплачена, за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату здійснення операції з такого придбання, а в частині раніше проведеної оплати - за таким курсом, що діяв на дату здійснення оплати.

Згідно з підпунктом 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 Податкового кодексу України, визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

В ході проведення перевірки встановлено, що згідно даних декларацій з податку на прибуток за 4 квартал 2012 року задекларована сума за рядком 06.4 Декларації з податку на прибуток підприємств «Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати» складає 15 425 848 грн., різниця 2 535 771 грн., у тому числі: 4 кваратл 2012 року.

З акту перевірки вбачається, що ТОВ «Версатайл Україна» до складу витрат у рядку 06.4 Декларації з податку на прибуток «Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати» необґрунтовано віднесено від'ємне значення курсових різниць у 4 кварталі 2012 року у сумі 2 535 771 грн., а саме: збитки отримані від здійснення операцій продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті (курсові різниці), які не підтверджені даними бухгалтерського обліку, а також понесені за період, який закритий попереднім актом документальної планової виїзної перевірки (акт від 28.01.2013 №328/22-520/31244654 за період з 01.07.2011 і по 30.09.2012) в якому не зазначено про залишок не віднесеної суми курсових різниць до витрат.

Роблячи висновок про порушення вищезазначених норм, відповідач посилається лише на відсутність інформації про залишок не віднесеної суми курсових різниць до витрат в акті від 28.01.2013 №328/22-520/31244654 за період з 01.07.2011 і по 30.09.2012.

Суд не погоджується з зазначеними твердженнями відповідача, оскільки згідно з підпунктом 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу (станом на момент виникнення правовідносин) податкові декларації, крім випадків, передбачених Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Як вбачається з матеріалів справи, а саме копій податкових декларацій з податку на прибуток підприємства за 1 квартал 2012 року, 2 квартал (півріччя) 2012 року, 3 квартал 2012 року та 4 квартал (річна) 2012 року з відображення в рядку 06.4 від'ємного значення курсових різниць здійснено наступним чином: 1 квартал - 0,00 грн., 2 квартал (півріччя) - 13 272 350,00 грн., 3 квартал - 15 972 350,00 грн., 4 квартал (річна) - 33 933 969,00 грн. Згідно даних бухгалтерського обліку, сума за дебетовим оборотом рахунку 945 за 4 квартала 2012 року складає 36 520 650,00 грн., що в свою чергу не перевищує задекларовану позивачем суму від'ємного значення курсових різниць згідно поданої податкової декларації за 4 квартал 2012 року та рядка 06,4 суму в розмірі 33 933 969,00 грн.

При цьому, відповідачем не надано відповідь з належним чином завіреною копією Акту на судовий запит від 07.08.2015 року №328/22-520/31244654 від 28.01.2013 за період з 01.07.2011 і по 30.09.2012.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем в силу вищевказаних положень не доведено, а судом не встнаовлено правомірність винесення оскаржуваних рішень.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкова накладна за 4 квартал 2012 року не охоплюється актом від 28.01.2013 №328/22-520/31244654 за період з 01.07.2011 і по 30.09.2012, на який посилається відповідач в акті від 06.05.2015 року № 184/26-59-22-02/31244654.

Окрім зазначеного, суд зазначає що позивачем своєчасно сформована та подана до податкового органа податкова декларація з податку на прибуток підприємства за 4 квартала 2012 року з відображенням відповідних даних додатку ІД до декларації за 4 квартала 2012 року, в якій відображені «Інші доходи» та додаток IB до декларації за 4 квартала 2012 року, де відображені «Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати».

Судом встановлено, що вищезазначена декларація прийнята податковим органом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Версатайл Україна» підлягають задоволенню у повному обсязі.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 69-71, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити адміністративний позов.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення № 0003562208 та № 0003572208 від 20.05.2014 року.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В. І. Келеберда