Рішення

від 08.09.2015 по справі 910/14658/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2015Справа №910/14658/15 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Медгарант"

до Державного науково-дослідного інституту фізичної культури і спорту

про стягнення 150 468,83 грн.

Представники сторін:

від позивача: Лебідь О.П. - представник за довіреністю № б/н від 04.07.2014 року;

Демченко К.М. - представник за довіреністю № б/н від 04.07.2014 року;

від відповідача: Дрюков О.В. - представник за довіреністю № 40 від 20.07.2015 року;

Костючкова М.В. - представник за довіреністю № 43 від 27.07.2015 року

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Медгарант" до Державного науково-дослідного інституту фізичної культури і спорту про стягнення 150 468,83 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 22.12.2011 року між позивачем та відповідачем укладений договір поставки № АО1111.

Відповідно до п. 1.1. договору за цим договором постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, що зазначені у специфікації додаток № 1, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Загальна вартість товару становить 79 350,00 грн. в т.ч. ПДВ 13 225, 00 грн.

Відповідно до п. 2.2. договору покупець приймає товар негайно після його поставки. За фактом поставки товару сторони оформлюють документи прийому-передачі (видаткові накладні), що свідчать про те, що отриманий товар відповідає кількості, якості та стандартам заводу-виробника такому, що зазначений у специфікаціях (Додаток № 1), які є невід'ємними частинами цього договору.

19.12.2011 року здійснена поставка столів масажних складних на загальну суму 79 350,00 грн. в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № MG1/-00921 від 19.12.2011 року.

Відповідно до п. 3.3. договору оплата товару здійснюється покупцем на розрахунковий рахунок постачальника протягом 3-х банківських днів після підписання сторонами документів прийому-передачі (видаткової накладної) товару.

Відповідачем не здійснена оплата товару, таким чином заборгованість відповідача перед позивачем становить 79 350,00 грн.

У зв'язку з чим, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар у сумі 79 350,00 грн. Також позивач нарахував відповідачеві пеню у сумі 6 090,79 грн., індекс інфляції у сумі 56 921,30 грн. та три проценти річних у сумі 8 106,74 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.06.2015 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 30.06.2015 року.

В судове засідання 30.06.2015 року представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 11.06.2015 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 32009313.

Представник позивача виконав вимоги ухвали суду від 11.06.2015 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 30.06.2015 року розгляд справи перенесено на 28.07.2015 року.

27.07.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав документи по справ на виконання вимог ухвали суду від 11.06.2015 року.

28.07.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав додаткові пояснення по справі.

У судове засідання 28.07.2015 року з'явились представники сторін.

Представники відповідача подали клопотання про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерство молоді та спорту України та Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва до участі у справі.

Представник позивача заперечував проти даного клопотання відповідача.

Суд відмовив у задоволення клопотання відповідача про залучення третіх осіб до участі у справі, у зв'язку із необґрунтованістю.

Представник відповідача подав клопотання про застосування строку позовної давності.

Представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи та подав клопотання про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів.

Суд задовольнив клопотання про продовження строку розгляду справи на п'ятнадцять днів та про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 28.07.2015 року судом оголошена перерва до 08.09.2015 року.

08.09.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав письмові пояснення на відзив, відповідач - додаткові письмові пояснення по справі.

У судове засідання 08.09.2015 року з'явились представники сторін.

Представники позивача позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити позов.

Представники відповідача проти позову заперечували, просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

22.12.2011 року між позивачем та відповідачем укладений договір поставки № АО1111.

Відповідно до п. 1.1. договору за цим договором постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, що зазначені у специфікації додаток № 1, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Статтею 905 ЦК України передбачено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

До договору укладені: додаткова угода № 1 від 29.12.2011 року відповідно до якої додали п. 3.4. договору та п. 5.5. договору та виклали у новій редакції п. 7.3. договору; додаткова угода № 1 від 04.01.2012 року про продовження строку дії договору до 31.12.2012 року; додаткова угода № 3 від 26.11.2012 року про продовження строку дії договору до 31.12.2013 року; додаткова угода № 4 від 05.11.2013 року про продовження строку дії договору до 31.12.2014 року.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 2.2. договору покупець приймає товар негайно після його поставки. За фактом поставки товару сторони оформлюють документи прийому-передачі (видаткові накладні), що свідчать про те, що отриманий товар відповідає кількості, якості та стандартам заводу-виробника такому, що зазначений у специфікаціях (Додаток № 1), які є невід'ємними частинами цього договору.

