Рішення

від 09.09.2015 по справі 908/4353/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 8/172/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2015 Справа № 908/4353/15

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«ЦЕЦМВ» (69035, м.Запоріжжя, м-н Профспілок, 3-А)

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«Рада 2007В» (69035, м.Запоріжжя, вул. Миру, 10, оф. 20)

про стягнення 66216 грн. 64 коп. основного боргу з урахуванням втрат від інфляції грошових коштів за договором № 15-14 від 28.10.2014 р., 956 грн. 56 коп. річних процентів, 17113 грн. 95 коп. пені

Суддя І. А. Попова

Представники:

Позивача - ОСОБА_2, пр. від 01.06.2009 р.

Відповідача - ОСОБА_3, дов. від 04.08.2015 р.

Заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 66216 грн. 64 коп. основного боргу з урахуванням втрат від інфляції грошових коштів за договором № 15-14 від 28.10.2014р., 956 грн. 56 коп. річних процентів, 17113 грн. 95 коп. пені.

Розгляд справи, призначений на 26.08.2015 р., відкладався до 09.09.2015 р. за клопотанням відповідача з метою надання сторонами можливості врегулювати спір в добровільному порядку.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено в судовому засіданні 09.09.2015р.

Позивач підтримує вимоги з підстав, викладених у позові. В обґрунтування вимог зазначає, що відповідно до умов договору № 15-14 про поставку продукції та надання послуг, укладеного з відповідачем 28.10.2014 р., позивач за видатковими накладними у період з 15.12.2014 р. по 02.02.2015 р. поставив відповідачу продукцію виробничо-технічного призначення на загальну суму 197789 грн. 40 коп. В порушення порядку оплати, передбаченого в додатках № 1-5 до договору, відповідач оплатив продукцію несвоєчасно та не в повному обсязі, а саме в розмірі 167000 грн., внаслідок чого за ним склалася заборгованість в розмірі 30789 грн. 40 коп. В судовому засіданні 09.09.2015 р. позивач повідомив, що відповідач після порушення провадження по справі сплатив заявлену до стягнення суму заборгованості в розмірі 30784 грн. 40 коп. Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань відповідно п. 8.2 договору № 15-14 до стягнення заявлено 17113 грн. 95 коп. пені, нарахованої за період з 25.01.2015 р. по 30.06.2015 р. У відповідності до ст. 625 ЦК України до стягнення заявлено 35427 грн. 24 коп. втрат від інфляції грошових коштів, нарахованих за період з 25.01.2015 р. по 30.06.2015 р., та 956 грн. 28 коп. річних процентів, нарахованих за період з 25.01.2015 р. по 30.06.2015 р..

В судовому засіданні 09.09.2015 р. відповідач повідомив, що заявлена до стягнення сума основного боргу сплачена в повному обсязі, про що свідчать надані платіжні доручення. У відзиві на позов вказує, що договір № 15-14 від 28.10.2014 р. вважає неукладеним внаслідок відсутності в договорі такої істотної умови як строк поставки. Щодо вимог про стягнення штрафних санкцій заперечує. Зазначає, що жодним нормативним актом чи іншим документом строк оплати річних процентів та втрат від інфляції відповідно до ст. 625 ЦК України не встановлений, а у самому тексті статті 625 ЦК України такий обов'язок боржника прив'язаний до вимоги кредитора. Відповідач вважає, що позивач повинен був направити відповідачу відповідну вимогу про сплату. Оскільки вимога від позивача не надходила, строк сплати річних процентів та втрат від інфляції грошових коштів не настав у розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України. Також зазначає, що підстави для стягнення пені, річних процентів та втрат від інфляції грошових коштів відсутні внаслідок того, що договір № 15- 14 від 28.10.2014 р. є неукладеним.

Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд встановив, що ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Рада 2007» (замовник, відповідач по справі) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ЦЕЦМ» (виконавець, позивач по справі) 28.10.2014 р. уклали договір про постачання продукції та надання послуг, за умовами якого виконавець зобов'язався виготовити із власних матеріалів та із матеріалів замовника та відвантажити замовнику нестандартне обладнання, металоконструкції, інші вироби (продукцію) за замовленням замовника, а також надати замовнику послуги з виконання робіт, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити продукцію та послуги у відповідності з умовами договору. У відповідності до п. 3.2 та п. 5.1 строк поставки та умови оплати узгоджуються сторонами в кожному конкретному випадку. Датою поставки продукції вважається дата підписання товарної накладної (п. 5.4 договору).

Як свідчать вивчені матеріали, на виконання умов договору № 15-14 від 28.10.2014 р. сторонами до договору № 15-14 підписано додатки № 1, № 2, № 3 від 04.11.2014 р., № 4 від 22.12.2014 р., № 5 від 29.12.2014 р., якими узгоджено найменування, кількість, вартість, строк оплати та строк поставки товару. Відповідно до вказаних додатків передбачено наступний порядок оплати: 50% - до початку робіт, 50% - протягом 30 календарних днів з дня відвантаження.

З матеріалів справи вбачається, що за видатковими накладними № РН-0000014 від 15.12.2014 р., № РН-0000014 від 15.12.2014 р.. № РН-0000016 від 19.12.2014 р., № РН-0000020 від 25.12.2014 р., № РН-0000002 від 20.01.2015 р. позивач виготовив та відпустив, а відповідач прийняв продукцію на загальну суму 197789 грн. 40 коп.

