Постанова

від 14.09.2015 по справі 910/12397/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2015 р. Справа№ 910/12397/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Рудченка С.Г.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Яворенко С.М. (довіреність б/н від 03.09.2015 р.)

від відповідача - Кириловський О.М. (довіреність №1371-ню від 04.06.2015 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця»

на рішення господарського суду міста Києва від 29.07.2015 р.

у справі №910/12397/15 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Залізний кулак»

до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Залізний кулак» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення з відповідача 99915,90 грн. суми основного боргу, 2299,43 грн. пені та 114,97 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.07.2015 р. позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 99915,90 грн. основного боргу, 2299,43 грн. пені, 114,97 грн. 3% річних та 2046,61 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при винесенні рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. Крім того, судом не повно з'ясовано обставин, які мають значення для справи.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

27.01.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Залізний кулак» (виконавець) та Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця» (замовник) було укладено договір № ПЗ/Т-1586/НЮ, згідно умов якого виконавець бере на себе зобов'язання забезпечити цілодобову охорону території та об'єктів локомотивного депо Жмеринка, відповідно до інструкції про порядок організації, забезпечення та здійснення охорони території та об'єктів локомотивного депо Жмеринка, а замовник зобов'язується своєчасно сплачувати вартість послуг виконавця згідно умов договору (п.1.1). Всього за договором, підлягає сплаті у місяць 99915,90 грн. (п.3.2). Визначена в п. 3.2 договору сума сплачується на поточний рахунок виконавця щомісячно по факту надання виконавцем послуг з охорони протягом 20-ти банківських днів після надання виконавцем рахунку-фактури для оплати, що складається на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі наданих послуг (п.4.1). У разі прострочення розрахунків за надані виконавцем послуги, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу. Сплата штрафних санкцій не звільняє винну сторону від виконання своїх зобов'язань за цим договором (п.7.11).

Відповідно до акта наданих послуг № 102 від 31.03.2015 р. позивач надав, а відповідач прийняв послуги на суму 99915,90 грн.

23.04.2015 р. позивач надіслав на адресу відповідача вимогу за вих.№11/311-97 від 22.04.2015 р., в якій просив сплатити суму заборгованості.

27.05.2015 р. позивачем було повторно направлено на адресу відповідача рахунок на оплату послуг №102 від 31.03.2015 р. на суму 99915,90 грн., який відповідачем отримано за вх. №1275 від 17.06.2015 р.

Відповідач за надані позивачем послуги не розрахувався, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 99915,90 грн., пені у розмірі 2299,43 грн. та 3% річних у розмірі 114,97 грн.

За своєю правовою природою укладений між сторонами правочин є договором про надання послуг.

Згідно ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджено надання позивачем та прийняття відповідачем послуг на загальну суму 99915,90 грн. згідно акта надання послуг №102 від 31.03.2015 р.

Однак відповідач свої зобов'язання з оплати за надані позивачем послуги належним чином не виконав, у зв'язку з чим у нього перед позивачем утворилась заборгованість.

Відповідачем належними та допустимими доказами факт наявності заборгованості та її розмір не спростовано, доказів погашення заборгованості в добровільному порядку не надано.

Щодо твердження відповідача про те, що позивачем не надано рахунків та доказів їх надання замовнику відповідно до п. 4.1. укладеного між сторонами договору, що є підставою для проведення розрахунків між сторонами, то колегія суддів зазначає наступне.

Судом встановлено, що в п.4.1 договору сторони погодили, що визначена в п. 3.2 договору сума сплачується на поточний рахунок виконавця щомісячно по факту надання виконавцем послуг з охорони протягом 20-ти банківських днів після надання виконавцем рахунку-фактури для оплати, що складається на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.

Доказів виставлення рахунку на оплату послуг саме 31.03.2015 р. (дата складання та підписання акта надання послуг №102) позивачем суду не надано. Однак, факт ненадання позивачем рахунку на оплату послуг саме 31.03.2015 р. не звільняє відповідача від обов'язку оплатити послуги, які надані позивачем. За своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги. Також, платіжні реквізити сторін наведені в договорі про надання послуг №ПЗ/Т-1586/НЮ від 27.01.2015 р.

Адже, рахунок-фактура за своєю правовою природою є технічною сладовою правовідносин між сторонами, що використовується для внутрішнього обліку товарних операцій.

Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України, відповідно до ч. 1 якої особи, що вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина) та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 вказаного нормативно-правового акту, яка передбачає, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Аналогічну правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 29.09.2009 р. по справі №37/405 та в постанові Вищого господарського суду України від 18.06.2013 р. по справі №923/38/13-г.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 99915,90 грн., є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у заявленному розмірі.

З урахуванням вимог п. 4.1 договору, граничним строком оплати наданих позивачем послуг є 28.04.2015 р. (акт наданих послуг №102 було підписано 31.03.2015 р., 22.04.2015 р. позивачем була направлена вимога №11/ЗК-97 щодо виконання зобов'язання по договору в термін до 28.04.2015 р.).

Крім суми основного боргу, позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 2299,43 грн. пені, яка нарахована за період з 29.04.2014 р. по 12.05.2015 р.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.11 договору встановлено, що у разі прострочення розрахунків за надані виконавцем послуги, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу. Сплата штрафних санкцій не звільняє винну сторону від виконання своїх зобов'язань за цим договором.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання по оплаті наданих позивачем послуг, колегія суддів, перевіривши правильність нарахування суми пені, погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 2299,43 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 114,97 грн. 3% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що відповідач допустив прострочення виконання зобов'язання по оплаті наданих позивачем послуг, колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 114,97 грн. є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права і неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 29.07.2015 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 29.07.2015 р. у справі №910/12397/15 залишити без змін.

Справу №910/12397/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.Я. Дикунська

С.Г. Рудченко