Відповідно до п. 3.1. договору загальна вартість товару становить 79 350,00 грн. в т.ч. ПДВ 13 225, 00 грн. Вартість товару включає доставку товару та інструктаж.

Згідно з ч. 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до підписаної до договору специфікації позивачем 19.12.2011 року здійснена поставка столів масажних складних на загальну суму 79 350,00 грн. в т.ч. ПДВ 13 225,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № MG1/-00921 від 19.12.2011 року.

Факт отримання товару відповідачем не заперечується.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до п. 3.5. договору право власності на товари переходять від постачальника до покупця з моменту, коли товар поставлено вивантаженими на приймальну платформу торгової точки і сторони підписали накладну, що засвідчує факт отримання товарів покупцем.

Відповідно до п. 3.3. договору оплата товару здійснюється покупцем на розрахунковий рахунок постачальника протягом 3-х банківських днів після підписання сторонами документів прийому-передачі (видаткової накладної) товару.

Додатковою угодою № 1 від 29.12.2011 року до договору сторони погодили додати п. 3.4. розділу 3 Вартість товару та порядок розрахунків у наступній редакції «У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за надані товари здійснюється протягом 10 банківських днів з дати отримання замовником бюджетного асигнування на свій рахунок».

Відповідно додаткової угоди № 1 від 29.12.2011 року до договору сторони виклали п. 7.3. договору в наступній редакції «строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.6. цього договору, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань згідно з умовами даного договору.»

Відповідачем не здійснена оплата товару, таким чином заборгованість відповідача перед позивачем становить 79 350,00 грн.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у відповідача перед позивачем в сумі 79 350,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, твердження відповідача щодо порушення строків оплати за спірним договором через відсутність своєчасного бюджетного фінансування та скорочення видатків (ненадходження коштів від Міністерства молоді та спорту), що на думку відповідача, спростовує факт його вини, суд до уваги не приймає за наступних підстав.

Згідно з ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ст.617 ЦК України та ст. 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Норми чинного цивільного і господарського законодавства не містять винятків про зміну чи невілювання відповідальності при фінансуванні зобов'язання за рахунок бюджетних коштів.

Так, в постанові від 15.05.2012 року у справі №11/446 Верховний Суд України зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність бюджетної організації і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Аналогічну позицію наведено у постанові Вищого господарського суду України від 03.02.2014 року у справі №910/9231/13.

За таких обставин, враховуючи приписи чинного законодавства, позицію Вищого господарського суду України та Верховного Суду України, суд дійшов висновку, що наведені вище твердження відповідача є необґрунтованими та безпідставними.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, слід зазначити наступне.

У відповідності до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права чи про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).

Відповідно до пункту 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:

визнання пред'явленої претензії;

зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;

письмове прохання відстрочити сплату боргу;

підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;

письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;

часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами до договору були укладені додаткові угоди: № 1 від 29.12.2011 року відповідно до якої додали п. 3.4. договору та п. 5.5. договору та виклали у новій редакції п. 7.3. договору; додаткова угода № 1 від 04.01.2012 року про продовження строку дії договору до 31.12.2012 року; додаткова угода № 3 від 26.11.2012 року про продовження строку дії договору до 31.12.2013 року; додаткова угода № 4 від 05.11.2013 року про продовження строку дії договору до 31.12.2014 року.

Окрім того, відповідачем не заперечується існування боргу та у відзиві вказується, що 11.12.2012 року відповідач зареєстрував фінансові зобов'язання на загальну суму 2 511 050,00 грн. для оплати позивачеві заборгованості; 27.05.2014 року відповідач також зареєстрував фінансові зобов'язання на загальну суму 2 511 050,00 грн. для оплати позивачеві заборгованості.

