Рішення

від 17.06.2008 по справі 22-ц-2533/2008

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-Ц-2533 / 2008

Справа № 22-Ц-2533 / 2008                                        

Головуючий 1 -ї інст. - Ольховський Є.Б.

Категорія : стягнення суми                                                     

Доповідач - Хорошевський

О.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2008 року                                                                                       м.

Харків

Судова колегія

судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в

складі:

Головуючого    -

судді Табачної Н.Г.

суддів

колегії  - Хорошевського О.М., Яцини В.Б.

при секретарі

Шпарага О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові

цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на

рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2008 року по справі

за позовом ОСОБА_1 до Статутного територіально-галузевого об'єднання «Південна

залізниця» про стягнення з відповідача суми втраченого заробітку, відшкодування

витрат на придбання протезу, надання безкоштовної санаторно-курортної путівки в

санаторій ПБК, відшкодування моральної шкоди та витрат, пов'язаних з отриманням

правової допомоги, -

встановила:

У грудні 2007 року ОСОБА_1

звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути зі Статутного

територіально-галузевого об'єднання «Південна залізниця» (далі - «Залізниця»)

одноразово заборгованість по компенсації втраченого заробітку в сумі 3 220 грн.; щомісячно,

починаючи з 1 грудня 2007 року компенсацію

втраченого заробітку в сумі 1610

грн., на відшкодування моральної шкоди 50 000 грн. та витрати на надання правової допомоги в сумі 3 000 грн.

Зобов'язати

відповідача компенсувати йому витрати на придбання протезу в сумі 35 897 грн. 50 коп. та надати

безоплатну путівку до санаторію південного узбережжя Криму та вартість проїзду

до санаторію та назад.

Як на підстави

позову посилався на те, що рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 7 листопада 2001 року відповідача

зобов'язано відшкодувати йому втрачений заробіток у зв'язку з травмою,

отриманою ним 29 вересня 1997 року тепловозом,

що рухався. В результаті отриманої травми йому було ампутовано ногу, за

висновками МСЕК позивачу призначена II група

інвалідності з втратою працездатності 70

% безстроково.

Розмір

компенсації втрати заробітку, що сплачував відповідач, змінювався на підставі

судових рішень і на час звернення до суду з цим позовом складав 385 грн. щомісячно.

Позивач

вказував, що з вересня 2006

року до вересня 2007

року працював у ТОВ «Омега-Автопоставка»

і звільнився за станом здоров'я.

Оскільки його

заробіток був меншим п'ятикратного розміру заробітної плати, вважав, що

починаючи з 1 жовтня 2007 року відповідач

повинен сплачувати йому втрачений заробіток керуючись вимогами ст.1197 ЦК України 2003 року.

Під час розгляду

справи судом першої інстанції ОСОБА_1 позовні вимоги уточнив.

Просив стягнути

з Залізниці одноразово 4

830 грн. та за періоди: з 1

січня до 1 квітня 2008 року щомісячно 1 802 грн. 50 коп.; з 1 квітня до 1 жовтня 2008 року щомісячно 1 837 грн. 50 коп.; з 1 жовтня до 1 грудня 2008 року щомісячно 1907 грн. 50 коп., а з 1 грудня 2008 року до

наступної зміни мінімальної заробітної плати по 2 117 грн. 50

коп. щомісячно, посилаючись на ст. 59

Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік».

Просив також у

разі придбання ним самим путівки до санаторію зобов'язати відповідача

компенсувати йому витрати на придбання такої путівки.

Рішенням

Ленінського районного суду м.Харкова від 3

квітня 2008 року

позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з СТГО

«Південна залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразово (з 01.10.2007р. по

31.12.2007р.) 755,04 грн., а

також стягувати щомісячно з 01.01.2008р. по 01.04.2008р. - 251,68 грн.; з

01.04.2008р. по 01.10.2008р. -

256,26 грн.; з 01.10.2008р. по 01.11.2008р. -266,11 грн.; з

01.11.2008р. по 01.12.2008р. -293,44

грн.; з 01.12.2008р. до наступного підвищення мінімальної заробітної плати - 325,70 грн.

