Рішення

від 11.06.2014 по справі 905/2535/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2014 Справа № 905/2535/14 Господарський суд Донецької області, у складі судді Огороднік Д.М., при секретарі судового засідання Пилипенко О.М. розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арабеск" доТовариства з обмеженою відповідальністю "ІК МЕГАБУДІНВЕСТ" простягнення 14014,62грн. Представники сторін: від позивача : ОСОБА_1 - представник за довіреністю; від відповідача : не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Арабеск" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІК Мегабудінвест" про стягнення 14014,62 грн., у тому числі основна сума боргу у розмірі 12419,21 грн., пеня у розмірі 455,60 грн., інфляційні втрати у розмірі 438,89 грн., 20% річних у розмірі 700,92 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав умови договору поставки №21 від 23.12.2013 в частині своєчасної та повної оплати вартості переданого відповідачу товару, у зв'язку з чим заборгованість відповідача становить 12418,21грн.

На підтвердження вказаних обставин, позивач надав належним чином завірені копії: договору поставки №21 від 23.12.2013; видаткових накладних №АДН-12/24/007 від 24.12.2013, №АДН-12/24/005 від 24.12.2013, №АДН-12/24/006 від 24.12.2013, претензії №09 від 28.02.2014.

В судове засідання призначене на 11.06.2014 позивач з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач відзив на позов не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив. Ухвали суду були надіслані на адресу відповідача зазначену в позовній заяві та в державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців. За таких обставин, відповідач про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. З урахуванням належного повідомлення про час та місце проведення судового розгляду обох сторін, судом забезпечено сторонам рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів та здійсненні інших процесуальних прав, з врахуванням наведеного, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин та вирішення спору по суті, згідно ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України.

Представник позивача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши його пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

23.12.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Арабеск" в особі Донецької філії ТОВ «Арабеск», як постачальником (позивач) та Приватним підприємством "ІК МЕГАБУДІНВЕСТ", як покупцем (відповідач) підписаний договір поставки №21.

Згідно з п.1.1 договору на умовах договору постачальник зобов'язується передати (поставити) на умовах даного договору будівельні та оздоблювальні матеріали та (або) інструменти та комплектуючі (надалі - товар) у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар у власність та оплатити його на умовах даного договору.

Вартість прийнятого покупцем товару визначається в оформлених (в т.ч. підписаних між сторонами) накладних (п. 2.3 договору).

Відповідно до п. 2.4 договору загальна вартість даного договору визначається вартістю товару, поставленого протягом дії цього договору.

Згідно п.4.1 договору розрахунки між сторонами здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів з рахунку покупця на рахунок постачальника (або його філії), що вказані в даному договорі. Валюта розрахунків - гривня.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що покупець зобов'язується оплачувати товар протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання відповідної партії товару від постачальника.

Згідно п.8.1 договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Даний договір укладений терміном на 1 (один) календарний рік (п.8.2 договору).

Договір підписаний сторонами, скріплений їх печатками та міститься в матеріалах справи.

На виконання умов договору, позивач передав відповідачу товар на загальну суму 12419,21грн. з урахуванням ПДВ, що підтверджується видатковими накладними №АДН-12/24/007 від 24.12.2013, №АДН-12/24/005 від 24.12.2013, №АДН-12/24/006 від 24.12.2013, копії яких містяться в матеріалах справи.

Поставлений згідно вищезазначених накладних товар з боку відповідача прийнято уповноваженою особою, що підтверджується підписом останньої на вказаних накладних, скріпленого печаткою підприємства.

З представлених накладних вбачається, що вони підписані обома сторонами без жодних зауважень, містять всі необхідні відомості про товар, а також містять відомості про фактичне отримання товару. Тобто, за своїми ознаками такі накладні є підтвердженням передачі позивачем та приймання відповідачем спірного товару.

Відповідачем жодних заперечень щодо отримання товару від позивача на підставі договору, не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що поставка товару позивачем відповідачу на підставі вищевказаних накладних здійснювались на виконання договору поставки №21 від 23.12.2013.

