Постанова

від 14.10.2009 по справі 44/399-б

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

44/399-б

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 14 жовтня 2009 р.                                                                                    № 44/399-б  

Вищий господарський  суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. головуючий

Катеринчук Л.Й. Яценко О.В. (доповідач у справі)

розглянувши касаційні скаргиДПА у місті Києві, ДПІ у Печерському районі міста Києва

на постанову

господарського суду міста Києва від 28.07.2009 р.

у справі господарського суду№44/399-б міста Києва

за заявоюпро банкрутство

ТОВ "Вадерстад"ПП "Шеборн"

в судовому засіданні взяли участь  представники :

від Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

Москальова Г.С. дов. №17443/9/10209 від 19.12.2009р.

ВСТАНОВИВ :

ухвалою господарського суду міста Києва від 13.07.2009 року порушено провадження у справі про визнання банкрутом приватне підприємство "Шеборн" (далі –боржника) за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Вадерстад" (далі - ініціюючого кредитора) з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі –Закону).

Постановою суду від 28.07.2009року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено ініціюючого кредитора, зобов'язано ліквідатора письмово повідомити всіх відомих кредиторів боржника про визнання його банкрутом, зобов'язано ліквідатора надати суду звіт та ліквідаційний баланс до 28.07.2010 року.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Державна податкова адміністрація у м. Києві та Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва (далі –інспекції) звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просили скасувати постанову суду першої інстанції, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 129 Конституції України, статей 1, 7, 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі –Закону), статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з такого.

За приписами статті 107 ГПК України, сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду; касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав чи обов'язків.

Відповідно до частини 2 статті 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, процедура банкрутства відповідно до статті 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника ( частина 1 статті 23 Закону).

          Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погоджується Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.

          Відповідно до частини 5.3.1 статті 5.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону для поданні податкової декларації. У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.

          Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за статтею 52 Закону унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.

          Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку статті 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати  податкові зобов'язання.

Статтею 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців», який набув чинності з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її  місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором  (пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).

Згідно з частиною 8 статті 19 зазначеного Закону, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Виходячи з вимог частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом та іншими законодавчими актами України.

Частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.

При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

За приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

          Як вбачається із матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника було порушено за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Вадерстад". Заява мотивована тим, що боржник не виконав умови договору поставки від 17.02.2009 року щодо оплати товару, який було передано боржнику та має заборгованість у розмірі 44924,94грн. Безспірність своїх вимог ініціюючий кредитор обґрунтовував визнанням боржником суми боргу відповідно до претензії №1 від 31.03.2009 року (том 1 а.с.10), згідно відповіді №01 від 31.03.2009 року (том 1 а.с.10), та не надав виконавчих документів чи розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

          Відповідно до акту ініціюючого кредитора від 15.06.2009 боржник відсутній за адресою місцезнаходження: м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 18 (том 1 а.с. 13).

Постановою суду від 28.07.2009 року боржника визнано банкрутом на підставі статті 52 Закону (том 1 а.с. 21-23).

Матеріалами справи підтверджується, що при прийнятті оскаржуваної постанови судом першої інстанції не надано оцінки витягу з ЄДРПОУ від 06.07.2009 року           № 741152 про реєстрацію боржника, за адресою місцезнаходження: Київ, вул.Кіквідзе, буд. 18  (том 1 а.с. 15-16).

У зв'язку з тим, що на момент порушення провадження у справі ініціюючий кредитор не надав суду доказів безспірності своїх вимог до боржника, боржник мав фактичне місце знаходження відповідно до запису в ЄДРПОУ, провадження у справі про його банкрутство за процедурою передбаченою статтею 52 Закону було порушено необґрунтовано, визнання боржника банкрутом за відсутності належних доказів на підтвердження підстав передбачених статтею 52 Закону згідно постанови суду від 28.07.2009 року є незаконним. З огляду на зазначене, провадження у справі про банкрутство боржника належить припинити, як таке, що порушено необґрунтовано, відповідно до частини 1 статті 80 Закону України, положення якої можуть застосовуватися субсидіарно, оскільки законодавством про банкрутство не врегульовано порядок припинення необґрунтовано порушених справ про банкрутство.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 1115, 1117 ГПК України, вважає постанову господарського суду міста Києва від 28.07.2009 року  про визнання боржника банкрутом прийнятою з порушенням норм процесуального права, а отже такою, що підлягає скасуванню, а провадження у справі №44/399-б припиненню, оскільки провадження у справі порушено необґрунтовано.

На підставі викладеного та керуючись статтями 80, 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України –

П О С Т А Н О В И В :

1.Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у м. Києві та Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 28.07.2009 року у справі №44/399-б задовольнити.

2.Постанову господарського суду м. Києва від 28.07.2009 року у справі №44/399-б скасувати. Провадження у справі припинити.

3.Державному реєстратору внести до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців дані про скасування постанови господарського суду                 м. Києва від 28.07.2009 та припинення провадження у справі №44/399-б про банкрутство ПП "Шеборн".

Головуючий                                                                             Н.Г. Ткаченко

Судді                                                                                               Л.Й. Катеринчук

              О.В. Яценко