Рішення

від 08.09.2015 по справі 906/1009/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "08" вересня 2015 р. Справа № 906/1009/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Ляхевич А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився,

від прокуратури: ОСОБА_1, старший прокурор відділу прокуратури Житомирської області (службове посвідчення №031524 видане 23.01.2015р.),

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Прокурора Ємільчинського району в інтересах держави в особі Великоцвілянської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області (Житомирська обл., Ємільчинський р-н, с.Велика Цвіля)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Цвіт-2012" (Житомирська обл., Ємільчинський р-н, с.Велика Цвіля)

про визнання недійсним договору оренди комунального майна №4 від 01.07.2013р., зобов'язання повернути індивідуально визначене майно - нежитлове приміщення (котельню) площею 34,9 кв.м.

Прокурор Ємільчинського району звернувся до господарського суду Житомирської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Великоцвілянської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області (Житомирська обл., Ємільчинський р-н, с.Велика Цвіля) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Цвіт-2012" (Житомирська обл., Ємільчинський р-н, с.Велика Цвіля) про визнання недійсним договору оренди комунального майна №4 від 01.07.2013р., зобов'язання повернути індивідуально визначене майно - нежитлове приміщення (котельню) площею 34,9 кв.м.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 06.07.2015р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №906/1009/15, розгляд справи призначено на 13.08.2015р. та зобов'язано сторони та прокурора надати суду докази на підтвердження своїх вимог та заперечень.

Позивач повноважного представника в судове засідання не направив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом своєчасно та належним чином.

21.07.2015р. до господарського суду Житомирської області від Великоцвілянської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області надійшли копії довідки з ЄДРПОУ серії АБ №653670 від 30.01.2013р. та рішення №3 від 12.11.2010р. про підсумки виборів Великоцвілянського сільського голови.

10.08.2015р. до господарського суду надійшло клопотання Великоцвілянської сільської ради за вих.№95 від 04.07.2015р., згідно якого сільська рада позовні вимоги підтримує, а також просить розглядати дану справу без участі представника позивача.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, вимог ухвали суду не виконав, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом своєчасно та належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення 09.07.2015р. уповноваженій особі відповідача рекомендованого листа.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, просила позов задоволити та подала клопотання (вх.№10904/15 від 13.08.2015р.) про відкладення розгляду справи (оголошення в судовому засіданні перерви) та продовження строку розгляду спору у відповідності до ч.3 ст.69 ГПК України у зв'язку з необхідністю забезпечити подання документів.

Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, зважаючи на неявку представників позивача та відповідача, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, враховуючи також необхідність подання додаткових доказів, господарський суд ухвалою від 13.08.2015р. відклав розгляд справи на 08.09.2015р., продовживши встановлений строк розгляду справи відповідно до ч.3 ст.69 ГПК України за обґрунтованим клопотанням прокурора.

В засіданні суду 08.09.2015р. прокурор позов підтримала повністю та просила його задоволити.

Позивач та відповідач своїх представників в судове засідання не направили, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином, що підтверджується реєстром рекомендованої кореспонденції господарського суду Житомирської області за 18.08.2015 р. (а.с.33).

Зі Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців вбачається, що станом на 08.09.2015р., місцезнаходження Великоцвілянської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області: 11235, Житомирська обл., Ємільчинський р-н, с.Велика Цвіля, вул.Шевченка, буд.6 (а.с.34).

Також, відповідно до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а.с.35) станом на 08.09.2015р., місцезнаходження юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Цвіт-2012": 11235, Житомирська обл., Ємільчинський р-н, с.Велика Цвіля, вул.Шевченка, буд.6.

Саме за вказаними юридичними адресами позивачу та відповідачу надсилались процесуальні акти суду, пов'язані з розглядом даної справи, в т.ч. ухвала від 13.08.2015р. про відкладення розгляду справи на 08.09.2015 р.

Відповідно до вимог ч.1 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Згідно з ч.2 ст.17 вказаного Закону в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, у тому числі її місцезнаходження.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 №01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Як зазначено у пункті 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. Там же зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позивача та відповідача було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, проте, своїм правом приймати участь в судовому засіданні сторони не скористались.

Відповідно до абз.1 п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом також враховується, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованої Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Враховуючи, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалася обов’язковою, зважаючи на клопотання позивача про розгляд справи без його участі (а.с.25), а також з врахуванням того, що строк розгляду позовної заяви, з урахуванням продовження строку відповідно до ч.3 ст.69 ГПК України, майже сплинув (позовна заява надійшла до суду 06.07.2015р., а відповідно до ст.77 ГПК України відкладення розгляду справи можливе в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу), господарський суд Житомирської області визнає за можливе розглянути справу за відсутності представників позивача і відповідача та за наявними матеріалами справи, відповідно до ст.75 ГПК України.