Актом № 934 Державної фінансової інспекції в місті Києві від 07.04.2014 року, копія якого знаходиться в матеріалах справи, в п. 4.3. якого вказано, що згідно даних бухгалтерського обліку по суброзрахунку 675 «розрахунки з іншими кредиторами» станом на 01.01.2014 року та станом на 01.03.2014 року рахується кредиторська заборгованість перед ТОВ «Медгарант» у сумі 2511050,00 грн., що затверджено Звітом про заборгованість за бюджетними коштами (форма № 7д).

Враховуючи зазначене вище та те, що відповідачем позовні вимоги не заперечуються іншими доводами, окрім як пропуском строку позовної давності, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 79 350,00 грн. є обґрунтованими у зв'язку з перериванням строку позовної давності - підписанням додаткових угод та фактичним визнанням існування боргу, а тому підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань позивачем нараховано пеню у сумі у сумі 6 090,79 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбула Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання» передбачає, що Цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 5.2. договору у разі прострочення термінів оплати товару, обумовлених п. 3.3. цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми неоплаченого товару за кожен день прострочки.

У відповідачем заявлено клопотання від 28.07.2015 року про застосування строків позовної давності щодо позовних вимог.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік .

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 статті 267 ЦК України слив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Позивачем пеня розраховується з 23.12.2011 року по 23.06.2012 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява від 09.06.2015 року надійшла до суду 09.06.2015 року.

Положеннями пункту 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги те, що позивач звернувся до суду 09.06.2015 року, тому вимоги щодо нарахування пені (за період прострочення з 23.12.2011 року по 23.06.2012 року) не підлягає задоволенню, у зв'язку із спливом позовної давності.

У зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань позивачем нараховано індекс інфляції у сумі 56 921,30 грн. та три проценти річних у сумі 8 106,74 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позивач нараховує індекс інфляції з 23.12.2011 року по 18.05.2015 року. Однак, у зв'язку з застосуванням позовної давності припинення нарахування повинно відбутись до 23.11.2014 року.

Розрахунок індексу інфляції:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції 23.12.2011 - 23.12.2014 79350 1.252 20024.00 99374.00 Таким чином, розмір індексі інфляції за перерахунком суду становить 20 024,00 грн. та підлягає задоволенню.

Вимога позивача щодо стягнення з відповідача індексі інфляції в розмірі 36 897,30 грн. не підлягає задоволенню у зв'язку із спливом позовної давності.

Позивач нараховує три проценти річних з 23.12.2011 року по 18.05.2015 року. Однак, у зв'язку з застосуванням позовної давності припинення нарахування повинно відбутись до 23.11.2014 року.

Розрахунок трьох процентів річних:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 79350 23.12.2011 - 23.12.2014 1097 3 % 7154.54 Таким чином, розмір трьох процентів річних за перерахунком суду становить 7 154,54 грн. та підлягає задоволенню.

Вимога позивача щодо стягнення з відповідача індексі інфляції в розмірі 952,20 грн. не підлягає задоволенню у зв'язку із спливом позовної давності.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст.32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49 ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного науково-дослідного інституту фізичної культури і спорту (03680, м. Київ, вулиця Фізкультури, будинок 1, корп.. 2, код ЄДРПОУ 23376920) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Медгарант" (02098, м. Київ, вулиця Дніпровська Набережна, 26, код ЄДРПОУ 32157279) заборгованість в розмірі 79 350,00 (сімдесят дев'ять тисяч триста п'ятдесят) грн. 68 коп., індекс інфляції у сумі 20 024 (двадцять тисяч двадцять чотири) грн. 00 коп., три проценти річних у сумі 7 154 (сім тисяч сто п'ятдесят чотири) грн. 54 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 130 (дві тисячі сто тридцять) грн. 64 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 17.09.2015 року.

Суддя С.М.Мудрий