Ухвала

від 08.11.2011 по справі 5019/2188/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33023 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" листопада 2011 р. Справа № 5019/2188/11

За позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агро-XXI"

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Інсеко Фарм"

про стягнення 600469 грн. 98 коп.

Суддя Мамченко Ю. А.

Представники:

від позивача : представник не з’явився;

від відповідача : представник ОСОБА_2 (довіреність у справі);

Статті 20, 22, 91, 107 Господарського процесуального кодексу України роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених статтею 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до статті 81 1 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агро-ХХІ" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Інсеко-Фарм" про стягнення неповернутих грошових коштів за Договором комісії на купівлю товарно-матеріальних цінностей №89/10 в розмірі 600469,98 грн..

В судовому засіданні 25.10.2011 року оголошувалась перерва з 25.10.2011 року по 08.11.2011 року, про що представники сторін повідомлені про розписку. Після перерви представник позивача в судове засідання не з’явився. Відповідач письмового відзиву на позов не надав, в судовому засіданні позовні вимоги визнав в повному обсязі.

Заслухавши в судовому засіданні представника відповідача, вивчивши подані сторонами письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.

При винесенні рішення суд

ВСТАНОВИВ:

17.11.2010 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агро-ХХІ" (далі - Комітент) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Інсеко-Фарм" (далі - Комісіонер) укладено Договір комісії на купівлю товарно-матеріальних цінностей №89/10, згідно з умовами якого Комісіонер зобов’язався за доручення Комітента вчинити в інтересах останнього від свого імені одну або декілька угод з купівлі товарно-матеріальних цінностей (далі ТМЦ). Ціна, асортимент та вартість товару вказана в додатках до Договору.

Згідно п.2.1. Договору Комітент зобов’язаний забезпечувати Комісіонера коштами для виконання доручення.

На виконання умов Договору позивач на підставі платіжного доручення №18 від 23.11.2010 року перерахував на розрахунковий рахунок відповідача 19583203,58 грн. В призначенні платежу зазначено, що кошти перераховуються як оплата за ТМЦ, згідно Договору комісії №89/10 від 17.11.2010 року.

01.06.2011 року сторони дійшли згоди розірвати Договір, шляхом підписання Додаткової угоди про його розірвання. Відповідно до п.2 Додаткової угоди, сторони погодили, що, оскільки на дату підписання угоди Комісіонер не передав Комітенту визначені Договором товарно-матеріальні цінності, то Комісіонер зобов’язаний до 08.06.2011 року включно повернути Комітенту грошові кошти у розмірі 19583203,58 грн., які були отримані Комісіонером від Комітента для виконання доручення за Договором.

07.06.2011 року між позивачем та відповідачем було підписано Протокол про зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог в розмірі 14668429,87 грн..

Відповідачем повернено позивачу кошти в розмірі 3196250,00 грн., що стверджується наявною в матеріалах справи випискою з банківського рахунку позивача від 08.06.2011 року.

05.09.2011 року між сторонами було підписано Протокол про зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог в розмірі 559103,73 грн..

Пунктом 3 вищевказаного Протоколу сторони погодили, що залишаються непогашеними зобов'язання відповідача перед позивачем на суму 600469,98 грн..

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має: виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та загальногосподарського інтересу.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України ). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок в семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України).

Статтями 610, 611 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 600469,98 грн. попередньої оплати є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню, з покладенням витрат по сплаті держмита та витрат по оплаті інформаційно-технічних послуг по забезпеченню судового процесу.

Керуючись ст.49, ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Інсеко-Фарм" (33018, м.Рівне, вул.Курчатова, 62-А, код ЄДРПОУ 36221909, п/р26000002005434 в АТ "Дельта Банк", МФО 380236) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агро ХХІ" (33018, м.Рівне, вул.Курчатова, 62-А, код ЄДРПОУ 34438102, п/р 26001002005422 в АТ "Дельта Банк" МФО380236) 600469,98 грн. попередньої оплати, 6004,70 грн. витрат на оплату державного мита та 236,00 грн. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Мамченко Ю. А.

Повний текст рішення суддею підписаний «14»листопада 2011 року

< Текст > < Текст > < Текст >