Заслухавши пояснення присутнього прокурора, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Великоцвілянської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області від 18.06.2013р. №159 вирішено надати в оренду ТОВ "Агро-Цвіт-2012", зокрема, приміщення котельні, з 01.07.2013р. терміном на 3 роки, без права викупу орендарем (а.с.14). Цим же рішенням уповноважено головного бухгалтера сільської ради ОСОБА_2 укласти договір оренди на приміщення лікарської амбулаторії терміном дії з 01.07.2013р. по 01.07.2016р.

01.07.2013р. між Великоцвілянською сільською радою (позивачем/орендодавцем) та ТОВ "Агро-Цвіт-2012" (відповідачем/орендарем) укладено типовий договір оренди нерухомого майна №4 (а.с.15-17), за яким орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежиле приміщення, (котельню), розміщену за адресою: вул.Давида Колобчука 18-а в с.Велика Цвіля Ємільчинського району, що знаходиться на балансі сільської ради, вартість якого визначена шляхом проведення незалежної оцінки і становить 10696,56 грн. без ПДВ, площею 34,9 кв.м. (п.1.1. договору).

Відповідно до п.2.1. даного договору, вступ орендаря у користування приміщенням настає одночасно з підписанням сторонами даного договору та акта приймання-передачі вказаного приміщення.

01.07.2013р. між сторонами було підписано акт приймання-передачі вказаного в договорі нерухомого майна (а.с.18).

Згідно п.3.2. договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ району, затвердженої рішенням Великоцвілянської сільської ради і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку 133,71 грн. (останній місяць, по якому є інформація про індекс інфляції). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Відповідно до п.8.1. договору, даний договір діє з 01.07.2013р. по 01.07.2016р.

Звернувшись до суду з позовом у даній справі прокурор мотивував позовні вимоги тим, що оспорюваний договір оренди нерухомого майна №4 від 01.07.2013р. укладено всупереч вимог чинного законодавства - під час його укладення не дотримано вимог статтей 793, 794 ЦК України, не дотримано вимог щодо нотаріального посвідчення договору і державної реєстрації права користування, не дотримано вимог ст.11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також не здійснена оцінка майна, що передається в оренду згідно Методики оцінки об'єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995р. №629.

Розглянувши питання щодо законності та обґрунтованості позовних вимог прокурора, суд дійшов до висновку про задоволення позову, з огляду на наступне.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ч.1 ст.6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997р. №280/97-ВР визначено, що первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

У відповідності до ч.5 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

В абз.2 ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Згідно з ч.6 ст.283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Сферу орендних відносин, предметом яких є найм (оренда) будівлі або іншої капітальної споруди, врегульовано параграфом 4 глави 58 Цивільного кодексу України.

Згідно з п.2.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13р. №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", у вирішенні спорів щодо визнання дійсним або недійсним договору оренди необхідно враховувати вимоги статей 220, 640, 759, 760, 794 ЦК України, статей 7 - 10, 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

При цьому, роз'яснено, що з 01.01.2013р. набрали чинності зміни до ЦК України, внесені Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів". Цим Законом, зокрема, у новій редакції викладено частину третю статті 640 і статтю 794 ЦК України, за змістом яких відповідно договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення, а державній реєстрації підлягає право користування нерухомим майном, яке виникло на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).

Преамбулою Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що цей Закон, зокрема, регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності.

Відповідно до ч.2 ст.793 Цивільного кодексу України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно зі статтею 794 Цивільного кодексу України, право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

У даному випадку, оспорюваний договір укладений в простій письмовій формі та всупереч вимог ч.2 ст.793, 794 Цивільного кодексу України нотаріально не посвідчений.

Згідно з ч.1 ст.220 Цивільного кодексу України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

У відповідності до ст.11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об'єкта оренди.

Згідно з преамбулою Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" від 12.07.2001р. №2658-III, цей Закон визначає правові засади здійснення оцінки майна, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів.

Відповідно до ч.2 ст.7 названого Закону, проведення оцінки майна є обов'язковим, зокрема, у випадку приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законом, оренди, обміну, страхування державного майна, майна, що є у комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду.

У відповідності до загальних положень Методики оцінки об'єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995р. №629 (далі - Методика), відповідно до цієї Методики проводиться оцінка майна державних підприємств, установ та організацій, іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), що передається в оренду.

Згідно з пунктом 2 вказаної Методики, оцінка об'єктів оренди проводиться з метою визначення вартості таких об'єктів згідно з положеннями (національними стандартами) оцінки майна та цією Методикою з урахуванням положень (стандартів) бухгалтерського обліку для відображення її в договорі оренди та використання під час розрахунку орендної плати.

Оцінка обов'язково проводиться перед укладенням договору оренди та перед продовженням (поновленням) договору оренди у разі, коли на момент продовження дії такого договору остання оцінка об'єкта оренди була проведена більш як три роки тому.

Передбачені цією Методикою послуги з проведення незалежної оцінки об'єкта оренди (активів, що входять до складу об'єкта оренди) та аудиторської перевірки об'єкта оренди оплачує орендар.

Відповідно до п.19 Методики, у разі оренди нерухомого майна здійснюється його незалежна оцінка.

