Постанова

від 29.09.2009 по справі 30/93-08-1673

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

30/93-08-1673

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 29 вересня 2009 р.                                                                                    № 30/93-08-1673  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Муравйова О.В. –головуючогоПолянського А.Г.Фролової Г.М.

за участю представників:

позивачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

Генеральної Прокуратури УкраїниРудак О.В. –посв. від 14.04.2008 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне поданняЗаступника прокурора Одеської області  в інтересах держави в особі Одеської міської ради

на рішеннягосподарського суду Одеської області від 15.05.2008 року

у справі№ 30/93-08-1673 господарського суду Одеської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Фарма"

доОдеської міської ради

провизнання права власності

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фарма" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради про визнання права власності на збудовані самочинно, а саме: літера "Б" новозбудована, загальною площею 362,2м2, літера "З" новозбудована, загальною площею 688,9м2, літера "В" –новозбудована, загальною площею 255,4м2 –складське; літера "и" –новозбудована, загальною площею 615,2м2 –другий поверх офісного; літера "Д" –новозбудована, загальною площею 146,5м2 –адміністративне; літера "Л" новозбудований, навіс, розташованих за адресою: м.Одеса, вул. Балтська дорога, 15.

Позовні вимоги з посиланням на положення статті 331 Цивільного кодексу України, статті 144 Господарського кодексу України обґрунтовані тим, що у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на будівлі та споруди позивача, позивач змушений звернутися до суду з даним позовом.

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.05.2008 року (суддя: Рога Н.В.) у справі № 30/93-08-1673 господарського суду Одеської області позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарма" -  задоволено. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарма" право власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Балтська дорога, 15, а саме: літ. "Б" –загальною площею 362,2м2, літ. "З" –загальною площею 688,9м2, літ. "в" –загальною площею 255,4м2 –складське приміщення; літ. літера "и" – загальною площею 615,2м2 –другий поверх офісного приміщення; літера "Д" –загальною площею 146,5м2 –адміністративне приміщення; літера "Л" - навіс.

Стягнуто з Одеської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарма" витрати по сплаті держмита у сумі 85 грн. та витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 118 грн.

Мотивуючи судове рішення, господарський суд посилаючись на норми Цивільного кодексу України дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з рішенням суду, Заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням на рішення господарського суду Одеської області від 15.05.2008 року у справі № 30/93-08-1673, в якому просить рішення у справі № 30/93-08-1673 господарського суду Одеської області скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, мотивуючи касаційне подання доводами про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, заявником зазначено, що рішення суду винесено з порушенням статей 23, 24 Закону України "Про планування і забудову територій", оскільки у позивача відсутні оформлені у встановленому законом порядку дозвільні документи на реконструкцію приміщення.

Відзиви на касаційне подання не надані.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника Генеральної Прокуратури України, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні, та доводи, викладені у касаційному поданні, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий  господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом, 09.11.2004 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Одесаголовпостач" та  Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарма" було укладеного договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець передав у власність покупця нежилі будівлі під №15, що знаходяться за адресою: м. Одеса, Балтська дорога, та складаються з адміністративної будівлі  (літ. "А"), складських будівель (літ. "В", "Г", "Е", "Ж", "И"), службові будівлі (літ. "К") загальною площею 4370,9м2, розташовані на земельній ділянці площею 10799м2. Об'єкт купівлі-продажу належить продавцю на підставі Свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради від 15.08.2003 року № 026589.

Судом встановлено, що  відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" від 07.12.2004 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фарма" є власником нежилих будівель, розташованих за адресою: м.Одеса, Балтська дорога, 15.

Судом також встановлено, що реалізуючи своє право власності на зазначені будівлі та споруди, позивач здійснив їх реконструкцію.

Відповідно до Технічного висновку про стан будівельних конструкцій та можливість прийому в експлуатацію реконструйованих нежилих приміщень, розташованих за адресою: м.Одеса, Балтська дорога, 15, виготовленого ПП "Проект-Груп" інсоляція приміщень –задовільна. Технічний стан будівельних конструкції –задовільний.

Суд першої інстанції з урахуванням положень статей  316, 328, 331 Цивільного кодексу України дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Судове  рішення цим вимогам не відповідає.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як було зазначено вище, 09.11.2004 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Одесаголовпостач" та  Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарма" було укладеного договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець передав у власність покупця нежилі будівлі під №15, що знаходяться за адресою: м. Одеса, Балтська дорога, та складаються з адміністративної будівлі  (літ. "А"), складських будівель (літ. "В", "Г", "Е", "Ж", "И"), службові будівлі (літ. "К") загальною площею 4370,9м2, розташовані на земельній ділянці площею 10799м2.

Звертаючись з позовом позивач просив визнати за ним право власності на збудовані самочинно, а саме: літера "Б" новозбудована, загальною площею 362,2м2, літера "З" новозбудована, загальною площею 688,9м2, літера "В" –новозбудована, загальною площею 255,4м2 –складське; літера "и" –новозбудована, загальною площею 615,2м2 –другий поверх офісного; літера "Д" –новозбудована, загальною площею 146,5м2 –адміністративне; літера "Л" новозбудований, навіс, розташованих за адресою: м.Одеса, вул. Балтська дорога, 15.

Відповідно до частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Відповідно до частини 2 статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Задовольняючи позовні вимоги судом першої інстанції не було звернуто належної уваги  на те, чи було позивачем належним чином затверджено проект будівництва нежитлових приміщень, чи оформив останній дозвіл на проведення будівельних робіт, та не з'ясовано чи всі спірні об'єкти є саме реконструйованими.

Частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до частини 2 статті 376 вказаного кодексу особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Однак, згідно із частиною 3 даної статті право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

З аналізу вказаної  норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано в судовому порядку лише в тому випадку, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку, розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту.

Разом з тим, відповідно до частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

За змістом частини п'ятої цієї ж статті на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних,  міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема,  розпорядження землями територіальних громад,  надання земельних   ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Зі статті 124 вказаного кодексу, зокрема, вбачається, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Таким чином, необхідними умовами узаконення самочинно побудованих об'єктів є: відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки; відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки; відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Однак, колегія суддів звертає увагу та те, що судом першої інстанції не було досліджено питання встановлення  факту дотримання позивачем  всіх зазначених вище обов'язкових умов необхідних для узаконення самочинного будівництва.

Судом не з'ясовано чи була надана в оренду земельна ділянка саме під самочинно побудовані об'єкти.

Судом не надана оцінка пункту 5 договору купівлі-продажу від 09.11.2004 року з якого, зокрема, вбачається, що земельна ділянка, на якій розташовані нежилі будівлі не є власністю "продавця", рішення про її приватизацію уповноваженим державним органом не приймалось.

Також судом не звернуто уваги на пункт 7 вищезазначеного договору, згідно якого, зокрема, покупець прийняв на себе зобов'язання протягом 30 календарних днів з дня посвідчення цього договору подати документи до Міського управління земельних ресурсів для оформлення права користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

          Згідно статті 34 зазначеного вище кодексу обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки, відповідно до частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів, а також враховуючи, що господарським судом  порушено вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України  щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку про те, що рішення у справі підлягає скасуванню,  а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

При новому розгляді справи суду слід взяти до уваги наведене, з'ясувати всі обставини справи, і, в залежності від встановленого та у відповідності до діючого законодавства, вирішити спір.

Керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України,  Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне подання  Заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 15.05.2008 року  по справі №30/93-08-1673 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Головуючий                                                                              О. Муравйов

Судді                                                                                          А. Полянський

                                                                                                   Г. Фролова