Ухвала

від 08.09.2015 по справі 522/17093/15-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 11-сс/785/1304/15

Номер справи місцевого суду: 522/17093/15-к

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2015 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю:

секретаря - ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

слідчого - ОСОБА_7 ,

представника апелянта ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу голови кооперативу «Граніт» ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 25.08.2015 року про арешт майна, -

встановив:

що оскарженою ухвалою слідчого судді задоволено клопотання прокурора відділу 04/2/5 прокуратури Одеській області ОСОБА_6 та накладено арешт на водні біоресурси, знаряддя лову та плавзасоби, які були вилучені під час обшуку споруд та будівлі, розташованої на земельній ділянці під кадастровим номером 51250000000:01:003:0004 на 1-му км Піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області.

Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, голова кооперативу «Граніт» (ідентифікаційний код юридичної особи 35131579) ОСОБА_9 , 31.08.2015 року, подав апеляційну скаргу, в якій, вважаючи ухвалу слідчого судді незаконною і необґрунтованою, просить її скасувати та відмовити прокурору в задоволенні клопотання про накладення арешту на зазначене майно. Апелянт вказує, що під час розгляду клопотання слідчим суддею порушені вимоги ст.167 КПК України, оскільки не взято до уваги, що вказане майно належить фізичним особам та перебувало на законних підставах у володінні кооперативу «Граніт», не є предметом кримінального правопорушення в рамках якого прокурор просить накласти арешт.

Заслухавши доповідь судді-доповідача; доводи представника кооперативу «Граніт» - юрисконсульта підприємства ОСОБА_8 , яка підтримали апеляційну скаргу та просила її задовольнити; доводи прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін; вивчивши матеріали судового і кримінального проваджень; заслухавши слідчого; перевіривши доводи апеляційної скарги; апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Вирішуючи питання про можливість розгляду апеляційної скарги, яка подана особою яка, відповідно до наданих апеляційному суду документів, не є власником всього майна на яке накладено арешт, але володіє ним, апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно матеріалів, які додані до апеляційної скарги голови кооперативу «Граніт» ОСОБА_9 , вказане підприємство фактично володіло арештованим майном, яке було вилучене на базі-стоянці маломірних суден, яка розташована на 1-му км Піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області, яка перебуває у суборенді у кооперативу «Граніт» відповідно до договору №05/09/14 від 05.09.2014 року між кооперативом «Граніт» та ФОП ОСОБА_10 . В судовому засіданні апеляційного суду прокурор не спростував доводів представника апелянта.

Таким чином, з урахуванням аналізу норм закону, закріплених в ч. 1 ст. 174, п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК України, голова кооперативу «Граніт» є особою, яка може звернутися з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді про накладення арешту на майно, оскільки, як свідчать матеріали надані апеляційному суду, зазначене в клопотанні прокурора майно, фактично перебувало у володінні підприємства.

Відповідно до вимог ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, протягом п`яти днів з дня її проголошення. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

З апеляційної скарги, доданих до неї документів та матеріалів судового провадження вбачається, що клопотання прокурора про накладення арешту було розглянуто судом першої інстанції 25 серпня 2015 року, за відсутністю представника кооперативу «Граніт». Копія рішення слідчого судді зацікавленій стороні не надсилалася. До апеляційного суду голова кооперативу «граніт» звернувся 31.08.2015 року, а тому строк на апеляційне оскарження ним фактично не був пропущений, та апеляційна скарга підлягає розгляду.

З урахуванням положень ст.ст. 2, 7 КПК України, якими визначені завдання кримінального судочинства, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Щодо доводів апеляційної скарги про незаконність оскаржуваної ухвали слідчого судді, апеляційний суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, в провадженні СУ ГУМВСУ в Одеській області перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42015160000000515 від 10 серпня 2015 року, з правовою кваліфікацією за ч.2 ст.364 КК України. Зареєстроване вказане кримінальне провадження за фактом того, що службові особи національного природного парку «Тузловські лімани» ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , зловживаючи своїм службовим становищем, діючи в інтересах третіх осіб, сприяє браконьєрству на території НПП «Тузловські лімани», що завдає істотної шкоди державним інтересам, а також прияє протизаконному перекриттю прорви, яка з`єднує лиман Шагани з Чорним морем (а.с.5).

