Рішення

від 19.10.2009 по справі 33/02-18-47/44-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33/02-18-47/44-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2009 р.                                                            Справа № 33/02-18-47/44-09

вх. № 6069/5-47

Суддя господарського суду  

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача -  Мутило Л.І., дов. № 24 від 07.09.2009 р.;

 відповідача - не з"явився

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт ЛТД", м. Бровари  

до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Інтермаркет", м.Львів  

про стягнення 18076,08 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю "Форт ЛТД") звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Інтермаркет" 18076,08 грн. основного боргу.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримує, просить суд їх задовольнити. Окрім того, позивач надав 31 серпня 2009 року документи згідно супровідного листа вх. № 3068, які долучені судом до матеріалів справи.

Ухвалою заступника голови господарського суду Харківської області від 23.09.2009р. розгляд справи було продовжено до 30.10.2009р.

Відповідач у призначене судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, витребувані попередньою ухвалою суду документи не представив.

          Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне, що між позивачем та відповідачем 02 січня 2008року було укладено договір постачання № ТП-110/7.,а 02.01.2009р. повторно було укладено договір постачання товару № ТП-410/26.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, о положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до умов договору, а саме п.1.1., постачальник зобов"язався на умовах та порядку передбачених цим договором, систематично поставляти покупцю товар, а покупець у свою чергу зобов"яззався прийняти та оплатити його на умовах передбачених цим договором.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати   покупцеві   товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як свідчать матеріали справи, згідно акту звірки взаєморозрахунків станом на 31.03.2009р., позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 64550,00грн.

Відповідач отримав товар, але його вартість сплатив лише частково перерахувавши на рахунок позивача 40652,00грн.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або  прийняття  товаророзпорядчих  документів на нього, якщо договором  або  актами  цивільного  законодавства  не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п.3.3. договору, розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку один раз в 30 днів.

Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем після часткової сплати заборгованості становить у сумі 18076,08грн.

Згідно  ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11  Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з  господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи сума заборгованості відповідачем не сплачена. За таких обставин та враховуючи доведеність факту порушення відповідачем умов діючого законодавства, суд знаходить позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню в сумі заборгованості у розмірі 18076,08грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, що становить 180,76грн. та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 312,50гривень слід покласти на відповідача з вини якого спір доведено до суду.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 625, 626, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Інтермаркет" (61001, м. Харків, пр-кт.Гагаріна, 7, к.1, р/р 2600900601403 в ЛФ "Укрексімбанк" м. Львів, МФО 325718, ЄДРПОУ 13827416) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт ЛТД" (07400, м. Бровари, бул. Незалежності, 16, р/р26009102587 в Броварському районному відділенні РКД "Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805, ЄДРПОУ 23525584) заборгованості у розмірі 18076,08грн., держмита у розмірі 180,76грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 312,50грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                            

Рішення підписано 19.10.2009р.