Однак, як зазначає позивач, відповідач вартість отриманого товару за вищезазначеними видатковими накладними не сплатив.

Оскільки відповідачем отримано товар, відповідно до вищезазначених накладних, у позивача без будь-яких зауважень, оплата повинна здійснюватись в терміни, передбачені сторонами у договорі.

Оцінивши зміст зазначеної угоди, з якої виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст. 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст. 655-697 Цивільного кодексу України).

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як визначено положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як роз'яснено у п.п.1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що - якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Відповідач, умови п.4.2 договору у повному обсязі не виконав, а саме не перерахував позивачу кошти у розмірі 12419,21грн.

З метою досудового врегулювання спору позивачем направлялася відповідачу претензія від 28.02.2014 №09 з проханням сплатити до 07.03.2014 суму боргу.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що відповідно до умов договору позивачем було здійснено поставку товару відповідачу, вартість якого останній не оплатив, станом на теперішній час заборгованість становить 12419,21грн.

Відповідачем не надано жодних доказів в підтвердження перерахування відповідачу коштів у розмірі 12419,21грн., а матеріали справи таких не містять.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 12419,21грн. суми основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, позивач на підставі п.5.2 договору просить стягнути з відповідача пеню за період з 30.12.2013 по 11.04.2014 у розмірі 455,60грн., розраховану позивачем по кожній накладній окремо.

Відповідно до п.5.2 договору у випадку порушення терміну (строків) оплати товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої в строк вартості товару за кожнен день прострочення до дати повної оплати товару, а також додатково 20% річних від суми неоплаченого в строк товару за кожнен день прострочення до дати повної оплати товару.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання;

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені позивача, господарський суд прийшов до висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог про стягнення пені у розмірі 455,60грн. та задовольняє позовні вимоги про їх стягнення у повному обсязі.

Враховуючи несвоєчасну оплату відповідачем отриманого товару, позивач просить суд стягнути з відповідача 20% річних за період з 30.12.2013 по 11.04.2014 у розмірі 700,92 та інфляційні втрати за період з грудня 2013 по березень 2014 у розмірі 438,89грн.

Матеріалами справи доведено, що строки виконання грошового зобов'язання відповідачем порушені, так як до пред'явлення позивачем позову щодо стягнення 20% річних фактично залишилось невиконаним грошове зобов'язання відповідача перед позивачем.

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 20% річних позивача, господарський суд прийшов до висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог про стягнення 20% річних у розмірі 700,92грн. та задовольняє позовні вимоги про їх стягнення у повному обсязі.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат за період прострочення за період з грудня 2013 по березень 2014 у розмірі 438,89грн., суд визнає його не вірним з наступних підстав.

Рекомендаціями Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачається, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць, тому сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права").

З таких обставин, з урахуванням вищевказаних рекомендацій, розрахунок інфляційних втрат повинен бути здійснений з урахуванням періоду прострочення шляхом перемноження усіх індексів інфляцій за вказаний період у тому числі з урахуванням дефляції.

За розрахунком суду, розмір інфляційних втрат за період з грудня 2013 по березень 2014, здійснений по кожній накладній окремо, становить 374,91грн.

З огляду на викладене, вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в розмірі 374,91грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Беручи до уваги викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в доведеній частині.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІК МЕГАБУДІНВЕСТ" (83049, м.Донецьк, вул.Воїнська, 16-А, код ЄДРПОУ 36616482 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Арабеск" (04073, м.Київ, вул.Фрунзе, 160, літера «А», 8-й поверх, офіс 807; код ЄДРПОУ 33638896) суму основного боргу у розмірі 12418 (дванадцять тисяч чотириста вісімнадцять) грн. 21 коп., пеню у розмірі 455 (чотириста п'ятдесят п'ять) грн. 60коп., 20% річних у розмірі 700 (сімсот) грн. 92 коп., інфляційні втрати у розмірі 374 (триста сімдесят чотири) грн. 92 коп., судовий збір у розмірі 1818 (одна тисяча вісімсот вісімнадцять) грн. 53 коп.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Д.М. Огороднік

Дата складення повного рішення 16.06.2014.