Зобов'язано СТГО

«Південна залізниця» надати ОСОБА_1 безкоштовну санаторно-курортну путівку в

санаторій профілю порушення опорно-рухливого апарату в санаторіях середньої

смуги і Криму, або до реабілітаційного центру в м. Одеса, Куяльник, Хмельник, відповідно до

рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 18 серпня 2003 року.

Стягнуто з СТГО

«Південна залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 350 грн.

В іншій частині

позову відмовлено.

В апеляційній

скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати як

ухвалене з порушенням норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким

стягнути з Залізниці на користь позивача одноразово заборгованість по

компенсації втрати заробітку в сумі 3647

грн. 04 коп., та

починаючи з 1 грудня 2007 року щомісячно

стягувати таку компенсацію в сумі 1215

грн. 68 коп.

Зобов'язати відповідача

компенсувати витрати ОСОБА_1 на придбання протезу в сумі 41 856 грн. 48 коп. та надати

йому безкоштовну путівку до санаторію відповідно до рішення суду від 18 серпня 2003 року.

Стягнути з

відповідача витрати на надання правової допомоги в сумі 850 грн.

Перевіряючи

законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів

апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, судова колегія

вважає, що скарга представника ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а

рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення з таких

підстав.

Частково

задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з наступного.

Застосовуючи до

спірних правовідносин правила ч.3

ст.1199 чинного ЦК

України, суд на підставі ч. 1

ст.25 Закону України «Про загальну середню освіту» визначив середню

заробітну плату вчителів-викладачів правових дисциплін (працівників бюджетної

сфери 9 тарифного

розряду) у розмірі 359 грн. 55 коп. та визначив

70% від його

розміру.

При цьому суд

виходив з того, що позивач у 2003

році закінчив Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.

Сковороди за спеціальністю «Правознавство», кваліфікацією юриста, викладача

правових дисциплін.

Відмовляючи у

позові в частині стягнення вартості протезу суд зазначив, що з часу отримання

попереднього протезу не сплинуло три роки, а в частині відшкодування моральної

шкоди з того, що позивачем не надано доказів продовження моральних страждань

після отриманої травми.

Визнаючи

безпідставним невиконання відповідачем рішення Ленінського районного суду м.

Харкова від 18 серпня 2003 року, суд

зобов'язав Залізницю на виконання вказаного рішення надати позивачу санаторну

путівку.

Стягнуто з

відповідача на користь позивача підтверджені витрати на надання правової допомоги

у сумі 350 грн.

Судова колегія

доходить висновку про те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, а

рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права.

Згідно п.4

«Прикінцевих та перехідних положень» ЦК

України, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності

Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав

і обов'язків, що вчинені або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки

правовідносини між сторонами, що виникли із зобов'язання по відшкодуванню шкоди

у 1997 році не

є продовжуваними, вирішуючи спір суду необхідно було керуватися нормами

цивільного законодавства, що існувало на час їх існування.

Обов'язок

Залізниці відшкодовувати ОСОБА_1 середній заробіток встановлений рішенням

Ленінського районного суду м.Харкова від 7

листопада 2001 року.

На час отриманої

травми ОСОБА_1 досяг 17-річного віку, продовжував навчання.

Судово-медичним

обстеженням від 03 липня 2001 року

встановлено, що загальна працездатність позивача втрачена на 70%. ОСОБА_1

повторному огляду не підлягає (а.с.43-46).

Спір підлягає

вирішенню на підставі вимог ст.462 ЦК

України 1963 року,

який діяв на час вчинення зобов'язань відповідача по відшкодуванню середнього

заробітку.

Відповідно до

ч.4 вказаної статті, якщо неповнолітній потерпілий, який не досяг 15 річного віку

(учень - 18-річного

віку) не мав заробітку на час спричинення шкоди, після початку трудової

діяльності він може вимагати збільшення відшкодування шкоди, виходячи з розміру

винагороди працівника його кваліфікації.

Як вбачається з

відомостей, внесених до трудової книжки ОСОБА_1, згідно отриманої освіти він не

працював (а.с.33-39).

За таких

обставин у суду не було підстав визнавати, що позивач працював за отриманою

кваліфікацією і визначати розмір відшкодування середнього заробітку виходячи з

заробітку вчителів-викладачів правових дисциплін.

За вказаних

обставин розмір відшкодування середнього заробітку повинно бути визначено

виходячи з доходів, фактично отриманих позивачем. Згідно довідки, виданої

ОСОБА_1 ТОВ «Омега-Автопоставка», середня заробітна плата позивача склала 1 736 грн. 69 коп. (а.с. 40)

70% від цієї

суми складають 1736 х 70 =1215 грн. 68 коп. 100

Таким чином

підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 щомісячно відшкодування

втраченого середнього заробітку в сумі 1 215 грн. 68 коп. з моменту звернення

до суду тобто грудня 2007 року.

Вимоги ОСОБА_1

про стягнення такого відшкодування за час, що передував зверненню до суду

задоволенню не підлягає, оскільки у цей час суми відшкодування позивачу

нараховувались та сплачувались відповідно до судових рішень.

Підлягають

задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача 35 897 грн. 50 коп. вартості

ножного протезу.

При цьому судова

колегія виходить з таких підстав.

Згідно «Переліку

технічних та інших засобів реабілітації, якими забезпечуються окремі категорії

населення», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1652 від 29 листопада 2006 p., термін

використання ножних протезів визначено у три роки.

Враховуючи, що

ОСОБА_1 отримав протез останній раз 17

травня 2005 року

(а.с.41), на час розгляду справи судом апеляційної інстанції трирічний строк,

визнаний Постановою № 1652 сплинув.

При цьому не

може бути взяті до уваги вимоги апеляційної скарги про стягнення вартості

протезу в сумі 41 856 грн. 48 коп., оскільки предметом розгляду суду першої

інстанції було стягнення на вказані потреби 35 897 грн. 50 коп.

Вимоги ОСОБА_1

про відшкодування моральної шкоди та зобов'язання відповідно надати йому

санітарну путівку задоволенню не підлягають, оскільки ці вимоги вже розглянуті

судом.

Спричинення

моральної шкоди позивач пов'язує з дією джерела підвищеної небезпеки.

Рішенням

Ленінського районного суду від 7 листопада 2001 року на користь ОСОБА_1

стягнуто з Залізниці на відшкодування моральної шкоди 2 500 грн. з тих саме

підстав, які містить і цей позов.

Питання про

надання позивачу санітарних путівок вирішено рішенням Ленінського районного

суду м.Харкова від 18 серпня 2003 року, яким Залізниця зобов'язана надавати

ОСОБА_1 щорічно безкоштовну санаторно-курортну путівку.

За правилами

п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду

першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду

обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст.

303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.п.3,4 ч.1 ст. 309, 316, 319 ЦПК України,

ст.ст. 455, 462 ЦК України 1963 року, судова

колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну

скаргу представника ОСОБА_1 -

ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення

Ленінського районного суду м.Харкова від 3

квітня 2008 року

скасувати.

Позовні вимоги

ОСОБА_1 - задовольнити

частково.

Стягнути з

Статутного територіально-галузевого об'єднання «Південна залізниця» на користь

ОСОБА_1 компенсацію втраченого заробітку в сумі 1 215 грн. 68

коп. щомісячно та одноразово вартість протезування в сумі 35 897 грн. 50 коп. шляхом

перерахування на рахунок ТОВ «ТУРБОТА» ЕГРПОУ 19468013, р/р 26008830146460

в ХОФ АКБ «УкрсоцБанк»

в м.Харкові МФО 351016, згідно

рахунку-фактурі № СФ -0000021 від 14 жовтня 2007 року.

В іншій частині

позову ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з

Статутного територіально-галузевого об'єднання «Південна залізниця» на користь

ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 350 грн.

Стягнути з

Статутного територіально-галузевого об'єднання «Південна залізниця» на користь

держави судові витрати у вигляді судового збору в сумі 51 грн. та витрати

на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи в сумі 30 грн.

Рішення

апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути

оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України

протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.