В пункті 3 Методики встановлено, що поняття "незалежна оцінка" вживається у значенні, наведеному у Законі України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", незалежною оцінкою майна вважається оцінка, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, на момент укладення оспорюваного договору оренди, незалежна оцінка об'єкта оренди з метою визначення вартості спірного майна для відображення її в договорі оренди та використання під час розрахунку орендної плати не проводилася, що, зокрема, підтверджується розрахунком орендної плати до договору оренди, який здійснено на підставі балансової вартості приміщення (а.с.17 - на звороті).

Таким чином, непроведення оцінки майна призвело до невірного визначення розміру орендної плати, в результаті чого було порушено ч.1 ст.10, ч.2 ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п.8 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786.

Отже, оспорюваний договір оренди було укладено без здійснення оцінки майна, що передається в оренду, всупереч передбачених законодавством необхідних вимог при укладенні даного договору - ст.11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Методики оцінки об'єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995р. №629.

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як роз'яснено в п.2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013р. №11, за змістом частини третьої статті 207 ГК України господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення.

Відповідно до положень ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

У відповідності до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В пункті 2.5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013р. №11 роз'яснено, що необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України, стаття 13 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України"), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України).

За змістом частини другої статті 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Пунктом 2.9 вищеназваної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України визначено, що на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

За таких обставин, укладення оспорюваного договору оренди без проведення оцінки майна та з визначенням істотних умов, які суперечать вищенаведеним вимогам чинного законодавства, що регулює відносини в сфері оренди державного та комунального майна, а також за недотримання при укладенні сторонами даного договору вимог щодо обов'язового нотаріального посвідчення договору та державної реєстрації права користування, свідчить про те, що оспорюваний договір оренди нерухомого майна №4 від 01.07.2013р. не відповідає вимогам чинного законодавства.

За змістом ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 3 ст. 207 Господарського кодексу України визначено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Пунктом 2.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р №11 роз'яснено, що ч.3 ст.207 Господарського кодексу України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє. При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Також, прокурором заявлено позовну вимогу про зобов'язання відповідача повернути орендодавцю - Великоцвілянській сільській раді нежитлове приміщення (котельню) площею 34,9 кв.м., яке знаходиться за адресою вул.Давида Колобчука 18-а в с.Велика Цвіля шляхом підписання акту прийому - передачі.

З огляду на вищевикладені встановлені судом обставини справи та враховуючи визнання судом недійсним договору оренди нерухомого майна №4 від 01.07.2013р., суд вважає обґрунтованими вимоги прокурора про зобов'язання відповідача повернути орендодавцю - Великоцвілянській сільській раді нежитлове приміщення (котельню) площею 34,9 кв.м., яке знаходиться за адресою вул.Давида Колобчука 18-а в с.Велика Цвіля шляхом підписання акту прийому - передачі.

У відповідності до ст.33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Водночас, відповідач позов не оспорив, своїм правом на участь у розгляді господарського спору в суді не скористався.

За таких обставин, позовні вимоги прокурора задовольняються судом у повному обсязі.

Відповідно до приписів ст.49 ГПК України, сплата судового збору за розгляд двох позовних вимог немайнового характеру покладається порівну на позивача та відповідача, оскільки обидві сторони винні в укладенні недійсного правочину.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним на майбутнє договір оренди нерухомого майна №4 від 01.07.2013р., укладений між Великоцвілянською сільською радою (с.Велика Цвіля Ємільчинського району Житомирської області) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Цвіт-2012" (с.Велика Цвіля Ємільчинського району Житомирської області) щодо нежитлового приміщення (котельні) площею 34,9 кв.м., яке знаходиться за адресою: с.Велика Цвіля Ємільчинського району Житомирської області, вул.Давида Колобчука,18а.

3. Товариству з обмеженою відповідальністю "Агро-Цвіт-2012" (11235, с.Велика Цвіля Ємільчинського району Житомирської області, вул.Шевченка 6, ідентифікаційний код 37823845) протягом двох робочих днів, з дня набрання даним рішенням суду законної сили, повернути Великоцвілянській сільській раді (с.Велика Цвіля Ємільчинського району Житомирської області) нежитлове приміщення (котельню) площею 34,9 кв.м., яке знаходиться за адресою: с.Велика Цвіля Ємільчинського району Житомирської області, вул.Давида Колобчука,18а шляхом підписання акта прийому - передачі.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Цвіт-2012" (11235, с.Велика Цвіля Ємільчинського району Житомирської області, вул.Шевченка,6, ідентифікаційний код 37823845) в доход державного бюджету України:

- 1218,00 грн. судового збору.

5. Стягнути з Великоцвілянської сільської ради (11235, с.Велика Цвіля Ємільчинського району Житомирської області, вул.Шевченка 6, ідентифікаційний код 04347692) в доход державного бюджету України:

- 1218,00 грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 15.09.15

Суддя Ляхевич А.А.

віддрук.прим.:

1 - до справи,

2,3 - сторонам,

4- прокуратура Ємільчинського р-ну,

5-прокуратура Житомирської обл.

(усім реком.)