Положеннями ст.ст. 11, 629 ЦК України встановлено, що договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вказує позивач, відповідач не виконав зобов'язання з оплати переданої йому продукції своєчасно та в повному обсязі. Згідно представленого позивачем розрахунку за відповідачем склалася заборгованість в розмірі 30789 грн. 40 коп.

В судовому засіданні судом встановлено, що після порушення провадження по даній справі відповідачем здійснено оплату заявленого до стягнення основного боргу в розмірі 30789 грн. 40 коп., про що свідчать надані відповідачем платіжні доручення № 187 від 11.08.2015 р., № 211 від 25.08.2015 р., № 215 від 01.09.2015 р. Суд вважає за необхідне в частині стягнення з відповідача 30789 грн. 40 коп. основного боргу провадження у справі припинити внаслідок врегулювання спору в добровільному порядку.

Твердження відповідача, що договір № 15-14 від 28.10.2014 р. є неукладеним суд вважає хибними, оскільки відповідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами.

Вимоги про стягнення пені в розмірі 17113 грн. 95 коп. пені, нарахованої за період з 25.01.2015 р. до 30.06.2015 р., позивач обґрунтовує п. 8.2 договору, яким передбачено, що у разі прострочення оплати продукції за вимогою виконавця замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми простроченої оплати за кожний день прострочки.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Перевіривши розрахунок суми заявленої до стягнення пені, суд вважає його невірним, а саме при розрахунку позивачем допущено нарахування пені на день фактичної оплати.

Відповідно до постанови Пленуму ВГС України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Судом здійснено перерахунок пені, відповідно до якого правомірно нарахованою є пеня в розмірі 16690 грн. 01 коп.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

З аналізу ст.. 625 ЦК України вбачається, що три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тобто три проценти річних не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань. Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Річні проценти за своєю правовою природою є складовою частиною боргу та підлягають стягненню разом із сумою основного боргу на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Розрахунок заявленої до стягнення суми річних процентів в розмірі 956 грн. 28 коп., нарахованих за період з 25.01.2015 р. по 30.06.2015 р., судом перевірено. Суд вважає розрахунок заявлених позивачем до стягнення річних процентів помилковим. За перерахунком правомірною є сума річних процентів в розмірі 928 грн. 28 коп., нарахованих за період з 25.01.2015 р. по 30.06.2015 р., з урахуванням того, що позивачем неправомірно здійснено нарахування на день фактичної оплати.

Щодо розрахунку втрат від інфляції грошових коштів в розмірі 35427 грн. 24 коп. грн. 12 коп. за період з 25.01.2015 р. по 30.06.2015 р. суд зазначає, що відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальністю за порушення грошових зобов'язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця , в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць, у якому мала місце інфляція. Судом встановлено, що відповідачем допускалися порушення строку оплати отриманої продукції, але в певні періоди на останній день місяця заборгованість була частково сплачена, що не враховано позивачем при здійсненні розрахунку втрат від інфляції грошових коштів. Крім того, при розрахунку судом враховано рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі Верховного суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р., відповідно до яких розрахунок втрат від інфляції грошових коштів здійснюється помісячно.

Судом здійснено розрахунок, відповідно до якого розмір втрат від інфляції грошових коштів складає 27078 грн. 99 коп. Суд вважає вимоги про стягнення втрат від інфляції грошових коштів в розмірі 35427 грн. 24 коп. такими, що підлягають задоволенню частково в сумі 27078 грн. 99 коп.

Твердження відповідача щодо ненастання строку оплати річних процентів та втрат від інфляції грошових коштів внаслідок неотримання вимоги від продавця (позивача) є безпідставними, оскільки попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов'язковим. Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог (п. 1.8 постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р.).

Заперечення відповідача спростовано вищевикладеним.

Позовні вимоги задовольняються частково.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

У зв'язку з припиненням провадження по даній справі в частині стягнення основного богу в розмірі 30789 грн. 40 коп., сума судового збору в розмірі 667 грн. 40 коп. підлягає поверненню позивачу у разі його звернення з відповідним клопотанням.

На підставі викладеного, ст. 193 ГК України, ст.ст. 526 ЦК України, керуючись ст.ст. 49, п.1-1 ч.1 ст.80, ст. ст. 82-84 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

В частині стягнення 30789 грн. 40 коп. основного боргу провадження по справі припинити.

Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«Рада 2007В» (69035, м.Запоріжжя, вул. Миру, 10, оф. 20, ЄДРПОУ 35215798) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«ЦЕЦМВ» (69035, м.Запоріжжя, м-н Профспілок, 3-А, ЄДРПОУ 36408609) 16690 (шістнадцять тисяч шістсот дев'яносто) грн.. 01 коп. пені, 27078 (двадцять сім тисяч сімдесят вісім) грн.. 99 коп. втрат від інфляції грошових коштів, 928 (дев'ятсот двадцять вісім) грн.. 28 коп. річних процентів, 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн.. 86 коп. судового збору. Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено 14 вересня 2015 року.

Суддя І.А. Попова