20 серпня 2015 року прокурор відділу 04/2/5 прокуратури Одеській області ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси з клопотанням про накладення арешту на водні біоресурси, знаряддя лову та плавзасоби, які були вилучені під час обшуку споруд та будівлі, розташованої на земельній ділянці під кадастровим номером 51250000000:01:003:0004 на 1-му км Піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області, а саме:

-заморожена риба камбала-калкан в кількості 4 шт.;

-оселедець в кількості 400 шт.;

-кефаль в кількості 50 шт.;

-рибальські камбальні ліскові сітки довжиною від 80 до 120 м., розмір ячейки 180 мм у кількості 165 шт.;

-капронові рибальські сітки довжиною 100 м. розмір ячейки 80 мм у кількості 12 шт.;

-засіб лову «Перемет»;

-металевий катер «Москва-2», бортовий номер НОМЕР_1 з підвісним мотором «Ямаха»;

-пластиковий катер червоного кольору, бортовий номер НОМЕР_2 з 2 підвісними моторами «Меркурі»;

-пластиковий катер сірого кольору, бортовий номер ЯОД 2108 з 2 підвісними моторами «Меркурі».

Клопотання прокурора про накладення арешту на вилучене майно мотивоване тим, що в добовий строк встановити власників вилучених в ході обшуку водних біоресурсів, знарядь лову та плавзасобів органу досудового розслідування не надається можливим, а у слідства є підстави вважати, що вилучене майно має значення для кримінального провадження. Прокурор в своєму клопотанні вказав, що вилучене під час обшуку майно підшукане, виготовлене, пристосоване чи використане як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення в рамках якого подане клопотання (а.с.1-4).

Розглянувши клопотання прокурора, слідчий суддя районного суду, не звернув уваги на необґрунтованість та невідповідність клопотання вимогам ст. 171 КПК України, прийшов до помилкового висновку, що вказане в клопотанні майно відповідає критеріям визначеним в ч. 2 ст. 167 КПК України, фактично продублював підставу накладення арешту на майно, яка була зазначена в клопотанні прокурора, в результаті чого задовольнив клопотання та наклав арешт на майно (а.с.21-22).

Дане рішення слідчого судді суду першої інстанції не може бути визнано законним та обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню, з огляду на наступне.

При розгляді клопотання про накладенняарешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому КПК порядку.

У відповідності до ч. 2 ст. 167 КПК України, тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей, тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, пов`язаного з їх незаконним обігом; 4) набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.

Апеляційним судом встановлено, що приймаючи рішення про задоволення клопотання прокурора, слідчий суддя погодився з доводами прокурора, послався на положення ч.2 ст.167 КПК України, але взагалі не зазначив яким критеріям, зазначеним в ч.2 ст.167 КПК України, відповідає вилучене майно.

Згідно з п.1 ч. 3 ст.132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Апеляційний суд вважає, що посилання як слідчого судді в ухвалі, так і прокурора у клопотанні на те, що вилучене під час обшуку майно відповідає критеріям ч.2 ст. 167 КПК України, є безпідставними, оскільки матеріали судової справи та кримінального провадження не містять даних, що вказане майно було підшукане, виготовлене, пристосоване чи використане як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України. Апеляційний суд звертає увагу на той факт, що в рамках зазначеного кримінального провадження на час розгляду клопотання, винесення оскаржуваної ухвали слідчого судді та апеляційного перегляду цього рішення, жодній особі не пред`явлено підозру.

