Постанова

від 16.09.2015 по справі 910/12843/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2015 р. Справа№ 910/12843/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Рудченка С.Г.

при секретарі судового засідання: Білецькому Л.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явились;

від відповідача - не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроспецгран"

на рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2015 року

у справі №910/12843/15 (суддя В.С. Ломака)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авенір", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроспецгран", м. Київ

про стягнення 100 826, 01 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авенір" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроспецгран" про стягнення 98 616, 37 грн.

26.06.2015 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача 73 852,90 грн. основного боргу, 1 092, 62 грн. 3% річних та 25 550, 94 грн. інфляційних втрат.

13.07.2015 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг в сумі 73 852, 90 грн., 3% річних в сумі 1 129, 04 грн., інфляційні втрати в сумі 25 844, 07 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2015 року позовні вимоги задоволено. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроспецгран" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авенір" 73 852, 90 грн., 1 129, 04 грн. 3% річних, 25 844, 07 грн. інфляційних втрат та 2 016, 52 грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами порушення умов договору доручення в частині оплати грошових коштів за надані позивачем послуги з перевезення вантажів, внаслідок чого виникла заборгованість. Враховуючи порушення відповідачем грошового зобов'язання, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроспецгран" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2015 року по справі №910/12843/15 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроспецгран" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авенір" 1 129, 04 грн., 3% річних, 25 844, 07 грн. інфляційних втрат та прийняти нове рішення в цій частині, яким у задоволенні цієї частини позову відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач заперечує щодо правильності нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, вважає розрахунки такими, що не відповідають вимогам закону. Крім того, відповідач стверджує, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Також, до апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроспецгран" додано клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2015 року у справі №910/12843/15.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2015 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроспецгран" про відновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2015 року у справі №910/12843/15 задоволено; відновлено пропущений процесуальний строк для подання апеляційної скарги; прийнятио апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроспецгран" на рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2015 року у справі №910/12843/15 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Рудченко С.Г. та призначено розгляд справи на 16.09.2015 року.

В судове засідання, призначене на 16.09.2015 року, представники сторін не з'явились, були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання, причини неявки суд не повідомили.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року).

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників сторін.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 05.01.2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Авенір» (далі за текстом - експедитор) та товариством з обмеженою відповідальністю «Євроспецгран» (далі за текстом - замовник) було укладено Договір доручення №КН-96/2014 транспортно-експедиційного обслуговування експортно-імпортних та транзитних вантажів (далі за текстом - договір доручення) (а.с. 10-14).

Відповідно до п. 1.1. вказаного договору замовник доручає, а експедитор приймає на себе обов'язки від свого імені та за рахунок замовника здійснювати транспортно-експедиційне обслуговування експортно-імпортних та транзитних вантажів залізничним транспортом по території України, країн СНД та інших держав (далі за текстом Договору "послуги").

Згідно з пунктом 1.2. договору замовник доручає, а експедитор приймає на себе обов'язки здійснити транспортно-експедиційне обслуговування вантажів замовника, номенклатура, обсяги, терміни доставки та маршрут проходження яких зазначено в Додатках до Договору та є його невід'ємною частиною.

05.01.2015 року позивач виставив відповідачу для здійснення попередньої оплати рахунок №003/К на суму 73 852, 90 грн.

Відповідач, листом від 05.01.2015 року зобов'язувався оплатити вказаний рахунок у строк до 12.05.2015 року.

Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що на виконання умов договору позивач надав відповідачу експедиторські послуги по перевезенню вантажу призначенням станції Домодедово Московської залізниці по маршруту ст. Гнівань - ст. Зерново згідно рахунку № 003/К, про що складений Акт № 003/15 від 31.01.2015 року.

Однак, надані позивачем послуги з перевезення вантажів відповідачем оплачені не були.

Спір у справі, на думку позивача, виник внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору доручення в частині сплати грошових коштів за перевезення вантажів, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 73 852,90 грн.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Проаналізувавши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що за своєю правовою природою укладений договір є договором транспортного експедирування.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України та ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно з абзацом 1 статті 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Статтею 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачено, що клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Статтею 931 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Пунктом 4.1. договору сторони дійшли згоди, що замовник здійснює 100% попередню оплату в розмірі заявленого обсягу перевезення вантажів шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок експедитора на підставі виставлених рахунків на протязі 3 банківських днів.

У відповідності до п. 4.6. Договору у разі, якщо актом виконаних робіт зафіксована заборгованість замовника перед експедитором, замовник сплачує борг в 3-денний термін з моменту отримання акту.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що відповідач прийняв замовлені ним послуги, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві їх вартості.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що відповідачем прийнято замовлені ним послуги, однак в обумовлені строки не оплачено, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості у сумі 73 852, 90 грн.

За невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування (ч. 2 ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність").

На підставі викладеного, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1 129,04 грн. 3% річних та 25 844, 07 грн. інфляційних втрат.

Щодо позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки фактичні обставини справи свідчать про порушення відповідачем умов договору в частині оплати грошових коштів, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України.

Колегією суддів здійснено розрахунок стягуваної суми штрафних санкцій та встановлено його арифметичну правильність.

Крім того, щодо розрахунку інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.

Розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат (п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 року № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).

Також, колегія суддів зазначає, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» №62-97р від 03.04.1997 року (п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 року).

Таким чином, з аналізу наведеного слідує, що інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу, про що обгрунтовнао зазначив суд першої інстанції.

Посилання скаржника у апеляційній скарзі щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв'язку з відмовою у відкладенні розгляду справи, колегією суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У відповідності до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладення розгляду справи є виключно правом суду, а не його обов'язком.

Колегія суддів наголошує на тому, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 року №1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

З огляду на викладене, обставини, на які посилається апелянт, є необґрунтованими та безпідставними.

Крім того, матеріали справи не містять доказів щодо укладення між сторонами мирової угоди.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2015 року у справі №910/12843/15.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроспецгран" на рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2015 року у справі №910/12843/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2015 року у справі №910/12843/15 залишити без змін.

3. Справу №910/12843/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

С.Г. Рудченко