Постанова

від 15.09.2015 по справі 910/27574/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2015 р. Справа№ 910/27574/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «ВАШ» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2015р.

у справі № 910/27574/14 (головуючий суддя Полякова К.В.,

судді Отрош І.М., Сташків Р.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Жашківське

автотранспортне підприємство-17141»

до Приватного підприємства «ВАШ»

про стягнення заборгованості за договором поставки

у розмірі 31 848,27 грн.

В судовому засіданні 15.09.2015р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Жашківське автотранспортне підприємство-17141» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «ВАШ» про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 31 848, 27 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки нафтопродуктів № 03/12-13НФ від 03.12.2013р., а саме щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару, а тому просив суд стягнути з відповідача 21 826, 25 грн. заборгованості, 4 771, 16 грн. пені, 4 470, 76 грн. інфляційних та 780, 10 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.03.2015р. у справі № 910/27574/14 позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства «ВАШ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Жашківське автотранспортне підприємство-17141» 21 826 грн. 25 коп. основного боргу, 772 грн. 03 коп. три відсотки річних, 4 470 грн. 76 коп. інфляційних витрат та 1 552 грн. 84 коп. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким стягнути з Приватного підприємства «ВАШ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Жашківське автотранспортне підприємство-17141» заборгованість у розмірі 9 906,25 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи, оскільки судом не враховано наявність у позивача заборгованості перед відповідачем на суму 10 920, 00 грн., у зв'язку з чим не застосовано ст. 601 ЦК України, та порушено п. 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Приватного підприємства «ВАШ» 17.06.2015р. передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Самсін Р.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 15.07.2015р.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2015р., у зв'язку з перебуванням судді Самсіна Р.І. у відпустці, сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя - Скрипка І.М., судді - Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2015р. у відповідності до ст. 77 ГПК України відкладено розгляд справи на 15.09.2015р.

Представники сторін в судове засідання апеляційної інстанції 15.09.2015р., будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з'явились, причини неявки суду не повідомили, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказував на те, що між ним та Приватним підприємством «ВАШ» укладено договір поставки нафтопродуктів №03/12-13НФ від 03.12.2013р.

Однак, документально оформленого сторонами договору ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції надано не було.

Натомість, з наданих позивачем суду першої інстанції пояснень вбачається, що 14.01.2014р. відповідачеві для підписання було направлено оригінали документів, в тому числі оригінал договору поставки нафтопродуктів № 03/12-13НФ від 03.12.2013р. в двох екземплярах, які отримані уповноваженою особою відповідача 14.02.2014р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу (а. с. 26). Однак договір поставки нафтопродуктів № 03/12-13НФ від 03.12.2013р. відповідачем не підписаний та не повернутий на адресу позивача.

З огляду на вищевикладене, безпідставним є посилання позивача на договір поставки нафтопродуктів №03/12-13НФ від 03.12.2013р., оскільки нормами частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами на підставі рахунку на оплату № 90 від 03.12.2013р., рахунку на оплату № 92 від 04.12.2013р. та рахунку на оплату № 93 від 04.12.2013р. виникли правовідносини щодо поставки товару, а саме дизельного палива.

Так, на виконання попередніх домовленостей, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято дизельне паливо у загальній кількості 17 769 л загальною вартістю 155 478, 75 грн., що підтверджується видатковими накладними № 94 від 03.12.2013р. на суму 51 826, 25 грн., №95 від 04.12.2013р. на суму 51 826, 25 грн. та № 96 від 04.12.2013р. на суму 51 826,25 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін, зокрема з боку відповідача видаткові накладні підписані директором Шевела Віктором Андрійовичем, належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи (а. с. 18-20).

Вищезазначені видаткові накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995р. № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2. Інструкції «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996р. № 99, сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.

Місцевим господарським судом встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що поставлений товар був отриманий директором відповідача згідно довіреності № 16 від 03.12.2013р. (належним чином завірена копія наявна в матеріалах справи (а. с. 21).