Доводи прокурора та слідчого про те, що вилучене під час обшуку майно нібито використовувалось невстановленими особами для незаконного зайняття рибним промислом, є безпідставними, оскільки матеріали кримінального провадження не містять даних про внесення до ЄРДР відомостей про вчинення посадовими особами НПП «Тузловські лімани» кооперативу «Граніт», або іншими особами кримінального правопорушення, передбаченого ст.249 КК України. Відсутність кримінального провадження за вказаною нормою кримінального закону підтвердив апеляційному суду прокурор.

Більш того, відповідно до наданої під час апеляційного провадження представником кооперативу «Граніт» копії листа Директора Національного природного парку «Тузловські лімани» №182/01-29-15 від 20.03.2015 року, морська коса Чорного моря з 0 по 2 км на курорті Лебедівка Татарбунарського району, належить Татарбунарській районній державній адміністрації Одеської області і не входить в межі Національного природного парку «Тузловські лімани».

Таким чином, офіційна інформація, яка міститься в зазначеному листі взагалі спростовує посилання органу досудового розслідування, що майно, вилучене під час обшуку споруд та будівлі, розташованої на земельній ділянці під кадастровим номером 51250000000:01:003:0004 на 1-му км коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області, може мати відношення до розслідування за фактом зловживання своїм службовим становищем службовими особами Національного природного парку «Тузловські лімани», щодо їх дій в інтересах третіх осіб, які полягають в сприянні браконьєрству на території НПП «Тузловські лімани». Даний факт спростовує посилання прокурора на те, що вилучене майно відноситься до предмету дослідження по кримінальному провадженню №42015160000000515 від 10 серпня 2015 року, з правовою кваліфікацією за ч.2 ст.364 КК України.

Таким чином, ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно, частина якого належить кооперативу «Граніт», а інша частина перебуває у володінні вказаного підприємства, є необґрунтованою, оскільки забезпечення кримінального провадження, шляхом накладення арешту на зазначене в клопотанні майно могло мати місце в тому випадку, коли б воно відповідало вимогам ч. 2 ст. 167 КПК України.

З урахуванням викладеного у цьому кримінальному провадженні, на даному етапі досудового розслідування, не може бути накладено арешт на майно з підстав, передбачених частина 2, 3 статті 170 КПК України, а, і застосування прокурором таких заходів не відповідає Конституції України, кримінальному процесуальному закону України та практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

З урахуванням тих матеріалів, які надані апеляційному суду, враховуючи пояснення прокурора та слідчого під час апеляційного провадження, апеляційний суд вважає, прокурор не мав достатніх законних підстав на ініціювання питання щодо накладення арешту на зазначене в клопотанні майно.

За таких обставин, покладені в основу ухвали слідчого судді мотиви, що стали підставою для задоволення клопотання прокурора, слід визнати необґрунтованими та незаконними, а ухвалу слідчого судді - такою, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

З огляду на зазначене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала слідчого судді скасуванню з прийняттям нової ухвали, у відповідності до вимог ч.1 ст.173 КПК України, про відмову в задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно, оскільки клопотання не відповідає вимогам ст.171 КПК України та в ньому не міститься обставин, які обґрунтовують підстави та необхідність накладення арешту на майно.

Керуючись ст.ст. 131, 132, 170-173, 309, 404, 405, 407, 422 КПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу голови кооперативу «Граніт» ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 25.08.2015 року - задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 25.08.2015 року по кримінальному провадженню №42015160000000515 від 10 серпня 2015 року, якою задоволено клопотання прокурора відділу 04/2/5 прокуратури Одеській області ОСОБА_6 та накладено арешт на водні біоресурси, знаряддя лову та плавзасоби, які були вилучені під час обшуку споруд та будівлі, розташованої на земельній ділянці під кадастровим номером 51250000000:01:003:0004 на 1-му км Піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора відділу 04/2/5 прокуратури Одеській області ОСОБА_6 про накладення арешту на водні біоресурси, знаряддя лову та плавзасоби, які були вилучені під час обшуку споруд та будівлі, розташованої на земельній ділянці під кадастровим номером 51250000000:01:003:0004 на 1-му км Піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області - відмовити.

Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді

апеляційного суду Одеської області:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4