З вищенаведеного вбачається, що позивач поставив, а відповідач отримав товар без будь-яких зауважень щодо кількості, якості чи інших умов поставки.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши умови договору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за попередніми домовленостями щодо поставки товару.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань щодо поставки товару свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення умов попередньої домовленості щодо поставки товару.

Однак, відповідач за поставлений товар розрахунок належним чином не провів, згідно виписок про рух грошових коштів на розрахунковому рахунку позивача за 14.05.2014р., 24.04.2014р., 04.03.2014р. та платіжних доручень №216 від 16.12.2013р., №216 від 09.12.2013р., №212 від 04.12.2013р. та №214 від 03.12.2013р. вбачається проведення відповідачем оплати товару, поставленого згідно видаткових накладних № 94 від 03.12.2013р. та №95 від 04.12.2013р., а товар, поставлений згідно видаткової накладної №96 від 04.12.2013р., відповідачем оплачено частково на суму 30 000, 00 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений згідно видаткової накладної №96 від 04.12.2013р. товар складає 21 826, 25 грн.

Лист позивача № 30/01-001 від 30.01.2014р. з вимогою оплатити вартість поставленого дизельного палива залишений відповідачем без задоволення.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу, зокрема з договорів та правочинів.

Згідно ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю на настання відповідних правових наслідків.

Як встановлено судом, між сторонами виникли правовідносини, які за своєю правовою природою є правовідносинами з поставки дизельного палива, відповідно укладеного у спрощений спосіб договору поставки.

В силу вимог ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 1.7. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного між сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Оскільки відповідач отримав товар згідно вищевказаних видаткових накладних, то у відповідності до ст. 692 Цивільного кодексу України настав строк його оплати.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 21 826, 25 грн., які доведені позивачем належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, посилання відповідача (апелянта) в апеляційній скарзі на заборгованість перед позивачем лише в розмірі 9 906, 25 грн. у зв'язку із заліком зустрічних однорідних вимог на підставі ст. 601 ЦК України, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Згідно ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, визначених договором або законом.

Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

При цьому вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);

3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Так, відповідач визнає заборгованість в розмірі 21 826, 25 грн. за поставлений позивачем товар згідно видаткової накладної №96 від 04.12.2013р., а посилання на наявність зустрічних грошових зобов'язань позивача на суму 11 920, 00 грн. за здійснення відповідачем перевезення нафтопродуктів згідно товарно-транспортних накладних № 00040 від 08.05.2014р., № 01-001265 від 13.05.2014р. та № 02-001126 від 13.05.2014р. не підтверджено жодними первинними документами та рішенням суду про стягнення такої заборгованості.

Відтак, посилання відповідача на його заборгованість перед позивачем лише в розмірі 9 906, 25 грн. не ґрунтуються на матеріалах справи та не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Крім цього, з посиланням на пункт 6.5 договору поставки нафтопродуктів №03/12-13НФ від 03.12.2013р., позивачем заявлено до стягнення 4 771, 16 грн. пені.

Однак, позивачем не надано суду договір поставки нафтопродуктів №03/12-13НФ від 03.12.2013р., а матеріалами справи підтверджується здійснення поставки в спрощений спосіб, у зв'язку з чим місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для застосування до відповідача такої форми відповідальності, як нарахування пені у відповідності до п. 6.5. вказаного договору.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого товару, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 4 470, 76 грн. інфляційних втрат та 780, 10 грн. 3% річних.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача 4 470, 76 грн. інфляційних втрат, які підлягають задоволенню.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та здійснивши власний розрахунок за період фактичного прострочення строків оплати товару, за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню лише в розмірі 772, 03 грн., відповідно в іншій частині заявлених вимог про стягнення 3% річних слід відмовити.

Доводи відповідача (апелянта) щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального права (позбавлення можливості ознайомитись з вимогами позивача та надати докази на підтвердження своєї позиції) є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 31.03.2015р.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ВАШ» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2015р. у справі № 910/27574/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2015р. у справі №910/27574/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/27574/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала